Не будь «сучукр»!
«Сучукрліт» стає своєрідною літературною сектою. Це ще раз засвідчила профанація літературного конкурсу «Сила малого».
Приводом для появи цього матеріалу став скандал навколо ініційованого газетою «Сім’я і дім» літературного конкурсу «Сила малого». На думку авторки статті, результати конкурсу були сфальсифіковані. «Детектор медіа» звернулась до Юки Гаврилової, яка була організатором «Сили малого», і запросила її висловитись у рамках полеміки (сподіваємось отримати її текст у понеділок). Запрошуємо також інших наших дописувачів вступати в дискусію. Нагадуємо, що редакція «ТК» залишає за собою право не поділяти думок та поглядів авторів публікацій.
Становлення «сучасної літератури»
Гасло «Будь сучукр!» з’явилося десь років п’ять тому і швидко набуло популярності в мистецьких і молодіжних колах. Означає воно заклик: «Будь сучасним українцем!», але в такому спотвореному вигляді створює особливий образ «прогресивного» громадянина України ХХІ століття. Оскільки той, хто «є сучукр», читає здебільшого дуже обмежену кількість авторів (Андрухович, Дереш, Жадан, Карпа ті ін.), слухає певну музику («Мертвий півень, «ТНМК» та ін.) і має особливі політичні вподобання (аполітичні або агресивно антиполітичні).
Назва «сучукр» породила і специфічне мистецьке явище під назвою «сучукрліт» (все частіше цей термін використовується в транскрипції «сучаліт» або «суча література», що зазвичай відповідає якості і тематиці творів).
Поступово «сучукрліт» займає ключові позиції в літературному процесі країни, оскільки конкурентів у нього в ідейно несформованому, зрусифікованому й економічно дуже бідному україномовному середовищі майже немає. Цей напрямок у сучасній літературі відзначається антидуховністю (у книжках постійно когось убивають, катують, ґвалтують і ламають психологічно), високим рівнем вульгарності, тексти ці рясно пересипані ненормативною лексикою, а герої зазвичай – п’яниці, наркомани або психічно нездорові люди.
Відомо, що читач завжди підсвідомо асоціює себе з героями твору. Саме тому в радянські часи таке величезне значення надавали ідеологічній чистоті книжок для дітей і молоді. Коли людська особистість тільки формується, книга дуже легко може на неї вплинути. А як може вплинути книга, де найсвітлішим рішенням проблеми змальовується самогубство (іноді воно може бути розтягнене в часі – наркотики, горілка), і казати не треба.
Такі книги труять молодих, оскільки подаються у вигляді контркультури, на що «ведеться» більша частина молоді, яка завжди потребує соціального протесту. Ту саму функцію відіграє і фестиваль «День Незалежності з Махном», що проводиться в Гуляйполі під час святкування Дня Незалежності України. Людина, яка «не є сучукр», там виділяється з натовпу навіть одягом, а такій кількості матів, що лунає зі сцени під час «Махновського слему» (конкурсу молодих авторів – виконавців «сучукрліту»), могли б позаздрити навіть бомжі з мегаполісу.
Але повернімося до причин виникнення такої ситуації. Для чого покажемо, як створюється і пропагується «сучукрліт» сьогодні.
Конкурс «Сила малого» виправдав свою назву: більшість відзначених творів стали б цікавим надбанням для психіатрів
У лютому 2008 року луцька газета «Сім’я і дім» ініціювала конкурс короткого оповідання «Сила малого». Конкурс мав сприяти розвитку молодої української літератури і стати всеукраїнським. Ініціативу луцької газети було розрекламовано у багатьох ЗМІ та в інтернеті, завдяки чому організатори отримали майже півтисячі різножанрових оповідань із усіх областей країни. Журі мало обрати десятку найкращих, а ще авторів інших 90 творів заохотити публікацією у збірці, що являла би собою зріз тематики і проблематики сучасної української літератури. Але стала взірцем тематики «сучукрліту».
Ми не будемо зупинятися на тому, який потужний скандал виник після оприлюднення результатів конкурсу, коли виявилося, що дві грошові премії отримала дружина одного з членів журі, третина «переможців» взагалі не мала права брати участі в конкурсі через порушення правил, а більшість інших так чи інакше товаришує із суддями конкурсу. Про все це можна прочитати в інтернеті.
Важливо інше: що саме «перемогло», і чому.
До складу журі входили відомі в Україні особистості: президент Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» Костянтин Родик, президент Форуму видавців Олександра Коваль, колишній ведучий програми «Остання барикада» на каналі «1+1» Михайло Бриних, письменник Василь Шкляр, есеїст Віталій Жежера, критик Юка Гаврилова та Іван Корсак, письменник і шеф-редактор тижневика «Сім’я і дім».
Компетентне журі віддало гран-прі оповіданню «Русали дністрові» Олексія Шевченка, екс-заступника редактора тижневика «Новинар».
Якщо ви зараз згадали зі шкільних курсів історії та літератури відомий фольклорний альманах «Русалка Дністрова», що дуже вплинув на розвиток української літератури в позаминулому столітті, мушу вас запевнити, що «Русали дністрові» жодного стосунку до нього не мають. Цей твір оповідає про тяжкі будні хлопців, що сплавляються по Дністру, зустрічі з іншими «просунутими» хлопцями та їхні психологічні проблеми.
Наведу кілька цитат із цього незабутнього твору про людське щастя:
«– А як це ви, пацани, дев’ять днів на воді – і без баб? – підозріло спитав Андрій.
– Дрочимо! – нервово пожартував Боцман»
або
«– Боцмане, а на х... воно нам треба? – нарешті спитав я.
– Та невдобно якось – пацани такі щирі. Як відмовимося, подумають, що ми підари, – філософськи пояснив Боцман, витрушуючи з голови шматки засохлої глини».
Згодом герої знайшли рішення своєї проблеми, вирушивши у село до Гальки, яка «всім дає». Щоправда, Гальки у селі не було. Таким побачили обличчя щастя журі конкурсу «Сила малого».
Перше місце посіло оповідання відомої в Україні письменниці Лариси Денисенко (лауреатка конкурсу «Коронація слова») «Вітка, Заміж, Я і Бог» про молодшу сестру Вітки, яка лиже собі пупа (принаймні, намагається дотягнутися) і бачить сни про волохаті груди своєї старшої родички.
Друге місце посіло оповідання Вікторії Стах (літературний критик «Газети по-українськи») «І не старіти» про смерть в її різноманітних проявах (розчавлені автівками тварини, дитина, схожа на «вичахлого, зморщеного ельфа із вибляклим дротяним волоссячком, вицвілими калабаньками очей і трагічним пошерхлим ротом», бучні дитячі похорони горобців, поховання прабабки тощо) й одкровення від акторки Ренати Литвинової, що «споглядання мертвого старить». На скільки днів чи років «зістарила» авторка свого читача цим оповіданням, на жаль, ми ніколи не довідаємось.
Третю премію отримало оповідання «Ім’я» від Лариси Омельченко, бібліотекарки з містечка Підгороднє. У ньому ідеться про вагітну дівчину, якій нещодавно виповнилося 15,5 років. Дуже актуальна тема для нашого часу.
Заохочувальними дипломами було відзначено твори про жбурляння тухлими яйцями, кон’юнктурну політику і наркоманське майбутнє головних героїв («Homo Erectus» Тараса Антиповича), радянське минуле («Найдурніший єврей Радянського Союзу» Тараса Плащевського), думки пілота-камікадзе («Божественний вітер» Юрія Камаєва), пригоди порножурналу в школі й у ментівському відділку («Естафета» Андрія Кокотюхи), внутрішній світ людини і ліверного пиріжка («Внутрішній світ» Вікторія Стах).
Особливої уваги заслуговує оповідання «Нігтики» Ольги Хвостової, що набрала на один бал менше, ніж твір, який посів третє місце. «Нігтики» – це професійно сконструйований психологічний вірус, який впливає на підсвідомість. У тексті йдеться про матір та її мертву дитину, якій мама обмальовує вже захололу ручку і чистить від бруду нігтики. І можна тільки порадіти, що подібний твір було відзначено саме на конкурсі газети «Сім’я і дім».
Інші твори з відібраної сотні також не вражають різноманіттям – це бруд, кров, вульгарність, збочення (психологічні і фізичні), змалювання й оспівування смерті, повний негатив і відсутність будь-якої надії. Хіба що відсотків двадцять опублікованих у збірнику оповідань не викликатимуть у читача огиди. Дізнавшись, у якій «компанії» буде надруковано їхні твори, частина молодих «несучукрлітівських» авторів публічно відмовилася від публікації.
Новітня літературна секта
Приклад конкурсу «Сила малого» не поодинокий. І головним є навіть не те, що журі виявило свою некомпетентність при відбиранні текстів, а також дивним чином вибрало серед учасників своїх знайомих. Цим зараз нікого не здивуєш.
Важливе інше – конкурс «Сила малого» став частиною тенденції зміцнення «сучукрліту». Так само, як раніше до цього процесу долучилися видавництво «Фоліо» з конкурсом «Міського молодіжного роману», «Коронація слова» і рейтинг «Книжка року».
«Сучукрліт» стає своєрідною літературною сектою, в якій ідолом є чоловічий статевий орган, молитвою – матерна лексика, а божествами – смерть, ницість і хіть.
Тому не дивно чути зітхання лауреата премії «Культурний провідник року» (2007) Михайла Бриниха: «Я був розчарований одним моментом: півтисячі оповідань і нема жодного, де би вживалася ненормативна лексика. Жодного матюка на півтисячі оповідань. Це жах! Це показує, наскільки рівень учасників є по-шкільному цнотливий. Більше ніж 50% усіх оповідань – це рівень шкільних творів. Я ледь не їхав з глузду, поки це читав» (стаття Наталії Дмитренко «Малі літературні»).
Певно, згадані вище слова з оповідання, яке взяло гран-прі, для пана Бриниха вже є нормативними. Але дійсно десь половину поданих на конкурс творів важко віднести до «сучукрліту». Тільки це нічого не змінює, бо читач не побачить їх ані в конкурсній збірці, ані друком у журналах чи в авторських книжках.
«Сучукрліт» та його адепти, що називають себе сучасною українською інтелігенцією, дуже добре розуміють, що в наш час найбільшу цінність має інформація і незнання про реальний стан речей. Вони створюють моду і штучний попит на «сучукрлітівські» твори і до запаморочення запевняють читачів, що саме такий літературний процес у нашій країні, що саме це купують і читають друзі і сусіди читача, що саме вони «попереду планети усієї», а всі інші – «графомани», «цнотливі школярі» і «схиблені пенсіонери з НСПУ». Всі інші – «несучасні», бо «сучасні» – вони. І читач, якщо він остаточно не відстав від життя, також має бути таким, як вони, «бути сучукр!».
І важко не повірити їм на слово, бо альтернативи читач не бачить, а «сучукрлітівські» книжки рік від року посідають призові місця на конкурсах і відзначаються преміями «Книжка року».
Хоча насправді (і це може перевірити кожен) україномовні книжки, про які волає телебачення та преса, у книгарнях, що не спеціалізуються суто на україномовній літературі, здебільшого можна знайти десь біля плінтусу (там, де і є їхній справжній ціннісний рівень), на нижніх полицях стендів, куди мало хто заглядає.
Це війна проти української літератури?
У жодному разі! Просто ці книжки не купують. І отримавши навіть випадково видану цікаву книгу українською мовою, продавці магазину відправляють її туди ж – до сектору, що поступово уцінюватиметься через неконкурентоспроможність.
Натомість добре продаються переклади з європейських мов (згадаймо хоч би бум навколо українського «Гаррі Поттера») та з російської.
Ситуація взагалі дійшла до абсурду, адже щоб надрукуватися в Україні, треба спочатку випустити переклад роману в Росії.
Так, видавництво братів Капранових «Зелений пес» започаткувало нову серію Main Stream, яка відкривається перекладом роману «Зруйновані зорі» Олега та Валентина Авраменків, а один із найцікавіших фантастичних романів останніх років – «Пекло» Олексія Кацая – було спочатку опубліковано видавництвом «АСТ», а тоді Львівським видавничим домом «Панорама». Тільки книгу цю ви навряд чи зможете купити десь, окрім інтернет-магазину видавництва, бо наклад її становив 1000 примірників. А казка кримської письменниці Тамари Дяченко «Таємниця Фіолентівського гроту» (російською мовою) продається лише в магазинах півострова. І це при тому, що захоплива книга для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, з чудовими малюнками і якісною поліграфією, має наклад 3000 примірників і рідко затримується на полицях. Та щоби книга подолала межі своєї області, треба, щоби видавництво, яке її взяло, було в Києві, Харкові або Львові.
Бо купують переклади. А від молодих авторів видавництва просто «морозяться», тому що у молодих «немає бренду». «Ваша книга цікава, але ми її не надрукуємо. Приходьте, коли у вас з’явиться бренд», – порадив молодому автору один із відомих українських видавців (його ім’я з етичних міркувань не називатиму, оскільки подібне ставлення – загальна практика для українських видавців).
А як може з’явитися той «бренд» із таким підходом до справи?
Шляхів два: або молодий автор починає писати «сучукрліт» і вступає в цю «літературну секту», або звертається до російських видавців і через кілька місяців або років наполегливості і віри (бо в Росії серед авторів неабияка конкуренція) все ж видає переклад своєї книги в сусідній країні. Так і виходить, що далі ображений автор залишається в сучасній російській літературі, бо не бажає витрачати дорогоцінний час на стукіт у зачинені двері українських видавництв і не вірить в об’єктивність всеукраїнських конкурсів (згадаймо хоча б «Коронацію слова», на яку з 2000 року було подано більше 5 тисяч романів, тільки майже всі вони кудись «поділися» і потім ніде «не вигулькнули»).
То чого тоді жалітися, що в Україні немає жодного видавництва, яке професійно й успішно публікує україномовні фантастику, фентезі, містику? Підніміть очі: на найкращих місцях на стендах сотні російськомовних книжок у цих жанрах, і частина їх уже сьогодні залишить магазин, опинившись у руках читачів.
Невже українські автори не здатні написати щось цікаве у цих жанрах? Звісно, здатні! І більшість цих книжок лежить «у столах» молодих авторів (бо саме молоді зараз розвивають улюблені читачами жанри) і в архівах конкурсів на зразок «Коронації слова». Бо «несучукрлітівський» роман майже не має шансів пройти експертний контроль (перший етап конкурсу, де відбувається найбільшій відсів творів), коли майже всі експерти подібні до «ворога цнотливості» Михайла Бриниха.
Зауважте, що жоден конкурс в Україні досі не публікував імена й оцінки не журі, а експертів, що допускали конкурсні твори до участі у змаганні. А причина в тому, що кількість цих «експертів» дуже обмежена, і вони кочують з конкурсу в конкурс. Хто ж із організаторів у такому зізнається? Це ж зіпсує найуспішніший проект!
А тим часом Михайло Бриних та інші адепти «сучукрліту» скеровують літпроцес. І скільки хочете лайте неспроможну до конкуренції українську літературу, нічого не зміниться, бо хто ж тоді читатиме всі ті «шкільні графоманські твори», коли журі займаються важливішими справами?
Щоправда, не віриться, що «несучукрлітівські» книги зовсім не друкують. Ні, друкують. Тільки накладом у 200 – 500 примірників, який (у найкращому випадку) потрапить до обласних бібліотек, не кажучи вже про магазини.
Хоча видавців теж можна зрозуміти: вони ризикують власними грошима. І як можна іти на ризик, коли «суспільство зіпсоване», бажає «лише крові, бруду і сексу», а книжки, що могли б конкурувати зі світоглядною ідеологією «сучукрліту», будуть просто «затоптані» в інтернеті спеціально навченими «експертами»...
Так і створюється замкнене коло, а цікава сучасна українська книга стає раритетом. І не треба скаржитися на «погану молодь», що дудлить пиво, яке замінює дружбу і спілкування, – вона виростає без цікавих книжок. І класика ситуацію не врятує, бо кожне нове покоління виховується насамперед на творах сучасників.
Чи є надія?..
Песимістична картина вимальовується. І навіть миготіння світла не видно у цьому тунелі. Але насправді ситуацію можна змінити. Це не до снаги ані політикам (вони вже показали свою спроможність до прийняття законів, необхідних для розвитку української літератури), ані видавцям, бо вони керуються «суспільним замовленням», ані авторам, бо вони не мають ресурсів впливу на видавців і літературну «тусовку».
Це до снаги тільки вам, читачам.
Література і культура – це бізнес. І попит завжди народжує пропозицію. І тому що більше ви, особисто ви, читачу цієї статті, будете відмовлятися купувати фрейдистські збочення і наркоманські марення «сучукрліту», а натомість запитувати у книгарнях українську фантастику, містику, фентезі, казки молодих сучасних авторів, то частіше магазини замовлятимуть видавництвам саме ці книги.
І повірте, рукописи молодих не забаряться надійти, коли хоча б одне видавництво на свій страх і ризик виконає таке замовлення книгарень. Попит народжує пропозицію.
Читай українське!
Не будь «сучукр»!
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
57
Сучукрліт для дебілів?
5689 дн. тому
Сучукрліт для дебілів?
http://infoporn.org.ua/2008/09/19/suchukrlit-dlya-dibiliv/
oleg
5696 дн. тому
Як би ти зна(в)ла яка я грішна тварюка,мені шо ярлик шо кляп ліпити,но критику писак-ніколи(поки гріхи не замолю)!
opra (до братів Капранових)
5697 дн. тому
Шановні б. Капранови. Прочитав статтю і ваш коментар. Неточностей не побачив, оскільки публікація творів Авраменків у видавництві "Зелений Пес" не відміняє попередньої їх публікації у російських видавництвах. Ви кажете, що "одиниці українських фантастів пишуть українською". Це неправда. Я, наприклад, тільки в своєму місті знаю трьох (!) молодих письменників, які надали у цьому році вашому видавництву (на особисті й редакційні скриньки, а також особисто на Фрунзе, 160, корпус Щ) свої фантастичні романи українською мовою. І який результат? Глухо, як в танку...
Читачка
5700 дн. тому
Насправді ситуацію може змінити законодавство, коли видавець буде зацікавлений друкувати нові імена, принаймні не буде боятися ризикувати фінансово. Для видавців головне прибуток, отож и ведуться на так звані брендові імена. Хоча ціннісь такої сучуркліт дуже сумнівна. Лайно - в моді. Епатаж на першому місці. Автори на кшталт Карпи оцінюють творчість інших. ЖАХ!
Цитата
5700 дн. тому
"Культурний провідник року (2007)" Михайло Бриних: "Власне, навіть у відібраній до публікації сотні кращих творів присутні відверто трешові зразки, що їх, може, і не варто було би публікувати." "Так, мій Федір Михайлович (йому днями виповнилося одинадцять років) час од часу пише шедеври, які я, звісно ж, охоче відзначив би усіма медалями світу. Я намагався пропхати його твір до фіналу, але в результаті він не потрапив навіть до сотні. Все ж таки відсутність корупції має свої недоліки.
А загалом моя десятка складається з двох частин – оповідань, які справді заслуговують на увагу, і згадуваного вже трешу, до якого я ставлюся з великою симпатією. Іноді люди пишуть настільки безпорадні тексти, що це прекрасно."
imi.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=172698&Itemid=1
titka_vitka, а для якого класу отой шедевр, що так розчулив батьків?
до oleg
5700 дн. тому
"і не тобі,мерзке творіння,ліпити ярлики!" - Приліпив? Не відлипне?
oleg
5701 дн. тому
"навіть бомжі з мегаполісу"-тоб-то нелюді?Всі люди створені господом рівними і не тобі,мерзке творіння,ліпити ярлики!Статтю далі не читав,безбожників не поважаю!
5702 дн. тому
Спасибо за статью.
Автор, ты классная!
Пиши еще!!!
Ольга для Танчик
5702 дн. тому
" Вас просто эта его фраза, которая, скорее всего, стёб, не более того, ударила по ушам". Что-то слишком много стеба, кругом... Да и в данном случае на то не похоже.
Танчик
5703 дн. тому
Касательно приведённого вами текста, то это, конечно, сочинение на тему "Украина. Независимость. Важкий-тяжкий шлях" ученика 8-го класса.
Стах
5703 дн. тому
Ось посилання: http://planeta.rambler.ru/community/ukrsoobch/45022948.html
Гарне комюніті. Чомусь згадується текст гімну УРСР
Стах
5703 дн. тому
Маю підозру, що авторка цієї статті і авторка цього твору - одна особа.
Продовження геніяльного твору, який зле й аморальне журі не вибрало в сотню:
- А знаєш, ми поки малі були то нічого не розуміли. Ми вважали що так має бути. Нас виховали так. У сім’ї не прийнято було перечити батькам. От коли підросли вже, то почали багато розуміти. Адже мати з батьком собі ні в чому не відмовляли. У них були самі гарні чоботи. А які шуби вони мали! Всі взимку заздрісно зглядалися!
- А ви? Ви, діти? – Сонце було настільки шоковане сповіддю дівчини що плакало зливою.
- А що ми? Залатані кожушки, з дірками валянки... Коли стали дорослими то вирішили піти в світ щастя шукати.
- І???
- Та по різному долі склалися… Декілька сестер вдало вийшли заміж і сьогодні вони вже гарні та заможні господині. Братикам не пощастило... Бідують. Один з батьками й досі воює за землю. Вони йому пакості роблять всілякі ,за те, що ослухався і захотів відділитися. Не хочуть його від себе відпускати, а він лишень самостійності хоче! От і сваряться до сьогодні…
- А ти? Ти?
- А що я? Теж пішла з дому по світу щастя шукати. Всяке траплялося, багато побачила. Батьки теж палки в колеса пхали, одружити не раз хотіли. Та я не скорилася. Важко було ці роки мені, дуже важко. Але тепер все буде інакше!
Закінчивши розповідь, дівчина підморгнула Сонцю і покрокувала вулицею.
- Куди ти тепер?
- Будувати свій дім! - впевнено промовила красуня.
- Хоч скажи як тебе звати, волелюбко? – з захопленням, проводжаючи поглядом тендітну дівчину, запитало Сонце.
- Україна я. – лагідно відповіла вона. – Україна!
Стах
5703 дн. тому
Як мені подобаються ці обговорення!
Щоб відчути себе повноцінною флудеркою, виставляю "твір", який очевидно не пройшов. Посилання на нього знайшла в коментарях на статтю про "Силу малого" на "Пік"ові.
Самотньо вона брела по сонних вулицях міста. Крок. Ще один. Ще....
Якби хто й запитав скільки кілометрів пройшла за ці години то вона, напевно б, і не відповіла. А яка різниця? Головне, що на душі з кожним метром ставало легше. Вулиця, провулок, міст... Вона виливала на асфальт свій біль.
А він і не противився. Йому набридло бути закованим у діжку відчаю. Йому було лячно від того, що він міг залишиться там назавжди. Ось тому він, скориставшись нагодою, тікав на волю.
Коли перший промінчик заграв у її волоссі вона спинилася. Перший раз, за багато років, у неї на душі було легко і спокійно. Заплющивши очі вона підійняла руки догори і вдихнула на повні груди. Вдихнула у себе ранок. Я вільна! – вигукнула її посмішка сонцю. Чуєш, вільна!!!
- А що ж з тобою було, дівчино? –запитало світило.
Вона ще хвильку постояла, ніби не чуючи запитання, і лише потім розплющила очі.
Спочатку поглянула на свої вкриті пилюкою ноги, а потім озирнулася навколо:
- От бачиш, світ кольоровий, виявляється…
- Звісно що він веселковий! – ствердно проказало Сонце і з запитанням зазирнуло в обличчя дівчини.
- Ти не дивуйся, - сказала вона і пояснила, – я багато років жила у сірому кольорі. В моєму світі не було барв.
- Як це? – здивовано запитало світило.
- Я народилася невільницею, - почала свою розповідь дівчина. Я не одна була у батьків. Нас багато було. Але ми ніби наймитами були, розумієш?
Сонце нічого не відповіло, воно лише ще ближче нахилилося до дівчини. А вона далі оповідала:
- Я з малечку працювала, старалася. Бувало, що й ночами недосипала. Ти думаєш що я не розуміла, що нас багато і всіх потрібно нагодувати? Розуміла! Але коли ми стали заможнішими, батьки все одно шкодували нам на зайву одежину. Хіба ж це справедливо? Коли сусідські діти влітку на вулиці бавилися чи на ставок купатися ходили, я з братиками та сестричками працювала на землі...
Сонце слухало і мовчало, але на землю впали перші краплинки дощу.
Дівчина їх навіть не помітила, вона поринула у свій світ. У роки минулого...
- А знаєш, ми поки малі б
Танчик для Ольги
5703 дн. тому
Вы процитировали Михайла Брыныха? Я просто могу ошибаться. Если его, то на мой взгляд, у каждого человека есть своё чувство юмора, стиль и свой порог и рамки, правильно? Вас просто эта его фраза, которая, скорее всего, стёб, не более того, ударила по ушам, но не нужно же циклиться только на этом, как мне кажется.
Нет, обиженного человека вообще, я не в курсе, принимала ли автор участия в конкурсе, обиженного, скорее всего, невниманием к текстам. такое бывает. непризнание трудно пережить, и с этим очень многие писатели сталкивались. и я не думаю, что это давало им право говорить, что те, кого признали, пишут омерзительно. такое поведение - признак слабости.
мне трудно себе представить, скажем, что роберт музиль, которого неохотно издавали и долго не признавали, позволял себе речёвки: "Томас Ман - графоман" или что-нибудь ещё в таком же духе.
а моду делаем мы все. не только те, кто пишет, не только те, кто критикует и оценивает, и а читатели, и модное не всегда плохое, особенно если оно не кричащее.
Ольга для Танчик
5703 дн. тому
" Это - мнение обиженного человека" - обиженного итогами конкурса? Сомневаюсь - было бы на что обижаться. Даже если автор - один из участников "Сили малого", чей рассказ не попал в сторник 100 лучших, вряд ли это могло стать поводом для настоящей обиды, а уж тем более для написания подобной статьи. В сети ведь несметное количество разнообразных конкурсов - не повезло в одном - повезет в другом. Хотя люди разные бывают. " Потом, Ольга, то что кажется вам хорошими книгами, мне может показаться - совершенно гарфоманскими, и только время рассудит, если удосужится, кто прав." - здесь я совершенно с Вами согласна: на вкус и цвет, как говорится.... Однако, на мой взгляд, есть некая тенденция, пропоганда того, что модно и "продвинуто", причем пропоганда довольно навязчивая, и касается это не только литературы. К тому же я не думаю, что нормальный человек может, например, фактически заявить: "остутсвие матов в тексте = графомания". И так же не верю, что нормальный человек может с этим согласиться.
танчик для Ольги
5703 дн. тому
Понимаете, для меня это не аргументы. Это - мнение обиженного человека, который, к тому же, для простоты изложения - всех и всё собирает в одну кучу, я против однобокости.
Я вижу книжки, которые мне интересны, и авторов, которые мне интересны, точно так же я вижу, и авторов и книжки, которые мне не интересны и кажутся гадкими, но есть выбор, и он не начинается и заканчивается так презираемым автором "сучукром", современная украинская литература - разная и довольно многообразная, тут есть из чего и из кого выбрать, и все они - современные литераторы, пишущие на украинском языке. Категоричность хороша только у гениев, подходит для цельности образа, все же остальные, на мой взгляд, должны быть осмотрительнее. и прежде всего - смотреть в свой авторский стол, а не в чужой. в том числе и карман.
Потом, Ольга, то что кажется вам хорошими книгами, мне может показаться - совершенно гарфоманскими, и только время рассудит, если удосужится, кто прав.
Ольга для Танчик
5703 дн. тому
Знаю нескольких людей, которые пишут хорошие книги, но... уже который год стучатся в закрытые двери наших издательств. Конечно же, они будут стучаться снова и снова, а у человека, который занят творчеством, на прогулки с "ведрами какашек" просто не остается ни времени, ни интереса.
Честно говоря, преусловутого "ведра какашек" я в этой статье не нашла. Просто взгляд на существующую проблему, вполне аргументированная точка зрения.
танчик для Ольги
5703 дн. тому
Если человек хочет увидеть говно и настроен на это, то и радуга у таких людей получается коричневая. и вины радуги в этом нет.
Если человек талантлив и работоспособен - то найдутся издатели, найдутся читатели, которые его поддержат, а если человек способен только с ведром какашек ходить наперевес, то пусть ходит, мне дела до этого нет, раз это его выбор.
Ольга
5703 дн. тому
" и не вопить нужно: "бьют, заполонили, бесталанные матершинники и сволочи", а писать! писать так, как хотите и понимаете именно вы, писать для тех людей, которые думают так как вы" (танчик)
Писать? И что? Кто увидит эти рукописи? Родные, друзья, знакомые родных и друзей... потому что до остальных читателей эти рукописи не дойдут.
А статья классная и справедливая.
"Жодного матюка на півтисячі оповідань. Це жах! Це показує, наскільки рівень учасників є по-шкільному цнотливий" - раньше "цнотливiсть" чтилась добродетелью, теперь, как видно, ситуация резко изменилась. Странно читать подобное, а еще более странно, что некоторые, судя из комментариев, разделяют подобную точку зрения.
Как-то мы забываем, что любая книга, да что там книга - любой рассказ - пишется с какой-то целью, иногда понимаемой чисто интуитивно. А еще любое произведение искусства призвано сделать человека хоть немножечко, хоть капельку лучше... иначе это не искусство вовсе.
otar
5703 дн. тому
Телекритик, було б, м'яко кажучи, дуже дивно, якби Юка Гаврилова писала статтю під псевдонімом "Таміла Соколик", і ми у преамбулі писали, що ось стаття Юки Гаврилової)))) Я вже зрозумів, яке місце ввело людей в оману, і вточнив у редакційному врізі, що ми чекаємо текст від Юки на понеділок. Якщо вона тепер захоче його писати після того, як відбулася ця вся плутанина :-)))
Брати Капранови
5703 дн. тому
До уваги шановної авторки. Олега та Валентина Авраменків видавництво Зелений пес видає з 2003 року. Видано було "Сутінки великих" 2003 рік, "Жменя вічності" 2004 рік, "Принц Галії" 2005 рік, "Зруйновані зорі" 2007 рік. Більшість рукописів до видавництва було подано російською мовою. Ми видаємо їхні авторизовані переклади, так само, як і Дяченок, Олді, Ячейкина, Васильєва, Валентинова (Шмалька), Зорича. Одиниці українських фантастів пишуть українською. Так склалося ще до появи сучукрліту. На сайті greenpes.com можна в цьому переконатися.
танчик
5703 дн. тому
ярлыки вешать на совершенно разных авторов, и стилистически разных, и тематически, и тусовочно, кстати, тоже, это свидетельство ограниченности, к сожалению. и не вопить нужно: "бьют, заполонили, бесталанные матершинники и сволочи", а писать! писать так, как хотите и понимаете именно вы, писать для тех людей, которые думают так как вы. поза "ах, меня не понимают, печатают и признают всякую дрянь, ах это тупое общество" не поза современного, молодого и активного человека. творите, а не шипите.
вылить ушат грязной воды на писателей - и ребёнок сможет, не велика доблесть.
Кристина
5703 дн. тому
Очень классная статья. Об этом много говорили, но еще никто не показывал ПРИЧИНЫ явления.
Появление таких статей свидетельствует о выздоровлении и общества, и литературы. ИМХО.
"Суча" литература уже всем надоела, кроме тех, кто ее "создает". И очень жаль, что исчезла статья с "Друга читача" - это был достойный ответ "сучей" литературы молодым авторам, которые решились высказать СВОЕ мнение.
Автору высший балл за смелость и талант.
Присоединяюсь: "Читай українське! Не будь «сучукр»!"
И советую всем, кто еще не погряз в "сучем" болотце распечатать эту фразу и повесить над экраном компьютера.
З.Ы. А то, что в Инете нет других статей "Тамилы Соколик" тоже о многом говорит. :)
Стах (до цитата)
5703 дн. тому
Ви що, з головою не дружите? Ви джумаєте, я пацанка, щоб брати участь в конкурсі, а потім відмовлятися від премії?:)))) Ні, такий дешевий самопіар мені не потрібен. До того ж, я зі своїм альтруїзмом, півжиття "нашару" писала. Ви он викличте сантехніка поремонтувати кран, а потім запропонуйте йому відмовитись від грошей. Хотіла б я це побачити!
"Відмовтеся від премії" ггггг Премія, правда, не велика, та все ж:)))
Телекритик
5703 дн. тому
otaru Використайте, будь ласка, свій вплив для того, щоб відредагувати вступний абзац. Автор матеріалу читається неоднозначно. Безумовно, якщо автор на Юка Гаврилова, то віддаю належне справжній авторці, чи то авторові. Це виглядає дуже рішуче, до того ж є чи не єдиним зразком літературної аналітики, яка не ігнорує читачів.
otar
5703 дн. тому
Юка Гаврилова не має до цієї статті ЖОДНОГО стосунку. Друг читача помилився, вони вже зняли ту інформацію. Автор цього матеріалу не є Юкою Гавриловою однозначно. Матеріал Юки Гаврилової ми сподіваємось отримати в понеділок.
Піхто
5703 дн. тому
До Телекритика і подібних.
А хіба статтю підписано Юкою Гавриловою? Таміла Соколик. Шануйте за підписом. Те "вкидання" нічого не варте, бо на Другові читача новини може розміщувати будь-хто зареєстрований, і не здивуюся, якщо Юка не має до того жодного стосунку.
inna
5703 дн. тому
Ощущение, что статья написана обиженным участником конкурса, не прошедшим в первую сотню. Поискала - и не нашла в инете ни одной статьи автора Таміла Соколик.
Телекритик
5703 дн. тому
Юка спробувала сформулювати те, що відчувають всі. Але використавши мораль і гуманізм, як основні аргументи, вона трапила у пастку - ця риторика настільки заяложена захисниками "духовності" і знецінена в очах прогресивної публіки, що у більшості читачів спрацьовує рефлекторнв відраза. З одного боку зверхність та зневага у виконанні Бриниха, не виклакає симпатії. А з іншого - спроба ототожнити моральність теми з художньою якістю теж виглядає не аж як. Конткультурний пафос нового українського мейнстриму відлякує читачів - це правда. Здається, що українцем тепер може бути тільки юний альтернативщик. Проблема сучукрліту не в його якості - нормальна щеняче лайно. Проблема у відсутності альтернативи сукчукрліту в інформаційному просторі. У пересічного читача складається враження, що ніяких книжок, крім "сучих" українською не буває. Тому одразу руки тягнуться до російської.
Цитата
5703 дн. тому
То ви, titka_vitka, про це: "Літературний конкурс короткого оповідання "Сила малого", який проводив тижневик "Сім’я і дім" підбив підсумки. Один з них – неочевидний, але приємний. В Україні ще не бракує творчих людей, готових братися до красного письменництва. Натомість не стало несподіванкою, що серед переможців більшість і без того мають стосунок до написання текстів. Як доказ – гран-прі і другу премію отримали професійні журналісти. Це екс-заступник редактора тижневика "Новинар" Олекса Шевченко і літературний критик і колумніст "Газети по-українськи" Вікторія Стах. Пропонуємо бліц-інтерв’ю з ними"?
artvertep.dp.ua/news/6576.html
А відмовитися від грошових призів слабо?
Стах (до Цікавого)
5703 дн. тому
Я все життя - зі школи - працюю в журналістиці, цікавлюся літпроцесом і просто багато тусувалася в юності. Мені вже не мало років:)Тому в Україні не існує жодного літ. конкурсу, в якому б серед членів журі не було б моїх родичів, друзів чи просто знайомих. Цей конкурс був першим, в якому я брала участь. І (дай мені Б-г здоровля) в анонімних конкурсах братиму участь й надалі:)
Чого і вам бажаю
Цікавий
5703 дн. тому
До Стах: Тобто ви все-таки маєте якесь відношення до Бриниха?
Принизливо чи ні - але некоректно брати участь у конкурсі, якщо серед суддів твої родичі. Незалежно від того Шевченківська це премія чи "Дім сад город". Чи настільки потрібні призи, що не втерпіти?
kasim
5703 дн. тому
Багато правди. Сучукрлітература одкоровенно притомила ще років так з сім тому. І навіть не в тім, річ що по святому топчуться. Суспільство саме вже не має нічо святого - це не проблема літераторів. Але андрухович-карпа-дереш просто набридли. Дне-й-те-саме вже стільки років. Суцільне затягнуте на десятиліття бу-ба-бу. Усе це так і залишилося не більшим, ніж грою слів. А так хочеться просто спокійної розумної літератури. Без пафосу, і без приховування сексуально-лінгвістичного безсилля за ненормативною лексикою.
ржач
5703 дн. тому
Член журі конкурсу "Сила малого" заявляє, що результати було сфальсифіковано
Юка Гаврилова, яка брала участь у роботі журі конкурсу "Сила малого" заявила на сайті Телекритика, що переможцями стали друзі і знайомі членів журі, звинуватила організаторів у некомпетентності, а твори переможців назвала матеріалом для психіатрів. У розлогому інтерв'ю Юка Гаврилова говорить про небезпечні тенденції, що панують у сучасному літературному процесі і гостро критикує його учасників.
джерело: Член журі конкурсу "Сила малого" заявляє, що результати було сфальсифіковано
Юка Гаврилова, яка брала участь у роботі журі конкурсу "Сила малого" заявила на сайті Телекритика, що переможцями стали друзі і знайомі членів журі, звинуватила організаторів у некомпетентності, а твори переможців назвала матеріалом для психіатрів. У розлогому інтерв'ю Юка Гаврилова говорить про небезпечні тенденції, що панують у сучасному літературному процесі і гостро критикує його учасників.
джерело: http://vsiknygy.net.ua/index.php?module=news&id=821
otar
5703 дн. тому
Хто що видалив? Ви впевнені? Я не видаляв, а більше ніхто не вповноважений)
Dijsno strah!!!!
5703 дн. тому
Jaksho vje i tut vudaliaut kritichni i argumentovani vislovluvannia gromadian, jaki ne mistiat mativ i obraz, vidomostej pro privatne zhittja, zalishaut tiki ti jaki e "good" - to Ukraina stoit na pagubnomu zanepadnomu shliahu i do togozh nebezhpechnomu duzhe i duzhe dlia prostoludiniv!!!
Стах (до справедливий)
5703 дн. тому
:))) пишіть іще!
справедливий
5703 дн. тому
Тема серйозна. І не варто в ній шукати ні особистісних, ні мстивих речей. Просто "круті літературні хлопці й дівчата" в своїй "резервації-тусовці" та смовихвалянні й понтах забули взагалі, що вони вже брудними ногами топчуться по святому. Слово біблійне. Слово саме по собі святе. Гратись, жонглувати ним під виправдальним гаслом літературного екперименту і модних шуканнь - справа марна, невдячна, нехристиянська, гріховна. Такі твори - одноденки. Але біда в тім, що вони встигають зробити свою чорну справу. Нещодавна соціологія: 51% українців загрозою своїй національній безпеці вважають в - аморалізації суспільтства. Безвинні " літературні махновці" якраз і долучаються до "безвинних порноділків на телебаченні", "безвинних видавців" і т.і... Ось і все.
Стах (до Цікавого)
5703 дн. тому
На цю тему мені навіть принизливо сперечатись. Але оскільки зайшлося про Бриниха і Шевченківську премію, то якби ви попорпалися б у архівах, чи поспілкувалися з людьми, які в курсі літературного процесу, то знали б, що після Бринихових сюжетів-статей-інших-матеріалів, засідання Шевченківського комітету взагалі стало закритим для журналістів. Але як вам хочеться бачити корупцію, то ніхто не зможе вас цього бажання позбавити. В медицині такі речі навіть мають спеціальні назви:)
Цікавий
5703 дн. тому
Цікаво мені, що ніхто не заперечує родинних стосунків учасників та журі. А хіба це коректно - брати участь і перемагати у конкурсі, де твій родич у журі. Коли Мовчан Голоті виписав Шевченківську - усі були незадоволені. То що, коли Бриних прорветься до Шевченківського комітету, премію даватимуть його родичам?
ВВВ
5703 дн. тому
Мені здається, що проблема авторки цієї статті в тому, що вона визнає лише такий тип літератури, який старанно культивували в СРСР. Тобто мова йде про звичайну людську обмеженість.
Стах
5703 дн. тому
"(літературний критик «Газети по-українськи»)" Авторка з дуба впала. Я зроду в газету по-українськи не написала жодної замєтульки (тільки колонки) А літературної критики там взагалі ніколи не друкували:)
Десь я вже цю невігласку читала:) Здається, в анонімних коментарях на сайті "ПіК України".
Влад
5703 дн. тому
Автору.
Молодець.
otar
5703 дн. тому
куку, боюся, що ваші есхатологічні висновки хибні :) Телекритика завжди давала висловитись людям із різними думками (і навіть із різним рівнем аргументації), і, як бачите, живіша за всіх живих, а справи йдуть дедалі краще :))
куку
5704 дн. тому
Проблема от у чому: з такими бездарними статейками закомплексованих пань "Телекритика" довго не протягне. Не можна ж рівень дискусії опускати нижче плінтуса! Хто ж полізе туди полемізувати з громадянкою Т.Соколик? Вона ж бабрається на рівні печерних стереотипів і домислів -"антидуховність", "літературна секта", "Михайло Бриних скеровує літпроцес"...
5704 дн. тому
Я читав усі твори переможців (їх вивішув Бриних на своєму ЖЖ), тому можу сказати, що більшість із них - дуже класного рівня. Що стосується вкладених у них ідей, то все залежить від того, під яким кутом це розглядати. Скажімо, для мене цінність оповідання, яке взяло головну премію, в його життєвості й невимушеності. Це щось на зразок оповідки Остапа Вишні, де в основі сюжету - сучасні козаки, які люблять потеревенити. Оповідання просто дотепне, веселе, до нього треба ставитися так, як ми ставимося до байки. А автору статті, як виглядає, чомусь неодмінно хочеться, щоб це був твір у дусі "Молодої гвардії" або "Тімура і його команди".
А ось новела "Ім'я" - це абсолютно інший за навантаженням твір. Він краще за будь-які дидактичні матеріали демонструє, що таке вагітність у ніжному віці. Хай його прочитають сучасні школярни - заллються слізьми, урок одержать першокласний і замисляться принаймні про можливі наслідки сексуальних стосунків у юному віці. {}
Що стосується слів Бриниха про матюки, то не варто їшукати в них більше, ніж в них вкладено. Він сказав лише те, що очікував текстів із матюками (він не казав, що матюки - це ознака високої проби митця), а натомість побачив лавину графоманських потуг.
Янка
5704 дн. тому
А справді щось у цьому є... Правда, зі своєї читацької позиції скажу, що на "матюки, кров, секс і наркотики" ніколи не велася. Це швидко набридає. Воно цікаво тільки тоді, коли сюжетно виправдано і пишеться не заради самого "процесу":) Мої останні відкриття - Дзвінка Матіяш і Катерина Бабкіна. Молоді письменниці, але ніяк не схожі на те, що тут називається "сучукром".
За статтю 12 балів:)
Лена
5704 дн. тому
хм, мое имхо, тут нормальный литературный процесс... это из разряда - придешь на фестиваль поэзии, а у половины молодняка стихи "под Жадана")) ну, в принципе, да - эпатаж в "сучукрлитре" нынче в моде... потом отсеется лет через десять - останутся самые хорошие писатели, такое. Я вот как-то наоборот рада, чтото же Фолио издают этих молодых - да и не таких и молодых, уже под тридцатник -- писателей, какая-то когорта уже вырисовалась. А чем более развито будет книгоиздательство в Украине - тем больше разных книг будет печататься, только и всего. Еще и женские романы пойдут.
КОНСПИРОЛОГ
5704 дн. тому
В конце концов окажется, что весь сучукрлит придумали три пейсатых спонсора в Вареничной №1 за синагогой Бродского (чтоб не ходить далеко), на сдачу с амстердамских брульянтов. Такой маленький себе рыночек, чтоб гои не плакали и за вилы не брались, что нормальной литературы на мове после Костенко вообще нет. Карпа, Андруховч-шо то всё это подозрительно кошерно...
5704 дн. тому
Чудово! Нарешті хтось чітко сформулював цю проблему! Браво!!!!
а так
5704 дн. тому
авториня, дай читнуть твою прозу - тоді заценю статтю. а так - скавчання недобитків
5704 дн. тому
Переводити стрілки з суті питання на ососбистість авторки - це погнаий смак. Навіть якщо вона чимось ображена - вона поставила серйозне питання. Справді існує якес угоуповання, про яке нам постійно розказують. що воно найкрутіше. насучасніше і так далі. У цій секті справді є хороші твори, наприклад, свого чаксу перші твори Андруховича. Що стосується іншого. то з того, що я читав - ну дочитати не зміг. Але воно все може бути, неясно тільки, чому це все виглядає найкрутішим і подається як наймодніше. Твори подружжя Дяченків просто за своїм рівнем вище на голову. Але мені здається. що варто полемізувати далі. Бояся тільки, що авторку можуть пихато змішати з лайном.
сучукр
5704 дн. тому
"...слухає певну музику («Мертвий півень, «ТНМК» та ін.)..."
Цікаво, яким чином це було визначено?
хє-хє
КГАМ
5704 дн. тому
Креати гениален аффтар маладец. Своє ім’я з прагматичних міркувань не називатиму, оскільки подібне ставлення – загальна практика для принципових людей. А то ще затягають...
?????
5704 дн. тому
ХТО ОРГАНІЗОВУЄ ТАКУ СКАНДАЛЬНО-ЕФЕКТИВНУ РЕКЛАМНУ КАМПАНІЮ ЦЬОМУ КОНКУРСУ!?
Настя
5704 дн. тому
А я повністю підтримую авторку! Погоджуюся на всі 100%
А списувати все на те, що вона буцімто образилася, що не пройшла... Це дитсадок, чесне слово.
Квітка
5704 дн. тому
По-моєму в авторки статті - параноя. її переслідують жахливі сучукр. а ще склалося враження, що авторка одна з учасниць цього конкурсу, але її талант жахливе журі не оцінило :))
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
