Трохи більш ніж місяць тому я виступала в Кишиневі на EU Support Hub for Internal Security and Border Management in Republic of Moldova. Організатори запропонували поділитися українським досвідом співпраці держави, громадських організацій і медіа в рамках стратегічних комунікацій. Захід проходив у приміщенні Поліцейської академії. А формальним приводом для зустрічі називали підготовку до виборів президента Молдови та референдуму про членство Молдови в ЄС. Організатори говорили, що ледь не вперше в історії Молдови такий захід відвідували представники Google, Meta і TikTok — принаймні на тому рівні представників, які там передбачалися. Уже тоді колеги з Молдови не стримувалися від доволі очевидного запитання: чому ця зустріч проходить тоді, коли до виборів залишався лише місяць?

Росія вже на той момент витратила на втручання в молдовські вибори приблизно 1% ВВП Молдови. Під час зустрічі жартували: добре, що багато з цих грошей росіяни традиційно розкрадають. Але чимало коштів доходило й до мети. Можливо, неповороткість бюрократичного протистояння європейців такому хижому супротивнику як Росія теж вплинула на результати голосування молдован — ще не катастрофічного, але вже витверезливого.

Ми в Україні не можемо собі дозволити спостерігати за політичною боротьбою в Молдові просто як за спортивним змаганням: для нас було б дуже небажано отримати ще на одній ділянці кордону такого сусіда як Білорусь. Досвід — це дещо унікальне та безцінне, чим ми можемо ділитися з колегами. А ще в нас є не менш шалена, ніж у росіян, мотивація перемогти в цій екзистенційній геополітичній бійні, яку вони влаштували.

У своєму виступі я не втрималася від спостереження, що попри воєнний стан і зрозумілі обмеження в багатьох сферах, український досвід співпраці держави, ГО та медіа все одно є цінним і прогресивним для інших країн — інакше чому б саме українців запрошували про нього розказати. І в нас є гідні наслідування приклади такої співпраці держави й ГО — наприклад, Люблінський трикутник (і принаймні у сфері боротьби з дезінформацією в цього трикутника більше як рік тому з’явилася четверта вершина — власне Молдова). Так само як є і варті вивчення, але не варті відтворення в невоєнних умовах приклади впливу держави на медіа — наприклад, телемарафон.

«Уряди й організації громадянського суспільства не можуть ефективно реагувати на інформаційні загрози, якщо вони перебувають у стані конфлікту; взаємна довіра й повага мають вирішальне значення. Уряди мають більше можливостей і ресурсів, ширше поле зору в багатьох питаннях і секторах, тоді як організації громадянського суспільства часто перебувають на вістрі проблеми, першими б’ють на сполох у зв’язку з важливими подіями, мають доступ до різних аудиторій і перебувають на передньому краї дослідницьких розробок», — ідеться у цьогорічному звіті з протидії дезінформації згаданого вище Люблінського трикутника.

А ще я подумала: шкода, що в України досі не було програми розбудови добросусідства, які є у Швеції, Данії чи Естонії. Пам’ятаю, колись почула від одного з естонських колег цікаве пояснення впертого промо його країною проєктів із диджиталізації різноманітних сфер естонського життя: щоб люди в Західній Європі знали, що в далекій маленькій болотистій країні на північному сході Європи є щось хороше, задля чого було б варто підтримати її у випадку війни.

Галина Петренко

Ми ж натомість не менш уперто шкодили самі собі, ігноруючи необхідність запроваджувати в країні справедливі правила гри, а подекуди й мимоволі підсилюючи вакханалію Росії довкола наративів про те, що Україна — найкорумпованіша країна у Всесвіті. Тепер крім власне боротьби з корупцією та розбудови інституцій нам потрібен ребрендинг. І для нього є вікно можливостей: сприйняття України мимоволі змінюється на краще («бо Україна воює за всіх нас» — це цитата чиновників із Брюсселя на цій кишинівській зустрічі).

— Але ж це правда: ви корумповані, а корупція для нас неприйнятна, — сказав мені один із них у кулуарах зустрічі.

— Що би могло змінити таке сприйняття у ваших суспільствах?

— Успішна відбудова. Для початку хоча б окремі проєкти.

Що ж, доведеться впоратися і з цим. Інакше партнери завжди бачитимуть у нас тільки солдат і джерело корисних копалин.

Фото: «Детектор медіа»