Зазвичай ранкова пробіжка — це спосіб відпочити від думок. Пташки, музика, ритм — і голова стає легшою. Але останні дні квітня — не той випадок. Думки повертають мене на 12 років назад. У Донецьк.

Теплий квітневий ранок 29 квітня 2014 року. Напередодні проросійські бойовики захопили обласну державну телерадіокомпанію. А вже наступного дня вони прийшли до мого кабінету. Спочатку не пускали, потім — вивели. Під дулом автомата.

Найважче в цих спогадах — навіть не страх. Найважче — відчуття повного безсилля перед озброєними людьми, які чітко розуміли, що роблять. Вони прийшли не просто захопити будівлю. Вони прийшли захопити у Донецьку державне телерадіомовлення. І зробили це миттєво: вже в перші години після захоплення в ефірі на частотах Донецької ОДТРК з’явилася російська пропаганда. Держава тоді майже мовчала і точно нічого не вдіяла.

Не відреагували тоді ні в Донецьку, ні в Києві. Про телерадіокомпанію згадали майже через рік — коли з’явилися бюджетні кошти на «відновлення мовлення» у Краматорську. Разом із грошима з’явилися і сивочолі «ефективні менеджери» — з регаліями, зв’язками та добре відпрацьованими схемами. Гроші освоїли. Мене і колектив облили брудом.

Щодо якості «відновлення» мовлення з Краматорська — фахівці все пам’ятають і розуміють без зайвих пояснень. Далі була спроба масштабувати цю  комерцію на базі державного медіа уже в Києві. Там історія закінчилася передбачувано: кримінальна справа, суд, вирок…. Хоча, чесно кажучи, їхня діяльність у Краматорську теж заслуговувала на увагу правоохоронців. Але час усе розставляє по місцях.

До слова, про час. У квітні 2014-го, як розповідали колеги, бойовики всерйоз готувалися до «оборони» телецентру. Будували барикади, озброювалися, бо переконували  розгублених працівників: «Джолос із "Правим сектором" прийде відбивати будівлю». Я тоді тільки іронічно посміхнувся: де я — і де «Правий сектор». Але в одному вони мали рацію. Вони боялися.

Схоже, бояться й досі. І правильно роблять. Ми повернемося в Донецьк. Але не для того, щоб руйнувати чи мститися. Ми повернемося, щоб відновлювати. Щоб повернути сенс словам «телебачення», «інформування», «відповідальність». Щоб замість пропаганди знову звучала правда.

У підвалах Донецького телецентру в 2014 році бойовики облаштували катівню. Там катували українських військових і місцевих патріотів. Це теж частина історії цього місця. І її не стерти. Але буде й інша історія. Донецький телецентр, введений в експлуатацію в липні 1956 року, цього року мав би відзначати 70-річчя. Я вірю, що він ще відзначить свої ювілеї — уже в українському Донецьку. І тоді це буде не просто ювілей будівлі.

Це буде символ повернення держави Україна.