В’ячеслав Піховшек: Добрий вечір. В ефірі «Епіцентр» на каналі «1+1». Із сьогоднішніх найважливіших реальних подій, а такими в українській політиці ніколи не можна вважати заяви, сьогодні політики говорять одне, завтра – інше. Це смерть заступника командира оперативного взводу спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косово, старшого лейтенанта внутрішніх військ Ігоря Богдановича Кіналя. І політичний резонанс навколо неї. Яких винить після цієї заяви лідера Партії Регіонів.

Віктор Янукович, УНІАН, 21 березня 2008 року: «Фракція Партії Регіонів вимагає відкликання українських миротворців з Косово. Ми не можемо допустити, щоб наших хлопців там убивали. Верховна Рада своє рішення щодо участі миротворчих сил у Косові приймала з обов’язковим пунктом, що ми не беремо участі у воєнних діях».

В’ячеслав Піховшек: Сама ця ситуація є промовистим свідченням того, як політики і вибирають інформаційні приводи для своєї політичної активності, і як вони вибирають такі інформаційні приводи, які їх підставляють. Вірніше, не самі вони, а ті, хто на них працює. Дійсно, 16 липня 1999 року Верховна Рада України ухвалила такий закон.

Верховна Рада України, 16 липня 1999 року: «Закон України «Про схвалення Указу Президента України «Про направлення миротворчого контингенту для участі Україні у міжнародній миротворчій операції у Косові, Союзна Республіка Югославія». Піклуючись про безпеку українських миротворців, виходити з того, що вони не братимуть участь у акціях, які безпосередньо загрожують їхньому життю, у тому числі у заходах з мілітаризації збройних формувань, які діяли і діють на території Косово, Союзна Республіка Югославія».

В’ячеслав Піховшек: Але цей щойно процитований закон стосувався співробітників міністерства оборони, а не міністерства внутрішніх справ, щодо яких був інший Указ Президента ще Кучми від 2 жовтня 1999 року.

Із Указу Президента України «Про направлення миротворчого персоналу України до місії ООН у справах тимчасової адміністрації в Косові, Союзна Республіка Югославія», 2 жовтня 1999 року: «Беручи до уваги резолюцію Ради безпеки ООН №1244 від 10 червня 1999 року, вважаючи, що участь України у врегулюванні конфлікту у Косові відповідає інтересам підтримання миру і безпеки на європейському континенті, національним інтересам держави, на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони постановляю направити миротворчий персонал з працівників органів внутрішніх справ України, загальною чисельністю до 200 осіб, до складу міжнародної поліції, тимчасової цивільної адміністрації в рамках місії ООН у Косові, Союзна Республіка Югославія».

В’ячеслав Піховшек: Були інші нормативні акти, закони, укази, але жоден із них ніяким чином не регламентував участь чи неучасть співробітників міністерства внутрішніх справ України у бойових діях. Віктор Янукович в черговий раз виявив себе не з найкращого боку. Він переплутав два нормативні акти, переплутав і він, але в першу чергу ті, хто йому готував реакцію на загибель українського миротворця. Адже жоден політик не може знати все. Чи не за таких бійців, зокрема юридичного фронту, він колись і програв президентські вибори? Отже, зокрема і для апарату Януковича з’ясуємо ситуацію, але передусім для себе особисто. Миротворцями умовно називають і співробітників міністерства внутрішніх справ, і міністерства оборони, але давайте їх розділяти за функціями і за повноваженнями. Підрозділи міністерства внутрішніх справ України підпорядковується в Косово місцевій місії ООН, вони миротворці, які виконують поліцейські функції, жодного відношення до НАТО. До НАТО мають відношення підрозділи міністерства оборони, там ніхто, Слава Богу, не загинув. Косово зараз у всіх на слуху. Але наші міліціонери не тільки в Косово, зараз у міжнародних миротворчих місіях перебувають 222 представники української міліції, з яких 220 – в місіях ООН, це в Косово – 187, в Судані – 10, у Ліберії – 14, в Конго – 5, в Східному Тімурі – 3, в Грузії – 1, 2 в місії ОБСЄ в Македонії. 1500 працівників органів внутрішніх справ України, починаючи з 1994 року, брали участь у міжнародних миротворчих місіях на різних континентах. Смерть у складі міжнародної миротворчої місії співробітникам МВС старшого лейтенанта міліції Кіналя – це перший випадок. Смерті українського миротворця з міністерства внутрішніх справ, що мені підтвердила і директор департаменту зв’язків з громадськістю та міжнародної діяльності МВС України Інна Кисіль. Щодо міністерства оборони України, то, починаючи з 1992 року, небагато-немало 30 тисяч військовослужбовців збройних сил України брали участь у міжнародних миротворчих операціях. Це були чи тривають операції не тільки в Косово, в Лівані, в Сіер-Ліоне, Грузії, Іраку, кожній Югославії включно з Македонією, Анголі, Гватемалі, Таджикистані, Афганістані та Кувейті – велика географія. Так от там 44 військовослужбовці загинули, 1 – зник без вісти. Менше слухайте політиків, коли вони спекулюють на темі миротворців. І це взагалі не ноу-хау Януковича. Коли я чую, як народний депутат, член фракції «Наша Україна – Народна Самооборона» Борис Тарасюк зараз заявляє, що фракція опозиції використовують інцидент з миротворчим контингентом в Косово для політичних спекуляцій. Я пригадую, як єдина масштабна міжнародна миротворча операція України часів Кучми, наша участь у кампанії в Іраку піддавалася нищівній критиці особисто тоді ще кандидатом у Президенти Віктором Ющенком і його людьми. Ющенко навіть зробив виведення військ з Іраку фішкою своєї передвиборчої кампанії. Отак і припинилося тоді участь України у вагомій міжнародній операції, яка позиціонувала «Нашу Україну» і надавала нашим військовим роботу. Щодо позиції нашої країни. Наша участь як суверенної держави у миротворчих операціях – це наше суверенне право, яке ми маємо як незалежна держава. Це наша плата за незалежність. Коли у 1991 році ми з вами ухвалювали рішення стати незалежними - це серед іншого означало не тільки те, що як тоді пропагували – ми собі збережемо своє сало і м’ясо – але те, що ми будемо обирати керівництво країни, яке прийматиме рішення від імені всіх нас. Щодо роботи наших військових. Смерть старшого лейтенанта Кіналя – невимовне горе для його сім’ї, і нікого не може втішити те, що він був добровольцем. Але от тим, хто там раптово затурбувався думкою самих миротворців – міліціонерів чи офіцерів збройних сил – я наведу аргументи їхні, самих миротворців. Так, це гроші і зарплата. Але це Оонівська компенсація у випадку поранення і німецькі військові госпіталі. Я зараз назвав базові речі. Партія Регіонів, наскільки я знаю, тепер за позаблоковий статус України – це вищий пілотаж оборонної політики, такий статус в пресі оцінюють так.

«Коментарі», 20 березня 2008 року: «Нейтральній Україні необхідно буде створити систему оборони, яка відповідатиме на будь-який виклик їх незалежності і територіальній цілісності. Це передбачає адекватні оборонні витрати. За найзагальнішими підрахунками, витрати на оборону нейтральної країни мають бути у два-три рази вищі, ніж країни військового блоку. Нейтральний статус передбачає і зовнішньополітичну апатію або надзвичайно активну діяльність на зовнішній арені. В Україні бездіяльність просто протипоказана. Однак активний нейтралітет може перетворити її на глобальний громовідвід, що саме по собі тяжко і неприємно».

В’ячеслав Піховшек: Віктору Януковичу, якщо він не змінить свій погляд на позаблоковий статус України, колись доведеться відповідати на питання про верхній рівень оборонних витрат, про зовнішню політику, яка реалізує оборонний нейтралітет. Документи про це йому, напевно, готуватимуть екс-міністр оборони Олександр Кузьмук і екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко. А просто більше нікому. Сподіваюсь, що вони не переплутають закони, як це сталося із Януковичем минулого тижня. А поки все. До побачення.

Стенограма підготовлена компанією Sourcer.