Про це йшлося на міжнародній конференції «Баланс доступу до інформації та національної безпеки — уроки України під час збройних конфліктів», що відбулася 10 жовтня 2024 року в Києві. Організатори конференції — Програма розвитку ООН в Україні спільно з уповноваженим Верховної Ради України та МЗС Данії.

Дуже цікаво було подискутувати про баланс національної безпеки і доступу до публічної інформації в Україні з уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Дмитром Лубінцем, головою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

Михайлом Смоковичем, головою Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольгою Герасим’юк. Фактично дискусії й не було. Тому що ми всі зійшлися на тому, що якщо шкода від оприлюднення публічної інформації переважає суспільний інтерес у її отриманні (наприклад, може нашкодити безпеці держави), то вона не може бути оприлюднена. Натомість інша публічна інформація, яка пройшла «трискладовий тест» і має суспільний інтерес, має бути оприлюднена. 

Михайло Смокович, Ольга Герасим’юк, Дмитро Лубінець та Світлана Остапа 

Від початку великої війни у медіа побільшало самоцензури. Окрім того, що журналісти домовилися з військовими, коли можна оприлюднювати наслідки прильотів, дають їм переглядати відео з фронту, вони ще й самі часто фільтрують інформацію. Щоб не нашкодити людям, щоб не нашкодити державі. 

Але журналісти категорично проти, коли їм перекривають кисень, не дають можливості працювати, прикриваючись війною. Коли органи забороняють робити сюжет про акцію протесту, в якій беруть участь сотні людей, бо це «на руку ворогу». Ми всі хочемо збереження держави Україна. Але ми хочемо демократичної держави, а не «тоталітарного молодшого брата раші». 

На початку повномасштабного вторгнення частина розпорядників повністю заблокувала доступ до публічної інформації. Зараз ситуація потроху покращується, але проблем ще багато. 

Світлана Остапа

Написання запитів на отримання інформації — одна зі складових роботи журналістів. Для деяких медіа це щоденна робота. Як сказали мої колеги, інформація — це кисень демократії. Її вільний обіг забезпечує суспільству можливість розвиватися, реалізовувати свої права, робити роботу органів влади прозорішою та ефективнішою. 

Все нібито дуже просто. Щоб не було зловживань із доступом, людство вигадало трискладовий тест. Це критерії, за якими в кожному конкретному випадку слід ухвалювати рішення: яку інформацію оприлюднювати, а яку — ні.

Наскільки я знаю, законодавство не передбачає жодних особливих норм обмеження доступу до публічної інформації в умовах воєнного стану. Іншими словами, правила обмеження доступу до публічної інформації не змінилися, змінилися обставини, за яких їх мали б застосовувати. На жаль, на практиці до застосування «трискладового тесту» доходить нечасто, фактично інформацію не надають, вигадуючи різні причини. 

Ольга Герасим’юк, Дмитро Лубінець та Світлана Остапа

Що ми маємо наразі, коли направляємо запити на публічну інформацію:

1. Ігнорують запит — не надають ані відповіді, ані інформації.
2. Стверджують, що розпорядник не володіє запитуваною інформацією. 
3. Неправомірно вимагають оплатити вартість виготовлення копій документів 
4. Неправомірно відмовляють у наданні інформації через «незазначення мети отримання запитуваної інформації, способу її поширення та кола осіб, яким цю інформацію планується поширити».
5. Неправомірно застосовують відстрочку у задоволенні запиту (кажуть, до кінця війни не можна).
6. Дають загальну відповідь, не по суті. Відписка.
7. Лякають нас, що ми працюємо на ворога, лякають СБУ тощо.

Законодавство про доступ до публічної інформації містить вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту. А розпорядники вигадують свої власні. Вони навчилися так вправно писати відповіді ні про що, ніби проходили спеціальні тренінги. Вони очевидно не знайомі з базовим принципом доступу до інформації — презумпція відкритості публічної інформації. Можливість застосування відстрочки у задоволенні запиту не може застосуватися до всіх запитів.

Дмитро Лубінець

У часи суцільного інтернету неможливо на 100% засекретити інформацію. Коли Суспільне мовлення було серед виробників спільного телемарафону «Єдині новини» й опозиція звинувачувала нас у цензурі (нас, які єдині давали їх у марафоні!), ми відповідали: «Ви не розумієте, у нас це неможливо. Будь-який такий факт через кілька секунд буде оприлюднений у соцмережах».

Наразі дуже важко отримати відповідь на запит від Міноборони. Навіть коли цей запит стосується структури підрозділу зав’язків із громадськістю. У наших регіональних філій  є проблеми з відповідями на запити по об’єктах критичної інфраструктури. «Обленерго», «Теплоенерго» надсилають відмовки, а питання стосуються підготовки до зими. ТЦК — у жодному з регіонів не відповідають на запити «у звʼязку зі складною ситуацією». Є регіони, де СБУ й ОВА ігнорують запити зовсім, навіть формальну відмову не надсилають.

Шкода, що часто ми не отримуємо належної поваги до своєї роботи. Навпаки, її знецінюють, говорячи, що ми хочемо щось дізнатися, щоб потім хайпувати на цій темі. Це світоглядно неправильно. Тому що наявність вільних і незалежних медіа не дає державі скотитися до авторитаризму та тоталітаризму. Нерозуміння, що медіа працюють для своєї аудиторії, для суспільства, а не для піару влади — це спадок совка. У нас реалії такі: якщо влада не може втрутитися в редакційну політику медіа, вона його просто ігнорує. Працюючи тільки з тими, хто лояльний до неї, та з телеграм-каналами, які мають велику аудиторію. Попри навіть їхню анонімність. Вважаю, що для безпеки держави це — великий мінус. 

Так само обмеження доступу воєнних кореспондентів до фронту має негативні наслідки загалом для держави. Світ менше дізнається про війну в Україні, агресор заповнює світовий інформаційний простір своєю інформацією про нашу війну. У результаті це корелюється з обсягами допомоги нам.  

Журналісти і медіа так само хочуть перемоги України у війні з Росією. Ми за збереження сильної демократичної України. Суспільне мовлення працює під час війни за журналістськими стандартами, чесно виконує свої обов’язки з інформування людей. Ми ні на день із початку повномасштабного вторгнення не зупинили свою роботу. 

Тільки взаємоповага всіх, хто живе і працює в Україні, та дотримання законів зробить нас міцнішими і дасть можливість виграти у цій війні.

Світлана Остапа, голова Наглядової ради Суспільного, заступниця шефредакторки «Детектора медіа»

Фото організаторів заходу