Коли ви кажете, що книжка «з ЛНР» (або навіть «з лнр» із дуже маленьких літер!) або «надрукована в ЛНР», ви визнаєте, що існує певна Луганська народна республіка зі своєю територією, на якій щось відбувається. Книжки ось друкуються.

Сам Красовицький, до речі, такого не казав — він сказав, що у вихідних даних було написано «Луганська народна республіка». Тобто йдеться не про топос, а суто про назву. У вихідних даних можна написати хоч Нільфґаард, якщо книжка піратська.

З погляду українського й міжнародного законодавства «Луганська народна республіка» настільки ж реальна, як Ґондор чи Сім королівств. Ці держави популярні, але їхнє неіснування в нашому світі, здається, ніхто не ставить під сумнів. Тому, коли ви кажете, що щось відбувається «у так званій в лапках ЛНР», ви легітимізуєте ту єдину версію реальності, в якій «республіка» існує: російську.

Можливо, ви — прибічники жорстокої цинічної правди і вважаєте, що «республіка» існує де-факто, бо її визнають окупанти на нашій території, а ми не можемо з цим нічого зробити? ОК, але тоді ви відстали від життя: майже рік тому територія всієї Луганської області, в тому числі не окупована зараз її частина, була «офіційно» включена у склад Російської Федерації. Тому формулювання «книжка з ЛНР» навіть у цинічно-правдивій системі координат невалідне: тоді кажіть прямо, що книжка надрукована в Росії. Вони це називають «новими територіями», до речі.

Якщо вам усе-таки не ОК визнавати територіальні претензії Росії до України, яких не визнає жодна цивілізована держава світу, то буде коректніше сказати, що книжка надрукована окупантами на загарбаній території Луганської області України.

Це довше, ніж «ЛНР», але це формулювання, яке свідчить, що в нашій голові Україна — це все ще Україна в усій своїй територіальній повноті.

Отар Довженко, медіаексперт 

Текст публікується з дозволу автора, оригінал публікації за посиланням.

Фото: Володимир Куценко / «Радіо Свобода»