1. Я би оцінив це як фактичне повернення тієї самої цензури, яка у нас існувала впродовж 2001 – 2004 років. Але повернення не у вигляді заборони на висвітлення якихось подій чи темників – тоді вона існувала як вираження волі олігархату з боку держави, перш за все президентської влади. Сьогодні цензура повернулася у частково новому обличчі: сьогодні власники телеканалів напряму висловлюють свою волю, оминаючи державну владу. Тому державна влада є вираженням волі лише певної частини олігархів, не всіх. З одного боку, це добре, бо ми отримуємо конкуренцію різних маніпуляцій. З іншого боку, нічого хорошого в цьому немає, бо страждає перш за все якість новин і так званих політичних шоу. Те, що робиться на «Інтері» – зокрема в новинах і в політичних ток-шоу, – українська громадськість має просто засудити. Це вакханалія маніпуляцій, це неприкритий олігархічний тиск на суспільну свідомість, це попирання усіх журналістських норм.

 

2. Віднедавна я не люблю слово «певних». В останній програмі ці «певні» були присутні в студії, і це все виглядало настільки мерзенно, настільки відверто непрофесійно, настільки відразливо, що тут слово «певних» уже немає сенсу вживати. І ця «певна» особа сиділа просто в залі – я маю на увазі пана Фірташа – і навіть не заперечувала, коли його називали причетним до того всього, що відбувалося. Тому не потрібно говорити «певних»; сьогодні вже час називати ці прізвища і вимагати відповідальності від цих людей – перш за все відповідальності з точки зору публічної доцільності існування такого телеканалу, такого способу відносин між власником і журналістами і такої якості політичних ток-шоу.

 

3. Потрібно прямо та недвозначно сказати: ті журналісти, які це роблять, є журналістами нефаховими. Вони діють супроти суспільної думки, вони її фактично знищують, вони виступають на боці олігархів і фактично займаються корупцією. Згадаймо, що таке корупція – це використання публічних можливостей у приватних цілях. Коли журналіст використовує публічні можливості у приватних цілях олігарха й отримує за це від нього гроші – це і є корупція. Отже, сьогодні можна сказати, що більшість журналістів «Інтера» є корупціонерами. Тож найрізкіша оцінка телеканалу – це, вочевидь, відібрати у нього ліцензію. Може бути м’якіша оцінка, може бути публічний осуд журналістів цього телеканалу, але мовчати неможливо.

 

 

1. Взагалі-то «Інтер» я не дивлюся. Але оскільки Фірташ нещодавно вийшов у прямий телеефір, то я подивився запис цієї програми в інтернеті. І в мене склалося враження, що це шоу однієї людини.

 

2. Є вагомі підстави вважати, що «Інтер» якимось чином працює на комерційні інтереси цілком конкретної фінансово-промислової групи. Принаймні, після цього шоу це очевидно.

 

3. Ведучих я там не помітив, якщо вони й були. Я нічого проти них не маю, але я їх справді не помітив. Цей формат взагалі передбачає відсутність журналістів (або вони там виконують якусь технічну функцію). Це, здається, тенденція. Якщо забрати з шоу «Свобода» Савіка Шустера, то залишаться якісь політичні клоуни, які й розважають публіку.

 

 

1. В целом нормально. Канал определился со своей ориентацией и качественно выполняет свою работу.

 

2. Он явно ангажирован. Я думаю, что он работает в пользу акционеров и в их интересах. Я так понял, что основной акционер у них Дмитрий Фирташ. Канал достаточно качественно выполняет заказ, делает это откровенно.

 

3. Мне сложно говорить, потому что я этих людей знаю лично, и я бы не сказал, что у меня возникают какие-то трудности в общении с ними лично. С другой стороны, я думаю, что они достаточно адекватные и взрослые люди, чтобы понимать, что делают. Я очень хочу в это верить. Люди выбрали вот такой путь. Есть разная журналистика, есть вот такая. А вдруг они убеждены, что они делают правильно? Такое тоже может быть. Потому оценивать их нет смысла. Конечно, мне что-то не нравится, что-то вызывает неприязнь, что-то коробит. Но опять-таки это их личный выбор как журналистов. Может, ими выбранный путь к чему-нибудь и приведет.

 

 

1. Те, що відбувається з «Інтером», я оцінюю, безумовно, негативно. Це великий відкат назад. На «Інтері» фактично повторюється той стиль і ті методи роботи, які були притаманні інформаційній службі цього каналу до 2004 року. Я не можу поки що сказати, що це набуло системного характеру, тому що в принципі на «Інтері» нормальні та більш-менш збалансовані випуски новин чергуються з явно заангажованими, тенденційними і, швидше за все, зрежисованими з-поза меж телеканалу, я би сказав так, спеціальними випусками – або новин, або ток-шоу. Можу тільки здогадуватися, від чого це залежить – очевидно, від попиту на відповідні послуги з боку каналу. Але знаєте, щоразу, коли дивишся на «Інтері» якусь заангажовану, явно замовну програму, здається, що гірше далі нікуди, але щоразу, коли канал повертається до подібних спецвипусків, – виглядає це все гірше і гірше.

 

2. Якщо вважати, що канал дійсно працює на користь когось, крім глядачів, то радше йдеться не про політичну силу, а про особу, в залежності від політичних розкладів якої може коливатися і позиція телеканалу. Власне, за всіх нас, експертів, за медіаспільноту роботу зробив Олександр Турчинов, який протягом ефіру у п’ятницю кілька разів наголошував, що канал «Інтер» є фактичною власністю бізнесмена Фірташа. В принципі, я й раніше доволі часто чув розмови на цю тему серед медіаекспертів України, але вперше з’явилася відповідальна посадова особа, яка цю інформацію озвучила у відкритому ефірі на тому ж телеканалі «Інтер». Я так розумію, що оскільки зараз серйозно обговорюється останній випуск програми «Свобода на “Інтері”», оскільки я тут згадав прізвище Турчинова, я хотів би звернути увагу на те, що Турчинов так і не отримав би слова у мікрофона, якби уже за власною ініціативою фактично не захопив цей мікрофон. Очевидно, що режисери програми відвели йому роль людини, яка постійно виправдовується у відповідь на чиїсь репліки. І після того, як більше години простояв біля мікрофона Дмитро Фірташ і залишалися вже лічені хвилини до кінця програми, Турчинов, очевидно, не мав іншого вибору, як самому вийти до мікрофона і взяти слово явочним порядком – усупереч тому, що в задум режисерів програми надання слова Турчинову для аргументованого виступу не передбачалося. Саме тому, думаю, ведучі – попри те, що Турчинов вийшов до мікрофону – так і не дали йому нічого сказати, постійно перебиваючи для того, щоб надавати слово для репліки його опонентам.

 

3. Я би сказав, що це ганебна програма, абсолютно ганебна для двох сервільних ведучих, абсолютно ганебна для керівництва каналу. Всі люди, які були причетні до п’ятничної програми – починаючи з пані Безлюдної і закінчуючи прізвищами двох «раболєпствовавших» перед Фірташем людей, на мою думку, ганьблять ім’я української журналістики. Особливо це актуально для ведучих, тому що керівництво каналу, як би там йому не дорікали, залишається за кадром, а ведучі своїми обличчями приймають на себе відповідальність за те, що відбувається в них в ефірі.

 

Кар’єра цих двох ведучих тільки починається, але вони, очевидно, через якусь свою мотивацію вирішили зганьбити свої імена і повестися таким чином – бо, слава Богу, далеко не кожний журналіст у нашій країні готовий відповідати своїм іменем за те, що відбувається в ефірах телеканалу «Інтер».

 

Найбільше мене вразила на самому початку репліка-звинувачення ведучих на адресу уряду: а чому ж, мовляв, Україна програла інформаційну війну? Знаєте, це питання було верхом цинізму: воювати кілька тижнів проти України, проводити інформаційну лінію сусідньої держави і після цього ще набратися цинізму докоряти уряду за те, що уряд, мовляв, програв інформаційну війну!

 

1. Я не спеціаліст у цій справі, але вважаю, що канал працює нормально.

 

2. Розумію, про що ви говорите, але я особисто цього не бачив. Я бачив прагнення об’єктивно подавати інформацію.

 

 

1. Я це оцінюю як ганьбу. А що стосується останньої програми «Свобода» на «Інтері», то в мене нерви не витримали додивитися її до кінця – я трохи подивилася і вимкнула.

 

2. Звичайно, працює. Цілком очевидно, що телеканал «Інтер» лобіює інтереси Фірташа і «РосУкрЕнерго». Це очевидно, про це вже всі знають.

 

3. Я колись сказала на одному телешоу, що наші журналісти все більше перетворюються зі сторожових псів демократії на цуциків, які обслуговують політиків. Так ось, це типові цуценята, які обслуговують політиків за кісточку.

 

 

1, 2.  «Интер» во все времена своего существования всегда имел возможность запросто нанять доктора Хауса. Но всегда категорически этого не делал. Является ли телеканал «Интер» инструментом Дмитрия Фирташа (и забудем о роли господина Хорошковского на «Интере», который вроде еще и в команде Юлии Тимошенко)? Наверное, да. Пока.

 

Г-н Фирташ перед «Свободой на “Интере”» засветился на «Эхе Москвы» и, если я не ошибаюсь, на канале у Евгения Киселева. Везде, независимо от качества вопросов, которые ему были адресованы, он доносил ровно дозированную порцию своих аргументов. Потому качество задаваемых ему вопросов что от журналистов, что от присутствующих на «Свободе» существенного значения не имело. Значение имела картинка.

 

Фирташа «распиарила» Юлия Тимошенко, которая раструбила, что срыв межгосударственных «газовых колядок» – его рук дело, он ей должен. Фирташа «распиарил» Путин, которому «однажды показали господина Фирташа, с которым (он) никогда не встречался, в глаза его не видел», но которого ерничая назвал «великим политическим деятелем современности». Дорогой пиар. Ценой в 11 млрд кубических метров газа.

 

Дмитрий Фирташ «пиарил» на «Свободе» Турчинова. Правая рука Юлии Тимошенко не выдержала и опустилась, т. е. Турчинов ушел. А зря. Очень зря.

 

Фирташ и «Интер» – это то, что нам вроде близко... А давайте посмотрим и на другие «танцы» – германские СМИ и Шредер: «Экс-канцлер Германии Герхард Шредер войдет в совет директоров ТНК-ВР. Шредер – один из немногих западных политиков, пользующихся полным доверием у руководства России». Давайте сравним и заценим «газовые колядки» «Фирташ-Интер» и «нефтегазовые колядки» «Шредер-СМИ ФРГ» – сравним качество и цену! Это важно для понимания того, что нас может ждать в перспективе.

 

3. Ту роль, которая отведена им контрактом, под которым стоит их подпись.

 

 

1. Те, що відбувається останнім часом у мовленні телеканалу «Інтер», дуже чітко відображає те, що відбувається останнім часом в Україні. Я схильна називати цю ситуацію «диким капіталізмом», коли в країні вже є гроші та інтереси, що потребують захисту, але ще немає чітких правил гри. Адже правила гри гарантуються будь-якою формою держави, зокрема і демократією, про яку ми говоримо в Україні. Але, очевидно, оскільки немає правил, то є питання і до демократії.

 

2. П’ятничний ефір «Інтера» відобразив цю ситуацію: є власник, у якого є інтереси в газовій сфері; є люди, які отримують гроші від цього власника, тому змушені захищати його інтереси. Ситуація досить зрозуміла, ба більше: я би сказала, що вона традиційна і за багато-багато століть у світі нічого не змінилося. Інше питання – в цивілізованості форм. Саме її в українському медіапросторі (як, у принципі, і в інших – юридичному, політичному тощо) не існує. Немає набору моральних стандартів суспільства, які дозволяли б (або не дозволяли) робити певні речі. Суспільство сприймає те, що відбувається на каналі «Інтер» і, найголовніше, не вважає це диким. Тобто позиція ґрунтується на тупому факті: що би ми не робили, суспільство це з’їсть. Суспільство не вимагає двох точок зору, не запитує телеканал, чому для одного ефіру пана Фірташа канал два тижні «розігрівав» глядачів незбалансованими новинами. Суспільство продовжує дивитися новини каналу «Інтер», про що свідчать переможні рейтинги, і сприймати інформацію, якою годують. Суспільство не ігнорує нечесні (чи краще сказати – неякісні) медіа. Чи є це проблемою каналу «Інтер», чи є це проблемою суспільства? Очевидно, винні обоє.

 

Що стосується взагалі появи пана Фірташа в ефірі каналу: безумовно, поява Фірташа в ефірі є успіхом, тому що будь-яке медіа хотіло би записати інтерв’ю з ним під час газової війни між Україною та Росією. Очевидно, що у європейських медіа це був би моветон. Адже у багатьох джерелах, зокрема і в «Детектор медіа», неодноразово згадувалося, що публічним власником каналу «Інтер» є пан Хорошковський, а справжнім власником, можливо, є пан Фірташ, який начебто через афілійовані з ним структури володіє каналом.

 

На жаль чи на щастя, я не бачила жодного юридичного документа, який би це підтверджував чи спростовував. Але, судячи з позиції каналу, особливо під час так званої газової війни (як медіаменеджер можу стверджувати, що ця позиція була не зовсім об’єктивною), мені видається цілком імовірним, що пан Фірташ має стосунок до телеканалу «Інтер». І чи мусили глядачі знати, що у студії сидить не просто людина, котра має стосунок до поставок газу в Україну, а й людина, яка впливає на позицію каналу? Безумовно, мусили! Чи міг би пан Фірташ так само впевнено і по-гусарськи хамовито почуватися в ефірі іншого українського телеканалу, скажімо, державного Першого чи інформаційного 5-го? Очевидно, ні.

 

3. Питання ведучих у цьому контексті особливо складне, адже оцінювати доводиться не людей, а ситуацію в медіа. І пан Данилевич, і пані Литвиненко намагалися і рибку з’їсти, й обличчя зберегти. Бо ж очевидно, що будь-який ведучий із повагою ставиться до менеджера, від якого залежить його зарплатня, а менеджер ставиться до акціонера за римським принципом aut bene, aut nihil, бо від акціонера залежить бюджет, а від бюджету – і менеджер, і ведучий. Тому цю частину капіталістичного світу медіа ведучу виконали.

 

Інша справа, що якби існували правила гри, то кожен ведучий розумів би, що від суспільної позиції його доля і, відповідно, зарплатня залежить більше, ніж від усіх акціонерів разом узятих. Тоді ведучий розумів би, що схема повинна працювати так: суспільна довіра – більш рейтингова програма – більша платня. А ключове питання схеми – довіра – не завойовується ефірами, подібними до тих, що дозволив собі телеканал «Інтер». І це відбувається на багатьох каналах. Ситуація зі свободою слова у 2009 році набагато гірша, ніж 2003-го. Гірша з двох причин: тоді принаймні ми про це говорили і якась частина людей із медіа-середовища намагалася виступали проти того, що інша частина людей із медіа-середовища бреше або озвучує інформацію, не виконавши набору журналістських вимог. Тобто не перевіривши їх у кількох джерелах, не домігшись другої точки зору і не з’ясувавши, чи є ця інформація суспільно важливою, чи вона є важливою лише для однієї чи кількох людей, які є власниками чи близькими до власників цього медіа? Повертаючись до першого запитання, скажу: це ситуація дикості. Безумовно, Україна перебуватиме в ній ще досить довгий час, але сподіваюся, що не завжди.

 

 

 

1. Через графік роботи я не дуже багато дивлюся «Інтер». Але з того, що я можу бачити, можу зробити висновок: канал комерціалізується, і це в наших нинішніх умовах цілком закономірно. Маю зазначити, що це стосується не лише «Інтера», а й абсолютної більшості наших каналів.

 

2. Як би там не було, кожен канал просуває і працює перш за все на інтереси власника. А враховуючи те, що наразі має місце конфлікт між Юлією Тимошенко і Дмитром Фірташем, навряд чи «Інтер» захищатиме Тимошенко.

 

3. Журналісти наразі, на превеликий жаль, перетворилися на «ляльок папи Карло». Що їм скажуть – те вони і роблять. Те, про що говорили під час Помаранчевої революції – мовляв, ми позбавилися темників... Знаєте, я завжди досить скептично ставився до Помаранчевої революції та її досягнень. Подібна практика нікуди не зникла. Крім того, порівняйте журналістику часів Кучми і сучасну. Нині немає тієї гостроти, того професіоналізму... Українській журналістиці завдано значної шкоди.