У межах десятого Lviv Media Forum відбулося обговорення «Репортажі з фронту: виклики щодо доступу журналістів і можливі рішення», організоване «Інститутом масової інформації». Воєнні кореспонденти з Києва, Харкова, Сум, Херсона розповіли про свій досвід взаємодії з пресофіцерами, представниками влади у питанні отримання дозволів на відрядження для репортажів про наслідки ворожих російських обстрілів мирних населених пунктів та у зони бойових дій.

«Робота військових журналістів надзвичайно складна і дуже потрібна для того, щоб люди бачили наших воїнів, щоб бачили іноземні громадяни й стимулювали своїх політиків давати Україні зброю, а українські "гречкосії" розуміли, що потрібно приєднуватися до лав ЗСУ. Загалом ми прагнемо, щоб була спільна політика висвітлення того, що відбувається на фронтах», — сказала директорка ІМІ Оксана Романюк.

Директорка «Інституту масової інформації» Оксана Романюк

Про умови роботи журналістів у Харкові розповіла продакшн-директорка медіа «Накипіло», волонтерка та координаторка медіахабу ІМІ з підтримки військових журналістів Юлія Напольська. Вона визнала, що місцеві журналісти мають перевагу в оперативності висвітлення подій у Харкові в порівнянні з колегами з інших регіонів, бо співкоординацією колег вдалося налагодити оперативну комунікацію з місцевою владою та військовими. Іноді може бути, казала Юлія, що іноземні колеги отримують більше можливостей для висвітлення подій, але це не суттєва різниця, і загалом у Харкові й області немає проблем із доступом журналістів. Щодо роботи з пресофіцерами, то, за її інформацією, сьогодні лише на вовчанський напрямок доступ для медіа закритий, і це виправдано.

Продакшн-директорка харківського медіа «Накипіло» Юлія Напольська

Вона розповіла, що стандартом для журналістів у Харкові за роки повномасштабного вторгнення стало мати бронежилет, шолом, аптечку. Усі періодично відпрацьовують уміння користуватися турнікетами та проходять курси з тактичної медицини. Для безпеки завжди враховують, де паркувати автівки, постійно інформують колег про місце свого перебування. Це зумовлено тим, що час підльоту ворожих ракет до Харкова — усього 30–40 секунд, і про них не завжди встигають повідомити сирени, тому відстеження моніторингових пабліків відбувається постійно. Також журналісти спілкуються між собою та з представниками місцевої влади в одному чаті, де координуються щодо часу публікації матеріалів із місця прильотів. Зазвичай пауза триває три години, але іноді публікують і раніше, якщо про це вже повідомили представники влади.

• Читайте також: Показати так, щоб не нашкодити: воєнкори розповіли про проблеми, з якими стикаються при роботі на фронті

Журналіст із Херсона Іван Антипенко, який працює для місцевих, загальноукраїнських і міжнародних редакцій розповів, що доступ журналістів до різних населених пунктів Херсонщини впродовж усього минулого року був складним. Окрім того, що журналісти мають робити згідно з наказом Генштабу №73 «Про організацію взаємодії між Збройними Силами України, іншими складовими сил оборони та представниками засобів масової інформації на час дії правового режиму воєнного стану», на практиці ще вимагали окремих запитів до пресофіцера й особистого спілкування — і часто це було безрезультатно.

Херсонський журналіст Іван Антипенко

«Торік я працював і "по-білому", і "по-сірому". Часом вдавалося домовитися про дозвіл завдяки прямим комунікаціям, а часом на блокпостах казав, що їду у село до дядька Колі. Це вдавалося, якщо на блокпості не обшукували, а це нечасто відбувається, і не виявляли камери. Про бронежилет без позначень "преса" казав, що подарували волонтери. Це все були репортажі про ситуацію в тих чи тих селах, а не відрядження до військових», — розповів він.

Він говорив, що про ситуацію по населених пунктах за кілька кілометрів від фронту, зокрема про ворожі обстріли міста Берислава, в якому тисяча жителів, узагалі ніяк не вдавалося повідомляти протягом року, хоча критично важливо фіксувати наслідки російських воєнних злочинів проти мирного населення. Це відбувалося тому, що на півдні існували додаткові правила, яких не було в інших регіонах, і які медійники намагалися скасувати протягом останнього року. 

Іван Антипенко додав, що після зміни наказу Генштабу, що регулює доступ журналістів до зони бойових дій, йому вдалося у квітні попрацювати на позиціях військових, — ймовірно, завдяки постійному розголосу, який робили місцеві медійники та медійні організації, вимагаючи скасування непотрібних додаткових правил. Також за останні 4–5 тижнів він побачив кілька потужних репортажів із Вовчанська, зроблених колегами з загальнонаціональних та іноземних медіа.

Редакторка сумського видання «Кордон.медіа» Альона Яцина розповіла про труднощі у комунікаціях із місцевою пресофіцеркою торік, із місцевою владою та правоохоронними органами через їхні намагання «уберегти журналістів» і нерозуміння того, що журналісти лише виконують професійні обов’язки.

Редакторка «Кордон.медіа» Альона Яцина 

«Центр міста Суми — за 33 кілометри від державного кордону. І маємо 563 км спільного кордону з ворогом. Ми всі — як на долоні у росіян. "Орлани" над нами в прямому ефірі коригують КАБи та ракети, а потім ми бачимо наслідки влучань у російських телеграм-каналах. Тому, на відміну від інших колег, які витримують тригодинну паузу в публікаціях, ми публікуємо за годину — чекати сенсу немає, —  розповіла вона. — Торік Сумська ОВА 4 тисячі квадратних кілометрів від кордону вглиб України, цитую, оголосила "мертвою зоною". Тобто туди не будуть виїжджати поліцейські, там не будуть ладнати електрику, за людей, які там живуть, українська влада не несе відповідальності. Місцевим порадили евакуюватися. Для журналістів цю зону оголосили "червоною", але, на нашу думку, це не може бути так, оскільки там жило 20 тисяч людей», — розповіла вона.

Альона Яцина додала, що як регіональна представниця ГО «Інститут масової інформації» постійно змушена використовувати контакти в усіх дотичних органах, щоб представники інших сумських медіа отримували дозволи на зйомки, мали доступ до інформації. Вона пояснила, що це дуже виснажливо, а також повідомила, що колишня пресофіцерка звільнилася з ЗСУ після лібералізації згадуваного наказу — «не витримала того, що журналісти будуть їздити». Комунікації з новим пресофіцером, за її словами, налагоджуються, проте місцева влада й правоохоронці можуть не допускати журналістів на зйомки, навіть у самому місті. Наприклад, три години тримати їх у підвалі заради безпеки, коли прилетіло по цивільному підприємству й на місці вже працюють рятувальники та поліцейські.

«Це ручне управління законами. Ми не просимо дозволу робити щось незаконне, а лише сумлінно виконувати роботу. Коли рятувальники приїжджають на місце події, їх не питають, що вони тут роблять? Чомусь перехожі знімають на смартфони все, що хочуть, а журналістів дистанціюють, а потім відводять у підвал, — розповіла вона. — Зараз нам кажуть, що журналістів неофіційно не рекомендують допускати до позицій військових. ОВА уже рік не публікує наслідків обстрілів по цивільних об'єктах. Три останні дні поспіль поліція перестала публікувати цю інформацію. Тобто Сумщина йде в повну закритість».

• Читайте також: Директорка ІМІ: Виключення Суспільного з вечірніх ефірів телемарафону підірве паритетність та баланс в інформаційному просторі

Директорка ГО «Інститут масової інформації» Оксана Романюк сказала, що зміні згадуваного наказу № 73 сприяла чітка співпраця між медіа та медійними організаціями. Вона повідомила, що лише минулого тижня редакції загальноукраїнських медіа, які довго чекали на акредитації їхніх кореспондентів, почали поступово їх отримувати.

Продюсерка The New York Times Марія Варенікова розповіла, що якщо представники українських медіа вважають, що іноземним кореспондентам надають перевагу у доступі, то вони мають протилежне враження. За її словами, отримувати дозволи вдавалося представникам загальновідомих медіа, однак такі зйомки були дуже координованими («ні кроку вбік»), а також це давало можливість проводити інтерв’ю з представниками влади. Проте коли іноземні кореспонденти менш відомих медіа у співпраці місцевими продюсерами намагалися отримати дозволи, то це тривало тижнями.

Репортерка The New York Times Марія Варенікова

Учасники дискусії зійшлися на тому, що владі та військовим потрібно почати бачити в українських журналістах сумлінних громадян і професіоналів, які самостійно дотримуються всіх обмежень, пов’язаних із висвітленням війни та працюють для суспільства. Доступ до можливості транслювати правду привабливу й непривабливу, критикувати владу, висвітлювати негативні випадки корупції та непрофесіоналізму керівників, що впливають на долі людей і перебіг ситуації, є демонстрацією для всього світу відкритості й демократичності України, а для людей є приводом довіряти владі.

• Читайте також: Нові умови роботи журналістів у Раді: переакредитація, робота лише на третьому поверсі, не більше 30 людей

Оксана Романюк сказала, що це підтверджує зниження рейтингів переглядів «Єдиного телемарафону». Ігнорування потреб медіа професійно виконувати свою роботу посилює перехід аудиторії до ненадійних джерел інформації, сприяє поширенню російської пропаганди та дезінформації.

Голова Комітету свободи слова Верховної Ради Ярослав Юрчишин розповів, що його метою є створити справедливі умови для роботи журналістів.

Голова Комітету свободи слова ВРУ Ярослав Юрчишин

Він повідомив журналістам, що займається розробленням законопроєктів, що мають удосконалити порядок доступу журналістів у прифронтові регіони та до фронту. Ярослав Юрчишин запропонував воєнкорам від провідних медіа та профільних медійних організацій увійти до нової робочої групи для обговорень згадуваних законопроєктів перед їх поданням.

Фото: учасники обговорення «Репортажі з фронту: виклики щодо доступу журналістів і можливі рішення» / LMF