Важливо не те, ким ти був, а те, ким став, або Про мистецтво пропаганди

Важливо не те, ким ти був, а те, ким став, або Про мистецтво пропаганди

10 Грудня 2023
1657
10 Грудня 2023
10:00

Важливо не те, ким ти був, а те, ким став, або Про мистецтво пропаганди

Олег Джолос
викладач Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, кандидат наук із соціальних комунікацій
1657
Популярність «Слова пацана» серед українських підлітків — лише тому, що в нас нема чогось подібного свого.
Важливо не те, ким ти був, а те, ким став, або Про мистецтво пропаганди
Важливо не те, ким ти був, а те, ким став, або Про мистецтво пропаганди

Про російський кримінальний серіал «Слово пацана» «Детектор медіа» вже писав: що він, на думку нашого Міністерства культури, містить ворожу пропаганду, насильство, кримінал та естетику країни-агресорки, а також що, на думку артоглядачки Лєни Чиченіної, став популярним у нас, бо наша кіноіндустрія просто профукала підлітків і їхні інтереси. Про це ж пише у своєму блозі Олег Джолос, кандидат наук із соціальних комунікацій, викладач Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.

Вставлю і свої п’ять копійок стосовно кіно «про пацанів з-за поребрика». Спочатку про те, що спонукало його подивитися, хоча переглянув лише перші дві серії.

Коли тобі з кожного чайника розповідають, яке ж воно нехороше, шкідливе і так далі, то вже хочеться самому зробити висновки. Бо ми вже колись проходили історію про «не читав, але засуджую», хоча подекуди таке трапляється й тепер.

Серіал — недорогий у виробництві, але знятий професійно. Головне, що дає йому популярність, — це наявність історії, яка справді заснована на реальності. Наприкінці 80-х — початку 90-х така реальність була не тільки в столиці Татарстану, але і на Донбасі та в багатьох промислових містах України.

Я виріс на Донеччині, навчався там у школі й університеті, тому можу це стверджувати впевнено. Думаю, мої однолітки з цим погодяться. Але, як зазначають критики, цей серіал є популярним саме серед нинішніх підлітків, зокрема, в Україні. А відповідь тут на поверхні, тому що в Україні не запропонували якісну кіноісторію — і не обов’язково кримінальну — саме для тинейджерів. Можу пригадати тільки «Школу». Пам’ятаю, як донька, на той час старшокласниця, дивилася «Школу» й ми навіть щось тоді з нею обговорювали з приводу цього кіно… Але порівнювати «Школу» та «Слово пацана» буде абсолютно неправильно. Наш серіал був знятий телевізійниками нашвидкуруч і більше схожий на аматорський кінематограф. Фільм Жори Крижовнікова — і це треба визнати — професійна робота. Інше питання — це романтизація чи хоча б емпатія до відвертого криміналу. Але це вже їхня збочена філософія, точніше, пропаганда культу насилля.

Але ж у ті часи і в Україні було майже те саме. Тож як ідею для саме нашого кіно для підлітків можна було би запропонувати історію про те, ким сьогодні стали підлітки кінця 80-х з України. Як журналіст добре знаю, що успіх будь-якого творчого продукту — це насамперед якісна історія, яку вже творчо переосмислює автор чи авторський колектив.

Упевнений, що той, хто був підлітком 35–40 років тому, знає багато історій із минулого та як вони перейшли в сьогодення. Маю власні спогади про двох своїх однокурсників, які були справжніми «хуліганами», щосеместру були за крок від відрахування, вештались із поганими компаніями та мали неодноразові приводи в міліцію. Але я добре пам’ятаю, як вони стали на захист наших дівчат проти справжніх місцевих «гопників» у студентському таборі, під час нашого літнього трудового десанту на полях Сакського району тоді ще Кримської області УРСР. І ці хлопці були першими з нас, хто пішов на строкову службу в армію. Не знаю їхню долю тепер, але думаю, що такі, як вони, були першими в чергах до наших військкоматів торік 24 лютого.

Нам потрібні наші власні історії успіху та звитяг! І не тільки підліткам, а й тим 25–30-річним бородатим атлетичним українцям, які сьогодні у спортзалах мають, скажімо так, не дуже приємні зустрічі з людьми в однострої. Можливо, після такого нашого справді якісного кіно вони самі прийдуть до військових — і не на розмову, а на допомогу.

Як свого часу писав Джордж Орвелл: «Усе мистецтво є пропаганда, але не всяка пропаганда є мистецтвом». Україні зараз потрібне мистецтво, яке стане нашою пропагандою.

Олег Джолос, викладач Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, кандидат наук із соціальних комунікацій

Скриншот на головній: кадр із серіалу «Слово пацана»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1657
Читайте також
20.03.2024 09:00
Олег Джолос
для «Детектора медіа»
1 257
29.01.2024 09:04
Олег Джолос
для «Детектора медіа»
1 023
25.09.2023 11:30
Олег Джолос
для «Детектора медіа»
1 623
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду