Репортаж із форуму від Юлії Лавришин читайте тут.

У демократичному світі існує неписане правило публічної політики: якими б не були запитання журналістів — ставитися до медіа з повагою. На найвищому рівні його колись порушив Дональд Трамп, буквально назвавши новинарів «ворогами народу». І це одна з кількох негативних рис, якими сучасна українська влада схожа на колишнього президента США. 

Володимир Зеленський теж під час майже всіх своїх пресконференцій робить випади в бік медіа. Але, як і Трамп, — чомусь лише якісних. Якщо глянути на «Білий список» ІМІ, ви побачите, що Зеленський на пресконференціях уже атакував «Радіо Свободу», «Дзеркало тижня», «Українську правду». За межами «Білого списку» зараз, але все ще відносно якісні медіа, — NV та 5 канал. Заради справедливості, колись дісталося також NewsOne Медведчука. Але тенденція явно негативна.

От і цього разу президент дав доволі якісну пресконференцію загалом. Але єдине, що ви про неї почуєте, — це як Татаров різав чеченців, поки «Українська правда» працює з темниками.

І нашим, і вашим

За півтори години спілкування з медіа Володимир Зеленський устиг відповісти на 28 запитань журналістів: 15 українських медіа та 13 закордонних. Прессекретар Сергій Нікіфоров намагався давати доступ до глави держави українським та іноземним медіа по черзі. 

Володимир Зеленський і Сергій Нікіфоров під час спілкування з журналістами

І президент, і журналісти використовували цей час загалом ефективно. Співвідношення кількості запитань до тривалості події було десь таким же, як і під час зустрічі в лютому цього року: одна розмова з медіа на три хвилини. І це при тому, що чимало журналістів ставили одразу два питання. 

Географія країн, які представляли закордонні колеги, складалася зі США, Західної Європи й одного представника Японії. Але без так званого Глобального Півдня чи сусідів України, крім Польщі. 

З українських медіа цього разу слово дали всього трьом учасникам «Білого списку» ІМІ, що є антирекордом для пресконференцій Зеленського. Наприклад, зовсім без запитання залишилося Суспільне. Натомість перше й останнє запитання зустрічі пролунали від учасників державних марафонів: каналів «Ми — Україна» та «FreeДом». Також можливість для запитання отримали лідери за джинсою в онлайн-медіа: Oboz.ua, «РБК-Україна» та Telegraf. Добре, хоч «Труху» цього разу не покликали.

Журналісти тримають таблички з назвами своїх медіа

Щодо умовних «опозиційних» медіа — можливість для запитання отримав канал «Еспресо», хоча Зеленський нагадав журналістам про зв’язок із Княжицьким. А от «Цензор.нет», мабуть, зможе поставити слово чи принаймні отримати запрошення на пресконференцію вже іншого президента.

Курськ у центрі уваги

Кожне третє запитання на пресконференції Зеленського цього разу стосувалося операції Збройних сил України в Курській області Росії. Помітно, що наступ, під час якого Україна за тиждень узяла під контроль більше території, ніж Росія окупувала за весь 2024 рік, повернув у розмову певний оптимізм. І прикував погляди іноземців — здебільшого саме вони цікавилися деталями операції.

Наприклад, французька газета Le Figaro запитувала, що Україна тепер планує робити з цією територією. А сайт Politico цікавився ставленням росіян до українських військових і дотриманням українцями норм Міжнародного гуманітарного права. 

З іншого боку, другим найпопулярнішим населеним пунктом вечора був Покровськ: його згадували у щонайменше п’яти запитаннях. Причому тричі одночасно з Курськом, як зробив, наприклад, журналіст Bloomberg: чи досягне операція в Курську своєї цілі, якщо росіяни тим часом захоплять Покровськ? 

Президент Зеленський у відповідь увесь час наголошував, що операція в Курську — це окрема, вже успішна операція. Вона наближає закінчення війни, посилює українські переговорні позиції, зірвала потенційний наступ росіян на Сумщину, змусила ворога перекидати туди війська з України, нагадала про Україну світові й нібито навіть сповільнила просування ворога під Покровським. На питання «BBC Україна», чи справді наступ України на Росію зірвав перемовини в Катарі про взаємний ненапад на енергетичні об’єкти, Зеленський відповів, що ці речі не пов’язані. А зустріч відбулася в онлайн-режимі.

Контроль України над частиною території Росії — неймовірно чутливе питання. Але варто віддати Зеленському належне, він комунікував його гідно. Постійно наголошуючи, що це не окупація, а захист. Наводячи конкретні, очевидні пояснення дій України. І жодного разу не спускаючись до погроз чи іронії. Контроль над територією агресора, з уст президента України, звучав як суха воєнна необхідність. 

Крім того, Зеленський постійно повторював, що не може розповісти про операцію на Курщині чи інші операції більше. Що, звісно, можна трактувати як бажання уникнути відповідей. Але й цілком логічно в умовах повномасштабної війни. Запитання в деякі моменти виникали радше до журналістів: невже Oboz.ua справді сподівався на анонс удару по Кримському мосту, чи Укрінформ — на анонс нових асиметричних рішень України?

Традиційно гірше в Зеленського виходило комунікувати проблеми. Це дуже помітно за моментами, коли президент, уже типово, починає ставити запитання журналістам. Наприклад, у співробітника Kyiv Independent, який поцікавився, які вигідні Україні умови дає операція на Курщині, поки оборона Покровська не стабілізується, Зеленський доволі роздратовано запитав, чи наступали на Покровськ раніше? У лекторському тоні пояснив журналісту військову науку. І закінчив риторичним звинуваченням, що ворог не повинен нічого знати про українські плани. Десь між цим Верховний головнокомандувач, здається, розкритикував також контрнаступ минулого року: «Не можна просто — ви сто тисяч і ми сто тисяч. У нас була вже така одна операція». 

Загалом про Курськ президент озвучив більше конкретики, ніж про Покровськ. І схилявся до теми успіхів за кордоном, коли в нього одночасно запитували про проблеми вдома.

Головна редакторка LB.ua Соня Кошкіна

Зеленський & партнери

Цікаво, що практично всі запитання пресконференції, які не були напряму про бойові дії, цього вечора стосувалися чогось закордонного: міжнародної політики, російської церкви, західних пілотів F-16, Саміту миру. Із коментуванням цих питань у президента проблем не виникало, адже вони здебільшого не були критичними. Навпаки, Зеленський, теж уже типово, дозволяв собі критикувати союзників і трішки виходити за межі класичної дипломатії. 

Наприклад, казав, що після Курська західні партнери намагаються просто уникати питання використання своєї зброї по території Росії, але він їм усе одно нагадує: «Олімпіада пройшла. А пінг-понг залишився». Також Зеленський закидав союзникам, що вони самі хочуть повернути українських біженців додому, але в медіа подають це як прохання українського президента.

Не обійшлося й без конкретних заяв. Зеленський сказав, що Україні потрібні польські МіГи. Що без Росії на Другому саміті миру цей захід може проігнорувати багато країн. Що участь іноземних пілотів F-16 в обороні України залежить від рішення США. 

Традиційне на цих пресконференціях за останні два з половиною роки запитання — чи готова Україна обміняти території на мир — цього разу поставили CNN. Зеленський, звісно, відповів, що ні. Крім того, президент України між іншим назвав Путіна «старим дідом».

Про внутрішньополітичні речі Зеленський говорив менш конкретно, навіть коли вони напряму не стосувалися воєнних планів України. Зазвичай, як у випадку повернення українських біженців чи, навпаки, закриття кордону для втікачів, президент просто анонсував, що озвучить рішення скоро™. Або, як у випадку зі змінами в Кабміні, давав загальну лінію: в центрі уваги призначення повноцінних міністрів замість виконувачів обов’язків. Проте без прізвищ. 

На запитання «Детектора медіа» про те, чи впливає затримання Павла Дурова на долю телеграму в Україні, Зеленський відповів, що ні. Мовляв, «ми працюємо як країна майбутнього Європейського Союзу. Тут повинні бути завжди розмови, діалоги, погодження серед країн ЄС». Отже, час поговорити про свободу слова.

Зарізав, як Татаров чеченців

Хоча ця пресконференція запам’ятається цитатою Зеленського «Олег Татаров разом із Василем Малюком убивали чеченців в Україні, в Києві». Насправді найбільш обурливою її частиною було звинувачення «Української правди» в темниках.

Особливе ставлення президента до цього видання проявилося рівно на п'ятій секунді запитання Романа Кравця: фразу журналіста «Почну з такого запитання» Зеленський перебив: «А ви думаєте, у вас буде багато можливостей?». Насправді, після «Української правди» ще кілька журналістів ставили по два запитання. Але Зеленський цього більше не відзначав. Та і Кравця він не дослухав, перш ніж атакувати.

Роман Кравець («Українська правда») ставить питання президенту 

Роман озвучив перше питання: скільки ще Україна зможе воювати? Та почав формулювати друге: про команду президента. І тут Володимир Зеленський знову його перебив: «Ви випустили вже дуже багато статей про 5-6 менеджерів. У вас така методичка. Я думав, це пішло з Януковичем. Як це називається, "темники"».

У сучасній Україні з уст саме президента згадка про темники звучала, м’яко кажучи, дивно. Адже це його команда буквально запровадила темники в Укрінформі. Це його команда перед великою війною «рейдернула» «Раду» та запустила туди чорного політтехнолога Володимира Петрова. Це його команда створила «Єдині новини», спільну трансляцію п’яти телеканалів, куди цього літа ще жодного разу не кликали представників «Голосу» чи «Європейської солідарності». Партії, у каналів якої, до речі, команда Зеленського без пояснення забрала цифрові ліцензії на мовлення. Це медійні рішення Зеленського фігурують у звіті Держдепу про порушення прав людини. Це їх критикують «Репортери без кордонів» і Європейська федерація журналістів. І, заради всього святого, це на Зеленського працював колись медійний кілер Дубінський.

«Українська правда» потрапить у будь-який список найкращих українських медіа. Зеленський, з точки зору медійної політики, буде явно не найкращим президентом.

Роман Кравець

Питання про команду традиційно найбільше виводять Зеленського із себе. Так, що він спочатку атакує журналістів. А потім відчайдушно, навіть смішно нахвалює своїх — ну, про чеченців ви вже чули. Додати тут варто дві речі. 

По-перше, Зеленський, здається, не розуміє, навіщо існують медіа. Він щиро обурювався, що вже пояснював про Татарова на офреці, але журналісти чомусь знову його запитують: «Я здивований вашим запитанням. У нас із вами, у мене з журналістами України був офрек». Ну, на те він і офрек, що люди не чули цієї інформації, а медіа працюють, перш за все, для своєї аудиторії. Якщо ж ця тема чомусь секретна — можна так і сказати, як Зеленський цього вечора неодноразово робив. Натомість конкретно цього разу президент обрав екстравагантний варіант: спочатку  розповів про Татарова та чеченців, а потім додав, що цього не можна казати: «Я вже казав, що це непублічна інформація, і сказав усім медіа на нашій непублічній зустрічі».

По-друге, Зеленський, здається, зовсім не розуміє, навіщо існують медіа. Вони вже котру пресконференцію підряд запитують його про команду, бо його команда — стрьомна. До Татарова існує багато корупційних запитань, а під час Революції гідності він стверджував, що мітингувальників убивали в потилиці (тобто не міліція, а, наприклад, інші мітингувальники). Можна було би сказати, що журналісти упереджені до кадрових рішень Зеленського, якби за два дні до пресконференції черговий колишній «Слуга народу» не виявився державним зрадником. Ну, як Дубінський. Чи Ковальов.

Якщо Зеленський не планує звільняти Татарова, йому варто випрацювати нормальну відповідь на це питання журналістів. Бо під час наступної пресконференції вони точно запитають його знову. І знову. Бо, на щастя, деякі українські медіа все ще роблять свою роботу, попри публічні приниження від президента.

Свій серед чужих

Чергова пресконференція Володимира Зеленського демонструє парадоксальну річ: йому комфортніше з іноземними журналістами, ніж з українськими.

На іноземну аудиторію Зеленський може і повідомити гострий, цікавий факт. І стримано відповісти на відверто провокативне запитання. До речі, CNN не хоче віддати якийсь зі штатів «Талібану» в обмін на мир? Президенту подобається говорити про велику дипломатію, перемовини та плани. І про свої, цілком заслужені, успіхи. Жоден український президент справді ніколи не добивався такого на міжнародній арені. 

Але цій же людині, яка спокійно оцінює перспективи світової ядерної війни (Зеленський вважає, що цього не станеться), помітно важче говорити про відносно дрібні, внутрішньополітичні речі. Як, наприклад, свою команду. У цей момент він переходить до принизливої атаки на журналістів. 

Мабуть, пізно пояснювати, чому в часи повномасштабної та інформаційної війни довіра до якісних медіа — важлива. І не варто її так безпідставно підривати на всю країну. Але, можливо, Зеленського переконає те, що на нього в ці моменти дивляться й закордонні друзі? Які політично виховані інакше, для яких така істеричність виглядає ознакою слабкості людини, якщо не всієї системи?

Розповідаючи «Українській правді» про темники, Зеленський нічого не виграє. Натомість і він, і Україна втрачають. 

Фото Максима Поліщука, «Детектор медіа»