Читаю весь тиждень все по Форест Гампу, Ірині Мудрій і так далі. Врешті (не одразу, не було часу) послухала самі по собі записи НАБУ.

Вважаю, що ніякі перекази, зачитування, статті, гайди, обговорення в YouTube або на ТБефірах не дають того ефекту, який дає саме прослуховування плівок в оригіналі. Бо перед тобою розгортається найбільш страшне: буденність зла.

От просто сьогодні люди по роботі обговорюють, як знайти «білі» гроші на заставу своєму і як не переобратися ще на 7 років «чужому»...

Завтра або через годину будуть обговорювати справи по міжнародному трибуналу, кадрові призначення, вироблення української балістики, тиск на міжнародних партнерів щодо ракет до ППО, створення українського контенту, слухати доповіді військових, розвідки тощо.

І саме це, мабуть, вражає найбільше: в одному й тому самому середовищі можуть абсолютно буденно співіснувати речі, які працюють на державу, і речі, які цю державу підточують.

Ми ж не діти, ми розуміємо, що це навряд чи історія лише про кількох людей. І, до речі, праві ті, хто пише про Мудру, що «не все так однозначно». Так, дійсно не все так однозначно, якщо тримати в голові, що ці самі люди взагалі-то керують державою під час страшної війни. Що Мудра — не просто радниця, а заступниця керівника Офісу Президента, тобто сама входить до керівництва ОП.

От ця буденність та змішаність ролей - це те, що найбільше мене вражає в різних наших українських плівках. Ну і зараз ще те, що вони й досі розмовляють російською...

Але!

Мені не хотілося про це все писати до, а не після Дня Незалежності. І я вважаю комунікаційною помилкою ОП оф-рек президента в суботу. Бо в неділю всі обговорювали не День Державного Прапора, не завтрашній День 35-річчя нашої Незалежності, а Федорова та «отетовсе». Ото не проводили вже давно ані прес конференцій, ані оф реків. Ну і почекали б вже краще до "після свят" .

Так само я вже не можу, як рік тому, бути беззастережно за нинішні викриття НАБУ та САП.

Бо я розумію, що вся нинішня внутрішньополітична криза дуже боляче б'є по нас зовнішньо. І я вже не впевнена, що розкриття всього цього саме зараз і саме в такій формі автоматично краще для держави (бо корупція вбиває наші спроможності, мовляв), ніж… певна пауза, відкладення або спочатку здійснення всіх можливих не публічних спроб достукатися до того єдиного, хто приймає рішення.

І тут я сама для себе не маю простої відповіді.

Бо я думаю, що під час війни іноді доводиться відступати від частини правил і процедур мирного часу, якщо вони заважають державі швидко діяти в реальному, неідеальному світі. Але це, звісно, не те саме, що сказати: корупція — це нормально.

Питання для мене в іншому: де зараз проходить межа між необхідною для держави підзвітністю влади і діями, які, будучи правильними самі по собі, можуть у конкретний момент, а саме під час війни з зовнішнім ворогом та погіршенням геополітичної ситуації для нас у порівнянні з 2022 роком, послаблювати державу?

І з досвіду трьох революцій, починаючи з Революції на граніті, ми вже знаємо, що після щирого пориву народу, громадянських активістів, медіа, журналістів на поверхню вилазять інші гравці. Ми знаємо і те, хто іноді вже одразу стоїть невидимо, за лаштунками народного движу і хто потім користується його плодами.

Сьогодні День Незалежності України.

Мені здається, що він якось відійшов на другий план уже в багатьох — чому, думаю, будуть десь там, ми знаємо, де, дуже раді.

В неділю на одній події, на яку я не змогла піти, а була наша журналістка, від ДМ, один американський сенатор сказав у своїй промові приблизно таке:

- Вам треба відмовитися від культури корупції. Народ, ну не можна так далі жити.

І от далі обмін думками в одному з чатів:

- Капець, як соромно таке чути.

- Від американця? Угу. Йому ніхто не порадив відмовитися від культури Трампа? Із ним же ж не можна жити.

- Та хто б не був. Сама ця картина. Їм кланяються, сто раз дякують, а нас відчитують.

Дуже складна ситуація. Дуже.

Бо, з одного боку, неприємно чути моральні повчання від представників країни, у якої вистачає власних проблем. А з іншого - це саме по собі не робить сказане про нашу корупцію неправдою.

І от тут я знову повертаюся до того, що дуже часто те, що здається безальтернативно правильним сьогодні, через роки виглядає як помилка.

І так, вони в більшості всі там, угорі, часто дуже швидко для нас стають уособленням буденності зла. Так у всьому світі. Демократичному. Але це ми їх обираємо, зі всіма їхніми «своїми» людьми та «схемами». І тому ми справедливо прискіпливі, вимогливі, навіть нетерпимі. І це правильно.

Але, може, трохи почнемо займатися і самими собою, самоорганізацією, самосвідомістю, критичним мисленням, а не лише черговим спочатку створенням, а потім розвінчуванням чергового начебто «абсолютного зла»?

Яке взагалі-то в чомусь може бути і добром, як не крути.

Кучма - це не лише вбивство Гонгадзе, а й відстояна Тузла. Ющенко - це не лише втрачена можливість політичної реформи, а й роки економічного зростання. Навіть у Януковича, мабуть, були якісь досягнення.

Це не означає, що позитивні рішення скасовують злочини, відповідальність чи політичну оцінку. Це означає лише, що політична історія не вкладається в одного прикметника - «добрий» або «злий».

Але ми в пошуках ідеалу весь час давали пас російському ворогу, так виходить...

Пам'ятаю, як у 2019 році я з одним дуже відомим журналістом розмовляла про нового президента та його команду, згадували і старого та його команду.

І от саме про одного з членів команди старого я кажу:

«Ну так він же теж був чортом».

На що візаві мені відповів:

«Так, чортом, але він стояв на Майдані, а ці - ні».

Так.

Андрій Деркач, блін, теж свого часу був на Майдані. Стояв на сцені. Співав разом з Ющенком та всім майданом Гімн України...

Тепер співає десь в Московії гімн Росії... І хіба він один... Але ж тоді його радіо Ера, як і 5 канал, дійсно допомагали Помаранчевій революції. Тільки от чи з тією ж метою, що і всі ми, які щиро виходили на майдани?..

Зрештою, саме тому мені й хочеться зараз менше говорити про чергових «абсолютно добрих» і «абсолютно злих» і більше - про інституції, правила та нашу власну відповідальність. Не лише "про них". А і "про нас". І дуже пильнувати, щоб знову не стати знаряддям у руках поганих хлопців, які лише прикидаються хорошими...

З Днем Незалежності нас!

Незалежності і нас самих - від створення кумирів та потім їхнього розвінчання. По колу...

Джерело: фейсбук-сторінка Наталії Лигачової