Після «уроків журналістики» для українських ЗМІ, проведених західними медіа, схоже, настала черга «майстер-класів» від західних же політиків. В інтерв’ю Крістіан Аманпур сорок четвертий президент США Барак Обама спробував пояснити, чому реакція світу на російську агресію у 2014 році була зовсім не такою, як у 2022-му (і зрештою сприяла тому, що 2022-й став можливим), використавши, зокрема, вислів «there was no armed invasion of Crimea», що можна дослівно перекласти як «не було збройного втручання щодо Криму».

За вислів одразу схопилися росіяни. Бо побачили в ньому «виправдання» власних дій у Криму (на «Лента.ру» новина взагалі вийшла під заголовком «Обама підтримав приєднання Криму до Росії»). І… українські «шукачі зради», які звинуватили Обаму в тому, що той «не побачив» російської агресії у 2014 році! Виглядає це, щоправда, дивно. Адже саме у відповідь на акт агресії були запроваджені перші санкції проти Москви. Так, надзвичайно м’які — якщо зіставляти їх обсяги з масштабами російського нападу на сусідню державу. Але ж не йшлося про заперечення самого факту агресії. Ані тоді, ані тепер — бо ж санкції діють і надалі.

Ще дивніше виглядає в цьому контексті реакція Аманпур. Не просто досвідченої медійниці, а справжнього корифея міжнародної журналістики. До того ж відомої однозначною підтримкою України. Якби при ній Обама заперечив би факт збройної агресії Росії у 2014 році чи навіть обмовився, вона не мала би змовчати. І принаймні зобов’язана була поставити запитання-уточнення, що він, власне, верзе. Але ж ні. Розмова тривала далі — ніби нічого не сталося…

І, якщо уважно передивитися запис інтерв’ю, то варто визнати — таки не сталося. Бо Обама — дослівно — казав про «резон, чому не було збройного втручання» і при цьому не уточнив, про чиє, власне, втручання йдеться. З контексту можна зрозуміти, що мова радше про відсутність застосування збройної сили владою України. Бо далі у відповіді йдеться саме про тодішній стан України, склад українського ж парламенту та населення самого Криму — в якому, за словами експрезидента, «було багато російськомовних».

Зрозуміло, між іншим, чому за ці слова теж схопилися росіяни — трохи їх перебрехавши, як у них заведено. Змінивши, скажімо, слово «багато» на  «більшість». І просто приписавши Обамі слова про підтримку жителями Криму приєднання півострова до Росії. Проте наявність «російськомовних» у будь-якій частині України насправді аж ніяк не може бути запереченням російської агресії — навпаки, саме вона стала формальним приводом для неї і у 2014-му, і у 2022 році. Але що ж знайшли в цьому вітчизняні «зрадофіли»?

Звісно, було б доречнішим, якби Обама все ж додав до слова «втручання» прикметник, який би недвозначно визначив суб’єкт цієї дії. Але він ужив саме таку, так би мовити, «безособову» форму. В граматиці подібний мовний «виверт» іменують impersonal sentence. Він узагалі характерний для мови дипломатів, які не люблять «персоналізувати» ті чи інші дії. В їхньому світі все немов би відбувається само собою. От ми ж кажемо «дощить». А хто дощить — бозна.

Втім, у випадку з поясненнями Обами небажання «персоналізувати» має й інший підтекст. Адже у 2014 році й справді мало хто волів брати на себе відповідальність. Ми ж пам’ятаємо, як за стенограмою (читайте тут і тут. — «ДМ») відбувалося вікопомне засідання РНБО. На якому лише Олександр Турчинов демонстрував рішучість — можливо, тому, що пам’ятав про стенограму й розумів, що один його голос не змінить загального рішення.

Про те засідання говорили й говоритимуть багато. Але зазвичай без одного, але дуже важливого уточнення — не ухвалювати «ескалаційних» рішень від українських політиків вимагали західні дипломати. Яких, звісно, на самому засіданні не було. І це навряд чи була самодіяльність дипломатичного корпусу. Він лише озвучував вимоги керівників своїх держав. Тобто того ж Обами. Чи згаданої ним у тому ж інтерв’ю Ангели Меркель. Які у відповідь обіцяли українцям «розрулити конфлікт» своїми силами та методами. І цих обіцянок (не зафіксованих на папері, зрозуміло) не виконали.

Можливо, саме тому в інтерв’ю Обама і вжив «безособову» форму. Але насправді йшлося про резони «невтручання» і з боку Заходу. Перекладати відповідальність на самих лише українців експрезидент міг і не наважитися — хоча б тому, що добре знає, як усе відбувалося насправді. А брати провину на себе чи загалом на Захід йому теж було незручно. Бо «невтручання», як і «умиротворення агресора» погано пахне ще з часів Другої світової.

У чомусь, між іншим, Обама навіть перебільшив різницю між 2014-м та 2022-м. Бо ми нинішню фазу війни невільно оцінюємо мірками сьогоднішнього дня, коли Україна вже отримала «леопарди» і союзники обговорюють, як постачати F-16. А в лютому 2022 року лише окремі з них наважувалися надавати Києву NLAW. І британський міністр оборони Бен Воллес зізнавався, що відчуває в повітрі «запах Мюнхену».

Може, тому зараз Воллеса не всі хочуть бачити на посаді генсека НАТО? Чи ми дізнаємося про подробиці з інтерв’ю когось із західних лідерів ще через дев’ять років?

Олексій Мустафін, журналіст і медіаменеджер

Скриншот відео: CNN