Обпалений пролог. Спогади про лютий 2014 року

Обпалений пролог. Спогади про лютий 2014 року

20 Лютого 2024
1105
20 Лютого 2024
11:41

Обпалений пролог. Спогади про лютий 2014 року

Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1105
Так повернула історія, так випало прокляття: друга половина лютого для України тепер завжди перекреслена червоним. Вогнем і кров’ю.
Обпалений пролог. Спогади про лютий 2014 року
Обпалений пролог. Спогади про лютий 2014 року

Рівно 10 років тому в Києві сталося те, що здавалося немислимим. І навіть тоді ми й уявити не могли, що то лише початок пекельного шляху, який триває по сьогодні.

Свої узагальнення пишуть і ще напишуть історики, публіцисти. В мене є тільки низка кадрів, реєстр спогадів.

Дрова

Я повернувся до Києва в неділю 16 лютого 2014 року після відрядження на Берлінський кінофестиваль. Стояла надзвичайно тепла погода. На Майдані здіймалися дими з металевих діжок у безхмарне вечірнє повітря, було затишно, наче в селі на довгому смерканні. Я вдома, а, значить, нічого поганого статися не може.

Веселка

18-те, день. На перетині Садової та Інститутської горить міліційна перепона з важкої техніки: дві вантажівки й трактор із краном. На кузові вантажівки ще не захоплений полум’ям напис рожевою  фарбою: «Життя одне — живи!» Поруч білим напівзабуте: «Схід і Захід разом». На колесі, що добряче палає по ободу, видно веселі різноколірні візерунки. Це вчора намалювали дівчата з художніх вишів. Малювали й посміхалися ВВшникам, що стояли на кузовах.

Київ, 18 лютого 2014 року (фото Дмитра Десятерика)

На розі Інститутської та Шовковичної горить ще одна барикада, там її намагаються гасити: менти з брандспойта навмання ллють потужний струмінь води. Вода розпилюється у повітрі, переливаючись веселкою. Чудовий сонячний день.

Київ, 18 лютого 2014 року (фото Дмитра Десятерика)

Сокира

Перед офісом Партії регіонів на Липській стоїть кордон «Беркуту». З офісу валить дим. Перед кордоном розпорошений, але злий натовп протестувальників. За «беркутами» — натовп молодиків у куртках із капюшонами, в спортивних костюмах, багато — з марлевими масками на обличчях. Похмурі, міцні. До речі, чому їх досі називають «тітушками»? Звучить надто лагідно. Бандити — точніше.

Київ, вулиця Липська, 18 лютого 2014 року (фото Дмитра Десятерика)

Біля офісу — пожежна машина. Фотокореспонденти знімають, що відбувається. Підходить шпана, раптом один зі зграї — чорнявий здоровань років 30 в синьо-білому «абібасі» починає бити першого-ліпшого фотографа. «Я преса!» — кричить фотограф. — «Мені по х... преса, тут будинок горить!» — відповідає «абібас». До нього приєднуються подільники, лупцюють утрьох одного, з’являється ще кілька фотографів, і бандити відступають.

Київ, 20 лютого 2014 року (фото Getty Images)

Офіс продовжує горіти. Розлючений майданівець у касці й бронежилеті втикає у землю велику сокиру, стоїть у небезпечних двох метрах перед кордоном і викрикує щось «Беркуту» в обличчя.

Респіратори

У Профспілках до мене підходить дівчина, представляється Дашею, просить допомогти віднести респіратори на Інститутську. Поки чекаю її у медпункті на третьому поверсі, бригада медиків готується на передову. Енергійна молода панна роздає команди: «Одного з хірургії — на Грушу-4. Решта — на Грушу-1. Вперед, за нагородами! Але під кулі не лізьте».

Київ, лютий 2014 року  (фото Getty Images)

Допомагаю Даші та її посестрі Оксані нести мішок. Дотягуємо майже до рогу з Садовою, починаємо роздавати, коли починається атака «Беркуту». Всі тікають, і ми тікаємо. Потім повертаємося. У мішку марлеві маски й трохи респіраторів із клапанами. Розбирають, бо міліція постійно пускає газ. У мене самого вже добряче дере горло й очі.

Коробку з написом «Респіратори (хороші)» несу вже сам. Ставлю на асфальт — народ бере неактивно, бо багато хто вже має. Можливо, комусь допомогло.

Сурма

Боротьба за територію перетворюється на низку спринтерських забігів: спочатку молодь із криками обрушує на «беркутню» зливу каміння, розбавляючи її коктейлями, потім менти переходять у наступ, і тоді всі тікають. Менти зупиняються, народ перегруповується і кидається в атаку. У цю мить з-за спин маніфестантів лунає сигнал до атаки на сурмі. Сурмач — дядько середніх років, трохи огрядний. Ще є волинщик, сопілкар і гітарист. Вони грають поперемінно то «Лента за лентою», то гімн України. Композицію завершують вибухи гранат і стукіт кружок по залізу. Київська симфонія.

Ванна

На розі Інститутської та Банкової каміння виколупують із бруківки всі, хто може і чим може. Закопчені самооборонці й на диво гарно одягнені жінки й чоловіки (деякі — відставивши шкіряні дипломати чи недешеві сумки) стоять ланцюжками й передають бруківку одне одному, несуть купками у наволочках і мішках, в одному місці насипають навіть у пластикову ванну. Потім, коли перед черговою барикадою накопичується достатня кількість каміння, хлопці розбирають його, натовпом мчать до міліційної барикади й кидають.  На другий бік летить просто злива бруківки, справжній каменепад, але результатів не видно — дим закриває все.

Ванна — невеличка, рожевого кольору. Дитяча.

Київ, лютий 2014 року  (фото Getty Images)

Щити

Десь близько 17:00 вгорі, на пагорбі біля Жовтневого, з’являється ланцюг мусорів — картина, в попередні 3 місяці немислима. Вишиковуються і грюкають щитами. Над Майданом пролягають глибокі тіні, небо темнішає. Здається, що я мимоволі потрапив у чужий кошмар.

Граната

Ніч із 18 на 19 лютого. «Беркут» прив’язує до світло-шумової гранати пляшку з бензином. Від вибуху утворюється кількаметрова вогняна куля, котра розливається палючим озерцем. Звуковий удар такої сили, що, здається, наче вибухнув балон із газом.

Київ, Майдан Незалежності, перед штурмом «Беркуту», 18 лютого 2014 року (фото Дмитра Десятерика)

Вибух стається біля барикади з боку Європейської площі, не дуже далеко від місця, де я стою в натовпі переляканих зівак. Цього разу ніхто не постраждав. Юнаки на барикаді щось кричать і вимахують палицями. Гранати вибухають постійно по всьому периметру. Може, це саме ті посилені заряди, котрі привезли з Росії одразу після Нового року. Кажуть, така може вбити, якщо впаде поруч. А здебільшого вони мають вбивати надію. Але хлопці на барикаді вже не лякаються.

Київ, 20 лютого 2014 року (фото Getty Images)

Діти

Вечір. З нашого боку — коктейлі й феєрверки. З їхнього — гранати й водомети. Вибухи майже безперервні. Починають спалахувати намети. Через натовп із криками «Дорогу! Дорогу!» бігають бригади медиків, несучи поранених. Уже захоплені Грушевського, Український дім, Європейська площа. Барикада з боку Європейської раптом прогинається від сильного удару з другого боку, і в ту ж мить там щось сильно спалахує.

— Там два БТРи спалили, — задоволено каже хтось через пів години.

Зрештою, беруть і цю барикаду. І ту, що під мостиком. «Беркут» проривається зі сходів, що ведуть до Жовтневого. Наші палять шини. На Інститутську викочуються два водомети. Спочатку коктейлі до них не долітають. Потім дістають — один, другий, третій — по кузовах, потім по капотах, потім по гарматах. Водовозки відступають.

Київ, лютий 2014 року (фото Getty Images)

І над усім цим — голос влади у записі: «Шановні жінки і діти! Міліція просить вас покинути Майдан! Тут проводиться антитерористична операція!»

Щойно у прогалину між запаленими покришками вривається з десяток ментів зі щитами — як діти, радісно вигукуючи «О! «Беркут»!», майданівці кидаються на них і викидають за хвилину.

Близько другої ночі наступ ментів зупиняється. Антитерористичний голос давно заткався. Шановні діти не шануються.

Київ, 20 лютого 2014 року  (фото Getty Images)

Квіти

Направду мало хто з моїх знайомих був там у ранок 20-го. Мало хто бачив, як знесилені хлопчиська зі щитами й палицями кинулися на ще більш, як виявилося, знесилених і цілковито вже деморалізованих ментів, як погнали їх світ за очі, геть із Майдану, геть із Європейської, геть з Інститутської, погнали Януковича в небуття — і як їх у відповідь, від безсилля почали розстрілювати просто на вулиці.

Мені соромно. Розумію, що це дурість — картати себе за те, що не був там у той страшний ранок, коли будь-хто міг залишитися на Майдані букетом квітів.

Київ, 23 лютого 2014 року  (фото Getty Images)

Фото Дмитра Десятерика

Тиша

Раптом у Києві настає тиша. Сонячна, прохолодна, з присмаком кіптяви й попелу.

Тиша, яка є всього лише антрактом.

Київ, лютий 2014 року (фото Getty Images) 

Головне фото: Getty Images (Київ, Майдан Незалежності, 20 лютого 2014 року)

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1105
Читайте також
24.02.2024 10:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1 231
21.11.2023 09:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1 122
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду