5. Чому, на вашу думку, медіа практично самоусунулися від безпосередньої передвиборної боротьби, скасувавши всі прямі ефіри або проігнорувавши у політичних програмах київську тематику?

1. Выборы и средства массовой информации – это разные стороны одной проблемы. Поэтому СМИ несут ответственность в любом случае.

 

2. Я бы сказал, что, к сожалению, массмедиа уже давно (по моему мнению – с 2004 года, то есть после оранжевой революции, когда я лично возлагал большие надежды на то, что что-то изменится) в понимании собственных общественных функций остаются на уровне времен Кучмы. Они воспринимают выборы как театр, как шоу. Массмедиа пока находятся в подростковом возрасте.

 

3. Я бы разделил медиа на несколько категорий – печатные, электронные (телевидение и радио) и интернет. В печатных СМИ мне трудно кого-то выделить, все были представлены, всех можно было увидеть. То же можно сказать о телевидении. Что касается интернета, то некоторые кандидаты сделали ставку на него, например, Бродский. В общем-то, у него ничего не вышло, но это не означает, что работа была неэффективной. Можно констатировать, что интерес политиков начал смещаться в сторону интернета как средства коммуникации. Не просто для рекламы, но и с попыткой изложить свою позицию. Можно еще выделить Катеринчука. Он довольно четко позиционировал себя во всех СМИ. То есть было понятно, чего он хочет.

 

4. Креативность – это вещь относительная. Можно и консервативными способами добиться результата. Вопрос в том, был ли понятен кандидат своему избирателю, смог ли он донести до него какие-то послания. Опять-таки хочу отметить Катеринчука, потому что он единственный, с моей точки зрения, провел достаточно продуманную целенаправленную кампанию. Насколько она была креативной, сложно судить. Вместе с тем, другие кандидаты страдали от излишней креативности, довольно смешной. Ну и, мы наблюдали примеры черного пиара. Используют одни и те же приемы, которые, по-моему, уже не работают. Думаю, что эффективность кампании определяется, в первую очередь, способностью сформулировать четкие, понятные избирателю месседжи.

 

5. Я выскажу гипотезу: видимо, есть понимание того, что эти выборы не имеют большого значения. Они были инициированы БЮТом, непонятно, какую цель ставила Тимошенко. Если она ставила цель поставить своего человека на пост мера, у нее это не вышло, и об этом все знали заранее. У этих выборов не было сюжета. В них не было того, что обычно привлекает массмедиа. Особенно наши массмедиа, которые, к сожалению, пока работаю в жанре «собака укусила человека, а потом человек укусил собаку», то есть в стиле скандальных новостей. Поэтому в итоге эти выборы были в какой-то степени проигнорированы. По крайней мере, не было ажиотажа, какой бывает при парламентских или президентских выборах.

 

1. Вважаю, що ЗМІ не несуть жодної відповідальності за результат київських виборів – несуть політики і політтехнологи.

 

2. Медіа поводились доволі нормально, жодних серйозних претензій до них висунути не можна, а те, що вони публікували інформацію, яка йшла як рекламна, - питання нормальних стосунків між політичними силами і медіа, які висвітлюють їх діяльність. Проявлялася заангажованість тільки муніципальних ЗМІ, і це було видно. Адмінресурс використовувався на тих медіа, що залежні від влади. Але це питання до нас, громадськості, яка повинна змусити владу швидше роздержавити медіа та вивести їх із комунальної та інших форм власності.

 

3. Найактивнішими були Черновецький, Турчинов, Кличко, Пилипишин.

 

4. Жодних нових піар- та політтехнологій під час цих виборів застосовано не було. Моя думка, що користь від вкладення ресурсу отримали ті, хто вкладав у інформаційні засоби, а не в рекламно-агітаційні.

 

5. Гадаю, так ставити питання не варто – там були, наскільки я знаю, досить суб’єктивні й об’єктивні чинники, які впливали. Савік Шустер виступив із поясненням, чому не було на «Інтері» його програми, на інших каналах, гадаю, були подібні мотиви, які диктуються радше медіаринком, аніж надзвичайною ангажованістю.

 

 

1. Не несут. Потому что журналисты не рискнули взять на себя ответственность за весь этот балаган. Они отказались говорить правду и отстаивать ее. А правда в том, что законных оснований для проведения внеочередных выборов Киевского мэра не было. Законная процедура отстранения действующего мэра не была соблюдена. Вместе с тем, мэр Черновецкий, которого обвиняли в коррупции, продолжал выполнять свои обязанности – он остался мэром. И еще останется.

 

Вот на этом основании журналисты и должны были строить свои информационные материалы. О незаконности и абсурдности происходящего нужно было говорить. А журналисты шли в русле политики тех СМИ, в которых работали. Одни СМИ работали за деньги, другие лежали под своими владельцами-политиками, третьи просто молчали. Результат – ничего эти выборы не изменили, кроме того что продлили срок пребывания Леонида Черновецкого на посту мэра Киева. Это хорошо или плохо? Если Черновецкий действительно замешан в коррупции – позор на головы тех, кто не смог это доказать, и горе киевлянам и гостям столицы. Если его оклеветали – хорошо, что восторжествовала справедливость.

 

2. Прогрессирующий рахит. Журналистика продолжает деградировать и девальвировать как профессия. Результат налицо.

 

3. Медиакампании со всех сторон выглядели вяло. Я имею в виду средства массовой информации. Главная причина – отсутствие единого кандидата от так называемых демократических сил. Разрозненность претендентов и отсутствие единой позиции порождали сумбур в информационных кампаниях. В то время как СМИ, подконтрольные мэру Черновецкому, были собраны в единый кулак.

 

4. Команда Юлии Тимошенко в моих глазах заслужила высший балл за лучший пиар-ход. Я говорю о провозглашении Александра Турчинова единым кандидатом в мэры от БЮТ и НУНС на митинге в Киеве 23 мая. Но это решение было принято поздно, поэтому удачный тактический шаг не оказал никакого влияния на стратегический результат. Юлия Тимошенко потерпела поражение в битве за Киев.

 

5. Мое мнение: например, владельцы СМИ (все) могли увидеть во сне, что Леонида Черновецкого поддерживает Президент Украины Виктор Ющенко. Возможно, возвращаясь из ночного клуба, они (все) увидели на темном шоссе кого-то в белом, который посоветовал на всякий случай не вещать наутро после выборов. А объявить профилактику. Я 11 лет проработал на телеканале «Интер» ведущим и руководителем утренних новостей. И я отчетливо помню, что профилактика объявлялась в первый понедельник нового месяца. А здесь вдруг телеканалы «Интер», «1+1», Первый национальный, Новый, ICTV, СТБ, «Энтер», 5 канал, ТОНИС, «Украина», ТЕТ, НТН, «Сити», К1, «Киев» решили проверить состояние техники в последний понедельник уходящего месяца. Уверен, что здесь мы имеем дело не с политическим давлением и не с заговором. Просто так встали звезды.

 

 

1. З філософської точки зору, кожен працівник ЗМІ є відповідальним за результат виборів, оскільки ми також є виборцями. І від того, який ми зробили (або не зробили) вибір, в першу чергу залежав їх результат.

2. Медіа були агресивними, технологічними, в більшості своїй прагматичними. Але не завжди об’єктивними.

3.Подивіться на список тих, хто перейшов 3%-й бар’єр.

4. Нових – ні. В основному було видно модифікацію старих – як у кращому, так і в гіршому виконанні.

5. Мабуть, злякалися реакції «Детектор медіа» :) А якщо серйозно, очевидно, це – пересторога з урахуванням попередніх кампаній, коли в останні прямі ефіри виливалося більше бруду, ніж давалося поживної інформації виборцям.

 

 

1. Відповідальність засобів масової інформації за результат мерських виборів сумірна, на мою думку, з безпосередньою участю співробітників редакцій у процесі голосування і є персональною справою кожного. Комусь більш відповідальним видалося ігнорувати цей фарс, комусь принципово було розпорядитися власним голосом.

 

2. Телекомпанія «Київ» чесно відпрацьовувала гроші міського бюджету, старання колег викликали такі ж співчуття, як і в попередні роки за інших міських начальників. Переважна більшість медіа намагалися не помічати столичних баталій або, бодай, не акцентувати на них особливу увагу. Взагалі, мене, приміром, не залишало відчуття несправжності того, що відбувається, очікування, що зараз цю комедію відмінять і актори розійдуться по своїх гримерках.

 

3. Хочу відзначити агресивно-войовничу активність пана Луценка. Як на мене, найпозитивнішим результатом виборів є ті відсотки, які набрав особисто він і блок під його керівництвом. Думаю, що Черновецький має подякувати Луценку за таку кампанію, що не могла не принести Леоніду Михайловичу додаткові голоси.

 

4. Здається, раніше політичні партії не використовували в якості агіток сценарії розіграшів для програми «Прихована камера». Акція Партії регіонів «Обійми» скоротила і так невеличку відстань між українською політикою і шоу-бізнесом. А найвинахідливішою, тобто такою, що знайшла спосіб бути найефективнішою, безумовно, була команда Черновецького, про що свідчить її результат.

 

5. Набридло.

 

 

Андрій Куликов, ведучий програми «Свобода слова», ICTV:

1. Мені видається, що результат київських виборів жодною мірою не залежав від засобів масової інформації. 

 

3. Усіх на свій кшталт. Радше, потрібно вести мову про брак активності тих, хто і не міг розраховувати на жодний успіх. 

 

4. Вихід за межі Києва з огляду на дедалі більшу кількість авт у приватній власності. У приміських селах і на в’їздах до Києва наочна агітація не могла не впадати в очі. І ще – спроба вразити кількістю портретів кандидатів. У переддень виборів чимало вулиць і мостів виглядали порожніми, бо звідти познімали портрети. 

 

5. Медіа і не повинні брати участь у передвиборній боротьбі, а мали б подавати інформацію і аналізувати її. А якраз ті, що брали участь, ні від чого не усунулися. ТРК «Київ», наприклад.

1. За кожним зі ЗМІ стоять конкретні прізвища. Ці люди і є відповідальними. На сто відсотків!

 

2. Нічого не бачу. Нічого не чую. Нічого нікому не скажу.

 

3. Черновецького і його оточення. Вони жили в екранах телевізорів і були прописані на газетних шпальтах. Плюс до цього – умовний київський холдинг на повну катушку танцював під їхню дуду.

 

4. Всі технології «старі, як світ». На цих виборах була наймасштабніша банальна купівля голосів – каруселі, «вавілони», світлофори і т. д. Ця кампанія свідчить, що в Україні не потрібні в першу чергу журналісти, у другу – політтехнологи, не кажучи вже про соціологів і політологів. Політикам треба просто брати хороших «манаґерів» із мережевого маркетингу і мати купу готівки.

 

5. Для когось вирішальними були матеріальні речі, хтось приймав таке рішення через адміністративний тиск. Чому самоусунулися? Тому що їм це було неймовірно вигідно.

 

 

1. Без сумніву, під час київської виборчої кампанії ми пережили не найкращу сторінку медійної історії країни. В деяких ЗМІ виборчого періоду залюбки попрацював би Швейк. На жаль, було порушено, передовсім, принцип рівності можливостей громадян одержувати неупереджену, правдиву інформацію для усвідомлених рішень. А це, без сумніву, відповідальність ЗМІ. Прикро констатувати, що медіа більшою мірою не впоралися із завданням бути справжнім комунікатором у трикутнику «влада – преса –громадянське суспільство».

 

2. Вистачить одного речення: пухнасті зайчики на вовчих ягодах.

 

3. Класиків не бракувало. Але більшість співали вже занадто фальшиво.

 

4. Кампанія була дуже пісна на нові ідеї. Домінували нафталінові технологічні схеми відомих сусідських майстрів.

 

5. Тому що це не просто проблема вітчизняного медіапростору, це симптом «хворобливого» розвитку інформаційного суспільства у країні. Нині суспільна комунікаційна функція, яку мають виконувати мас-медіа, зводиться тільки до певного економічного інтересу. Сьогодні ж ми все частіше бачимо, як медіа часто-густо стають звичайними трансляторами або й ретрансляторами не якісної інформації, а політтехнологічних схем чи політтехнологічних ідей. Я певен, ні для кого не секрет, що українська журналістика нині не тільки не дає відповідей на багато запитань, котрі хоче отримати пересічний споживач інформації, але часто дивує споживача. Українське суспільство давно готове до якіснішої інформації, аніж та, яку пропонують політики і самі медіа. Власне, коли ми говоримо про розвиток і свободу преси, ми розуміємо їх як систему підтримки національних пріоритетів та соціального відповідальних медій усіх форм власності.

 

 

1. Риторический вопрос. СМИ не несли ответственности за результаты выборов разных уровней за последние 10 лет. С чего бы это им нести ответственность за результат последних киевских выборов? Кто реально, а не гипотетически, может привлечь СМИ к ответственности?

 

2. Ирина Бекешкина (чудесный «вербальный археолог») раскопала термин «абсентеизм» – неучастие в выборах. Ирина считает, что «в стране не работают демократические механизмы, что люди в них не верят. Особенно опасно, когда это поражает думающую часть населения. В будущем это может привести к общей апатии и к установлению диктатуры». Так вот, медиа, предположим, угадали настроение электората и сделали абсентеизм своей ширмой. Ширмой.

 

3. Мы можем обсуждать, почему и какую часть проголосовавшего электората можно кормить баснями... в отличие от соловья. Это продуктивнее, чем обсуждать КПД на этом поприще в медиа их «кормильцев».

 

4. По Бисмарку, оценивать следует не намерения, а возможности. Пиар и технологии в наших реалиях – это уже больше тюнинг намерений, чем возможностей. Реальные возможности зашиты в потоках. Присмотритесь к кампании и результатам, к примеру, ГАК и попробуйте поспорить с Бисмарком.

 

5. Если бы вдруг СМИ решили добиваться правды, то окончательно добили бы ее. Особенно в случае демонстрации электорату левой стороны Леонида Черновецкого.