Зазвичай ранкова пробіжка - це спосіб відпочити від думок. Пташки, музика, ритм - і голова стає легшою. Але останні дні квітня - не той випадок. Думки повертають мене на 12 років назад. У Донецьк.

Теплий квітневий ранок 29 квітня 2014 року. Напередодні бойовики так званої «народної республіки» захопили обласну державну телерадіокомпанію. А вже наступного дня вони прийшли до мого кабінету. Спочатку не пускали, потім - вивели. Під дулом автомата. Найважче в цих спогадах - навіть не страх. Найважче - відчуття повної безсилості перед озброєними людьми, які чітко розуміли, що роблять. Вони прийшли не просто захопити будівлю. Вони прийшли захопити у Донецьку державне телерадіомовлення. І зробили це миттєво: вже в перші години після захоплення в ефірі на частотах Донецької ОДТРК з’явилася російська пропаганда. Держава тоді майже мовчала і точно нічого не діяла.
Не відреагували тоді ні в Донецьку, ні в Києві. Про телерадіокомпанію згадали майже через рік - коли з’явилися бюджетні кошти на «відновлення мовлення» у Краматорську. Разом із грошима з’явилися і  сивочолі «ефективні менеджери» -з регаліями, зв’язками і добре відпрацьованими схемами. Гроші освоїли. Мене і колектив облили брудом.
Що до якості «відновлення» мовлення з Краматорська - фахівці все пам’ятають і розуміють без зайвих пояснень. Далі була спроба масштабувати цю  комерцію на базі державного медіа уже в Києві. Там історія закінчилася передбачувано: кримінальна справа, суд, вирок…. Хоча, чесно кажучи, їхня діяльність у Краматорську теж заслуговувала на увагу правоохоронців. Але час усе розставляє по місцях. До слова, про час.
У квітні 2014-му, як розповідали колеги, бойовики всерйоз готувалися до «оборони» телецентру. Будували барикади, озброювалися, бо переконували  розгублених працівників: «Джолос із Правим сектором прийде відбивати будівлю». Я тоді тільки іронічно посміхнувся: де я - і де «Правий сектор». Але в одному вони мали рацію. Вони боялися.
І, схоже, бояться досі. І правильно роблять. Ми повернемося в Донецьк. Але не для того, щоб руйнувати чи мститися. Ми повернемося, щоб відновлювати. Щоб повернути сенс словам «телебачення», «інформування», «відповідальність». Щоб замість пропаганди знову звучала правда.

У підвалах Донецького телецентру в 2014 році бойовики облаштували катівню. Там катували українських військових і місцевих патріотів. Це теж частина історії цього місця. І її не стерти. Але буде й інша історія. Донецький телецентр, введений в експлуатацію в липні 1956 року, цього року мав би відзначати 70-річчя. Я вірю, що він ще відзначить свої ювілеї - уже в українському Донецьку. І тоді це буде не просто ювілей будівлі.
Це буде символ повернення держави Україна.