Під час конференції «Воєнні медіавиклики 2026: Безпека» відбулася дискусія «Безпека журналістів на війні: радикальні зміни, особливі виміри, досвід та ризики 2026 року. Бронежилет минулого VS антидроновий захист?». Модератором панелі став Дмитро Тузов. Участь у розмові взяли головна редакторка «Кордон медіа» Олеся Боровик, засновник і керівник Frontliner Андрій Дубчак, кореспондент «Радіо Свобода» Єгор Логінов і журналіст Kyiv Independent Френсіс Фарелл.

Учасники обговорили, як масове застосування дронів змінило умови роботи воєнних кореспондентів, які засоби захисту стали обов’язковими, чи потребують перегляду чинні правила безпеки та як мають змінюватися підготовка й оснащення редакцій, що працюють у прифронтових районах.

Також читайте інші дискусії з конференції: «Хто має вирішувати, коли наша правда починає заважати нашій національній безпеці?» та розмову з радником президента України з комунікацій Дмитром Литвином.

Повномасштабна війна докорінно змінила умови роботи журналістів на фронті. Сьогодні масове застосування безпілотників змушує переосмислювати алгоритми дій і набір засобів захисту.

Дмитро Тузов звернув увагу на те, що чинні норми не дозволяють представникам медіа брати до рук зброю, адже в такому разі вони набувають статусу комбатантів. Водночас він запитав учасників дискусії, чи не настав час переглянути підходи до безпеки журналістів в умовах «антидронової війни» та поцікавився, що сьогодні входить до обов’язкового спорядження тих, хто працює поблизу лінії фронту.

За словами Єгора Логінова, від 2022 року набір засобів безпеки суттєво змінився: «Наразі це, звичайно, детектор дронів типу “Чуйка”. Він бачить не оптоволоконні, а дрони на аналоговому сигналі на відстані до чотирьох кілометрів. Якщо бачиш, що дрон наближається, у тебе є приблизно шість секунд, щоб швидко зупинитися і, згідно з алгоритмом дій, розбігтися в різні сторони, бо зазвичай ціллю такого дрона є автомобіль. За статистикою, це стосується не лише журналістів, а й військових — приблизно у 80% випадків».

Також він відзначив ефективність детектора «Цукорок», який допомагає виявляти розвідувальні безпілотники, такі як Supercam і Zala, тому що саме ці дрони коригують удари таких ударних дронів як «Ланцет».

Єгор Логінов

«Я бачив, як виїжджала автівка наших військових. Здавалося, що летить лише Zala, тобто розвідувальний дрон. Але через п’ять хвилин по цій машині вдарив “Ланцет”. Дуже часто зараз розвіддрони працюють у зв’язці з ударними — це можуть бути “Молнія” або “Ланцет”. “Цукорок” показує, які саме частоти працюють, і допомагає зрозуміти, який дрон перебуває в повітрі», — розповів журналіст.

На його переконання, чинні правила роботи журналістів у зоні бойових дій уже не відповідають реаліям сучасної війни: «Нинішня високотехнологічна війна просто зобов’язує тебе, якщо ти хочеш жити, мати при собі рушницю з картеччю та користуватися нею для того, щоб зберегти своє життя. Ці алгоритми й правила однозначно треба переглядати, тому що це абсолютно інша війна».

• Читайте також: Ми можемо евакуювати тисячі людей. Найскладніше — переконати їх поїхати

Журналіст Френсіс Фарелл сказав, що окремі редакції вже почали обговорювати питання використання журналістами зброї. На його думку, ця дискусія назріла, адже чинні правила часто розробляють люди, які не працюють безпосередньо в сучасних бойових умовах. Водночас зміни мають спиратися на практичний досвід тих, хто працює на фронті.

«Якщо журналісти хочуть, щоб правила були змінені, вони самі мають чітко розуміти, у яких випадках бачать таку потребу. Якщо просто відкрити ці ворота і сказати, що тепер можна і РЕБ, і зброю, то повернутися назад буде вже дуже складно. Ми говоримо не лише про Україну, а про стандарти, які можуть стати міжнародними.

Френсіс Фарелл та Андрій Дубчак 

У різних конфліктних зонах — наприклад, у гірській чи міській місцевості на Близькому Сході — теж можуть широко застосовуватися дрони. Якщо всі будуть думати, що журналісти можуть ходити зі зброєю і засобами РЕБ — до цього треба ставитися дуже обережно. Спочатку ми хочемо більше тренуватися, більше говорити з військовими: коли треба чи не треба їхній супровід, переконати в необхідності перегляду правил, а вже потім — дуже виважено підходити до їхніх змін», — підкреслює Френсіс Фарелл.

Олеся Боровик розповіла, що сьогодні редакції вже використовують сучасні засоби виявлення дронів, однак цього недостатньо: «У нас із безпекових речей, крім бронежилетів і всього іншого, є “Чуйки”, “Янголи” — детектори дронів, і ми з ними їздимо. Але вже виникла потреба в тому, що воєнкор, який знімає, не може одночасно стежити за детектором, дивитися в небо, фотографувати, знімати відео й оперативно працювати на місці. Ми вже думаємо, що це має бути окрема посада — логіст або координатор із безпеки».

За словами Боровик, у «Кордон медіа» був логіст із безпеки, але він координував журналістів онлайн і повідомляв, коли поблизу кордону працює артилерія. Зараз найбільшою небезпекою є дрони, і коли журналіст працює поруч із рятувальниками чи поліцією, дуже легко не помітити небезпеку.

Водночас журналістка не підтримує ідею озброєння представників медіа: «Я проти того, щоб журналісти брали до рук зброю. Особисто я, якщо візьму зброю, то вже буду в Збройних силах України. Поки що наш єдиний захист — це бронежилет».

Андрій Дубчак та Олеся Боровик 

Водночас Боровик визнала, що реальна ситуація на фронті інколи змушує журналістів відступати від формальних вимог безпеки, аби не привертати увагу російських військових.

«У 2023 році ми порушували вимоги 73-го наказу. Коли працюєш у місті чи селі, звідки видно, як росіяни копають окопи, і вони можуть спостерігати за тобою в бінокль чи зі снайперської гвинтівки можуть побачити, то бронежилет і шолом уже не працювали. Тоді ми просто намагалися виглядати як місцеві жителі, щоб мати можливість працювати», — каже вона.

Під час дискусії Дмитро Тузов порушив питання, чи може досвід керування безпілотниками допомогти журналістам краще розуміти тактику противника й ефективніше оцінювати небезпеку в зоні бойових дій.

Андрій Дубчак відповів, що варто говорити не лише про дрони, а про комплексну підготовку воєнних репортерів: «Підготовка журналіста, який працюватиме поблизу лінії фронту, має нагадувати базову загальновійськову підготовку (БЗВП) — щонайменше тиждень, а краще два. За цей час потрібно довести реакції до рівня рефлексів».

Френсіс Фарелл та Андрій Дубчак 

За словами Дубчака, знань теорії недостатньо, адже в критичній ситуації людина може відреагувати зовсім не так, як очікує. Саме тому навчання повинно максимально наближатися до реальних умов роботи на фронті.

Журналіст вважає, що практична підготовка має охоплювати всі етапи роботи в зоні бойових дій — від пересування до надання домедичної допомоги. А люди, які навчають, повинні мати актуальний практичний досвід, тому що війна змінюється дуже швидко — за три місяці все може бути вже інакше.

Модератор Дмитро Тузов попросив окреслити мінімальний набір засобів, без яких журналістська група не повинна вирушати до зони бойових дій. За словами Єгора Логінова, обов’язковою є аптечка, але зібрана за правильними стандартами.

Дмитро Тузов

«У мене завжди чотири турнікети — умовно на кожну кінцівку. Також у нас є велика аптечка з запасом турнікетів, гемостатиків та інших необхідних засобів.

Курси домедичної допомоги, тактичної медицини я намагаюся проходити кожні півроку. Протокол MARCH змінюється, тому що змінюється практика. Наприклад, якщо раніше рекомендували накладати турнікет якомога вище, то зараз кажуть, що це потрібно робити за два-три сантиметри вище місця поранення, бо дуже багато випадків втрати кінцівок через надто високе накладання турнікета.

Щодо бронежилета, то до 2022 року я носив важку плиту четвертого класу захисту. Зараз, коли в дроновій війні потрібно швидко бігати, я її змінив на більш легку», — розповів Логінов.

Також до обов’язкового оснащення входять засоби зв’язку, зокрема рації — одну завжди залишають водієві, який чекає біля машини, щоб у разі потреби швидко приїхати.

Слухачі дискусії

«У зону приблизно за десять кілометрів до лінії фронту ми їздимо лише з військовими, які знають, що відбувається саме на цій ділянці. Крім “Чуйки” й “Цукорка”, у нас є ще й РЕБ. Ми нещодавно його перепрошили, тому що діапазон частот, на яких працюють російські дрони, постійно розширюється», — каже журналіст.

Френсіс Фарелл розповів, що одним із корисних доповнень до спорядження вважає маскувальну сітку для автомобіля: «Я користувався нею лише один раз, але тоді був дуже радий, що вона була. Не завжди одразу зрозуміло, де саме доведеться зупинятися, а хороше маскування є далеко не всюди. Зараз і Слов’янськ, і Краматорськ, і села навколо вже перебувають у зоні ураження FPV-дронів, не кажучи вже про “Ланцети”, які полюють саме на автомобілі».

Єгор Логінов, Френсіс Фарелл, Андрій Дубчак та Олеся Боровик

Водночас, на його думку, найважливішим інструментом безпеки залишається обізнаність. Це інформація з відкритих джерел, від військових, волонтерів або місцевих. Завжди потрібно добре розуміти, що відбувається саме в тому районі, куди журналіст їде.

Андрій Дубчак, своєю чергою, радить використовувати балістичні окуляри на випадок раптового вибуху: «Навіть коли ви ще дуже далеко від лінії фронту і не надягнули бронежилет, уже надягайте окуляри. Дрон може з’явитися раптово, вибух — і скло розлітається. Краще все ж таки залишитися з очима. Також дуже важливо мати Starlink на машині, тому що зв’язок критично важливий. І, звісно, у телефоні повинно бути кілька офлайн-карт, які працюють навіть без мобільного зв’язку».

Окрім сітки для машини, він радить надягати маскувальний шарф-сітку, який дозволяє накритися і бути непомітним для дрона, який не є тепловізійним.

Олеся Боровик додала, що в перелік необхідного спорядження для роботи поблизу фронту варто додати не один вогнегасник, а декілька. Адже більшість автомобілів, які згоріли, — це ті, які просто вчасно не загасили.

Також журналістка сказала, що для більшості українських редакцій сучасне спеціалізоване оснащення залишається фінансово недоступним: «Насправді в нас не так добре в редакції з РЕБами і броньованими машинами. Ми їздимо тим автомобілем, який могли собі купити. Коли наша СЕО говорить із міжнародними донорами про те, що нашій редакції, яка працює за 18 кілометрів від лінії бойового зіткнення, потрібна бронемашина, нам відповідають, що броньований автомобіль прирівнює журналістів до військових, а РЕБи — тим більше. За власні кошти редакції ми просто не можемо зробити таку покупку».

Запитання учасникам дискусії поставила Олена Лептуга

Андрій Дубчак звернув увагу також на маркування журналістів. За його словами, міжнародні організації вже усвідомлюють, що традиційні правила, зокрема сині бронежилети і надпис «Press» у сучасних умовах навпаки привертають увагу операторів ворожих дронів. Зараз журналісти використовують чорні бронежилети. Він рекомендує бронежилети з балістичним захистом першого або другого класу, які максимально закривають тіло від уламків.

«Фактично всі медіа, які працюють зараз в Україні, як міжнародні, так і українські, не використовують ні сині бронежилети, ні надпис Press. На мою думку, це підвищує ризик бути ураженим FPV-дроном. Уже було багато випадків, коли люди були атаковані дронами і, скоріше за все, дрон бачив, що це журналіст. Вони були атаковані поміж інших потенційних жертв, саме тому ми у Frontliner зараз цього не робимо», — підсумував Дубчак.