Як повідомляв «Детектор медіа», Держкіно відмовилося надати «Детектору медіа» проєкт «Стратегії розвитку кіно в Україні до 2027 року». Нагадаємо, із власних джерел «Детектор медіа» дізнався, що Держкіно підготувало проєкт розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Стратегії розвитку кіно в Україні до 2027 року». Його було надіслано органам державної влади та державним установам у лютому 2023 року за списком розсилки, в супровідній записці підкреслювалися «стислі строки внесення проєкту на розгляд уряду».

Водночас члени кіноспільноти, профільні творчі спілки та громадські організації не були ознайомлені з проєктом стратегії попри те, що він має неабияку суспільну значущість і потребує широкого публічного обговорення. Після відмови Держкіно ми звернулися до голови профільного комітету Верховної Ради Микити Потураєва та членів кіноспільноти із запитаннями:

— Чи відомо вам про нову стратегію Держкіно? 

— Що ви думаєте про відсутність експертних обговорень і відмови Держкіно надати документ для ознайомлення? 

— Чи вважаєте ви, що дискусія є необхідною та неодмінною складовою здорового процесу ухвалення подібної галузевої стратегії на кілька років, і чи готові за це право боротися?

Микита Потураєв, голова парламентського комітету гуманітарної та інформаційної політики:

— Я з подивом дізнався про відмову Держкіно надати «ДМ» Стратегію розвитку українського кіно. Комітет її теж не отримував. І я також здивований тим, що органи державної влади та державні установи цей документ отримали, а профільний комітет Верховної Ради — ні. Безперечно, такий документ мав би пройти публічні експертні обговорення із залученням усіх зацікавлених сторін. Саме так, як ми робимо в парламенті під час розробки та розгляду важливих законопроєктів стратегічного значення. Я вдячний «ДМ» за інформацію про існування Стратегії розвитку кіно в Україні, і комітет, безперечно, запитає Держкіно про цей, без сумніву, цікавий аж до таємності документ для ознайомлення. Переконаний, що ми зможемо його вивчити разом із громадськістю.

Микита Потураєв

Денис Іванов, український продюсер, дистриб’ютор, засновник і керівник кінокомпанії «Артхаус Трафік», співзасновник Одеського міжнародного кінофестивалю, член правління Європейської кіноакадемії:

1. Так, мені відомо про Стратегію Держкіно. Очевидно, що її писали люди, які до набуття своїх високих посад жодним чином не довели своєї компетентності. Тож стратегія, очевидно, буде спрямована не на розвиток галузі, а на виведення у приватну власність майна, що залишилося в управлінні Держкіно.
2. Стратегія — це візія майбутнього, де мають врахувати думки основних стейкхолдерів — кіномитців, продюсерів, власників кіномереж, дистриб'юторів, кінокритиків, фестивальників. Якщо робота над стратегією тривала без урахувань інтересів і досвіду, то очевидно, що мета документа — точно не сталий розвиток українського кінематографа. Відмова надати текст стратегії на прямий запит про це — незаконна. Це обов’язок Держкіно — не лише надавати такі документи за першим запитом, а й опублікувати його для ознайомлення, організувати дискусії та консультації, робити це проактивно. Єдина причина цього не робити — приховати справжні наміри із захоплення державного майна. І так, я думаю, що активна частина кіноспільноти буде з таким чиновницьким свавіллям і відсутністю компетентності боротися.
3. Українська кіноспільнота зараз гуртується й обговорює спільні дії.

Денис Іванов

Юлія Сінькевич, продюсерка, співзасновниця Української кіноакадемії:

1. Про те, що Держкіно готує Стратегію розвитку українського кіно, я знаю з кулуарних розмов, чуток і з новини на «Детекторі медіа».
2. Я думаю, що відмова Держкіно надати для ознайомлення кіноспільноти цю Стратегію, — це в стилі того, як Держкіно зазвичай діє. Питання не лише в тому, мають вони чи не мають бажання обговорювати цей документ. Це їхній обов’язок — обговорювати рішення, які стосуються формування політики в галузі кінематографії, вони зобов’язані консультуватися з кіноспільнотою і з громадською радою, яка діє при Держкіно. Отже, відмова надати для ознайомлення Стратегію, яку вони розробляють, — це порушення і бажання замовчати цю інформацію. Чесно кажучи, у кіноспільноти й без того багато питань до Держкіно та абсолютно відсутня довіра до його дій, тому можна сказати, що з їхньої точки зору навіть логічно, що вони приховують інформацію про Стратегію. Але це, звісно, неприйнятно, недемократично та просто злочинно. Це абсолютно нормальна практика в розвинутих країнах. Як ви знаєте, Українська кіноакадемія вимагає відставки не лише голови Держкіно, а й усього керівництва агентства, тому що ми вважаємо, що його робота шкодить розвитку українського кіно та ганьбить нашу країну у світі.
3. Я вважаю, тільки міжнародна увага до діяльності Держкіно може вплинути на поточну ситуацію. Насправді всі наші міжнародні партнери в курсі того, що в нас відбувається у зв’язку з Держкіно. Поки через те, що в нашій країні триває повномасштабна війна, на це намагаються заплющувати очі. Але далі міжнародні організації у сфері кінематографії, членом яких є Україна, теж можуть вдатися до певних санкцій. Через дії Держкіно ми можемо втратити можливість співпраці. Це, зокрема, стосується Eurimages. Або ще один приклад: торік у травні Україна стала членкинею Асоціації європейських кінофондів, і вони сформували фонд підтримки українських фільмів. Вони віддали менеджмент цього фонду не Держкіно, а одному з членів організації — французькому кінофонду. Це явна ознака браку довіри з боку європейців до Держкіно. Виходить, що міжнародний розголос шкодить іміджу України в цілому, але разом із тим це чи не єдине, що може якось вплинути на діяльність Держкіно.  

Юлія Сінькевич

Людмила Горделадзе, членкиня Правління Союзу кінотеатрів України, ексдиректорка кінотеатру «Жовтень» (2000–2018):

— Як випливає із «шапки» листа Держкіно від 17.02.2023, його надіслано органам державної влади, державним установам, тобто ані громадським об’єднанням у сфері кіно, ані ЗМІ для обговорення документ не надано. Це є порушенням принципів державної політики у сфері підтримки кінематографії, що встановлено Законом «Про державну підтримку кінематографії в Україні» (ст. 4 п. 5), яка вимагає «забезпечення участі суб’єктів кінематографії, громадських об’єднань, що представляють їхні інтереси, творчих спілок у формуванні та реалізації державної політики у сфері кінематографії».

Держкіно за нинішнього керівництва більше шкодить галузі, ніж підтримує або розвиває. Всі проєкти, які нині виходять і приносять славу українському кіно, запущені попередньою командою керівництва та Радою з державної підтримки кінематографії минулого складу (2019–2021), до якого я маю честь належати. Нинішні керівники жодного «свого» успіху ще не мають. Тому і писати «стратегію» їм не можна довіряти.

Людмила Горделадзе

Сергій Тримбач, кінознавець, голова Національної спілки кінематографістів (2009–2016):

1. Про стратегію Держкіно нібито України відомо передусім те, що жодних уявлень про те, що це таке і з чим його (її) їдять, керівництво цієї нібито установи не має. Як не має уявлень про сам кінематограф — окрім установок, спущених згори, гори Києво-Печерської. Я знав усіх керівників кінематографа України з початку 1990-х — від Юрія Іллєнка та Ганни Чміль до Пилипа Іллєнка. Так само знав усіх міністрів культури — від світлої пам’яті Івана Дзюби (ніяк не звикну до того, що його вже немає серед нас) до нинішнього очільника Мінкультури Олександра Ткаченка. Знав практично всіх віцепрем’єрів із гуманітарних питань… Усі не без недоліків. Одначе нічого й нікого подібного до нинішнього керівництва Держкіно ніколи не було і, сподіваюся, не буде більше. Стовідсоткова некомпетентність, помножена на хамську зверхність до людей культури, мистецтва. І не менш хамська відмова виходити на зв’язок із професійною громадою. Враження, що нинішня українська влада на от цьому кінематографічному майданчику випробовує технологію повоєнного облаштування держави. Де чиновнику дозволено жити бункерним життям, захищеним від будь-якої критики громадянського суспільства…
2. Відтак закладається модель, яка унеможливить експертну оцінку рішень керівництва міністерств і відомств. Ось вона, уже проглядається в діях пані Кудерчук і компанії. Явище кудерчукізму ще досліджуватимуть майбутні історики — як початок нової ери чиновницької агресивної зневаги, ігнорування будь-якої думки, що не вписується у їхні дикунські уявлення… І це відбувається, вже відбувається в країні, чиє керівництво не втомлюється нагадувати про відданість цінностям західної демократії. Усе важче повірити у щирість подібних заяв.
3. Майже три роки кінематографісти ставлять питання про усунення з посади голови Держкіно пані Кудерчук. Три роки у відповідь — глухе та презирливе мовчання тих, хто от сю чиновницю підсадив у начальницьке крісло (з порушенням законодавства, але кого це нині зупиняє?). Кінематографісти й далі боротимуться за право мати свою позицію, за те, щоб Україна була державою не дикунів із маленькими булавами та батогами, а державою, де «культура» буде не порожнім словом, а кодом, який визначатиме саме життя — від його повсякденних проявів до найвищих і осяйних вершин.

Сергій Тримбач

Олена Гончарук, переможниця конкурсу на посаду генерального директора «Довженко-Центру»:

1. Про розробку стратегії стало відомо з масмедіа та публікацій у соціальних мережах. З інших джерел ми цієї інформації не отримували, хоча свої пропозиції Держкіно неодноразово надсилали й озвучували.
2. Держкіно не потребує ні з ким радитися, бо для цього доведеться повідомити про мету стратегії та діяльності загалом. Утім, ця мета втаємничується від початку 2020 року. Не виключаю, що певні експерти чи стейкхолдери були долучені до підготовки, але серед них не було Національної спілки кінематографістів, Української кіноакадемії, Громадської ради при Держкіно, «Довженко-Центру» та багатьох інших суб'єктів, які представляють кінематографію. Це тривожний сигнал, що суперечить цінностям, які Україна декларує, аби забезпечити майбутні відновлення та розвиток, наприклад, принципам Міжнародної конференції в Лугано: спрямованість на реформи; прозорість, підзвітність; демократична участь; залучення стейкхолдерів.
3. Ми готові боротися та вже боремося за право бути суб'єктом не просто на папері, а реальним. У картині світу, яку моделює Держкіно, суб'єкт один, який узурпує всі рішення, а решта не має права навіть висловити думку. У цьому світі пріоритет віддається контролю та покаранню, натомість підважується експертність, самостійність, проактивність, що ніяк не може призвести до розквіту кіно.

Олена Гончарук

Надія Парфан, кінорежисерка, співзасновниця онлайн-платформи Takflix:

1. Мені не відомо про стратегію безпосередньо, але я знаю про це з повідомлень у пресі та відгуків колег, які займаються культурним активізмом і проявляють активну громадянську позицію.
2. Я глибоко обурена відсутністю експертних обговорень. Крім того, в тому, як поводиться Держкіно в цьому випадку, є прямим порушенням законодавства. Згідно із законом, при Держкіно є громадська рада, у складі якої є представники професійної спільноти, громадські активісти. Обов’язок Держкіно — залучати громадськість до обговорення. Порушення закону — це злочин, і відповідальні за його скоєння особи мають бути притягнуті до відповідальності. Як у представниці професійної спільноти в мене все це викликає глибоке емоційне обурення. Триває повномасштабне вторгнення Росії в Україну, багато наших кінематографістів відклали камери й узяли до рук зброю, пішли захищати країну від загарбників. Ці люди сьогодні виборюють право на існування української культури та української держави саме як культурної, повноцінної, а тим часом у них за спиною Держкіно своїми руками нищить це право. Це ницо з боку Держкіно.
3. Я абсолютно переконана, що залучення цеху є єдиною умовою нормальної культурної політики у сфері кіно, і вона необхідна. Я навіть не уявляю, а як може бути інакше. Без обговорення все це перетворюється на пародіювання, на карикатуру управління галуззю. Стратегія розвитку українського кіно розробляється саме для галузі, це не концерт самодіяльності людей у Держкіно. Це орган виконавчої влади, якому ми делегуємо управління. Вони працюють на наші податки. Вони мали б бути нашими представниками на рівні політичному, функціонально-бюрократичному. Якщо вони не хочуть обговорення за участі громадськості, ігнорують численні петиції, відкриті листи, запрошення до діалогу тощо, тоді у мене питання: від чийого імені Держкіно реалізує свою політику та чиї інтереси воно відстоює? Тут закрадається багато здогадок і підозр у державній зраді, бо кіно — це стратегічна галузь культури, вона медіальна, вона піддається широкому тиражуванню… Я налаштована рішуче боротися за свої громадянські та професійні права.

Надія Парфан

Сергій Созановський, співзасновник FILM.UA Group:

1. Так, мені відомо, що Держкіно працює над оновленою стратегією, і це природно, бо світ змінився. Проте в новому світі кіно та креативні індустрії в цілому продовжують бути надважливими, зокрема й для існування нашої держави.
2. Робота над стратегією триває. Впевнений, що після її закінчення вона буде доступна. Експертні обговорення мають бути насправді експертними. Такі документи мають обговорювати саме професіонали. Після цього їх можна виносити на ширше коло.
3. Дискусія є необхідною, проте саме здорова дискусія, а не хейт, який ми зараз спостерігаємо. Щодо права боротися, то результати роботи нашої компанії за останні роки — яскравий приклад нашої позиції. Ми віддаємо перевагу саме праці, а не боротьбі за право дискусії. Працювати на благо нашої держави, глядача, економіки та будувати майбутнє для мене важливіше, ніж боротися за право брати участь в обговореннях. Варто звертати більше уваги на реальні досягнення і труднощі, які постають перед українським кіно кожного дня, а не витрачати робочий та особистий час на пошуки зради.

Сергій Созановський

Головне фото: Рixabay