Здається, з часів Помаранчевої революції Україна засоби масової інформації не відігравали такої важливої ролі у політичних процесах, як під час останньої - невдалої - «коаліціади». «Передчасні» (чи насправді - вчасні?) публікації в «Українській правді», «Дзеркалі тижня» та інших виданнях тих умов, на яких повинна була відбутись «широка коаліція», подробиць переговорного процесу, а також повного тексту проекту змін до Конституції, що неабияк схвилював медійників та громадських діячів, розладнали плани коаліціантів і в кінцевому підсумку змусили їх замість об'єднання зайнятись порятунком власного електорального капіталу. Президент України Віктор Ющенко навіть подякував журналістській братії за те, що «унеможливила заколот». Разом із тим важко сказати, чому більшою мірою завдячує медійна спільнота таким раптовим сплеском своєї впливовості: чи то вправності та громадянській позиції журналістів та редакторів, чи то «зливам» інформації, що робились в інтересах самих політиків. «Детектор медіа» звернулась до політологів, політиків і журналістів із такими запитаннями:

1. Яку роль, на вашу думку, відіграли засоби масової інформації у ситуації із зривом створення «широкої коаліції»? Чи згодні ви із словами Віктора Ющенка, що ЗМІ «не допустили заколоту»?

2. Чи відповідали дії журналістської спільноти в історії зі створенням «широкої коаліції» стандартам професії та здоровому глузду?

3. Чи змінилась після цих подій ваша думка про впливовість медіа в Україні?

Володимир Фесенко, керівник Центру політичного аналізу «Пента»:

1. Я не поділяю таких крайнощів в оцінках і такої жорсткої риторики: «заколот», «змова» і т. п. Насправді, на мій погляд, немає нічого поганого у спробі двох протилежних політичних сил домовитися про спільну коаліцію. Інша річ, що по питаннях створення коаліції та по проекту змін до Конституції треба було домовлятися не лише кулуарно, а й діяти в публічній площині. Фактично виник конфлікт між публічною і закритою кулуарною політикою. Ключова помилка людей, які спробували створити цю коаліцію, полягала в тому, що вони це робили старими методами - закрито від суспільства. І якраз заслуга багатьох ЗМІ в тому, що вони виконали свій професійний обов'язок: інформували про цей процес, намагалися знайти інформацію, витягнути її на світло з політичної тіні. Завдяки їм відбулася дискусія, досить критична, щодо можливих змін до Конституції. Ключову роль у тому, що не відбулася закрита кулуарна конституційна реформа, відіграли ЗМІ та громадськість, яка на це жваво реагувала. Набагато меншу роль зіграв Президент Віктор Ющенко, хоча він закликав стати  разом з ним, але нічого прямо не зробив. А суспільна критика, яка з'явилася в ЗМІ, думаю, подіяла і на Януковича, і на Тимошенко.

2. Я б не став узагальнювати. Хтось діяв професійно, намагався знайти закриту інформацію і зараз намагається знайти. Насамперед ідеться про оприлюднення тексту змін до Конституції на сайті «Дзеркала тижня». Це була ключова подія. І буквально за декілька днів - із середи до суботи - багато чого змінилося. Деякі журналісти, до речі, звернули увагу на ризики для самої сфери діяльності ЗМІ (я маю на увазі славнозвісну статтю про дезінформацію).

На жаль, було і є багато чуток. Знаю, що політики ображаються на них і критикують ці чутки щодо ролі нашого північно-східного сусіда в цих процесах. Тут можна звинувачувати журналістів, що вони діяли на межі професійної етики. Але в цьому значною мірою винні самі політики: оскільки процес був закритим, то з'являлися чутки. Для політиків це урок: не можна такі серйозні речі, як створення коаліції і особливо внесення змін до Конституції, робити в закритому режимі. Про публічну площину цих процесів треба пам'ятати. І я сподіваюся, що Тимошенко і Янукович зробили з цього певні висновки.

3. Я вважав і вважаю, що українські медіа є достатньо впливовими. Останні події засвідчили, що ЗМІ значною мірою виконують важливу роль сторожового пса демократії. Іноді він гавкає зайве, іноді виконує команду «Фас» деяких політичних сил - і таке буває. Але при всіх деформаціях ми потрохи рухаємося в правильному напрямі. І ЗМІ відіграють у суспільних процесах вагому роль. Нині відбулося певне об'єднання професійної спільноти на захист не лише своїх прав, а й прав суспільних. Тож не все втрачено.

Тарас Березовець, директор PR-групи Polittech:

1. Очевидно, що Президент бачить свою роль провідною в тому, що не відбулася коаліція. Звичайно, роль, яку відіграли українські медіа, була високою. Висвітлення деталей переговорів і регулярні зливи інформації, які відбувалися зі штабу «регіоналів», спричинили широкий резонанс і обговорення. І, зрештою, це продемонструвало не лише високий рівень поінформованості українських ЗМІ і їхній доступ до конфіденційної інформації, а й підвищило рівень довіри і цікавості насамперед до електронних ЗМІ - до «Української правди». Навіть самі народні депутати дізнавалися про подробиці переговорів із сайту «УП», а не від своїх лідерів.

Але в цьому є ризики. Вперше процес кулуарних переговорів відбувався за рівня безпрецедентного доступу до них ЗМІ. Ніколи раніше, якщо пригадувати переговори Ющенка з Януковичем після підписання меморандуму чи утворення антикризової коаліції за участю Олександра Мороза, такої інформації не було. І це показало політикам небезпеку для них вільних електронних ЗМІ. Думаю, з цього будуть зроблені відповідні висновки, і партії намагатимуться якомога щільніше закрити витоки інформації. Служби безпеки політичних сил працюватимуть на відстеження розмов своїх депутатів з провідними представниками медіа.

2. Якщо говорити про Сергія Лещенка і Мустафу Найєма - вони показали найвищий клас журналістики. Проте в деяких моментах журналістські стандарти роботи вимагають реакції і коментарів з боку медіаекспертів і журналістів. Часто на віру бралася інформація з одного джерела, яким була Партія регіонів. І вийшло так, що самі журналісти стали інструментами ведення інформаційної війни. Їх використали, щоб весь негатив стосовно переговорів і змін до Конституції був повішаний на БЮТ. Хоча насправді ідея обрання Президента в парламенті, подовження повноважень Верховної Ради і скасування виборів місцевих органів влади від початку було ініціативою регіоналів. Журналістів фактично використали втемну в ситуації інформаційної війни. Це має стати прикладом того, як політики цинічно використовуватимуть ЗМІ і спокушатимуться ресурсом довіри суспільства до журналістів, яким маніпулюватимуть.

3. Я завжди з повагою ставлюся до своїх колег, бо сам за основною освітою є журналістом. Останні роки показують зрілість більшості електронних ЗМІ. На жаль, нова зміна журналістів, яка прийшла на заміну звільненим професіоналам, не відповідає стандартам корпоративної етики й не володіє рівнем професійної готовності. Чимало авторитетних видань, до яких я ставився з повагою, стали вільнішими, готовими висловлювати ідеї, але, з іншого боку, вони не знають, як їх висловлювати. І вінегрет у голові журналіста призводить до того, що непоінформований читач губиться і не розуміє, до яких висновків його намагається підвести автор. Чимало ваших колег користуються спрощеним шляхом: вони не послуговуються золотим правилом «перевір інформацію мінімум з трьох різних джерел». Обмежуючись фаст-фудом, який їм подають політики, вони не намагаються аналізувати інформацію, а переписують вінегрет з інших видань і видають його як власну точку зору.

Анатолій Луценко, політолог:

- Мені здається, що роль засобів масової інформації була адекватною. Я не вважаю, що вони відіграли якусь надзвичайну роль і надто вплинули на процес. Вважаю, що учасники перемовин БЮТ і Партія регіонів проводили неадекватну інформаційну політику щодо процесу створення коаліції. Те, що вони ховалися від ЗМІ, зробили процес непрозорим, замість того, щоб бути максимально прозорими, призвело якраз до того, що вплинуло на зрив коаліції. Дії ЗМІ були адекватними в плані висвітлення, тому що вони транслювали те, що учасники процесу і спікери цих політичних сил давали, в політичний простір. Щодо слів Віктора Ющенка: мені здається, що це, м'яко кажучи, перебільшення. 

2. Абсолютно відповідали і стандартам професії, і здоровому глузду. Претензії мають бути не до ЗМІ, а до політиків. 

3. Ні, це не вплинуло на мою думку про ЗМІ. 

Олексій Гарань, професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

1. Ряд публікацій і висловлювання експертів у впливових виданнях, насамперед в «Українській правді», «Дзеркалі тижня», зіграли дійсно важливу роль. В той же час я б не сказав, що в ЗМІ була одностайна думка. Ми не побачили згуртованої реакції експертів і журналістів. Частково причина цього полягає в тому, що не було внесено офіційно проекту змін до Конституції. Якби такий проект був внесений, тоді були б більш активні виступи в пресі проти цього. Ми побачили різні думки, в тому числі й тих експертів, які схвалювали ці конституційні зміни і створення широкої коаліції. Але був ряд критичних публікацій, який відіграв важливу роль. Я б не сказав, що вирішальну, але важливу, безумовно. Вирішальним на цьому етапі стали інші фактори: взаємна недовіра сторін переговорів, неможливість знайти механізм гарантій виконання домовленостей, а також те, що група Фірташа переконала Януковича, що йому варто йти на вибори, аби отримати приз з більшими повноваженнями.

Ющенко хоче оцінити роль ЗМІ, і це добре. Але я думаю, що в цій ситуації він теж діяв політтехнологічно. Якщо ми згадаємо проект Конституції, який вніс Президент, то це був авторитарний проект. А зараз Президент сказав: «Ставайте поруч зі мною на захист Конституції». «Поруч зі мною» звучало трохи непереконливо. Тому що ми знаємо: на жаль, Президент сам порушував Конституцію і вносив проект, котрий не відрізнявся демократизмом.

2. Ні. Далеко не всі журналісти діяли згідно зі стандартами. Звісно, ми виходимо з плюралізму думок. Але також ми можемо констатувати, що деякі журналісти виступали просто як рупори певних політичних сил.

3. Я думаю, що загрози свободі медіа зараз збільшилися. По-перше, тому що продовжується тенденція, коли ЗМІ ганяються за сенсаціями й жовтизною, замість того, щоб обстоювати принципову громадянську позицію. А по-друге, тому що в умовах гострої політичної боротьби ЗМІ й журналісти часто позиціонуються по один бік барикад.

Петро Бурковський, політичний аналітик:

1. Якщо говорити по суті, то ЗМІ знову виступили інструментом політичної боротьби. Це ми бачили і під час коаліціади 2006 року, і під час виборів 2007 року, зараз ситуація повторилася. Став звичним злив інформації з політичною метою. Як це може сприяти чи не сприяти демократії, суверенітету, показує розвиток ситуації. На мою думку, ситуація розвиватиметься в більш демократичному напрямку після цього зриву. Але це не змінює того, що «Українську правду» і «Дзеркало тижня» використали політики. В цьому немає нічого негативного для журналістів, які там працюють. Це їхній обов'язок - оприлюднювати важливу інформацію. Завдяки тому, що такі зливи відбуваються регулярно, в Україні розвивається демократія. Ознакою недемократичного режиму є певна монополія на інформацію, дозування інформації. Але, з іншого боку, треба пам'ятати, що є ще таке явище, як маніпулювання. Якщо хтось зманіпулював, зливаючи інформацію, але в результаті злив може призвести до широких суспільно значущих наслідків.

2. Навіть виходячи з офіційного закону «Про інформацію», журналісти мають право оприлюднювати суспільно значущу інформацію. Тобто журналісти зробили те, що роблять в усіх більш розвинених країнах. Було спрацьовано на сенсацію, на певний скандал. Але це відбувається скрізь - подивіться на Сполучені Штати, на Ізраїль, на Італію, де постійно відбувається злив інформації і скандали. Професіоналізм журналістів приходить з роками, коли ти починаєш розуміти, що в якихось ситуаціях ти можеш виступати політичним інструментом, а в якихось - не повинен. Це особистий етичний вибір кожного. У філософії є дві етичні системи. Одна передбачає, що будь-яка боротьба зі злом є добром, а інша - що компроміс зі злом є добром. І людина вибирає свою. Але все залежить іще й від історичних обставин. Наприклад, Вотергейт завалив Ніксона, який був позитивним політиком для Америки й багато чого зробив. Він був непоганим президентом, але проколовся і змушений був піти з посади достроково. Ми не можемо знати, краще розвивалася б Америка, якби цього не сталося. Сталося, як сталося. Ми можемо дати оцінку подіям лише через 5-10 років.

3. Моя думка не змінилася. Медіа залишаються інструментами й об'єктами політичних маніпуляцій. Їх використовують і ними маніпулюють у політичних іграх політики. Вони не стали четвертою владою - до цього ще далеко, для цього треба, щоб і країна змінилася.

Дмитро Понамарчук, президент Фонду вільних журналістів імені В'ячеслава Чорновола:

1. ЗМІ цього разу зіграли безпрецедентну роль. Вони фактично вивели на чисту воду ту темну справу, яка могла закінчитися дуже печально. Як свого часу у 2004 році Віктор Ющенко підтримав ЗМІ, виступивши за свободу слова, так цього разу ЗМІ в боргу не залишилися і фактично захистили Конституцію. Так що я згоден з Віктором Андрійовичем.

2. Так, ЗМІ спрацювали на високому рівні. Особливо тут показали себе ті, хто працюють в ефірі. Видно було, що вони скористалися можливість. Що стосується неелектронних медіа, то їхня роль багато в чому важлива. Особливо з публікацією проекту змін до Конституції України і того розподілу урядових посад, що мав відбутися як наслідок цих домовленостей. Я би сказав, що ЗМІ показали європейський хороший рівень. Треба віддати їм належне: не гірше, ніж будь-де в Європі, тим паче, йшлося про тему не одного якогось приватного скандалу. Проявилася колективна національна свідомість преси. ЗМІ показали, наскільки їм дорогі ідеали свободи слова і демократії в Україні. Сьогодні Україна прикладом своїх ЗМІ довела, що вона є вільною.

3. Були занепади, пов'язані з тотальними спробами захоплення ЗМІ деякими політичними силами після 2004 року. Пресі треба бути чесною і порядною насамперед. І якщо деякі персонажі, наприклад Юлія Тимошенко, не з'являються протягом декади в ЗМІ, це не значить, що вона захисниця свободи слова. Це більша зрада свободи слова, ніж будь-які інші дії. Зараз би ще в гарному темпі вивести телеканали з-під впливу певних політичних сил, і можна було б сказати, що ми на гарну «п'ятірку» виходимо. Я думаю, що вперше за багато років українські ЗМІ приємно здивували всю Європу, яка не змогла не допустити антиконституційних змін в Україні, навіть застосовуючи дипломатичні канали. Тобто журнал Time людиною року має назвати українські ЗМІ.

Ірина Бекешкіна, соціолог:

1. Роль ЗМІ була вирішальною, оскільки перемовини були таємними, а засоби масової інформації зробили публічними найбільш скандальні пункти цих перемовин, і особливо важливу роль зіграла публікація проекту конституції, який нажахав багатьох людей, і не лише в Україні. І це зрозуміло, оскільки там був пункт, який просто загрожував існуванню журналістської професії. Тому ЗМІ зіграли роль такого собі набату, який почав бити, коли виникла певна загроза. Я не погоджуюсь з твердженням Юлії Тимошенко, яка зазначила, що треба було почекати, поки все це буде носити офіційний характер. Але тоді вже буде пізно. Треба лікувати хворобу, як тільки з'явилися певні симптоми, зупиняти на етапі ходу думок. Це мої власні слова. Вони можуть співпадати або не співпадати зі словами Ющенка. 

2. Дії журналістської спільноти цілком відповідали стандартам професії. 

3. Важко сказати. Хотілось би щоб медіа поводилися так в усіх ситуаціях, коли є загроза демократії. У цьому випадку зіграв той факт, що цей проект конституції безпосередньо загрожував журналістам. Але ось, наприклад, про новий закон про референдум висловилася тільки Мирослава Ґонґадзе, а журналістська спільнота чомусь мовчить. 

Віталій Портников, ведучий каналу ТВі і «Радіо Свобода»:

1. Я думаю, що Президент перебільшує вплив ЗМІ на ситуацію довкола домовленостей про широку коаліцію. Але це логічно випливає з думки Президента, що головним і, можливо, єдиним досягненням його перемоги на президентських виборах 2004 року і тих подій, які супроводжували цю перемогу, було здобуття свободи слова. Насправді свобода слова - це реальний вплив засобів масової інформації на те, що відбувається в суспільстві. В українській політиці, як правило, всі принципові питання, у тому числі й вирішення питання про третій тур президентський виборів й обвал домовленостей між Віктором Ющенком і Віктором Януковичем чи інші домовленості відбувалися поза увагою ЗМІ, які ніяк не впливали на їхнє ухвалення. Журналісти лише інформували про ситуацію, яка складалася. Так було і цього разу. Можна чітко констатувати, що участь ЗМІ у тому, що Віктор Янукович і Юлія Тимошенко не домовилися, була нульовою. Вони просто не досягли домовленості щодо своїх політичних і бізнес-інтересів.

2. Я вважаю, що відповідали. Бо ЗМІ досить чітко подавали чимало інформації з поінформованих джерел про ситуацію, було надруковано проект Конституції. Суспільство було поінформоване про те, що відбувається. В країні, де суспільство реально впливає на ситуацію, можна говорити про те, що ЗМІ могли б реально сформувати громадську думку щодо ухвалення рішення про створення широкої коаліції. Я хотів би наголосити, що з формальної точки зору учасники цих переговорів не порушували діючого законодавства. Якби вони бажали домовитися, вони б домовилися між собою, створили б широку коаліцію, змінили б Конституцію - правові інструменти для змін у них були. ЗМІ не могли звинуватити їх у якихось незаконних речах. Вони могли пред'явити до них тільки моральний позов. Але цей моральний позов і відповідь на нього - це питання дій виборців на майбутніх виборах. Я вважаю, що президентська сторона ще й непогано спрацювала, коли називала те, що може відбутися, переворотом. Хоча насправді, на відміну від Віктора Ющенка, який протягом усього свого перебування на посаді Президента порушував українське законодавство так, як йому заманеться, і фактично сприяв деформації української правової системи, учасники домовленостей зараз діяли виключно в рамках своїх повноважень. І мова йшла виключно про існування в них політичної волі на ухвалення тих чи інших домовленостей. Але цієї політичної волі, а можливо, здорового глузду, на щастя, не вистачило.

3. Я ніколи не вважав українські медіа впливовими. Тому що я не вважаю українське суспільство учасником українських політичних подій. І не вважав навіть 2004 року, коли багато моїх колег намагалися представити події на майдані не як пропагандистське супроводження домовленостей між різними олігархічними кланами, які тоді відбувалися в резиденції Леоніда Кучми за активної участі Віктора Ющенка та інших учасників розподілу фінансових потоків, а реальною подією, яка вплинула на вирішення питання про передачу Леонідом Кучою влади одному зі своїх спадкоємців - або Віктору Ющенку, або Віктору Януковичу. Я вважаю, що українське суспільство, не бажаючи брати реальної участі у справах своєї держави, захоплюючись різними вождями і відповідаючи на популістські обіцянки головних учасників політичного процесу, фактично виключило себе з вирішення питань про майбутню долю України і передало відповідальність за цю долю олігархічним угрупованням, які також спонсорують відомих українських політиків. А в ситуації безвідповідального патерналістського анемічного суспільства не може бути впливових ЗМІ.

Діана Дуцик, заступник директора Могилянської школи журналістики:

1. Ні, не згодна. ЗМІ, звичайно, відіграли певну роль, але не ключову. Визначальними були політичні мотивації головних переговорників, у першу чергу Віктора Януковича, і зокрема його небажання бути тільки «президентом Верховної Ради», як він сам виразився.

2. Щодо стандартів, то про це дуже складно говорити в цілому про всю журналітську спільноту, оскільки різні медіа проводили різну політику, висвітлюючи тему переговорів про «широку коаліцію». Проте я б хотіла звернути увагу на інше. Дуже важливо, що в журналістському середовищі залишилися ті, хто здатен був оцінити ризики для свободи слова (і це в умовах економічної кризи та великого розчарування у професії). І реакція журналістів на статтю про дезінформацію (34-1) з оприлюдненого у «Дзеркалі тижня» проекту Конституції змусила політиків відмовитися від цієї ініціативи. Сподіваюся, що в тих проектах, які зараз пропонуватимуться представниками різних політичних сил, подібної статті вже не буде.

3. Впливовість медіа в наших умовах - дуже відносна категорія. Про впливовість медіа можна говорити в тих країнах, у яких після оприлюднення скандальної інформації чиновник чи політик іде у відставку. У нас цього нема. Тому  наші медіа допомагають політикам хіба випустити пар, з'ясувати стосунки  і не більше.

В'ячеслав Піховшек, приватна особа, яка працює оглядачем газети «Лівий берег»:

1. Я не беруся оцінювати, яку роль зіграли ЗМІ у цьому процесі, оскільки для мене очевидно, що вони використали матеріал, який їм надали зацікавлені політики. Ці зацікавлені політики,  -наскільки я розумію, з Блоку Литвина, - знайшли б можливості оприлюднення цього тексту Конституції, який їх не влаштовував, із журналістами або без них. Відповідно роль ЗМІ, які оприлюднили сам текст, не треба переоцінювати. Їх використали зацікавлені політики. Інша справа, що таке використання було і в інтересах суспільства також. Інша справа - громадська дискусія довкола змін до Конституції. І яка б вона не була короткотривала, тут ЗМІ відіграли свою позитивну роль. Вони стали майданчиком обміну думок. І не вина ЗМІ, що сторони, які обстоювали необхідність тих чи інших змін до Конституції, не взяли в цій дискусії активної участі. Фактично за винятком інтерв'ю Бориса Колесникова журналісту Олександру Чаленку в газеті «Сегодня», їхня позиція не була оприлюднена.

2. Якщо подивитися, як себе поводили різноманітні журналісти, а не тільки одне певне коло, то баланс думок було дотримано. Всі мали можливість висловитися або промовчати.

3. Сама постановка питання про впливовість медіа в тій чи іншій країні є ознакою хвороби цих медіа на таку велику болячку, як самозакоханість. У країні, де медіа справді впливові, ніхто ніколи не хвалиться цим, не обговорює цю тему. Медіа просто впливові, і крапка.

Андрій Куликов, телеведучий, ICTV:

1. Роль ЗМІ, очевидно, була у привертанні уваги громадськості до всіх цих проблем. Але, думаю, що насправді доля коаліції вирішилася на переговорах перших-других осіб, зацікавлених і незацікавлених сторін. Роль засобів масової інформації оцінюю дуже позитивно, тому що оприлюднення цих фактів було важливим. 

2. Я думаю, цілком відповідали. Якщо спробувати оцінювати у відсотках, то на 95-97 %.  

3. Ні, анітрохи не змінилась. 

Іванна Коберник, журналіст, хронікер програми «Шустер live»:

1, 2. Журналісти відіграли роль, тільки ми не дізнаємось достеменно, активну чи пасивну. Адже колеги, які писали про таємний план переділу країни, переконані, що вони «не допустили». А ті, хто давав їм інформацію, думають, що не допустили саме вони, використавши журналістів. 

Дій «спільноти» я тут не побачила. Були досить професійні дії Сергія Лещенка і Мустафи Наєма в «Укрправді» (судячи з того, що на них ображені всі сторони переговорів), був проект Конституції, опублікований в «Дзеркалі тижня». Ці два видання дістали факти, а хто з яким хистом їх використовував - це вже мало другорядне значення. Я вкотре переконалася, що справжня журналістика - це не вміння філологічно правильно скласти текст, а саме вміння дістати, добути інформацію. Та й ті, хто збирав оцінки і прогнози, в більшості своїй не завжди робили акцент на головному - в коаліції, що створювалася, не було плану виходу з кризи, справжньої програми економічного чи хоча б якогось розвитку країни. Про це згадували наче мимохідь, а увагу переважно акцентували на деталях гри, інтриг, комбінацій. Глядачам і читачам пропонувалося шоу з тоталізатором - хто кого. Звичайно, це вина не тільки журналістів - люди хочуть таке читати й бачити. Але тоді не ображаймося, що журналістика для вибагливого думаючого глядача вмирає. 

3. Ні, не змінилася. Впливовість медіа не виросте, якщо до цього активно і консолідовано не долучаться головні редактори і топ-менеджери. Кожен із них окремо - впливова людина, яка може сама вирішити чимало питань. Але поки вони консолідовано не захищатимуть право журналістів знати більше, не спонукатимуть їх ставити незручні запитання і проводити ризиковані розслідування, не підхоплюватимуть теми, віднайдені конкурентами, не даючи їм заглухнути, про впливовість медіа як індустрії говорити не доводиться. І ще мене вкотре вразила Юлія Тимошенко. Людина, яка краще за всіх в країні вміє вести публічні дискусії, використовувати енергію медіа і натовпу, мріє, щоб це припинилося. Щоб все стало, як колись: тихі покірні журналісти, контрольовані медіа, які можна закрити за дезу. Її авторитарність проглядається давно, але я все одно не перестаю наївно дивуватися - навіщо це їй, якщо вона прекрасно користується всіма перевагами публічності?

Олексій Мустафін, заступник голови правління телеканалу СТБ з інформаційного мовлення:

1. Я б не перебільшував роль ЗМІ. Гадаю, що на хід подій вплинуло багато факторів. Але оскільки їх було багато, то цілком можливо, що саме публікації в медіа могли бути тією «останньою краплею», яка переламала ситуацію. Хоча, мабуть, напевно про це ми сказати ніколи не зможемо

Щодо «заколоту». Якщо й говорити про «заколот», то не Ющенку. Адже ПР і БЮТ по суті не зробили нічого, чого раніше не пробував робити президент.

Завдяки ЗМІ стали відомі хоча б деякі, але важливі для розуміння деталі перемовин, «Дзеркало тижня» оприлюднило проект конституційних змін. Завдяки цьому суспільство отримало інформацію і могло оцінити ризики, з якими може стикнутися. В цьому, власне, і полягає роль ЗМІ у європейській країні. Що ж до заяв окремих журналістів як громадян - то вважаю не лише припустимим, але й необхідним, коли журналісти відкрито і голосно заявляють про свою позицію з принципових питань.

2. Принаймні мені на очі не потрапляли публікації у серйозних і впливових ЗМІ, які порушували стандарти. Але до чого тут «журналістська спільнота»?

3.  На жаль ні. Ситуацію змінили політичні гравці, інтерес яких чомусь :) збігся з напрямком діяльності певних засобів масової інформації.

Ірина Геращенко, народний депутат (фракція «НУ-НС»):

- Хочу почати з того, що сьогодні пані Тимошенко дуже часто намагається сказати, що нічого дивного не відбувалося, що президент так само свого часу підписував універсал національної єдності з Януковичем. Але це дві великі різниці. Тоді про те, що сформована коаліція трьох Мороза, Януковича і Симоненка було оголошено в медіа. Президент для того, щоб зупинити ті наслідки для країни, які могли бути після формування такої коаліції, провів відкритий круглий стіл, засідання якого йшло у прямому ефірі майже всіх телеканалів. Щодня біля Секретаріату Президента проводилися брифінги ключових учасників переговорного процесу. Так само всі медіа мали на руках текст універсалу, його обговорення проходило в прямому ефірі. І тоді преса відіграла дуже важливу роль в тому, що ці переговори були публічними, не таємними, не закулісними. Зараз відбулася абсолютно інша історія. Мені здається ганебним те, що лідери зізналися про ці переговори тільки в день, коли вони провалилися. Також ганебним є те, що без імперативного мандату рядові депутати БЮТ не мають права не те, що брати участь у обговоренні і прийнятті рішень, а навіть знати про процеси, які відбуваються. Вони як і все суспільство дізнавалося про нові подробиці перемовин із медіа. Мені здається, що якщо у наших політиків є почуття власної гідності, то про це вони повинні говорити на фракціях зі своїми вождями.  

У цій історії роль преси була досить важливою, інше питання, мені здається, що вона могла б стати ключовою, якби жорстко ставила питання щодо розвитку подій. Преса б тоді не просто стала тим, хто публікує інформацію, а й тим, хто формує громадську думку. Я би не перебільшувала роль медіа, бо насправді вони багато питань не піднімають. Наприклад, чому політики стають пішаками в чиїсь грі, чому для них воля вождів є важливішою, ніж воля виборців. Ніхто не порівнює, що вчора робили і говорили політики і що роблять зараз. Ще хотіла б застерегти наші медіа від того, що зараз у них будь-хто може вільно опублікувати будь-який документ. Це ніби й класно. Але питання в іншому. Справа в тому, що після публікацій не починається дискусії. Тобто у нас преса часто говорить «а», і дуже рідко говорить «б». 

Частково відповідали. Головне в професії: якщо ти знаєш важливу інформацію, то маєш зробити її публічною. Але мені здається, що в цій ситуації не вистачало всіх точок зору і глибини. Це не стосується всіх медіа, в деяких інтернет-виданнях були і спроби аналізу, і опитування експертів. А телеканали намагалися подавати кілька точок зору тільки на ток-шоу. Преса ставила питання, що сьогодні відбувається, а що буде в майбутньому не цікавилася.  

Я з повагою ставлюся до журналістів і до журналістики як професії. Моя думка є незмінною - медіа є важливою складовою українського суспільного життя. Хоча деякі електронні ЗМІ вважають, що для впливовості достатньо покриття і рейтингів. Але люди чудово розуміють, що не все, що є в ефірі цих телеканалів, є правдою.  

Володимир Ар'єв, народний депутат, фракція «НУ-НС»:

1, 2. Я вважаю, що ЗМІ не могли відіграти жодної ролі. На мою думку, їх роль полягала переважно у збуренні громадської думки. Замість того, щоб зробити ґрунтовний аналіз, вони говорили про цю подію поверхнево, не замислюючись над фактами, зі смаженими фактами, як у нас люблять останнім часом. Тому я вважаю, що хоча в цій ситуації ЗМІ щось і зробили, але не це вплинуло на результат. І не могло вплинути. Часто ЗМІ користувалися неперевіреною, неправдивою, поверхневою інформацією.

Ющенко може звичайно перед виборами роздавати паси в бік ЗМІ, але реально преса в цьому разі не могла вплинути ні на що. 

ЗМІ забули про відповідальність, як про неіснуючий елемент. Чесно кажучи, стандартам журналістської професії у нас відповідають лише поодинокі ЗМІ. Переважна маса вважають свободою слова безвідповідальність і безкарність. Тому що свобода слова означає свободу говорити правду, а не казна що. Журналіст після того як отримав інформацію має її перевірити, а не користуватися чутками. А у нас більшість ЗМІ пишуть на основі пліток. Тільки поодинокі ЗМІ намагаються дати перевірену інформацію, але їх голос потонув у сірій і неякісній журналістиці. 

3. Я завжди вважав, що медіа у нас впливові вибірково, а на глобальні серйозні процеси медіа впливати не можуть. Бо неякісні медіа через їхню дріб'язковість і поверховість просто не здатні вплинути на серйозні речі.

Тарас Чорновіл, народний депутат, Партія регіонів:

1, 2. Як на мене, ЗМІ відіграли все ж таки підрядну роль, тому що інформація, яка пішла в медіа, мені здається, не була результатом журналістських розслідувань, а оприлюдненням спеціально вкинутої інформації. Тому я думаю, що ті, хто хотів максимально зробити розголос цієї події і перекрити на майбутнє можливість таких дій, добре орієнтувалися, в який спосіб і через які видання опублікувати перші основні матеріали. Вони розуміли, що ЗМІ не можуть стояти в силу своєї сутності осторонь. Фактично перша інформація пішла не через журналістські матеріали, а як репродукування заяв президента, окремих людей із фракції «НУ-НС» із середовища Балоги, з фракції Литвина. Тільки після того почалися перші журналістські розслідування. Тобто ЗМІ в цій ситуації були репродуктором основних зацікавлених, точніше, я б сказав, незацікавлених сторін.

Журналісти в цьому випадку вчиняли саме відповідно норм своєї професії. Вони побачили певну інформацію і надали їй розголосу.  Їхні дії відповідали стандартам, тому що викривлень інформації не було. У аналітиків були, а у журналістів ні.  

Зі словами Ющенка не зовсім згоден. Він любить сказати для красного слівця. Йому треба було максимально розкрутити ідею, що в країні ледь не стався державний переворот і він єдиний рятівник держави. Я задоволений тим, що в цьому випадку ЗМІ не акцентували увагу на цій тезі і не підводили до цієї ідеї. Фрази про заколот і переворот, крім президента та його оточення, ніде більше не звучали. ЗМІ ці фрази не репродукували.  

3. У зв'язку з цими подіями - ні. Взагалі вона була і залишається достатньо високою. Але можливість медіа реально впливати на політику залишається пригніченою. 

Андрій Шевченко, народний депутат, фракція БЮТ:

- Однозначно дуже велику. Мені важко пригадати ситуацію, коли журналісти, інтернет-спільнота і експертне інтелектуальне середовище на стільки близько до серця взяли якусь політичну тему. Я думаю, що 34 стаття проекту Конституції, яка була засвічена, сама по собі консолідувала набагато більше людей до спротиву, ніж більшість інших речей. Я думаю, що треба окремо виділити дуже важливу роль «Української правди». Це та ситуація, коли чотири публікації, плюс один блог Сергія Лещенка саме по 34-й статті зробили більше, щоб зупинити широку коаліцію, ніж всі політики з великими рейтингами. Окремо я вивів би історію з п'ятничним ефіром на «Інтері», коли ми бачили спробу, де під прикриттям дуже правильних  і потрібних суспільству речей, намагалися маніпулювати на користь корпоративних інтересів. І до цього залучили провідних і знаних журналістів України. 

Щодо слів Ющенка. Тут, по-перше, не тільки ЗМІ. По-друге, не заколот. По-третє, не Віктору Ющенку про це говорити. Треба говорити, що в громадянському суспільстві є люди, які не розучилися брати близько до серця важливі речі. Вони показали, що готові інколи робити більше, ніж політики.  

Те, що відбувалося навколо 34 статті, дуже показово. Ця стаття викликала категоричне несприйняття як у фракції БЮТ, т

а і у Партії регіонів. Це хороший сигнал для країни, що в жодній майбутній конституції, яка точно буде мінятися, у нас ніколи не буде норм, які будуть обмежувати свободу слова. 

3. Не змінилася. Була, є і буде дуже великою.