28 червня у київському Будинку кіно директорка видавничого дому «Антиквар» Ганна Шерман і кінознавець Володимир Войтенко презентували перше друковане число відновленого журналу «Кіно-Коло». Часопис екранних мистецтв почав виходити друком щоквартально у 1997 році та здобув репутацію культового видання у професійних колах. Ідея створення журналу належить Войтенку та його дружині, кінознавиці Ользі Калузі, яка й придумала назву видання, а Володимир став його головним редактором. У 2008 році випуск «Кіно-Кола» зупинився. 

У фоє на третьому поверсі Будинку кіно зібралися представники різних поколінь українського кінематографа, багато хто з них — давні друзі організаторів події. Атмосфера радісна, всі вітаються й обіймаються, багато хто купує 180-сторінковий журнал (ціна 400 грн), головред видання охоче відповідає на питання преси та роздає автографи.

 Кінознавець, головний редактор «Кіно-Кола» Володимир Войтенко дає інтерв’ю юнкорам, які допомогли підсвітити сцену, коли у Будинку кіно вимкнули електроенергію.

Серед гостей заходу — голова Національної спілки кінематографістів України (НСКУ) Сергій Борденюк і кінокритик Сергій Тримбач.

«Я не голова! Я — колега наших спілчан, і я сприймаю спілчан не як електорат», — говорить Борденюк у відповідь на питання «Детектора медіа», як він розцінює відновлення друкованого «Кіно-Кола» зараз, коли Україна перебуває в стані повномасштабної війни. Цю ж тезу він повторить зі сцени, коли організатори презентації запросять його до слова.

  Кінокритик, колишній очільник НСКУ (2009–2017) Сергій Тримбач (зліва) та кінооператор, голова Національної спілки кінематографістів України Сергій Борденюк

«Сьогоднішня презентація видання "Кіно-Коло", на мою думку, є однією з тих подій, яка робить нашу роботу, наш культурний фронт отим спротивом, який відповідає на сучасні виклики», — каже Борденюк. Він додає, що сприймає цей захід як такий, що має безпосередній стосунок до Спілки, адже Войтенко є членом НСКУ, однак це не означає, що організаторам дали у користування Червону залу Будинку кіно безплатно.

До нашої розмови долучається Тримбач, два тексти якого вийшли в першому числі «Кіно-Кола».

«Знаєте, є така фраза: фільми роблять режисери, а кіно — критики, — каже Сергій Тримбач. — Хоча свого часу режисер Микола Мащенко мені казав: "Ну що ти все пишеш і пишеш? Ти спочатку зроби якесь кіно, щоб ми побачили, що ти це вмієш, а тоді вже пиши". У кожному творчому колективі має бути генератор ідей, інженер, який може матеріалізувати ідеї, і критик. В Україні наразі з критикою справи кепські, і це не лише в кінематографі, а й у літературі, театрі. Попри те, що багато хто називає себе критиком, щось не можу пригадати, коли якийсь із їхніх текстів став подією, замість цього — потік невиразної писанини. Для кінокритики потрібне окреме видання, "Кіно-Коло" таким було і буде, я впевнений».

Він порівнює «Кіно-Коло» з французьким журналом Cahiers du cinéma, який на початку 1950-х років об’єднав навколо себе журналістів, які критикували старе кіно і виробили концепцію нового, а згодом як режисери почали творити власні фільми.

Тримбач також говорить, що в усі часи українці дуже неохоче підтримували культуру фінансово, і висловлює сподівання, що зараз, коли багато хто вже усвідомив, що ця підтримка є життєво необхідною, буде по-іншому.

У цей момент у Будинку кіно зникає електроенергія, публіка на мить затихає, дехто вирішує піти, хоч Ганна Шерман оголошує, що презентація відбудеться, і запрошує всіх до темної зали, де лиш трохи підсвічена сцена.

Кінорежисер Роман Балаян (ліворуч) і гендиректор Міжнародного кінофестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі.

  Кінорежисер Олесь Санін, про повнометражний дебют якого, картину «Мамай», неодноразово писали у «Кіно-Колі» минулих років.

Серед тих, хто міркує, чи залишитися, — кіножурналіст, програмний директор фестивалю глядацького кіно «Миколайчук Open» Алекс Малишенко. У першому числі відновленого «Кіно-Кола» вийшли два його інтерв’ю — з Валентином Васяновичем і Володимиром Тихим.

 Кіножурналіст, програмний директор фестивалю глядацького кіно «Миколайчук Open» Алекс Малишенко.

«Галузева преса має існувати, тому добре, що виникла ініціатива відродити журнал "Кіно-Коло". Не знаю, наскільки це комерційно перспективно і потрібно ринку, але можу сказати, що зараз про кіно найкраще пишуть блогери, і я бачу майбутнє саме за цієї формою. Щодо такої "махрової" кінокритики — я не впевнений в успіху такого проєкту. Я чую багато розмов, що нам це треба, але прибічників такої ідеї мало, вони самі це не читають, тому буду поки спостерігати за розвитком подій», — каже нам у коментарі Малишенко.

Він висловлює скепсис щодо тези Сергія Тримбача, який посилається на досвід Франції 1950–1960-х років і вважає, що для розвитку кінематографа критика потрібна не менше, ніж наявність талановитих режисерів.

«На мою думку, це застарілий підхід. Кінокритика потрібна індустрії, а в Україні як такої її ще немає. У нас піарники не збирають усі публікації про певний фільм, щоб далі передати все це студії-виробнику, аби та своєю чергою врахувала зауваження у своїй подальшій роботі. Натомість нерідко кіновиробники вважають, що кінокритики — це ті, хто має їх обслуговувати, тобто написати про фільм щось добре. Якщо ж написали щось погане, то треба посратися у фейсбуці, а якщо взагалі не написали, то треба образитися. Для мене все це — про кризу з промо фільмів і кінокритикою в Україні», — каже Малишенко.

До темної зали, де ось-ось почнеться презентація, поспішає кінорежисер Андрій Дончик. «Детектор медіа» вже не вперше спілкується з ним відтоді, як він був призначений на посаду гендиректора кіностудії Довженка, і зауважує, що кінорежисер почав сприймати світ крізь призму тих проблем, які має розв’язувати як очільник національної кіностудії.    

  Гендиректор кіностудії Довженка Андрій Дончик похвалився «ДМ», що в першому числі відновленого «Кіно-Кола» є публікація й про нього, однак пізніше, виступаючи зі сцени, повідомив, що в тексті припустилися помилки, назвавши його головним редактором «1+1».

«Я вважаю, що вихід журналу "Кіно-Коло", де є, зокрема, матеріал про мене, — це єдина позитивна подія, що відбулася зі мною протягом останніх двох місяців після того, як я став директором кіностудії, бо я зміг зануритися в кіно, а не в каналізацію. Сумніви щодо того, чи потрібно нам зараз таке видання, я відкидаю, тому що, як сказав Черчилль, якщо культура загине, то нащо ми взагалі воюємо?» — каже Дончик.      

Гендиректор кіностудії Довженка радісно повідомляє нам, що нарешті зміг домовитися з «Київводоканалом», тому студія знову матиме водопостачання.

«Води у нас не було два тижні — наче не так багато, але становище насправді було загрозливим. Нам не просто вимкнули водопостачання, зі студією чинили по-єзуїтськи, блокуючи каналізацію. Одна справа — коли немає води, її можна принести, а ось коли не працює каналізація і воно назад іде, тоді, самі розумієте, жити неможливо. І це, до речі, не єдине, що я зміг зробити протягом свого перебування на посаді гендиректора. Я також розробив концепцію виходу кіностудії з кризи й на початку липня буду її презентувати в Офісі президента. Сподіваюся, що мені дадуть добро, і ми потихеньку почнемо вирулювати», — розповів Дончик.

 У таких умовах відбувалася двогодинна презентація першого числа відродженого «Кіно-Кола».

Ганна Шерман на початку презентації висловлює жаль, що світло зникло: вона з колегами підготувала «вау-ефект», який полягав у тому, що на великому екрані планувалося гортати PDF-макет «Кіно-Кола». Видавчиня обіцяє, що це видовище повторно організують у вересні, коли презентуватимуть друге число журналу.

Протягом заходу вона не раз дає зрозуміти, що відновлення «Кіно-Кола» — це всерйоз і надовго, і спирається при цьому на власний 18-річний досвід створення журналу про мистецтво та колекціонування «Антиквар», головною редакторкою якого вона є. Також упевненості у світлому майбутньому «Кіно-Кола» Шерман додає успішне відновлення ще одного легендарного друкованого видання — «Український театр», який вона презентувала у травні цього року. За її словами, масштабування досвіду «Антиквару» дало початок новому проєкту під «Медіахолдинг мистецької періодики». Він об’єднає всі три видання і невдовзі буде оформлений юридично. 

Ганна Шерман і дизайнер-верстальник видань «Медіахолдингу мистецької періодики» Марк Максимчук

«Ті, хто виходив сьогодні на цю сцену, є до певної міри моїми ровесниками. І не за нами майбутнє. Наш "Медіахолдинг мистецької періодики" — це та територія, на якій ми, динозаври, маємо охороняти цих юних ссавців, за якими — еволюційне майбутнє», — сказала Шерман. Аудиторія підтримала її оплесками.

  Сергій Борденюк — до зали: «Ви світитеся зсередини!»

Войтенко під час своїх виступів тепло і з гумором згадує про важливі етапи власного професійного становлення як кінознавця, — і з цих розповідей можна скласти якщо не історію незалежної України, то принаймні історію розвитку українського кінематографа та національної преси про кіно.

Зокрема, він згадує, як у 1960-х почав читати журнал «Новини кіноекрану». Його мама, спостерігаючи за серйозною зацікавленістю сина кіно, застерігала його навіть думати про кіноосвіту («бо там розпуста»), але зрештою він закінчив тоді ще інститут імені Карпенка-Карого. А пізніше, з 1989 року і аж до останнього випуску «Новин кіноекрану» у 1993-му, працював у редакції цього видання.

Поміж своїми спогадами Войтенко запрошував на сцену тих, хто був причетний до «Кіно-Кола» 1997–2008 років і чиї тексти вийшли в першому числі відродженого часопису.

 Під час свого виступу Вадим Скуратівський порівняв Войтенка з Пазоліні: за словами інтелектуала, обидва мають «надзвичайно серйозне ставлення до кінематографа як до героїчної спроби розуміння нашого трагічного світу».

Відповідальний редактор відновленого «Кіно-Кола» Віктор Глонь сказав: «“Кіно-Коло” виходило тоді, коли в Україні дуже мало знімали кіно. Журнал перестав виходити — і кіно з’явилося. Тепер в Україні кіно знову зникає, але "Кіно-Коло" повертається. Без "Кіно-Кола" і без "Аргументу кіно" (авторська програма Володимира Войтенка про кіно, яка виходила в ефірі "1+1". — "ДМ") мене б тут не було».

На старті «Кіно-Коло» минулих років отримало фінансову підтримку від фонду «Відродження», а згодом меценатом видання став засновник «1+1» Олександр Роднянський, нагадав Войтенко.

«Коли вийшло кілька чисел "Кіно-Кола", Роднянський мене спитав: "А як же ти думаєш далі робити журнал? Може, «1+1» підтримував би подальше створення цього видання, ти не проти?". Я відповів, що не проти. Пізніше багато хто мені переказував, що Роднянський скрізь казав, що Войтенко не просив про підтримку, що це була його ініціатива. Це не означає, що не треба просити», — сказав головред «Кіно-Кола».

 Ганна Шерман: «Я сподівалася, що світло буде. Мої надії ґрунтувалися на тому ж, на чому ґрунтується вся моя творча діяльність, — на великому бажанні»

У розмові з «ДМ» вона згадує, що у відповідь на свою пропозицію відновити створення «Кіно-Кола» спочатку отримала від Володимира Войтенка відмову, чим була вражена. Зі свого боку кінознавець пояснив нам, чому спершу не підтримав ідею знову очолити редакцію журналу. Він сказав, що раніше вже кілька разів отримував подібні пропозиції, однак одразу бачив, що далі виходу першого числа справа не піде.

«Ганна Шерман — велика оптимістка, а її досвід створення журналу "Антиквар" дає надію, що відновлення "Кіно-Кола" за її участі може бути успішним, бо вона вміє організаційно це робити», — сказав Войтенко.

За словами Шерман, під час юридичного аудиту «Кіно-Кола» в документах виявили «якісь недозакриті структури, де співзасновником був вказаний Олександр Роднянський». Відколи з’явилася ідея відновлення «Кіно-Кола» восени 2021 року, з ним комунікували щодо можливості його фінансової підтримки видання.

«Спочатку Олександру Юхимовичу написав Володя, потім вже я як видавець написала йому. У своїй відповіді він схвалив нашу ініціативу відродити "Кіно-Коло", висловив готовність якось нам сприяти, проте жодних практичних рухів зі свого боку не робив. Ми сприйняли його відповідь як готовність співпрацювати, але нічого не сталося, і від ідеї співпраці відмовилися не ми. Зараз можу сказати, що я радію тому, як усе склалося, і що у нас є можливість вибудовувати алгоритм життєздатного розвитку всіх трьох видань без фінансового пріоритету будь-кого зі сторонніх осіб», — сказала Ганна Шерман.

Кінознавець, головний редактор журналу «Кіно-Коло» Володимир Войтенко

«Я знав тиждень тому, що світла під час нашої презентації у Будинку кіно не буде», — спокійно каже нам Володимир Войтенко, посилаючись на дані застосунку «Київ Цифровий».

— Роднянський у темі? Буде підтримувати ваш журнал?

— Так, він у темі, але не підтримує і не в команді. Мені особисто він пояснень не надав. Я не сумнівався, що він так вчинить.

— Чому? Роднянський же не Лозниця.

— А що з Лозницею? Я із ним в хороших стосунках.

— Однак Лозниця з Україною в складних стосунках.

— Значить, я не українець.

— Може, має сенс запропонувати Лозниці стати меценатом «Кіно-Кола»?

— Боюся, що він не мультимільйонер, як Роднянський. Розумієте, коли ми шукали, чи не дасть нам хтось рекламу, а з нею і гроші, — ті, хто в Україні керує кінематографом (не буду говорити, хто саме, бо це не має значення), мені сказали: «А ви як нормальні люди не можете в інтернеті це робити?». Я відповів, що ми — ненормальні люди. Тому, мабуть, Роднянський подумав: а кому це треба на папері? Це моє припущення.

— Як ви вважаєте, чи мало би сенс шукати підтримку держави для «Кіно-Кола»?

— Має сенс шукати підтримку будь-кого, якщо це не диявол. Держава, яка зараз обороняється нашими зусиллями, нашими життями, відсутністю в нас електрики, мабуть, колись (особливо при президентові, якого через його кіно і серіали вибрали) мала би зрозуміти, що це важливо. Однак з’явилися єрмаки, які розставляють своїх людей на такі посади, як голова Держкіно, та ігнорують кінематографічну спільноту. Я би шукав підтримку у держави, але не знаю, до кого звертатися, та й зрештою всі фінансові й організаційні питання — це не є сфера моєї відповідальності.

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»