Виступ Кирила Буданова на першому дні ІІІ Міжнарожного формуму став несподіванкою для частини учасників заходу: спочатку в програмі була заявлена лише розмова експерта з комунікацій Яреми Духа з «важливим гостем». Розмова вийшла цікава — про фейки, пропаганду на ТОТ, дезінформацію щодо теракту в Росії та навіть про двійників Путіна. «Детектор медіа» публікує розшифровку розмови майже без змін.

— Ми з вами розмовляємо на київському форумі й тут усі говорять про пропаганду, фейки, дезінформацію. З цього найлогічніше й почати, тому що російська пропаганда приділяє вам дуже багато уваги: постійно поширює якісь фейки про ваші паспорти, поранення, знімання з посади…

— Мене ще і вбивали кілька разів.

— Я не знаю, чи про це можна жартувати? Може, ви вже десятий Кирило Буданов? А який найабсурдніший фейк про себе ви знаєте, з якого ви любите посміятися?

— Ви не перший, хто таке питання ставить. Але я знайшов таку ситуацію. Торік вчергове повідомили, що мене вбили. З’явилося моє фото з послом Японії. І вони його «розібрали», поширили в інтернеті з приписками, мовляв, тут у мене такий нахил, а тут нема тіні… У них дві версії були. Перша — він ледве живий, у нього корсет стоїть, його просто як мумію тримають, ну і посол там підтримує, щоб не впав. А другий був варіант, що я взагалі голограма. Це вже серйозніше (сміється).

— Це та підтримка від партнерів, яку б ми могли отримувати…

— Так, голографічну копію.

— «Зоряні війни» вдома… Кілька років тому те, що називається зараз дипфейком було чимось суперневідомим. А зараз із доступом до інтернету його може створити будь-хто. Ми всі бачили приклади: перероблене «інтерв’ю» Президента Зеленського, де він розказує, що наступним президентом має бути «Миколаївський Ваньок» (телеграм-канал, в якому зараз понад 2.2 млн підписників — «ДМ»). Уже колишній секретар РНБО Олексій Данілов по каналу НТВ нібито «розказував» про те, що в Києві «вєсєльє» через теракт у «Крокусі». Я розумію, що з цим треба щось робити. Знаю, що ГУР підписало меморандум зовсім нещодавно з Центром статичної комунікації. Може, у вас є бачення, що робити з фейками та хто має тими дипфейками займатися на державному рівні?

— Так, це правда, ми підписали такий меморандум нещодавно. На наш погляд, це поліпшить нашу спільну роботу в протидії системній дезінформації. А вона триває саме системно.Часто трапляються такі курйозні випадки та здається, що це якийсь абсурд і виглядає як анекдот, але це не зовсім так. Усе це підпорядковується єдиному замислу. Є кілька стратегічних операцій, які веде Росія — саме інформаційно-психологічного бандитського характеру. Одна з них називається «Перун» — інформація про неї вже стала доступною. Вона поєднується з великою операцією — не суто інформаційною, а більш глобальною, яку вони назвали «Майдан-3». Важко у них усе ж таки з фантазією… Ця операція перегукується з багатьма іншими. Але, повертаючись до цих анекдотичних історій про фейки — на жаль, треба визнати, це працює. І треба розбирати, на що й на кого спрямовані такі фейки. Так, ми тут із вами дивимося — й абсурдно слухати. Крім посмішки та здивування, нічого іншого не викликає та ж «розповідь» нібито Данілова про те, як вивели дітей на радощах через те, що теракт трапився. Але в Росії це сприймається досить таки серйозно. Крім того, в країнах, які займають, скажімо так, більш-менш нейтральну позицію, це все тиражується, офіційно показується пропагандою. Це показується на офіційних заходах, у російських посольствах тощо. І, на жаль, треба визнати, що це має, скажімо так, певні результати. Тож не така це вже й смішна історія.

Але ми маємо чітко з вами розуміти, що головне завдання тут, в Україні, — це убезпечити жителя України від усього цього. І дати правильне роз’яснення, де хоча б якась там подібність правди, а де відвертий фейк.

Ярема Дух та Кирило Буданов (фото Владислава Мосійчука)

— Тобто ми можемо розуміти, що це ніби маленький тизер вашої співпраці з Центром стратегічної комунікації у великій роз’яснювальній компанії?

— Ми вже не раз працювали в цій сфері. Багато робиться офіційних заяв від імені нашої організації, багато в чому ділимося і з Центром, і, спираючись на дані, чітко показуємо: дивіться, ось це і це є фейком. Ось тому й тому. І так народ розуміє, що відбувається.

— Ви фактично підвели мене до наступного питання про Росію і новини, які ми звідти бачимо. Тому що вони з 14-го року не напружуються вигадувати новини…

— Не продовжуйте, я відповім.

— Я розумію, що ви вже знаєте всі мої питання (сміх у залі).

— Дякую, дуже приємно це чути:) В Росії є таке поняття, воно абсолютно не бульварне, а цілком офіційне, — інформаційна ізоляція. Для цього створені відповідні підрозділи, вони точно є в системі Міноборони, працюють у районах бойових дій, але також є в багатьох різних гілках їхньої влади. Завдання інформаційної ізоляції — зробити, як я це називаю, «світ навиворіт», тобто повністю відрізати населення від правдивої інформації та давати винятково те, що потрібно в конкретний момент. Вони дуже часто змінюють свою позицію, але це в принципі нікого не цікавить. І боротися з цим, скажімо так, на наших підконтрольних територіях реально, а на непідконтрольних територіях, на жаль, нереально. І це теж буде великою проблемою після їх звільнення, бо промивка мозку йде досить таки серйозна.

— А як правильно ставитися до тієї інформації, яку росіяни викидають назовні? Адже вона виглядає дуже схожою на правду — я маю на увазі, наприклад, зараз теракт у «Крокусі». Кілька разів росіяни міняли свою позицію.

— Ви правильно говорите: кілька разів, тричі вже. Крім того, додалися, скажімо так, «висновки» з Білорусі, які теж трохи руйнують останню заяву [російського президента]. Хоча треба, правду кажучи, згадати, що в офіційній заяві, яку зробив Путін, ішлося про те, що все ж таки це були ісламісти. Але от якийсь усе ж таки «слід» є. Після цього з’явилися пояснення Патрушева (секретар Ради безпеки Росії — «ДМ») і Бортникова (директор ФСБ — «ДМ»), який звинуватив мене особисто, що це все взагалі зробила Україна. Це є нісенітницею.

Якщо ми вже торкнулися цього болючого питання — хоч це і ворог, — але я не схвалюю терористичні акти проти людей. Це в принципі неправильно. Це моя особиста думка, можливо, з нею не всі погодяться, але я так вважаю.

Щодо того, як це все сталося. Перше, що хочу сказати всім: як мінімум із 15 лютого 2024 року Росія знала про підготовку теракту. Можливо, вони не знали, що саме цей торговий центр буде [атакований], можливо, не знали масштабів. Я допускаю, що думали, що буде трошки легше. Але з 15 лютого Росія точно знала, що готується подібна операція. Вони знали, звідки прийдуть бойові групи, як вони перемістилися на територію Росії через дві країни, пройшли в одній із них підготовку — і це теж їм було відомо. Тому зараз казати, що це зробили ми, — це просто несерйозно. Для чого вони допустили, щоб це сталося? Є кілька варіантів. Перше — як у них заведено — боротьба веж [Кремля] для того, щоб зараз зняти деяких високопосадовців. Інший варіант — вони насправді недооцінили масштабів того, що станеться, думали, що це буде більш локально й хотіли звинуватити в цьому Україну. Але вийшло те, що вийшло. Є такий сталий вираз. Істинна боротьба в середовищі спеціальних органів завжди функціонує таким чином, що всі намагаються створити контрольований хаос. Абсолютно всі більш-менш серйозні організації пробували в різний час це робити, всі створювали — і жодна з них не змогла його зробити контрольованим. Те саме сталося і тут.

— Ви сказали про те, що росіяни знали про те, що готується напад. Наскільки я пригадую, ми теж десь кілька тижнів до нападу — це навіть у медіа було — і британці, й американці поширювали про це інформацію. Це, мені здається, якийсь зовсім інший підхід іноземних розвідок, коли вони видають інформацію, яку вони мають, назовні. Як і те, що ми бачили наприкінці 2021 року, наприклад, коли теж американці поширювали інформацію — і ви теж, — що готується напад [Росії]. Але тоді був великий скептицизм в суспільстві. Зараз бачимо, що розвідки починають працювати ніби абсолютно по-іншому?

— Для зриву певних дій це — стандартна практика, коли робиться інформаційне попередження. Тобто частково оприлюднюється інформація для того, щоб люди, які щось планують організувати, зрозуміли, що це вже відомо й це не вдасться. Це стандартний прийом.

Кирило Буданов на Kyiv Stratcom Forum 2024. Відео Інги Вишневської

— А як, на вашу думку, буде впливати далі комунікація на перебіг не тільки нашої війни, але і загалом на війни? Чи це варіант, якщо ви не можете зупинити вечірку, то її треба очолити? Чи це та вечірка, яку ми не можемо навіть очолити ніяк?

— Знаєте, я якраз за те, що якщо не можеш зупинити, то треба очолити. Це мій підхід з цього питання. Але є такі ситуації, які неможливо ні очолити, ні зупинити. Це теж треба вже прийняти, що воно є. Сказати, що ми повністю — що б ми з вами тут не робили — не зможемо зруйнувати лінію російської пропаганди. Вона все одно буде. У них достатньо для цього як фінансових, так і людських ресурсів. У багатьох країнах світу. Це ж іде не тільки з Росії, але і від їхніх — я професійною термінологією скажу — від їхніх агентів впливу (правильно тільки це зрозумійте) в інших країнах. Це величезна машина, з величезною кількістю і медійного ресурсу зокрема. «Раша тудей», подивіться, скільки офісів має, у яких країнах. І це все тільки видима частина. А скільки прихованого, скільки йде всього через, начебто, мистецтво і так далі. Подивіться російські фільми, які не пов’язані в принципі [з війною], але майже в кожному з них є хоч один момент суто такої ворожої пропаганди. Який хочте беріть — ми його розберемо й ви їх побачите. Навіть у комедіях.

Кирило Буданов на Kyiv Stratcom Forum 2024. Відео Інги Вишневської

— Добре, тоді, на вашу думку, яка мала б бути правильна тактика України, цивілізованого світу? Нарощувати виробництво, щоб контенту правильного, нормального було більше? Чи блокувати те, що роблять росіяни?

— Я ж вам кажу, ми не зможемо заблокувати все, що вони роблять. Це абсолютно нереально. І той, хто за це береться, просто згає час. Це неможливо, технічно неможливо. Ви не можете просто вимкнути їх. Це вже є нереально. Тобто лишається тільки варіант протидії. А от у протидії — ще раз кажу — велику роль буде відігравати консолідація довкола хоч якогось органу, який керуватиме цією роботою. До прикладу, Центру протидії дезінформації. Якщо він буде володіти реальною ситуацією та якщо буде нормальна комунікація між усіма учасниками цього процесу, — то можна виробити більш-менш єдиний посил. І це буде працювати. А якщо такого нема, то зрозуміло, як буде: одні кажуть, дивіться, поширюють, натискаючи «копіювати-вставити», інші починають з цього робити якісь висновки. Треті на висновки цих людей роблять свої. І воно, по суті-то, досягає своєї мети. Тому що вже ніхто не роздивляється, що там було першоджерелом, а всі просто про це говорять. Говорять постійно. Потім з’являється якийсь офіційний орган, який починає, до прикладу, казати, що ні, це не так. Та це вже не має особливого значення.

— Хотів із вами поговорити про наративи й інформаційну політику. Зараз, після кожної успішної української операції проти ворога, наступна російська атака виглядає нібито як відповідь чи помста. Це так досить часто подається. Ну, наприклад, щоб далеко не ходити, обстріли Сумщини — це нібито відповідь за Бєлгород і за Курськ.

— Подивіться на дати, коли це почалося. Побачите, наскільки це не відповідає дійсності. Це почалося до того, як почалися бойові дії на Бєлгородщині. Це ж дуже просто. Це почалося за п’ять днів до початку [тих обстрілів Бєлгорода]. Як ви можете сказати, як хтось може сказати, що це в помсту за те, що сталося [в Росії]? Це несерйозно.

— Я тут із вами цілковитий однодумець. Треба дивитися на числа й дати, так? А от коли є емоції? Коли, наприклад, люди, які живуть на цьому прикордонні, на Сумщині, — їм складно, напевно, прийняти те, що треба дивитися на цифри. Як комунікувати з людьми, які тут переживають ці російські атаки?

— Це гарний приклад. Якби масово почали казати, що, мовляв, дивіться, ці фактори не можуть бути між собою пов’язані, бо  [обстріли Сумщини] почалися, дай Бог пам’яті, 7-го числа, а дії по Бєлгородщині почалися 12-го числа, якщо я нічого не плутаю, можливо, там в один день десь різниця. Ну, і тут стає очевидним, що, вибачте, ви прив’язуєте одне до іншого, [що є непов’язаним]. Це і є російський наратив, щоб звинуватити нас у тому, що якісь дії, які спричинила Україна, призводять до страждання простих людей. У тому і є сенс усіх цих кроків. Але якщо ви кажете, що подивіться ж, це почалося сьогодні, а оце відбулося в той день — то це працює.

— А з іноземцями? Як би ви могли говорити з іноземцями? Я розумію, що і росіяни, і корисні ідіоти закидають їм тези про те, що українці самі винні, вони  «спровокували», і це, мовляв, просто відповідь росіян на те, що ми «напросилися».

— Таке питання я теж багато разів чув. Колись мені дружина дала гарну на нього відповідь. Я всім її повторюю. Вона порівняла це все зі зґвалтуванням. Уявімо, що якусь жінку зґвалтували. І в суді винуватець каже: «Так, я це зробив. Тому що вона мене спровокувала на це! Я не винний! Це ж вона спровокувала!». Це і є відповідь на ваше питання.

— А коли ви зараз спілкуєтеся з іноземними журналістами та даєте їм інтерв’ю, то які ви основні наративи намагаєтеся донести? На чому ви зараз акцентуєте?

— Цікаве питання. Залежить від тематики, на яку ми говоримо. Але ми ніколи не робимо з білого чорне. І з чорного біле. Це те, на чому ми стоїмо. Тобто підміну реальності, як це робить Росія, ми ніколи не створюємо. Так, цілком імовірно, що інколи ми можемо спробувати більше пояснити якийсь момент, на чомусь закцентувати там, де ми вважаємо це за потрібне. Але ми жодного разу не перекрутили інформацію. Просто факт, який не існує, подати як правду і довкола нього робити всі свої дії — такого ми ніколи не робимо. І це працює. Тому що Росія закидає безліч фейків, і на тлі того, що йде більш-менш правдива інформація від нас — не більш-менш, а правдива — це деякою мірою має менший ефект. І якби вони з початку робили менше відвертих таких вкидів, їх би слухали більше. Але, слава Богу, вони припустилися такої помилки.

Кирило Буданов (фото Владислава Мосійчука)

— Якщо ще повернутися до наративів, які зараз є важливі, можуть допомогти у вашій діяльності чи загалом у державній політиці. Переконаний, що багато з присутніх мають іноземних партнерів, із якими працюють, комунікують, їздять на зустрічі, конференції. Які три головні посили потрібно доносити зараз, у цю весну 2024 року?

— Послухайте, я ж не комунікаційник. Тому спробуймо з вами їх визначити. Ну, перше, у нас є, як то кажуть, гаряча зараз тема, — це теракт у «Крокус Сіті», трагедія, яка сталася. Це треба зараз пояснювати, тому що саме зараз Росія робить свою масову атаку на всі, більшістю якраз західні медіа, пояснюючи західному суспільству, що це теракт, який організували — цікаво вони так кажуть — західний світ і Україна. І спрямовується це на західну аудиторію. Це, в принципі, таке собі завдання, не сильно здійсненне, але вони це пробують зробити. І в те, що західне суспільство більш-менш непричетне — в принципі, повірять швидко на Заході, а в те, що Україна [теж не причетна] — може бути двояке сприйняття. Тому треба розбивати цей наратив. Ще раз вам усім кажу, що як мінімум 15 лютого 2024 року Росія знала про підготовку. Я вам більше скажу. Ця інформація прийшла через розвідуправління угруповання в Сирії та потім пішла у Москву. І нехай не розповідають казки, що це якось там дивним чином усе матеріалізувалося з нізвідки. Це не так.

Друге — це розбиття наративу про те, що Росія величезна країна, вона ніколи нічого не програвала, вона нічого не віддасть з того, що колись там захопила тощо. І боротьба з Росією, мовляв, це взагалі якесь нереалістичне завдання. Це начебто згаяний час, гроші, ресурси, люди й тому подібне. Це другий основний наратив, який, на відміну від першого (який є ситуативним), постійний. І його треба теж розбивати. Тобто «неспроможність» України перемогти та «неспроможність» узагалі Росії програти. Це неправда. Якщо подивитися історію, навіть не таку й давню — є безліч випадків, де те, що зараз називається Російською федерацією — програвало дуже болісно. Тож на оці два наративи зараз погляд є ключовим.

— А як щодо зброї, заморожених російських активів?

— Слухайте, це все серйозні процеси, які якимось чином, можливо, трошки й будуть залежати від емоційного фону, але там абсолютно інші важелі впливу. Не треба на це особливо гаяти час, бо буде так, як буде — непогано для нас, скажу вам відверто, — але це не головне. Головне — це наратив про те, що Росія «не може програти» і що Україна «не може» перемогти.

— Ви хоч і не комунікаційник, але сформували стратегію (лунають оплески). У мене всі питання поруч із комунікаціями крутяться, бо в нас усе ж комунікаційний форум. Тому трохи про 2022 рік хотів вас запитати. У 22-му році, коли в Росії щось вибухало, горіло, невідомим чином зникало, офіційна українська позиція була такою, що це шкода від куріння, божа кара тощо. Так було, мені здається.

— Я розумію.

— Але вже два місяці ми бачимо, що і ГУР, і Сили безпеки, й інші дружні та партнерські організації відкрито публікують новини про події, які відбуваються в Росії. Що стало причиною зміни?

— Ви знаєте, я з вами не погоджусь. Зокрема, стосовно нашої організації, Головного управління розвідки. Бо я особисто не пригадую, можливо, є якийсь одиничний випадок — але повірте: це точно не спеціально було зроблено. Ми ніколи прямо не говоримо, що, дивіться, це зробили ми. На нашому офіційному ресурсі ви не знайдете такого. Коли топили кораблі — тут зрозуміло: ми публікували кадри з водних дронів. Це є елемент пропаганди, ви маєте мене теж зрозуміти. Але в усіх інших випадках хіба якийсь натяк може бути, можуть якісь експерти сказати, що ми щось чули. Але жодного разу я не сказав: дивіться, оце зробили ми. Це трошки неправильно і непрофесійно, на мій погляд.

Чому все це змінюється? Ну, можливо, ще раз кажу, натяки є. Для чого це потрібно? Можливо, для того, щоб підтримати самих себе, бо за два з половиною роки війни теж людям треба вірити. Вірити в перемогу, вірити в те, що це здійсненно. Зрештою, нам треба добирати особовий склад. Проблеми є в усіх з особовим складом, всі це, мабуть, чули. І ми не є тут винятком. Бо, на жаль, війна у нас досить таки кривава. І втрати існують. Для того, щоб люди йшли [служити], вони мають вірити в перемогу.

Ярема Дух та Кирило Буданов (фото Владислава Мосійчука)

— Усі новини про роботу ваших морських дронів — це просто топ. Дякую вам за цей проєкт. Я думаю, всі приєднаються до цього (знову оплески). І меми з вашою фотографією, де ви пропонуєте пошукати на ній російські кораблі, — одна з моїх улюблених. Це дуже круто, коли з’являються ці меми, їх не чекаєш, але вони ніби й не є вашою офіційною позицією.

— Я ж вам кажу, люди мають вірити в перемогу. Без віри в перемогу перемогти неможливо. Зрозуміло, і зброя, і гроші — все потрібно, але без віри в перемогу це нереально абсолютно. Дай людині найсучаснішу зброю — якщо вона не вірить, то просто розвернеться і буде кудись не в той бік рухатися, скажімо так. Віра — це основа.

— Повністю підтримую, і якщо у вас є змога давати ще якісь натяки для цього, дайте їх — ми їх цінуємо!

— Я спробую:)

— Ще питання про тимчасово окуповані території. Ви казали, що дуже важко протидіяти росіянам і їхнім органам.

— Я вам сказав, що це нереально. На жаль, це моя думка, можливо, хтось її не поділяє. Але знаючи, як працює інформаційна ізоляція, дивлячись, як вони вже відпрацювали її там… До речі, алгоритмам, якими нинішня Росія користується, близько 500 років, як це не дивно звучить. Не думайте, що я з глузду з’їхав, це не так. Перше, що вони зараз роблять, — вилучають усю літературу, підручники тощо. Це все руйнування національної ідентичності. Далі йде перемикання телевізійного мовлення, обмеження інтернету та заміщення цього всього на свій контент. І просто повірте мені, всі ці фактори — вони вже здійснені. Тому коли людина відірвана від одного інформаційного, історико-культурного кластера й захоплена іншим, то йдуть негарні процеси. На жаль, це відбувається. Не треба цього боятися, бо повертається це все таким самим чином. Але на це буде потрібен час.

— Ще в контексті цього питання. Якщо ми розуміємо, що робити якісь контрдії проти росіян зараз у цій ситуації складно…

— Їх треба робити! Але треба розуміти, що такого ефекту, як усі мріють, не буде. Людина 24 на 7 перебуває під впливом цієї пропаганди. І якщо там до неї якийсь невеличкий меседж доходить — так, когось це підтримує, що, знаєте, надія є. Але не більше.

— Тобто, якщо підсумувати, то видається, що пробувати треба, шукати канал комунікації треба?

— Працювати треба. Працювати — але не переоцінювати те, що люди роблять. Це об’єктивна реальність. Коли ви людині просто вимкнули все і дали їй 2-3 канали, на яких 24 на 7 картинка, яку ви хочете показати, — вона починає вірити.

— Чи є якісь канали, про які можна публічно говорити, що вони ефективно доносять українські доводи? Можливо, кампанії, які запускали про Україну в умовному вайбері, які були ефективні й доносили українську позицію?

— Ви знаєте, найцікавіше тут — як кажуть, це палка з двома кінцями — це телеграм. Ми всі його читаємо. Він багато в чому містить руйнівний ефект тут усередині, але так само завдяки йому можна щось доносити до людей там. Це те, що більш-менш якось працює.

— Я, чесно кажучи, не пригадую, чи ви про це вже говорили публічно про те, що робити з телеграмом.

— З точки зору національної безпеки, телеграм точно є проблемою. Це треба розуміти. При тому, що я абсолютно проти обмежень свободи слова, але це вже занадто. У нас будь-яка людина може зробити канал, почати на ньому віщати все, що їй заманеться — абсолютно все, що вона захоче. А коли щось починають [проти неї] робити — прикривається тим, що це свобода ЗМІ. Та це не свобода ЗМІ, це трошки інакше називається.

— У мене є питання про те, що з цим можна робити, тому що навіть офіційні органи деколи роблять якісь дуже дивні комунікації.

— Я й кажу, що це є величезною проблемою. На мою думку, один із варіантів — це змусити всіх зареєструватися офіційно. Ти хочеш бути засобом масової інформації? Будь ласка, реєструйся. Нема чого приховувати, якщо ти хочеш доносити до людей твій погляд, правду. Це трошки виправить ситуацію.

— Але чи існує можливість, наприклад, заблокувати ці канали, які не зареєструються?

— Технічно? Знайдеться, повірте мені. Були б завдання — а рішення знайдеться.

— Я коли готувався до розмови, в понеділок, був обстріл. Буквально протягом години на каналі ДСНС були фотографії з місця прильоту. За годину — у мера Києва Кличка, потім навіть відео викладали. Наскільки це правильно? Хіба ми не допомагаємо цим ворогу робити це ще раз? Генштаб казав про 60% інформації, яку російська розвідка бере з наших же соцмереж. Як, крім публічного осуду, можна впливати на такі публікації?

— Тут треба розділяти, яку інформацію вони беруть. Так, це точно полегшує їм життя. Я розкрию вам страшну правду: ми користуємося тим самим. Коли наносяться якісь удари — телеграм відкрив у регіоні, подивився — о, туди влучили й туди. Далі — корегування тощо.

— Ви ставите червоне сердечко під допис?

— Сумний смайлик:) Ну, насправді це так і працює, тому цим просто полегшується завдання ворогу і зменшується ціна, яку він платить за розвідувальну інформацію. Бо відправляти когось — треба платити кошти. Замовляти космознімок — це час. А телеграм – це найшвидший спосіб коригування ударів по якихось об’єктах. Через 3–4 хвилини хтось точно щось викладе.

Кирило Буданов (фото Владислава Мосійчука)

— Ну, якщо нас дивляться російські телеграм-блогери — спасибо за вашу работу, продовжуйте.

— Так, дякую вам усім.

— Історія про двійників Путіна — це чи не найкоштовніша зараз операція, яку роблять росіяни?

— А чому ви вважаєте, що вона така коштовна? Є людина на зарплаті, в чому там проблема?

— Скільки отримує двійник Путіна?

— Їх щонайменше троє. Це як мінімум — з тих, що ми знаємо точно.

— Моє питання про те, що ми ніби дуже фіксуємося на Путіні. Але чи зміниться щось для нас, якщо, наприклад, настане завтра хороший день — і він помре?

— Риторичне питання. Швидко точно нічого не зміниться. З різкими змінами в Росії не може різко змінитися їхнє ставлення до світу, їхнє світосприйняття. Ви ж розумієте, що вони стали жертвами своєї ж власної пропаганди. Це відбулося, вони це визнають, скажімо так, непублічно. Але вони максимально розкачали ситуацію. Я вам такий виступ їхній наведу: «Мы максимально переоценили свою армию, раскачали и поверили в ее возможности, и максимально недооценили свою экономику. А по итогу вийшло, что армия у нас, мягко говоря, не очень, а экономика, в принципі, очень даже ничего. И это правда». Тобто ви маєте зрозуміти: суспільство прокачане на ненависть до «колективного Заходу» і ненависть до України. Навіть якщо зараз з’явиться людина, яка скаже, знаєте, зупиняємось, навіть якщо все зупиниться — ця ненависть ще багато років буде серйозно впливати на прийняття рішень. Тому що всі вони будуть виходити з позиції того, що це вороги. Це, перш за все, вороги. І, до речі, в нас буде те саме. Ви ж теж маєте це розуміти. Хто зараз повірить, що вони раптом усе зупинили, що Росія вибачилася, до прикладу? Хто повірить Росії через рік? Важке питання, правильно? Це незворотні процеси, які вже пройшли в суспільстві. Для цього потрібні роки й роки. Є приклади з сучасності, коли закінчилася Друга світова . Так, зараз мало хто дивиться на німців, як на ворогів. Але минув час, щоб усе стало нормально. А в 50-х роках важко було знайти людину, яка б дивилася вже на ФРН того часу, як на друзів. Тобто все минає з роками. І це непрості процеси, це треба пам’ятати.

Кирило Буданов на Kyiv Stratcom Forum 2024. Відео Інги Вишневської

— Мені шкода, що закінчується час, бо є ще багато чого, про що хотілося би говорити. Але, маючи в цій аудиторії найкрутіших комунікаційників країни, що б ви нам сказали на прощання?

— Працюйте, колеги! Працюйте — і, будь ласка, об’єднайтеся вже, зрештою. Від цієї «багатовекторності» дуже багато проблем, повірте мені. Об’єднайтеся хоча б довкола цього Центру. Така нейтральна структура ні в кого, на мій погляд, не викликає якогось негативу. Це ж не співпраця зі спецслужбами, з іншими органами. Нам треба разом убезпечити наше суспільство від тієї руйнівної пропаганди, якою Росія й інші країни — теж треба цього не забувати — намагаються досягти своєї мети. Просто об’єднайтеся. Це не таке вже складне завдання. Приходьте, комунікуйте разом, зустрічайтеся, виробляйте якийсь базовий план. Не треба ж розказувати, кому що робити — ви всі професіонали, дорослі, серйозні люди. Але генеральна лінія має бути. Без цього нічого не спрацює. Один із вас буде казати — «сірий», другий — «білий», третій — «чорний», а воно насправді якесь зелене. Працюйте й об’єднуйтеся!

Титульне фото:  Кирило Буданов (світлина Владислава Мосійчука)