Цей текст мав вийти раніше.

Втім офіс Реальна газета в Києві попав під "удар возмєздія", і авторка статті розгрібала уламки разом з іншими нашими колегами.

Коли ми вивозили побиту і пошкоджену техніку, всі в пилюці, ми говорили про те, що ж насправді відбулося в окупованому Старобільську. Про те, як важливо під час війни говорити правду. Про те, що росіянам дуже вигідно зробити все, щоб українці по різні боки лінії фронту ненавиділи один одного. Про те, що нам самим важливо не перетворитися на аналог російських пропагандистів, які заперечували і запересують жертви серед мирного населення в Бучі, в Маріуполі і інших численних місцях військових злочинів армії РФ.

Загиблі в Старобільську студенти були - це факт. І вони є жертвами війни, яку Росія розв'язала проти України.

Я радий, що цей матеріал вийшов. Бо можливості України бити по російських тилах збільшуються, незважаючи на всі ці путінські погрози і "удари возмєздія". І відповідно, кількість смертей серед цивільного населення буде зростати. Те, що в російському тилу зараз знаходяться мільйони окупованих українців - потенційних жертв - має наштовхнути нас на розуміння того, що треба думати, як правильно говорити і писати про них. І як мінімум не варто всіх огульно записувати в операторів БПЛА тільки тому, що це знимає когнітивний дисонанс.

Ще раз повторю: Кремлю вигідно, щоб українці в окупації ненавиділи нас. Саме тому вони так вчепилися в трагедію на Луганщині - в Старобільську вже після окупації були масові проукраїнські мітинги. І напевно зараз російська пропаганда святкує перемогу, бо сподівається, що конкретно в цьому місті, за допомогою трагедії, вони змогли переломити суспільні настрої.

Тож чесна комунікація на окуповані території - це обов'язок чесних медіа зараз. А чесна комунікація не може грунтуватися на тупому дзеркаленні російської військової пропаганди, коли всі загиблі цивільні об'являються військовими злочинцями.

Прочитайте текст нашої Олена Фєтісова, він в коментарях, дякую. А я пішов далі розгрібати те, що залишилось від нашого офісу.

Джерело: фейсбук-сторінка Андрія Діхтяренка