Наразі основними нормативними актами, що регулюють правовідносини, пов’язані з виникненням та здійсненням авторських прав, є Цивільний кодекс України та Закон України «Про авторське право та суміжні права» (далі в тексті – Закон).

 

Відповідно до статей 438, 440 Цивільного Кодексу, статей 14, 15 Закону автор має майнові та особисті немайнові права. Особистими немайновими правами є:

- право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору;

- право забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

- право обирати псевдонім, зазначати й вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

- право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі й репутації автора.

 

Частина 2 статті 14 закріплює, що особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. Частина 2 статті 423 Цивільного кодексу, в свою чергу, зазначає, що особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об’єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.

 

Серед майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) – виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

 

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом (частина 2 статті 15 Закону). Виключне право автора на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: 1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів; 3) публічну демонстрацію і публічний показ; 4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; 5) переклади творів; 6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; 7) включення творів як складових до збірників, антологій, енциклопедій тощо; 8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; 9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів із будь-якого місця й у будь-який час за їхнім власним вибором тощо (цей перелік не є вичерпним).

 

Відповідно до статті 427 Цивільного кодексу, майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані, відповідно до закону, повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності може бути визначено договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону. Детальніше передачу майнових прав інтелектуальної власності описано в статті 31 Закону, в якій сказано, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

 

Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути в ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Відповідно до статті 1112 Цивільного кодексу та статті 33 Закону, договори про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності укладаються в письмовій формі. Частина 2 статті 33 Закону передбачає, що договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру й порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї зі сторін повинно бути досягнено згоди). Оригінал твору створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не передбачено договором.

Умови договору, що обмежують право автора на створення майбутніх творів на зазначену в договорі тему чи у зазначеній галузі, є недійсними.

 

Крім того, для правильного застосування законодавства і визначення сторін у договорі про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності (сценарію) потрібно визначитись із поняттям співавторства. Відповідно до статті 13 Закону, співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.

 

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить усім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле, чи складається з частин, кожна з яких має самостійне значення. Відповідно до статті 436 Цивільного кодексу, відносини між співавторами може бути визначено договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

 

Отже, відповідаючи на питання, чи будуть сценарист і людина, яка надаватиме інформацію про своє життя, співавторами, можна зробити висновок, що законодавство не дає такої відповіді. Аналізуючи Цивільний кодекс і Закон, доходимо висновку, що відповідь може бути подвійною. Якщо спогади людини не було викладено в літературній формі, вона не брала участі в розробці плану твору, тобто не брала участі в створенні багатопланового літературного твору, а була лише оповідачем окремих епізодів зі свого життя, то автором майбутнього сценарію можна вважати лише сценариста. І навпаки, автором повинен бути оповідач, якщо сценарист, який записав спогади, не вніс нічого нового у внутрішню форму сценарію, а лише виконав технічну й редакторську роботу. Якщо все ж таки у створенні сценарію брали участь і сценарист, і оповідач, є підстави вважати їх співавторами. У всіх наведених випадках загальним критерієм, за допомогою якого можна встановити справжнього автора сценарію, є спільний і творчий характер внеску в створення художнього твору.

 

І насамкінець, умовою признання тих чи інших осіб співавторами твору є наявність згоди про виникнення співавторства. При цьому під згодою слід розуміти взаємне волевиявлення авторів, спрямоване на спільну співпрацю та творчу роботу над твором. Також, відповідно до пункту 3 статті 13 Закону, співавторство присутнє також в авторському праві на інтерв’ю. Співавторами інтерв’ю є особа, яка дала інтерв’ю, та особа, яка його взяла.

 

Таким чином, на підставі зазначених нормативно-правових актів, можна зробити такі висновки:

1) передача майнових авторських прав на твір можлива за договором про створення за замовленням і використанням об’єкта права інтелектуальної власності;

2) майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути в ньому визначені;

3) майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані;

4) для визначення, чи є сценарист та оповідач спогадів співавторами сценарію, та уникнення конфліктів в майбутньому щодо авторства рекомендуємо, відповідно до статей 428, 436 Цивільного Кодексу та статті 13 Закону України «Про авторське право та суміжні права», укласти угоду, яка врегулює їхні відносини щодо права на співавторство і захистить від непорозумінь у майбутньому.

 

 

Умови, за якими сценарист зобов’язаний писати сценарій, має бути обумовлено договором про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності.

 

Поняття й умови договору створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності визначаються статтею 1112 Цивільного Кодексу і статтею 33 Закону України «Про авторське право та суміжні права», які, в свою чергу, зазначають, що за договором про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності автор зобов’язується створити твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові. Відповідно до пункту 2 статті 33 Закону, істотними умовами в договорі є: умови щодо строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, обсягу й порядку виплати авторської винагороди, а також інші умови, щодо яких за вимогою однієї зі сторін повинно бути досягнено згоди.

 

Із зазначеного в статтях Цивільного кодексу й Закону України «Про авторське право та суміжні права» доходимо висновку, що завадити сценаристу подавати в сценарії відомості, що не зовсім відповідають дійсності, можна, вказавши пряму заборону в договорі.

 

Водночас врахуйте, що літературний твір не є документальним. Це творча праця, літературна обробка дійсності, коли в основі сюжету може бути достовірна історія, але від літературного твору не вимагається точно і повно її відображати.

 

Тож визначте у договорі зі сценаристом, який саме твір ви хочете бачити.

 

Відповідно до пункту 3 статті 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права», предметом договору про передачу прав на використання твору не можуть бути права, яких не було на момент укладання договору. Але, відповідно до пункту 6 статті 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права», за авторським договором замовлення автор зобов’язується створити твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові.

 

Аналогічне положення міститься в пункті 1 статті 1112 Цивільного Кодексу України, яка зазначає, що за договором про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець – письменник, художник чи ін.) зобов’язується створити об’єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк.

 

Таким чином, із викладеного можна зробити висновок, що, відповідно до пункту 3 статті 33 Закону, автор твору не може передавати власні майнові права на твір, оскільки сам твір ще не створено. Але відповідно до пункту 6 статті 33 Закону та пункту 1 статті 1112 Цивільного Кодексу України, майнові права на ще не створений твір можуть передаватися за договором замовлення.

 

Отже, для надання послуг і передачі виключних майнових прав на об’єкт інтелектуальної власності укладати два різні договори необов’язково, оскільки за договором замовлення і використання об’єкта інтелектуальної власності можна передбачити й умови, які передбачають замовлення, й умови на передачу майнових прав на об’єкт інтелектуальної власності

Так, оскільки ані Цивільний Кодекс України, ані Закон України «Про авторське право і суміжні права» заборон щодо факту передачі майнових прав автора Актом приймання-передачі не містить.