У попередньому тексті ми говорили про розподіл бюджету за основними напрямками видатків та ключових культурних інституцій, аналізували пріоритети та больові точки опублікованого проєкту бюджету на культурну сферу. Нині ж ми аналізуємо останнє засідання профільного Комітету Верховної ради, що відбулося 21 вересня: чому за програмою «Тисячовесна» досі не підписано жодного договору, наскільки серйозним є ризик того, що культурні інституції не зможуть фінансувати власні зобов’язання вже до кінця 2026 року, та чому членів профільного комітету турбує план, за яким Мінкульт планує рятувати книжкову галузь.

Протягом майже чотирьох годин члени Комітету ВР із гуманітарної та інформаційної політики обговорювали підсумки пілотної «Тисячовесни» (як у контексті її основних больових точок, так і — спойлер — у контексті реалістичності вчасного укладання договорів та авансування проєктів-переможців), а також спільно з головами ключових культурних інституцій, як-от Українського культурного фонду, Українського інституту книги, Українського інституту національної пам’яті тощо говорили про проєкт бюджету-2027. Проте про все до ладу.

«Тисячовесна»: третина бюджету Мінкульту на програму, що «їсть» культурні інституції

Хоч офіційно засідання 21 вересня було присвячене аналізу проєкту бюджету, «Тисячовесна» все ж стала ще однією важливою темою для дискусії. І не лише через те, що на цю програму державної підтримки культури (хоча, можливо, її вже було б справедливіше називати програмою державного замовлення культурного контенту) держава планує витратити наступного року рекордні 5,4 млрд грн (або ж третину бюджету галузі), але й через те, що пілотний проєкт оприявнив значно більше больових точок, аніж передбачали на старті експерти та культурна спільнота.

Так, навесні активно говорили про те, що виробити настільки велику кількість культурного контексту у досить стислі терміни (навіть при тому, що це «перехідні» кошти) без шкоди для якості може бути складно, а також слушно зазначали про сумнівність стратегії Мінкульту й Офісу президента, що співкурує цю програму, влити кількамільярдний бюджет не в підтримання стійкості екосистеми культурних інституцій, а саме в контент.

Нині ж очевидно, що до питання пріоритетів і доцільності додалися також і питання конфлікту інтересів, механік відбору експертів і проєктів, комплекс процедурних питань і головне — питання спроможності реалізувати бодай пілотний сезон «Тисячовесни», не кажучи вже про наступний.

На засіданні профільного комітету активно (а часом навіть бурхливо) обговорювали і питання численних конфліктів інтересів, і те, які саме проєкти перемогли, й інші чутливі моменти — запитання про все це лавиною сипалися на першого заступника міністерки Бережної Івана Вербицького, що представляв на цій зустрічі Мінкульт. Щиро кажучи, місцями пана Івана було відверто шкода — не будучи профільним заступником, що безпосередньо залучений до треку «Тисячовесни», обговорювати деякі аспекти проєкту він був куди менш готовий за окремих членів комітету.

Так, голова комітету Микита Потураєв висловив слушну думку про те, що «Тисячовесна», крім усіх наведених вище больових точок, має і ще один кумулятивний ефект. І ні, це не обіцяний Мінкультом «буст культурної сфери». Це фактичне «з’їдання» цією програмою — і в контексті бюджетів, і в сенсі обмеження суб’єктності — системи культурних інституцій, які є каркасом всієї галузі культури. Кращого формулювання, попри досить жорстке «канібалістичне» порівняння, і не знайдеш.

• Читайте також: Чи з’їсть «Тисячовесна» усі інші культурні інституції

Окреме побоювання тут викликає і те, про що міністерка культури, віцепрем’єрка з гуманітарної політики Тетяна Бережна мимохіть сказала під час круглого столу «Детектору медіа», присвяченого «Тисячовесні», який відбувся 23 вересня. Виявляється, станом на кінець вересня договори з переможцями проєкту досі не підписані. Відповідно, ми вже заходимо в ситуацію, коли не підписані вчасно контракти з переможцями (і, як наслідок, несплачені вчасно аванси) призведуть або до затримки початку вироблення контенту, або до скасування частини з них — приміром, мистецьких подій, що мали б відбутися вже у жовтні-листопаді. Окремою «групою ризику» є категорія аудіовізуальних роликів для соцмереж, переможці в якій мають виробити контент і відзвітувати за проєктами вже до кінця року.

Проте, як виявилося далі, «Тисячовесна» — далеко не єдиний проєкт, на обрії якого замайоріла перспектива протермінованих платежів.

Криза в книжковій галузі: катастрофічні збитки видавців і друкарень компенсують… книгарням

Ще однією темою, яка викликала чимало запитань членів профільного комітету ВР до першого заступника міністерки Івана Вербицького, була гостра криза в книжковій галузі, спричинена масованими прицільними обстрілами ворога по складах видавництв і друкарнях.

Для розуміння масштабу кризи: за інформацією Українського інституту книги, країна вже втратила третину всіх книжкових накладів, надрукованих цього року. Окрім цього, ворожими обстрілами знищено також величезну кількість накладів попередніх років, книжкових напівфабрикатів і сировини, а також дороговартісного обладнання. Загалом втрат, що вимірюються від кількох до кількадесят мільйонів, зазнали понад 30 вітчизняних видавництв.

Безумовно, наслідком цього є лавиноподібне падіння українського книжкового ринку. Йдеться не лише про те, що видавцям унаслідок втрат немає, чим торгувати, і, відповідно, звідки брати кошти на роботу над наступними книжковими проєктами. До цього додається і розрив виробничих і логістичних ланцюжків, відсутність коштів на відновлення складів та обладнання (а отже, і виробничого циклу), ризик неплатежів за зобов’язаннями. Додайте до цього можливість подальших обстрілів — і картина найближчих місяців для книжкової галузі стане такою ж очевидною, як і нерадісною.

Видавці, чудово усвідомлюючи, що покладатися в цих кризових умовах вони мусять передовсім на себе, оперативно знайшли немало «аварійних» рішень, що можуть допомогти зберегти бодай те, що залишилося від їхніх накладів. Це і подальше розпорошення складів, і релокація їх у більш безпечні регіони, і зміна механізмів логістики, і прискорення руху книжки до читача (так звана «швидка доставка з коліс»).

Український інститут книги, як профільна державна інституція в книжковій сфері кілька тижнів тому запропонував наступні рішення для подолання гострої кризи в галузі: підвищити фінансування програми «єКнига» на наступний рік до 200 млн грн, учетверо збільшити бюджет напрямку мистецьких конкурсів УІК (з 25 млн грн до 100 млн грн), профінансувати бібліотечні закупівлі на 480 млн грн, а також спрямувати на гранти для бібліотек 560 млн грн. Окремим пунктом цих рекомендацій є субсидії для книгарень на відшкодування оренди, потребу в яких УІК оцінює в 370 млн грн (на цьому пункті ми далі зупинимось докладніше).

Нескладний підрахунок демонструє, що з цих статей формується 1,7 млрд грн — фактично це реальний бюджетний запит Українського інституту книги на 2027 рік. При цьому в проєкті бюджету бачимо, що на практиці УІК має отримати 667,6 млн грн, тобто майже втричі менше за реальні потреби. З них на «єКнигу» заплановано 190 млн грн, на поповнення фондів бібліотек — 100 млн грн (тобто майже вп’ятеро менше за запит УІК), на субсидії для книгарень — 270 млн грн.

Зупинімося на останньому пункті трохи докладніше. На засіданні профільного комітету 21 вересня у присутніх було багато запитань щодо того, яким чином понад чверть мільярда гривень, влиті в підтримку книгарень (які, на відміну від видавництв, не знищені й продовжують працювати) мають допомогти врятувати книжкову галузь від кризи? У першого заступника міністерки Івана Вербицького на ці запитання переконливих відповідей не знайшлося. Він намагався розповісти членам комітету, що наразі цей проєкт пілотується на суму 10 млн грн, проте зазнав фіаско при спробі пояснити, що мають показати ці «пілотні» 10 млн грн і якими є KPI цієї ініціативи.

А 28 вересня Тетяна Бережна заявила про ухвалення постанови Кабміну, спрямованої на підтримку книжкової галузі. Проте тут знову йдеться, передусім, про компенсації для книгарень. «Книгарні зможуть спрямувати компенсовані кошти на закупівлю книжок або оплату вже проданих видань, — написала на своїй фейсбук-сторінці міністерка культури, віцепрем’єрка з гуманітарної політики Тетяна Бережна. — На першому етапі програмою зможуть скористатися книгарні, які працюють у громадах до 100 тисяч жителів».

Насправді це рішення виглядає досить сумнівно — і не лише через те, що Мінкульт чомусь планує допомагати видавцям не напряму, а через книгарні, а й тому, що у згаданій міністеркою новій постанові акцент робиться на малі громади до 100 тис. людей.

Натомість на пряму допомогу видавництвам Мінкульт, очевидно, планує збирати кошти за допомогою відповідального бізнесу: кілька днів тому Тетяна Бережна опублікувала заклик до «партнерів, меценатів і бізнесу долучатися, аби зібрати $500 тис. на друк книжок малих видавництв». Ідеться про спільну грантову ініціативу міністерства з KSE Foundation, Українським інститутом книги та Книжковим Арсеналом. Чому на цей справді дуже потрібний напрямок державі доводиться «збирати з капелюхом», залишається риторичним запитанням.

Інституції культури: наростання заборгованостей за платежами, брак запасного плану щодо бюджету-2027

Проте найбільш драматична частина засідання профільного комітету настала, коли директорка Українського інституту книги Олександра Коваль у своєму виступі перейшла від викликів у галузі до питання ризику кризи неплатежів. «У нас уже почала наростати заборгованість, проте найбільше мене турбують виплати за тими зобов’язаннями, які ще не настали, — сказала Олександра Коваль. — Передусім це міжнародні проєкти, які реалізує УІК, зокрема участь у ще пяти міжнародних книжкових ярмарках і виплати за договорами на видання перекладів української літератури за кордоном. Якщо ці виплати будуть перенесені на 2027 рік, це відчутно підірве нашу спроможність надалі просувати українську літературу в світі. Також наближається момент, коли видавці почнуть здавати нам звіти за підтримані УІК проєкти книжок українських авторів, і обсяг заборгованості може зрости ще більше».

До Коваль долучилася заступниця виконавчої директорки Українського культурного фонду з фінансових питань Юлія Урсолова, яка сказала, що в УКФ також бачать ризики наростання заборгованості з виплат грантоотримувачам уже до кінця поточного року.

«Минулого тижня ми вже були змушені повідомити 16 грантоотримувачам про те, що з виплатами за їхніми проєктами буде затримка, — сказала Юлія Урсолова. — Наразі інформувати грантоотримувачів — по суті, єдине, що ми можемо робити. Але вже 30 жовтня ми зіткнемося з величезною проблемою, якщо не зможемо виконати свої зобов’язання з фінансування 81 проєкту на загальну суму понад 40 млн грн. Загалом же до кінця поточного року ми маємо профінансувати 276 проєктів на суму 107 млн грн. Якщо ми не отримаємо коштів і не зможемо сплатити за цими зобов’язаннями, в УКФ утвориться кредиторська заборгованість на цю суму, яка перейде в 2027 рік і “з’їсть” вагому частку бюджету наступного року». За словами Урсолової, «план “А” в цій ситуації — просто інформувати грантоотримувачів і просити їх відтерміновувати проєкти, плану ж “Б” немає взагалі».

Власне, про потребу думати про «план Б» — і вже зараз — на засіданні профільного комітету говорили в контексті не лише загрози затримки виплат грантоотримувачам до кінця 2026 року, але й у контексті бюджету наступного року. «Ми говоримо зараз про “план А”, проте вже зараз усім (культурним інституціям — прим.авт.) потрібно думати про “план Б”: тобто якщо видатки будуть обмежуватися, до якої міри ваша інституція може “посунутися” в бік скорочення видатків», — напучував присутніх голова Комітету з гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв.

Відтак, перспектива виконання бюджету не лише 2027-го, але й 2026 року наразі виглядає досить непевною. В ситуації, коли в країні величезний дефіцит бюджету поточного року, а наступний рік, вочевидь, стане роком жорсткої економії, якість державного менеджменту та відповідність дій державного управлінця будь-якою галуззю (в нашому випадку — Мінкульту) засадам good governance стає не просто бажаною — вона стає питанням виживання. Оскільки вже зараз зрозуміло: грошей у 2027 році буде обмаль буквально на все. І якщо інші галузі мають бодай мінімальний запас міцності, то на чому має протриматися хронічно недофінансована культура — взагалі незрозуміло.

Україна, схоже, входить в ідеальний шторм, у якому якість державного управління важитиме не менше за обороноздатність країни та стійкість тилу. Більше не можна собі дозволити не дуже потрібних державних ініціатив чи сумнівних управлінських рішень. Державному управлінцю галуззю зараз буде потрібно брати на себе максимальну відповідальність, разом із тим спираючись на всіх, хто має експертизу та цінності — культурну спільноту, експертне поле, партнерів у владі, як-от той же профільний комітет. Бо це історія вже не про гроші, яких у культурі завжди було обмаль. Це історія про виживання. І якщо ми дійсно вважаємо культуру чинником національної безпеки, то саме час за неї всерйоз поборотися.