Офіційно Китай не визнає окуповані українські території російськими, але не цурається поширення свого бізнесу в окупації. «Реальна газета» дослідила, де закінчується пропаганда і починається реальна співпраця.

Дослідження «Китай і окуповані території України у взаємних медійних наративах» презентували його автори — засновник і головний редактор «Реальної газети» Андрій Діхтяренко, шеф-редакторка стрічки новин Олена Фєтісова та дослідниця Софія Діхтяренко.

Переглянути відео презентації можна за посиланням.

Андрій Діхтяренко пояснив, що інтерес до активності Китаю на захоплених Росією землях виник після попередніх розслідувань команди, зокрема про постачання китайського обладнання на окуповані території та створення мапи підтримки окупації.

«Ми порахували кількість країн, які контактували з тимчасово окупованими територіями до початку повномасштабного вторгнення. Їх було значно більше, ніж країн, які почали контактувати з окупованими територіями після 2022 року. Ми досліджували різні напрямки контактів — культурний, бізнесовий, політичний і громадський. І за багатьма показниками до числа країн, які найактивніше взаємодіяли з окупованими територіями, увійшов Китай. Нас найбільше збентежило те, що Китай фігурував не лише в медійних і політичних контактах, а й був одним із постійних ключових економічних донорів на окуповані території», — розповів Діхтяренко.

Китай офіційно не визнає анексії українських територій і декларує повагу до суверенітету держав. У чому, на думку Діхтяренка, збігаються наративи, які звучать в офіційних медіа Китаю та Росії, — це критика Заходу та постачання зброї Україні. Зокрема, поширюється теза, що військова допомога нібито затягує конфлікт, призводить до втрат серед цивільного населення, тоді як необхідно досягти миру.

Водночас у Китаї діє широка мережа неофіційних блогерів, політиків та експертів, які активно ведуть соціальні мережі й суттєво впливають на формування медіаландшафту країни.

Офіційні й неофіційні канали Китаю

Також у Китаї працює російська мережа Sputnik, яка має китайськомовну редакцію. Нерідко матеріали Sputnik передруковують на різних китайських платформах, таких як Sohu та NetEase.

Але трапляються й винятки. Зокрема, на телеканалі Phoenix TV команда «Реальної газети» знаходила матеріали з проукраїнськими наративами. Хоча вони безпосередньо не стосувалися тимчасово окупованих територій, у них йшлося про злочини Росії.

«Якщо говорити про офіційні китайські медіа, то вони здебільшого передають офіційну позицію Китаю як відстороненої держави та намагаються балансувати. Хоча дуже часто цитують російські медіа і навіть джерела з окупованих територій. У неофіційному китайському медійному середовищі можна знайти багато чого. Єдине, що можу точно сказати, що російські наративи там превалюють над українськими. По факту в неофіційному середовищі медіа ідуть у фарватері тієї самої політики, яку ведуть офіційні медіа Китаю», — каже Андрій Діхтяренко.

За його словами, такі медіа як Xinhua — офіційна міжнародна китайська інформаційна агенція, та державне телебачення CCTV здебільшого подають новинні зведення, іноді наводять позиції обох сторін.

Як у Китаї висвітлюють тему окупації

Однак є асиметрія джерел щодо загального опису ситуації на лінії фронту. Коли йдеться про цивільні втрати, вони часто цитують представників окупаційних структур Леоніда Пасічника та Дениса Пушиліна, часто посилаються на Russia Today. Українська позиція або відсутня, або представлена значно менше. У результаті саме російські формулювання стають основою інформаційної картини подій.

Водночас не завжди висновки китайських медіа збігаються з російською пропагандою. Офіційні медіа не використовують терміни «ЛНР», «ДНР» тощо, а послуговуються назвами адміністративних одиниць: Луганськ, якщо мова про Луганську область, Донецьк — якщо про Донеччину. На думку Андрія Діхтяренка, ця нечітка географічна назва дозволяє їм уникати звинувачень в проукраїнській або в проросійській позиції.

«Реальна газета» також звернулася до дослідження Фернандо Мартінеса Лухана, який у травні 2025 року захистив докторську дисертацію в Університеті Джонса Гопкінса (США). Він проаналізував майже мільйон дописів у Facebook та Twitter/X понад 25 мовами за перший рік повномасштабного вторгнення. Дослідник порівняв повідомлення офіційних російських і китайських джерел та мереж, які використовували приховані способи інформаційного впливу.

«У дослідженні ми побачили спільні для Росії та Китаю теми: критику НАТО і Заходу, критику постачання зброї Україні, ідею багатополярного світу та необхідності домовлятися. Саме за цими напрямками збігаються наративи в офіційних каналах. Але в неофіційних каналах ситуація інша. Наприклад, офіційні китайські медіа не звинувачуватимуть Україну в тому, що вона нібито сфальсифікувала вбивства людей у Бучі або сама зруйнувала драмтеатр у Маріуполі. У неофіційному середовищі такі звинувачення трапляються», — пояснив Діхтяренко.

Що об’єднує Росію та Китай в інформаційному просторі

Особливо помітною ця різниця була в повідомленнях про Донбас і Крим. За даними дослідження, коефіцієнт збігу російських і китайських наративів про Донбас становив 0,4131 в офіційних каналах і 0,8068 у прихованих. Для Криму відповідні показники становили 0,4506 і 0,8724. Ці числа показують схожість повідомлень, але не доводять, що інформаційні кампанії координували уряди двох держав.

Дослідники «Реальної газети» вивчали, як китайські медіа висвітлювали початок повномасштабного вторгнення. За словами Діхтяренка, говорячи про псевдореферендуми 2022 року, китайські медіа діяли незбалансовано і тим самим точно зашкодили Україні. Вони активно висвітлювали передані окупантами результати: нібито 98,4% у Луганській області проголосували за анексію, а в Донецькій — 99,2%. Це супроводжувалося уточненням, що офіційний Пекін анексії не визнав, але водночас багато цитували тих, хто проводив ці референдуми, — представників російського ЦВК та окупаційної влади, а також місцевих жителів, які казали: «Напевно, так буде краще».

Також на окупованих територіях поширювалися матеріали про «китайських інвесторів», приїзд яких пропагандистські медіа окупантів подавали як велику перемогу: «Здебільшого це були китайці з російським громадянством, дехто з яких у Китаї, можливо, був лише в дитинстві. Фактично Росія видала російських бізнесменів за китайських інвесторів. Я дуже радий був побачити критику заяв Пасічника, керівника окупованої Луганщини, який говорив, що тепер ми товаришуємо з Китаєм і маємо китайські інвестиції. Багато китайських користувачів писали, що Китай окупації не визнає, а жодних інвестицій немає. Вони називали все це неправдою і фейком».

Андрій Діхтяренко й Олена Фєтісова

Дослідники визнають, що китайський медіапростір не є однорідним. Зокрема, на Phoenix TV було чимало репортажів із позиції українських військових, зі співчуттям до них. Крім того, деякі китайські медіа додають до російських повідомлень власні висновки, протилежні до російської пропаганди. Так було з візитом Путіна на окуповану частину Луганщини у квітні 2023 року.

«Підтвердити цей візит було дуже складно, бо здебільшого Путіна показували в бункері, де йому звітують командири російського угруповання “Дніпро”. Українські медіа теж намагалися зрозуміти, чи він справді приїжджав, але підтвердження ми не знайшли. Китайські офіційні канали CNR і CRI про візит повідомили, проте додали бекграунд: Путін приїхав в очікуванні українського контрнаступу, щоб підняти дух у деморалізованих російських військах. Китайці зробили свої висновки, зовсім не такі, як росіяни. Ті подавали це як сміливий вчинок: який він молодець, приїхав підтримати наших хлопчиків», — пояснює Діхтяренко.

Подібний підхід дослідники побачили й у матеріалі про загибель Михайла Філіпоненка, одного з керівників Першого армійського корпусу російських окупаційних військ. Видання Jingchu Net, посилаючись на AFP і Reuters, повідомило про вбивство, але написало, що це доводить: Росія не повністю контролює ситуацію на окупованих нею територіях. Своїй аудиторії китайські медіа показали це як ознаку слабкості Росії.

Найбільше дослідників збентежило те, що про цивільні втрати на окупованих територіях китайські медіа говорять, посилаючись виключно на російські джерела. Діхтяренко пояснює це тим, що українські медіа про такі втрати пишуть дуже мало.

«Згадаймо цьогорічний випадок зі Старобільськом і реакцію всередині українського суспільства, коли почали писати, що там загинули цивільні. Це не можна пояснити просто як колатеральні втрати, бо цивільних на той момент загинуло доволі багато, і це треба правильно комунікувати. Ми дуже раді, що комунікація змінилася, і сподіваємося, що це сталося в тому числі після нашої роботи. Важливо, що Україна має говорити про втрати на окупованих територіях ще й тому, що їхню версію поширюють інші. Наприклад, агенція Xinhua мовить французькою, арабською й англійською та доносить позицію Китаю про цивільні втрати до всього світу», — розповідає він.

Він також навів інший приклад, коли через ракетні удари на окупованій Луганщині 41 шахтар нібито не міг вийти з-під землі. Повідомлення про те, що Україна ніяк це не коментує, опублікували арабською та французькою мовами. Як і у випадку Старобільська, позицію російського МЗС і постпреда Росії в ООН Небензі транслювали Xinhua й інші медіа.

Олена Фєтісова, своєю чергою, пригадала медійників, не пов’язаних з офіційними китайськими медіа. Серед них Ван Вень — виконавчий декан Інституту фінансових досліджень Chongyang при Народному університеті Китаю.

Ван Вень з ідеологом «русского міра» Олександром Дугіним

«У вересні 2022 року він поїхав до Криму і писав про так звані референдуми на окупованих Донеччині й Луганщині, в Запорізькій і Херсонській областях. Його позиція була такою: люди висловилися, отже, все нормально. Анексія цих територій, на його думку, теж нормальна. Статус професора допомагав йому транслювати ці наративи. За словами самого Ван Веня, про його поїздку повідомили понад 160 російських медіа», — розповіла дослідниця.

Лу Юйгуан — керівник московського бюро телеканалу Phoenix TV. За словами Олени Фєтісової, він має досить тісні стосунки з російськими військовими. Він розповідав, що не бачив ані в Маріуполі, ані в Старобільську ні військових, ні легітимних цілей. Заявляв, що українські військові, які потрапляють у полон, нібито не хочуть повертатися, а жодних катувань немає. А те, що він спілкується з військовими, створює підґрунтя для довіри, адже він начебто бачить усе наживо, на власні очі.

Лу Юйгуан

Чжу Хаочжен — позаштатний воєнний кореспондент. Він контактував з окупаційною адміністрацією та писав статті для Sputnik, які потім передруковували платформи Sohu і NetEase.

Чжу Хаочжен із російським військовим

«Своє завдання він пояснював так: показувати позицію Росії та її законні занепокоєння. Він також спілкувався з бійцями “Ахмату” і, за даними “Репортерів без кордонів”, називав українців фашистами», — зазначає дослідниця.

Рао Цзінь (у деяких медіа Жао Цзінь), — керівник китайського націоналістичного інтернет-медіа April Media, у 2023 році очолив делегацію, яка відвідала окуповані Донецьк і Крим.

Жао Цзінь навпроти окупаційного голови Криму Сергія Аксьонова

«Рао Цзінь стверджував, що китайцям бракує правдивої інформації про те, що відбувається. Цитую в перекладі: “Бракує інформації про ідеологічну війну, розв’язану Заходом”. Тут одразу видно маніпуляцію: він розписується за весь Китай, нібито всі хочуть побачити саме ту картинку, яку він потім показує», — каже Фєтісова.

Ван Фан і Жао Цзінь у Криму

Вона також згадала співачку Ван Фан, яка у вересні 2023 року поїхала до Маріуполя й на руїнах розбомбленого росіянами драмтеатру співала «Катюшу». Відео стало вірусним: його розтягнули по всіх російських соцмережах, однак офіційні китайські медіа про цю поїздку нічого не повідомляли.

Ван Фан співає «Катюшу» в знищеному драмтеатрі Маріуполя

Олена Фєтісова назвала ще одного пропагандиста — Ген Даня, який живе в китайському місті Боджоу. Раніше він навчався в Луганському університеті: у якому саме, дослідникам встановити не вдалося, адже за обмінами китайських студентів приймали кілька вишів.

«Він кілька років прожив у Луганську, непогано знає російську і зараз у нього тісні контакти з луганськими медійниками. Ген Дань розповідав, що його возили на руїни гуртожитку в Старобільську. Він транслював побачене, казав, що це злочин, що жодних військових цілей там немає, і звинувачував ЗСУ», — каже Фєтісова.

Хоч Ген Дань не є офіційним представником жодної китайської структури, російське медіа «Рен ТВ» опублікувало його слова під заголовком «Китай осудил Украину».

Ген Дань у етері «Рен ТВ»

Ген Дань також з’явився в проєкті «Вечірній Луганськ», коли вже перебував у Китаї.

«Він розповідав про традиції зустрічі Нового року. Жодної політики, лише теплий, ламповий контент. Це розмовне шоу, де двоє луганських ведучих сидять на дивані й нібито невимушено розмовляють. Вони ввімкнули його і назвали це телемістом між Луганськом і Боджоу», — розповідає дослідниця.

Ген Дань на «Луганськ 24»

«Реальна газета» також дослідила випадки, коли луганські пропагандисти відвідували Китай. Наприклад, у липні 2025 року телеканал «Луганськ 24» повідомляв, що керівник регіонального відділення російської Спілки журналістів на окупованій Луганщині Євген Мурильов та заступник генерального директора ДТРК «ЛНР» Максим Дерський поїхали до Китаю «переймати досвід» від східних колег.

У Пекіні Мурильов відвідав міжнародну виставку теле- і радіообладнання BIRTV-2025, яку організували за підтримки китайського Державного управління радіо і телебачення та China Media Group. Також «Луганськ 24» наголошував, що Мурильов став одним із перших представників медіа з окупованих Росією українських територій, які відвідали компанію Star Media, що виробляє обладнання для телевізійної індустрії. Сюжет завершувався твердженням: «Так наш регион уже выходит на международный уровень».

Ще одним пунктом поїздки стало місто Бочжоу в провінції Аньхой. Там Мурильов і Дерський відвідали підприємство з виробництва безпілотників, де, за повідомленням «Луганськ 24», виготовляють дрони для аерознімання, перевезення вантажів і телевізійного виробництва.

Образ китайської підтримки на окупованих територіях

Проте в «Реальній газеті» пишуть, що репортажі за формою нагадують рекламно-іміджевий сюжет про технологічні можливості китайського телевиробництва. А за способом подачі — спробу представити звичайну ознайомчу екскурсію як міжнародний успіх окупованої Луганщини.

Не менш активно з 2025 року поширювалося повідомлення, нібито в Луганську планували відкрити китайську школу на 300 учнів. Китайські підлітки мали здобувати повну середню освіту за російськими стандартами. Ініціатори пояснювали це високою конкуренцією за місця у старших класах китайських шкіл. Станом на жовтень 2026 року підтверджень відкриття школи немає.

На Донеччині повідомлялося про намір закупити прохідницькі комбайни китайського виробника SANY для чотирьох шахт. Ішлося про проведені переговори, але повідомлення про конкретну укладену угоду або факт постачання самих комбайнів на ці шахти не з’являлися.

Однак є і підтверджені результати співпраці. Зокрема, у липні 2026 року промислова група «Родина», що контролює шахту «Білоріченська» на окупованій Луганщині, повідомила про виготовлення та приймання дослідного зразка механізованого шахтного кріплення ZY5200/11/20D. У розробці брала участь китайська Shandong Mining Machinery Group. Четверо працівників шахти пройшли 14-денне стажування в китайському місті Чанле й отримали сертифікати для роботи з новим обладнанням.

«Реальна газета» звернулася до асоційованого професора Оксфордського університету Міхаеля Рохліца, який вивчає економіку Росії, Східної Європи та Євразії. Нещодавно в нього вийшла книжка про відносини між Росією та Китаєм. Дослідники хотіли з’ясувати, наскільки сам Китай зацікавлений у співпраці з окупованими територіями України.

Софія Діхтяренко, підсумовуючи розмову з Рохліцом, розповіла, що медійні висвітлення й угоди не є централізованими, хоча здається, що Комуністична партія Китаю мала би суворіше контролювати і медіа, і співпрацю компаній.

Чому Китай цікавиться окупованими територіями

«Офіційні канали бояться західних санкцій і не підтримують російську окупацію та анексію. Але регіональні медіа однаково пишуть, що хочуть. Китай — дуже велика країна з багатьма провінціями, етносами й національностями, тож регіональність тут важлива. Навіть партії неможливо контролювати все, що пишуть регіональні медіа, та вона й не хоче цього, бо для такої країни важливо зберегти цю різноманітність. Крім того, у самому Китаї дуже багато компаній, а отже, велика конкуренція. Це змушує їх самостійно шукати нові ринки й ніші. Через західні санкції та вихід західних виробників із Росії виникла незакрита ніша, і китайські компанії можуть спробувати представити там свої продукти. Якщо китайський уряд скаже їм, що не можна через санкції, вони однаково підуть. Це сіра зона, де можна експериментувати: приїхати й запропонувати свої продукти та сервіси», — пояснює Софія Діхтяренко.

За її словами, саме тому окупаційні медіа так часто повідомляють про зустрічі представників окупаційних адміністрацій із китайськими компаніями. Такі зустрічі могли не призвести до угоди чи контракту, але вони відбулися. Деякі з них можуть бути фейковими, а деякі справжніми, бо китайські компанії придивляються до різних ринків.

Вона додає, що, за словами Рохліца, для внутрішньої політики Китаю важлива позиція щодо суверенітету й територіальної цілісності. Це пов’язано з тайванським питанням: Китай хоче, щоб світ вважав Тайвань і Китай єдиною територією, тому підтримує територіальну цілісність України. Таким чином Китай намагається балансувати між Росією та Заходом, водночас до окупованих територій має суто комерційний характер.

«Це не політичне рішення Комуністичної партії, а відкалькульоване економічне рішення. У більшості великих китайських компаній є партійні осередки. Їхні представники є зв’язком між державою і компанією та зацікавлені в її успіху, бо отримують за це підвищення. З одного боку, вони можуть сказати компанії, що чогось не можна робити через санкції, але з іншого — самі зацікавлені, щоб бізнес розвивався й вивчав незакриті ніші», — підсумовує Софія Діхтяренко.

Андрій Діхтяренко каже, що китайська тема всередині окупованих територій є таким собі постійним інструментом легітимізації: «Навіть якщо приїжджають люди, які виглядають як китайці, а насправді є російськими громадянами, усе робиться для того, щоб переконати передусім місцеве населення: супердержава визнала окупацію. Мовляв, бачите, до нас приїхали китайці, тепер забудьте про вашу Україну. Цю нібито китайську підтримку постійно фальсифікують, максимально поширюють і дуже сильно перебріхують».

Це може бути медійним впливом без результатів: будь-яка зустріч, обіцянка чи анонс проєкту видаються за реальний проєкт, на кшталт китайської школи, якої в Луганську досі немає. Водночас, не все є вигадкою.

«Китайський бізнес доволі активно підтримує економіку окупованих територій. Це правда. Це і товари, які постачають на ці території, і реальні інвестиційні проєкти, пов’язані з промисловістю. З цим точно треба щось робити, і це точно треба висвітлювати в інформаційному полі», — підсумовує він.

Фото та скриншоти: «Реальна газета» та російські джерела