«Нові медійні персони»: захист приватності у резонансних матеріалах

«Нові медійні персони»: захист приватності у резонансних матеріалах

1 Квітня 2024
626

«Нові медійні персони»: захист приватності у резонансних матеріалах

Тетяна Авдєєва, для «Жінки в медіа»
626
Останні декілька днів в українському інформаційному просторі активно поширювалася інформація про службові романи очільника рівненського ТЦК. Зокрема, медіа встигли поширити обличчя його ймовірних коханок, дружини й навіть дитини. Подано цю історію у більшості випадків під соусом “публічного інтересу”. Давайте зʼясуємо, чи є в публічного інтересу межа і де вона пролягає.
«Нові медійні персони»: захист приватності у резонансних матеріалах
«Нові медійні персони»: захист приватності у резонансних матеріалах

Оригінал публікації на сайті «Жінки в медіа» за посиланням.

Деталі “розслідування” українського “журналіста” Шарія

Відео вперше зʼявилося саме на каналі блогера Анатолія Шарія і містить його “водяний знак”. 37-секундна нарізка демонструє поцілунки начальника Рівненського ТЦК разом із щонайменше двома різними жінками, жодна з них не є його дружиною. 

Згодом відео було перепубліковано численними медіа (серед яких, наприклад, “Новини ТСН”, “Фокус”, “Україна сьогодні”, “Волинські новини” та багато інших). Деякі медіа, як-от Бабель, не поширювали самого відео, але надали посилання на необроблений оригінал. При цьому, облич жінок на відео медіа не блюрили. Дехто пішов далі й  доповнив матеріал фотографією дружини начальника ТЦК. Донедавна, матеріали містили і фото їх спільної дитини, втім згодом такі зображення видалили.

У відповідь на публічний розголос щодо інциденту Сухопутні війська Збройних Сил України заявили, що проведуть службову перевірку, а також звернуться до правоохоронних органів через незаконну зйомку у службовому приміщенні. 

Примітно, що після численних медійних матеріалів, уривки з відео стали використовувати для мемів і користувачі соціальних мереж, розпалюючи публічні обговорення. І такі “жартівливі” дописи теж містили зображення жінок, за допомогою яких їх можна легко ідентифікувати. Чи відповідали медійні матеріали вимогам законодавства та етичним стандартам?

У полоні законодавства та етики

Основоположним документом, що регулює медійну сферу, є Закон України “Про медіа” (якому, до речі, 31 березня 2024 виповнилося рівно рік з моменту прийняття). Так, у статті 4 Закон, серед принципів діяльності медіа, згадується повага до особистого та сімейного життя особи. Відносно архаїчний Закон України “Про інформацію” також виокремлює захист від втручання в особисте життя як один із принципів інформаційних відносин. Статті 29 і 30 цього Закону ж говорять, що відповідальності за поширення конфіденційної інформації не наставатиме, якщо вона є суспільно значимою.

Трошки більше ясності вносить стаття 307 Цивільного кодексу України. Так, вона передбачає, що особа має право бути захищеною від незаконної фото- та відеозйомки, а будь-яка подібна інформація може поширюватися лише за її згодою. Винятком можуть бути випадки прямо передбачені законодавством (і тут ключовою відсилкою звісно ж бути Закон “Про інформацію” та поняття суспільного інтересу).

А що нам говорить Кодекс етики українського журналіста? Щонайменше тут варто згадати Пункт 3 Кодексу, який безпосередньо стосується питання приватності: “Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини. При цьому не виключається його право на журналістське розслідування, пов’язане з тими або іншими подіями і фактами, якщо суспільна значущість інформації, яка збирається і поширюється журналістом, є вищою, ніж приватні інтереси особи”.

На практиці, цей принцип передбачає можливість певного втручання у приватність, коли суспільний інтерес переважає потребу захистити особисте життя конкретної людини. Типовим прикладом такої ситуації є нижчий рівень захисту приватності посадових осіб, державних діячів або суспільно впливових людей.

У практиці Незалежної медійної ради (НМР) та Комісії журналістської етики (КЖЕ) вже були справи, які стосувалися таких питань. Наприклад, НМР у справі щодо матеріалу онлайн-медіа “СтопКор” та діяльності журналістки Марини Тітової наголосила, що варто відрізняти публічних осіб, чиї інтимні деталі медіа робить надбанням громадськості, та приватних осіб, щодо яких суспільство не має обґрунтованого інтересу. Також КЖЕ у справі щодо матеріалів про керівницю Аудиторської палати України підкреслила, що фото публічних осіб можуть оприлюднюватися у випадках, коли така публікація стосується їх професійної діяльності (наприклад, виконання посадових обовʼязків). 

Крім того, нещодавно КЖЕ розглянула справу щодо допису в Телеграм-каналі журналіста Віталія Глаголи про новорічну вечірку на Закарпатті з оголеними танцівницями, дійшовши висновку про порушення права на приватність

Тобто ключовим для розуміння, чи було порушення стандартів, все ж таки є відповідь на запитання: а чи був суспільний інтерес у поширенні конкретної інформації?

Що говорить законодавство та практика ЄС?

Директива про аудіовізуальні медіапослуги та нещодавно прийнятий Акт про свободу медіа, як і більшість інших міжнародних регуляторних документів є надміру загальними і згадують про захист приватного життя лише побіжно, переважно роблячи відсилку до інших, більш профільних документів. Найдетальніше тлумачення ж можна знайти у практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), який роками напрацьовував принципи тлумачення приватності у контексті журналістської діяльності. Тож, коли суспільний інтерес переважає право на захист особистого життя? Розглянемо декілька справ.

  • У Mosley v the United Kingdom колишній голова Міжнародної автомобільної федерації Макс Мослі звинувачував медіа в порушенні приватності через поширення його фото з нібито участі в нацистській оргії (насправді жодних нацистських конотацій не було, це виявилося чимось на кшталт БДСМ-вечірки). Втім, саме через відсутність будь-яких нацистських підґрунть і, як наслідок, брак суспільного інтересу ЄСПЛ наголосив, що публікація зображень була зайвою і тому порушила приватність заявника. Отже, суд зазначив, що має бути суспільний інтерес як у самому матеріалі, так і в зображенні, яке його супроводжує.
  • У MGN Ltd v the United Kingdom медіа опублікувало знімки Наомі Кемпбел — популярної моделі й акторки, — яка виходила із закладу для реабілітації осіб, що мають наркозалежність, щоб проілюструвати матеріал, присвячений цій темі. ЄСПЛ зазначив, що, хоча сам факт її лікування є суспільним інтересом через її публічний статус і значний вплив, зокрема й на молодь, візуальна складова новин була надмірним втручанням у приватність, адже не становила додаткового змістового навантаження і водночас матеріал не стосувався скоєння злочину чи подібної теми, яка обовʼязково потребує наявності доказів.
  • У Dupate v Latvia журналісти поширили фото юристки, яка була дружиною голови популярної політичної партії, в момент, коли вона виходила з пологового відділення. Оцінюючи, чи публікація зображень та інформації була в суспільному інтересі, Суд вказав, що сам факт народження дитини може бути значущим для публіки з огляду на особу батька, але деталі та зображення є надмірним втручанням.
  • В усіх випадках, коли медіа публікувало зображення приватних осіб – Peck v the United KIngdom (щодо публікації відеозапису зі спробою вчинення суїциду в публічному місці), Gurgenidze v Georgia (щодо статті про обвинувачення у крадіжці історичної памʼятки) Kurier Zeitungsverlag und Druckerei GmbH (no 2) v Austria і Krone Verlag GmbH v Austria (щодо публікації фото в контексті процесу розлучення та встановлення опіки над дитиною) – Суд наголосив, що журналісти мали обережніше ставитися до приватного життя та не вдаватися до такого надмірного втручання з огляду на те, що їх діяльність не шкодила громадськості і не мала на неї значного впливу.

Якого висновку можна дійти, оцінивши судову практику? Європейський підхід передбачає, що публікація зображень без розмивання обличчя чи приховування ідентифікаційних деталей важлива лише у випадку, коли така публікація може свідчити про вчинення злочину, фіксує важливу інформацію у суспільному інтересі, без якої медійний матеріал буде ймовірно вважатися недостовірним, а також, якщо немає жодної можливості подати матеріал таким чином, щоб уникнути надмірного втручання у приватне життя. 

Що мали робити журналісти з кейсом начальника рівненського ТЦК?

Перш за все, журналісти й редакції відповідальних медіа мали розібратися, в чому саме полягає цінність поширення такого матеріалу. Зокрема, чи така інформація в цілому свідчить про недобросовісність начальника ТЦК, яким чином подібна інформація впливала на організацію роботи органу та суспільство в цілому. І тут для медіа важливо було розділити особу начальника ТЦК та інших осіб, які потрапили на відеозапис: зокрема, жінок, які не за власною волею стали фігурантками матеріалу, а також дружину очільника Рівненського ТЦК. З огляду на проаналізовані стандарти, можна дійти висновку, що:

  • інформація про невиконання робочих обовʼязків протягом робочого часу начальником Рівненського ТЦК належить до суспільного інтересу, а відеозаписи підтверджують факт того, що в межах державної структури на робочому місці відбувається неетична поведінка;
  • фото (скріншоти) та відеозаписи облич жінок, які перебували у кабінеті, та дружини очільника Рівненського ТЦК не належали до суспільного інтересу та жодним чином не стосувалися невиконання посадовою особою своїх обовʼязків, а також його неетичної поведінки. Відповідно, медіа мало заблюрити їх обличчя, перепоширюючи відеозапис.

Окрім висновків у цій конкретній справі, важливо також памʼятати, що це далеко не перший випадок, коли українські медіа стикнулися із дилемою, як саме слід висвітлювати отриману інформацію, особливо, якщо вона вже стала публічною в інших джерелах (наприклад, у приватних акаунтах соцмереж). В такому випадку, слід памʼятати про декілька правил:

  • ретельно зважити, чи інформація, яка є втручанням в особисте життя людини, справді становить суспільний інтерес, і чи публікація такої інформації сприяє вирішенню гострої соціальної проблеми, її обговоренню чи іншим чином впливає на громадське життя і добробут;
  • перевірити, чи джерело походження інформації є надійним, а також, чи не може поширення такої інформації бути персональною атакою на особу (яку медіа допоможе здійснити, надавши інформації масштабу та розголосу);
  • не перепоширювати інформацію, що порушує права інших осіб, навіть якщо вона вже стала публічною завдяки іншим джерелам інформації. 
  • якщо журналіст та медіа вважають, що без поширення ілюстративних матеріалів публікація виглядає неповною або неточною, варто пересвідчитися, що їх поширення здійснено із вжиттям усіх необхідних заходів для захисту вразливих осіб (наприклад, розмиття чи накладання чорного екрану на обличчя конкретних фігурантів матеріалу);
  • коли медіа ілюструють скандальні випадки, повʼязані з діяльністю публічних осіб, посадовців чи інших медійних персон, варто пересвідчитися, що журналісти не поширюють надмірної кількості інформації про сімейне життя таких осіб, якщо це безпосередньо не є в публічному інтересі (як у випадку, коли родичі підозрюються у сприянні кримінальним правопорушенням чи подібних неправомірних діях);
  • заборонено поширювати фото або відео дітей без згоди батьків чи інших законних представників. Навіть за наявності такої згоди, слід дуже обережно поширювати подібні візуальні матеріали, особливо, коли вони фігурують у контексті скандальних випадків чи суперечливих ситуацій.

Авторка: Тетяна Авдєєва, медіаюристка, спеціально для Жінки в медіа

Цей матеріал став можливим завдяки New Democracy Fund (NDF) та International Media Support (IMS) в рамках проєкту «Руйнуємо бар’єри разом: об’єднуючи громадські організації, медіа та державні органи для досягнення гендерної рівності в медійному просторі України», що реалізується ГО «Жінки в медіа». Будь-які висловлені тут погляди належать авторам і не обов’язково відображають погляди NDF або IMS.

Ілюстративне фото: Getty Images

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Тетяна Авдєєва, для «Жінки в медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
626
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду