Проблема в відсутності комунікації між суспільством та владою. За якою стоїть, в свою чергу, ще більш глибока проблема.

Федоров-Сирський. Всі останні дні вся моя стрічка в дописах про цю кризу, протести, з'явилася і соціологія від компаніі Gradus (лінк дам в коментарях, коротко - шість з десяти українців не підтримали відставку Федорова).

Сьогодні, на жаль, додалися дописи про наймасштабнішу масовану атаку Росіі на Київ.

Але конфлікт тижня не вшухає, протести, як я розумію, будуть продовжуватися.

В постах я прочитала багато доброго про Федорова і Сирського. І багато негативного про Федорова і Сирського. При цьому різницю в інтерпретаціях навіть одних і тих же! подій може гарно ілюстрювати такий приклад: хтось пише, що Сирьский не здав Київ та Харків. А хтось - що Сирський допустив вихід з оточення російської армії під Києвом та Харковом. А десь посередині такий допис, наприклад, як у Eugene Nayshtetik тут, в ФБ. Ми не друзі, тому тегнути не можу.

Нещодавно на одному з заході ми з Юлією Паєвською обговорювали якісь чергові новини, і я сказала, що дуже важко судити про загальну картину кожному з нас. Аже особливо під час війни ми знаємо лише якусь дуже маленьку частину того, що відбувається. З чим пані Юлія погодилася, сказавши, що так, може вона щодо ЗСУ, війни знає трохи більше, ніж я, але все одно це лише дуже маленька частина.

Тому я вважаю дуже виваженим пост Марія Берлінська, яка каже, що не може вулиця знімати-призначати ані міністрів оборони, ані головкомів, та будь кого зі влади, додам я. Ми делегували на виборах президенту та парламенту приймати рішення, в тому числі і кадрові. Навіть якщо самі не голосували за конкретну особу або партію.

Але найкраще, на мій погляд, те, що насправді відбулося у суспільній свідомості, висловив Сергій Головньов: "Обурення в суспільстві не через конкретного Федорова. Просто у нас з'явився зрозумілий всім план, умовна стабілізація фронту і надія що ми вистоїмо. А тепер цю надію забирають".

Саме так! Після дуже важкої виснажливої зими раптом в останні місяці завдяки ударам в глибину Росії, зміні позиції Трампа, отриманню 90 млрд від ЄС, відкриттю двох перших кластерів щодо вступу в ЄС, умовній стабілізації фронту, відсутності суттєвих відключень електроенергії в нас у всіх настрій "всьо пропало" змінився на якийсь більш оптимістичний. Без особливого розуміння, звичайно, що далі, тим не менше...

Водночас розслідування журналістів по "Скелі", відсутність ракет до ПВО, ситуація у Вишневому, спроба судом заборонити публікацію розслідування по "143 квартирам брата голови ДБР", атака на Федорова в телеграм-каналах зробили очевидними для всіх і нові актуальні проблеми. І запитання по всім цим проблемам у суспільства були перш за все до головкома ("Скеля") та - президента. Не до уряду, підкреслю. І тим більше не до Печерського суду:). З суддєю Вовком всім нам і так все зрозуміло!

Ми всі наочно побачили на прикладі Вишневого, що допоки не повернеться в країну президент Зеленський, ніхто, ніхто в країні не може - протягом, здається, трьох! днів - пояснити громаданям, що саме сталося, що здтенувало, яка буде реакція влади, які запобіжники неповторення... Президент Зеленський приїхав і хоч і повідомив небагато, але принаймні щось! Але ж ми розуміємо, що насправді і голова уряду, і представники багатьох структур і до повернення президента володіли інформацією. Це вони ж, власне, і доповіли йому її...

Тобто - всі рішення та їх артикуляція - лише за президентом, Вишневе лише утвердило суспільство в цьому розумінні.

І ось тут президент заявляє про відставку уряду.

Без будь-якої зрозумілої комунікацї з суспільством! Так, деякі експерти цю відставку вже прогнозували раніше, але не так щоб це було дуже широко і всі прогнози були принаймні десь на пізніше. І їх дописів явно не читала більшість громадян.

Відставка всього уряду та прем'єрки в результаті викликала, м'яко кажучі, подив. А ситуація з прогнозованою відставкою і міністра оборони Федорова викликала закономірне невдоволення і активне нерозуміння. Адже і з Федоровим (а не лише з Сирським, Мадяром та іншими) значна частина нас пов'язувала останні наші військові успіхи. При цьому, незважаючи на всі його минулі не дуже прозорі часи, до Федорова саме в останні роки, як правильно помітила Anna Babinets, запитань, наприклад, від журналістів-розслідувачів чи від антикорупціонерів не було! На відміну від Сирського, при всій повазі до його успіхів. То чому раптом має йти саме Федоров?

А у відповідь - тиша. Або якісь спроби щось пояснити кимось, але не президентом, і ці пояснення були з розряду "курам на сміх".

Між тим - так, президент, особливо під час війни, багато чого не може і не має пояснювати до нюансів. Але принаймні щось аргументоване має артикулювати про важливі рішення. А якщо цього немає - з'являється підозра в поганих мотивах президента, наприклад, як усунення можливого конкурента на виборах (тим більше, що якраз до цього йшла хвиля про президентські вибори восени). Або небажання позбутися старих корупційних схем (навіть якщо бути скептиками і вважати, що на користь новим)...

І тоді, власне, і стався вибух. Громадянського протесту. З нами так не можна - сказали громадяни своєму президенту. Ми партнери, а не кріпаки. Якщо звільняєте успішного менеджера - поясніть, чому. А якщо не можете пояснити - не звільняйте. Бо ми не довіряємо доброчесності того, що немає прозорих пояснень. Така логіка протестів.

Тобто - відсутність чесної, партнерської комунікації (ї наявність прихованих причин цього) самого президента з суспільством. Страх будь кого у владі, окрім президента, будь що артикулювати (і, очевидно ж, і приймати рішення!) - це вже стало дуже наочним. І це буде викликати все більше і більше несприйняття в суспільстві. (До речі, щось мені здається, що і звільнення Тараса Качки відбулося не без впливу занадто близьких його ділових стосунків з єврокомісаркою Мартою Кос, та його самостійної ролі в підписанні кластерів... Хай мої підозри краще будуть безпідставними:)).

А те, що на відміну від всіх інших, Федоров наважився дати брифінг - зробило довіру громадян до нього ще вищою, ніж вона була до цього.

Президент, який навіть своїм "5-6 ефективним менеджерам" не віддає право на будь-які самостійні кроки. Навпаки, будь-який самостійний успіх карається, а не заохочується - навряд чи збереже свій вплив у повоєнній Україні.

Вміння дослухатися до вулиці (або залежність від сприйняття електорату!, тут теж можливі різні інтерпертації) - може приводити як до правильних, так і до помилкових стратегічних рішень.

А насправді треба, здавалося б, небагато: ставити інтереси держави, суспільства вище за будь-які власні політичні інтереси та амбіції. І тоді і з комунікацією не буде проблем. Бо буде ЩО комунікувати, чесно і відкрито.

Джерело: фейсбук-сторінка Наталії Лигачової

Фото: Укрінформ