У будинку «Голосу Америки» у Вашингтоні впадає в очі ескалатор золотистого кольору. Якби це було в Україні, то ми б сказали, що це «пшонка стайл». Хоча в ті часи, можливо, це було особливим шиком. На ньому висить табличка — ремонт.

— Цей будинок був збудований десь у тридцятих роках минулого століття і тоді ж  там функціонував цей ескалатор, — розповідає керівник української редакції «Голосу Америки» 46-річний Руслан Петричка. Він каже, що цю історію йому розповіли старші колеги. За цей час ескалатор став історичною пам’яткою, яка захищена законом. Його треба ремонтувати й підтримувати. Але таких деталей уже не випускають, тому їх необхідно виготовляти на спецзамовлення.

Отож, в українську секцію «Голосу Америки» треба підійматися на ліфті.

Я розповідаю Руслану Петричці, що був тут ще у 1992 році, коли українською редакцією керував покійний нині Володимир Біляїв. У мене зберігся пакетик із лого «Голосу Америки», в якому містилися ґудзики, голки й нитки — ніби сувенір, але для практичного застосування.

— Таких тепер не роблять, — каже Петричка. Він закінчив журналістику у Києво-Могилянській академії. Працює в редакції 16 років. У січні 2022 року, перед широкомасштабним вторгненням Росії в Україну, був призначений на посаду керівника української редакції. Це сталося після того, як його попередниця Мирослава Ґонґадзе стала керівницею східноєвропейського підрозділу «Голосу Америки».

Руслан Петричка розповідає, що прямі ефіри «Голос Америки» відбуваються кількома десятками мов. Фото Юрія Луканова

«Голос Америки» розпочав своє мовлення 1942 року. 1951 року, попри опір «американських росіян», розпочалося мовлення українською мовою. Нині мовлення ведеться 49 мовами, охоплює 355 мільйонів людей приблизно у ста країнах.

Ефір веде 45-річна Наталія Леонова. Вона працює тут з 2003 року. Є другою після заступника керівника української редакції «Голосу Америки»Зореслава Байдюка за тривалістю стажу роботи в цій редакції.

• Читайте також: Розділяй і владарюй. Як російська пропаганда поляризує аудиторії медіа та втручається у вибори в США

Вона — випускниця Київського інституту міжнародних відносин. Опинилася у Вашингтоні, вийшовши заміж за американця. Шукала роботу. Про неї якось дізнався тодішній керівник української редакції «Голосу Америки» Адріян Кармазин і запропонував роботу в редакції.

Леонова робить короткі підводки та передає слово кореспондентам. Вони розповідають спершу про кампанію Камали Гарріс, потім про Дональда Трампа, а ще — про настрої українців у штаті Джорджія. Це один із кількох так званих «хитких» штатів, які вирішуватимуть долю цих виборів. Вибори — сьогодні найголовніша тема.

Наталія Леонова в паузах між представленням наступного сюжету може собі дозволити посміхнутися. Фото Юрія Луканова

Наталія Леонова висвітлювала президентські перегони ще 2004 року. У неї була спеціалізація — Республіканська партія та її тодішній кандидат у президенти Джордж Буш.

Вона розповідає, що найбільша відмінність нинішніх від тодішніх виборів — це сьогоднішній безмежний доступ до інформації. Соціальні мережі, за її словами, кардинально змінили стосунки глядачів і слухачів із журналістами.

— У нас завжди були дуже ретельні редактори, які докладно піддавали перевірці факти. Але не могло трапитися такого, що глядачі тут же вкажуть на можливу помилку, — розповідає Наталія Леонова. — У нас якось був ефір із Києва — і журналіст, який не був нашим кореспондентом, повідомив про зустріч українського й американського посадовців. Нам читачі тут же розповіли, що насправді такого не буде.

Наталія робить висновок, що сьогодні у порівнянні з минулим значно виросла відповідальність за точність фактів.

Редакційний офіс майже порожній. Журналісти або роз’їхалися висвітлювати вибори, або працюють дистанційно — кожен може скількись днів на тиждень працювати з дому. Така практика з’явилася після пандемії.

• Читайте також: Страх чи жага об’єктивності в американських медіа напередодні президентських виборів

30-річний Остап Яриш вів сьогодні програму і затримався в офісі, щоб доробити якусь роботу. На «Голосі Америки» він працює з 2019 року. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка, магістратуру в Українському католицькому університеті. Дізнався, що відкривається вакансія на «Голосі Америки» й подав заяву. Пройшов конкурс і працює ведучим, а також репортером — відповідає за тему військової підтримки України. Але висвітлює також і вибори.

— Чотири роки тому я думав, що нічого подібного за напруженістю до виборів Байден — Трамп ніколи вже не буде, — каже він. — Пандемія, расові протести, до кінця невідомо, хто переможе — що може бути турбулентніше? Але нинішні вибори ні в яке порівняння не ідуть із попередніми. Трапилося безліч непередбачуваних подій — зняття Байдена з перегонів, замах на Трампа.

Одного чудового дня він відправився покататися з друзями на каяках. Коли по ходу відкрив телефон, то побачив купу пропущених дзвінків. Телефонував Руслан Петричка. Сказав, що Джо Байден знявся з перегонів і треба негайно мчати до редакції працювати.

Остап Яриш розповідає про допомогу Україні. Фото надане Остапом Яришем

Довелося відмовитися від відпочинку та впрягатися в роботу. Розповідає, що коли висвітлював з’їзд демократів, то спав по три-чотири години на добу. Він вважає, що став причетним до історичних подій і це переважає всі незручності.

«Голос Америки» фінансується з федерального бюджету США. Чимало людей вважає, що той, хто платить — той і замовляє музику. Відповідно сприймають медіа як рупор пропаганди уряду США.

Руслан Петричка розповідає, що існує кілька запобіжників, які гарантують незалежність редакційної політики.

— Є закон про «Голос Америки», — каже він. — А також положення про Firewall, тобто редакційну «захисну стіну». Отож, закріплено, що ніхто зовні не може диктувати, що хотів би бачити або не бачити в ефірі. У своїй роботі ми керуємося внутрішніми правилами, які називаються Best Standarts Guide — «Провідник найкращих стандартів якості». В його основі — принципи неупередженості, збалансованості та повноти інформації. Таким чином я й наші редактори, лише ми вирішуємо, які теми ми хочемо взяти. Що ми показуємо. В якій формі ми це робимо.

— Виходить, що ви взагалі нікому не підзвітні?

— Ми входимо в європейську дивізію «Голосу Америки». Вони нас оцінюють за внутрішніми показниками. Скільки глядачів ми досягаємо, охоплюємо. Не кількісні способи оцінки нашої ефективності. Чи є реакція уряду? У нас відділ стандартів, який час від часу перевіряє нашу роботу за відповідними критеріями.

Критерії та підходи до подачі інформації розроблялися на практиці. Коли тільки починалися соціальні мережі, то, за словами Руслана Петрички, вони не розуміли сутність балансу при роботі там. Під час виборчих змагань Дональда Трампа й Гіларі Клінтон 2016 року «Голос Америки» подав дві критичні цитати — про Трампа та Клінтон.

Виявилося, що прочитання оцінки Трампа не означає прочитання оцінки Клінтон. «Голос Америки» звинувачували в упередженості, бо хтось, прочитавши одну новину, вважав, що медіа критикує лише Трампа, а хтось — що лише Клінтон. Після критики було вироблено стандарти роботи в соціальних мережах, які не дозволяють таких помилок.

Згідно з правилами, «Голос Америки» має подавати збалансовану інформацію про обох кандидатів у президенти або про обидві партії, які домінують в американській політиці. В редакції є позиція, яка називається редактор балансу. Це щоразу інший співробітник, який у день свого чергування звільняється від створення контенту. Він стежить лише за дотриманням збалансованості у висвітленні політичних сил.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, уряд США надав «Голосу Америки» додаткові кошти на покриття цієї теми. Завдяки цьому кількість співробітників української редакції зросла вдвічі. Приймали на роботу за конкурсом. Чимало журналістів із пристойним професійним досвідом виїхали до США. За словами Руслана Петрички, вони добре вписалися в колектив.

До вторгнення українська редакція «Голосу Америки» випускала одну 15-хвилинну програму на день. А тепер випускає дві 30-хвилинні програми. Кількість співробітників збільшилася вдвічі, а час мовлення зріс учетверо.

Особливо вдалим рішенням Петричка вважає показ у прямому ефірі виступів американських політиків із синхронним перекладом. Уперше редакція це зробила, коли обговорювалося питання допомоги Україні після кількамісячної затримки.

— Ми зненацька пробули в ефірі майже шість годин, — каже керівник української редакції. — Ми давали не тільки виступи, але й запрошували до камери політиків, які пояснювали, чому вони за або чому проти допомоги. Глядачі мали можливість побачити політичну кухню США. Було дуже приємно читати суцільні позитивні коментарі під нашим відео.

За його словами, опитування показує, що кожен шостий українець бачив програми «Голосу Америки», і 98 відсотків довіряють його програмам.

— Ми дуже цінуємо такий рівень довіри, — каже Петричка.

Читайте також:

• Українські канали готують спецефіри про вибори у США 
• На «Детекторі медіа» відбудеться текстова онлайн-трансляція виборів у США

Редакція готується висвітлювати день і ніч виборів. Руслан Петричка сподівається, що оперативна і коректна робота команди української редакції «Голосу Америки» ще збільшить довіру до їхньої роботи.

Конґрес у Вашингтоні обнесений металевим парканом із табличками, на яких написано – «Поліцейська лінія», «Територію закрито».  Будинок законодавчого органу відкрито лише з парадного входу. Фото Юрія Луканова

Загродження стоять і біля Білого дому. Фото Юрія Луканова

 Територію навколо патрулюють поліцейські з автоматами. Фото Юрія Луканова

А ще він дуже хотів би, щоб президент Володимир Зеленський дав інтерв’ю «Голосу Америки». На всі запити редакції офіс президента відповідає мовчанням. Зеленський не дав інтерв’ю для української редакції «Голос Америки» навіть тоді, коли перебував у США з візитом.

Титульне фото: Апаратна «Голосу Америки» (фотограф Юрій Луканов)