24 лютого 2022 року, рік тому, світ почув про початок повномасштабної війни в Україні. За кілька тижнів до того медіа почали поширювати інформацію про можливість російського вторгнення, та реакція на ці попередження були різною як всередині України, так і за її межами.

Репозиторій правди про Україну та війну в Україні weareukraine.info, що почав роботу з перших днів повномасштабного вторгнення, збирав і відстежував перші шпальти друкованих видань світу та настрої, які вони висвітлювали. Онлайн-бібліотека перших шпальт містить 5485 обкладинок 195 медіа. Вони репрезентують друковані медіа 46 країн 24 мовами світу. Аналізувати, як світові медіа висвітлювали історичні події в Україні, ми почали з обкладинок перших п’яти днів від повномасштабного вторгнення Росії, з 24 по 28 лютого. У цей період команда зібрала обкладинки 128 видань у 40 країнах Європи, Австралії, Азії, Північної і Південної Америки. Для аналізу зробили вибірку видань 21 мовою, серед яких англійська, французька, німецька, іспанська, а також албанська, болгарська, ісландська і норвезька.

На початку вторгнення майже кожного дня перші шпальти в різних частинах світу говорили лише про Україну. Востаннє такий бум уваги до себе ми переживали під час Революції гідності у 2014 році, загарбання Криму та вторгнення Росії на Донеччину і Луганщину. Попри поширення інтернету, друковані медіа часто залишаються найвпливовішими з точки зору інформаційного порядку денного — їхні обкладинки досі визначають, які саме новини заслуговують найбільшої уваги. Наприклад, видання Time, яке має особливий погляд на обкладинки і завжди чітко влучає в суть громадських настроїв і проблем людства, сім разів протягом 2022 року зобразило на своїх шпальтах Україну, формуючи чіткий образ нашої держави. Головний редактор журналу Едвард Фельзенталь вважає, що силу духу, яку проявили українці, неможливо підробити, й наперед не визначиш, чи є така стійкість усередині нас, до того моменту, коли вона нам справді знадобиться.

Перше уявлення часто залежить від того, що ми бачимо в першу чергу. У випадку новин це перші заголовки, фотографії, слова, які далі впливають на сприйняття і формування іміджу країни в цілому. А в нашому випадку — на те, щоб акумулювати світову підтримку України.

Країна людей, які боротимуться до кінця

Перші дні — стан жаху, але водночас спротиву, який показав стійкість України, — це саме те, що побачив про нас світ через перші шпальти видань. Цього часто не бачили навіть самі українці, перетворюючись на героїв найвідоміших світових світлин, рятуючи власне життя, захищаючи домівки, стаючи жертвами і супергероями водночас. У кінці лютого 2022 року перед редакторами з усього світу постала необхідність висвітлювати події в Україні. Доступ до гарячих точок був обмежений. Все, що вдалося зафіксувати журналістам і фотографам у перші дні, поширювала більшість світових видань. Це й формувало чіткі образи тогочасних подій в Україні.

Перші шпальти 24 лютого в багатьох країнах були невтішними — прогнозували падіння Києва, окупацію значної території України та встановлення путінського режиму. Проте вже 26 лютого наративи почали змінюватися. Почалося переосмислення бачення України як країни стійких людей, здатної протистояти одній із найбільших армій світу. В англомовному медійному сегменті Україна почала асоціюватися зі словом resistance / resist («опір»).  На обкладинках з'явились особисті історії людей, сюжети героїчної боротьби військових під час оборони. Для заголовків британських медіа добирали яскраві епітети, щоб відобразити героїзм українців: lionhearted, fearless, courageous («левине серце», «безстрашність», «мужність»). Головний наратив we are not afraid, який посилювався цитатами президента України: «We will fight as long as it takes to liberate our territories» («ми будемо боротися доти, доки буде необхідно, аби звільнити наші території»).

Перші шпальти заполонили образи військових і добровольців, які стали на захист Батьківщини як у 2014 році, так і в перші дні повномасштабного вторгнення 2022 року. Окремо та з різних сторін висвітлювався образ українських жінок, які зробили вибір узяти до рук зброю і захищати своїх близьких. Однією з найсильніших фотографій перших днів стала світлина, присвячена обороні Києва: військові, що захищали місто на Гаванському мосту правого берега, який щоденно перетинають тисячі авто. «Це був другий день повномасштабного вторгнення Росії в Україну, і російські війська наближалися до Києва. Я отримав інформацію, що в одному з районів Києва йде бій із російськими військовими або диверсантами, і ми поїхали туди перевірити. Вулиці Києва були порожні, точної інформації про те, що відбувається, не було, всі чекали штурму столиці. Коли ми поверталися до офісу, я побачив, як молоді військовослужбовці Національної гвардії зайняли позиції на мосту перед центром Києва, і мені вдалося зробити кілька фотографій крізь вікно машини. Було дуже дивно бачити молодих військовослужбовців, майже дітей, зі зброєю, які лежали на асфальті, боячись невідомості, і бачити рішучість на їхніх обличчях. Мене вразило це видовище», — згадує фотограф Reuters Гліб Гаранич.

Звісно, не обійшлося і без образів цивільних людей. Попри формування уявлення про стійких українців, світ побачив водночас зображення постраждалих громадян, людей у розпачі, їхні закривавлені обличчя, фото евакуації і дітей, які вимушено прощалися з батьками. Фотограф Вольфганг Шван, чиї світлини опинилися на перших шпальтах багатьох видань, приїхав в Україну в січні 2022 року з наміром написати про екологічні проблеми, спричинені війною на Донбасі. 23 лютого він і його колеги поїхали з Бахмута до Харкова, вважаючи його безпечнішим місцем. Вони зустріли війну в дорозі, побачивши спалахи і вибухи на шляху до Харкова.

Вольфганг зафіксував вибух біля будинку Олени Курило, української вчительки танців та виховательки з Чугуєва, чиє забинтоване закривавлене обличчя стало чи не найвідомішим фотодокументом російсько-української війни в перші дні. «Ми їхали за машинами швидкої допомоги та поліції, і виявилося, що ракета влучила в житловий комплекс поруч із військовою базою. Будинки були зруйновані, вікна вибиті, деякі квартири горіли. Першою, на кого ми натрапили, була Олена з цього фото, вона йшла нам назустріч. Я і мої колеги дуже швидко сфотографували її. Ми дізналися її ім'я та вік і продовжили працювати на місці події. Те, що ми побачили в Чугуєві, напевно, було схоже на те, як виглядала тоді вся Україна. Спроба знайти новини в інтернеті була найбільш хаотичною дією, яку тільки можна собі уявити. Здавалося, що весь світ розвалюється на частини», — згадує фотограф і додає, що важливо ділитися історіями цих людей у найгірші моменти, які тільки можна собі уявити, намагаючись викликати емпатію щодо ситуації, в якій люди опинилися.

Олена особисто змогла познайомитися з Вольфгангом Шваном лише в листопаді 2022 року. У березні за мотивами фотографії Вольфганга була написана картина «Перше обличчя війни», яку продали на найпрестижнішому американському аукціоні Heritage Auctions за 100 тисяч доларів. Гроші спрямували на закупівлю амуніції для захисників України.

«Мій будинок стояв поруч з аеродромом, де пролунав потужний вибух. І перш ніж вийти з квартири, я присіла на диван, та вже за кілька секунд мене засипало склом. Вибух був дуже сильний. Я розуміла, що панікувати не треба, і не відчувала болю, тіло немов заніміло через викид адреналіну. Я подзвонила близьким і сказала, що поранена, але жива, і вийшла на вулицю, щоб отримати медичну допомогу. Я бачила хлопців із написами “преса”, вони фотографували все, що відбувалося біля будинку, та не усвідомлювала тоді всього. А вже наступного дня мені почали телефонувати знайомі і говорити, що моя фотографія облітає відомі видання і телебачення по всьому світу. І навіть потрапила у російські новини, де говорили, що я акторка і це не кров, а на моєму обличчі гранатовий сік. Наше житло було зруйноване, і я почала шукати прихисток і медичну допомогу. Однією з перших моє фото опублікувала британська газета Daily Mail, саме їм я погодилася дати перше інтерв’ю. В результаті вони стали тим медіа, яке вирішило мені допомогти. Вони опікувались моїм станом і знайшли в Польщі клініку. Там мені безкоштовно зробили три операції», — згадує пані Олена. Сьогодні, попри те, що їй поки що немає куди повернутися в Україні, вона використовує свою «трагічну популярність» на користь своїй країні — розповідає про війну, залучаючи міжнародну підтримку.  

Ключові наративи та слова

У перші дні війни медіа акцентували на різних аспектах, залежно від зовнішньополітичних пріоритетів та загроз, які постають перед їхніми країнами внаслідок війни. Наприклад, польські видання одразу писали, що вони поруч і підтримують українців, а Путіна називали злочинцем. Центральноєвропейські видання італійською, французькою, німецькою, чеською, данською та іншими мовами формулювали, що на теренах Європи почалася війна, змальовували бажання Путіна встановити свій світовий порядок, ставили риторичне запитання, хто його може зупинити, та закликали до санкцій і рішучих дій. У той же час, наприклад, видання країн Західних Балкан хорватською і боснійською мовами порівнювали ситуацію України з Афганістаном, активно згадували ядерну загрозу і вбачали в агресії Путіна шанс для Балкан. США та Велика Британія з перших днів висловлювали Україні рішучу підтримку, присвячуючи кожну обкладинку стійкості українців та особистим історіям тих, хто першим зустрів війну. Видання арабського світу, віддалені від України, навпаки, не проявляли відкритої підтримки жодної зі сторін, закликаючи до дипломатії та захисту мирних людей. Загалом у заголовках та вступних блоках матеріалів на перших шпальтах найчастіше траплялося слово «Україна», а на другому місці — прізвища російського диктатора, українського президента і військові терміни. Завдяки аналізу близько 4000 тисяч слів у заголовках і підзаголовках ми створили хмару найбільш уживаних із них.

Непростим питанням у перші дні було визнання державами світу «спеціальної військової операції» в Україні повномасштабною справжньою війною. Слово «війна» використовувалося із застереженнями. Часто добиралися нейтральніші означення: «конфлікт», «вторгнення», «протистояння», «небезпека», «агресія».

36% видань одразу публікували матеріали про напад Росії, визнаючи його «війною», 28% окреслювали події як «вторгнення». Серед інших часто використовувалися слова «атака», «криза», «агресія», «битва», «конфлікт», «боротьба», «ескалація». Нечасто, але англомовні видання звертали увагу на війну як процес, що триває в Україні ще з 2014 року. Втім уже 25 лютого на обкладинках світових видань почали з’являтися гучні заголовки: The war in Europe. Зокрема, такі заголовки виходили в Чехії, Данії, США, Великій Британії, Швейцарії, Німеччині, Австрії, Іспанії. І водночас люди могли бачити, як перші шпальти чи не вперше починає прикрашати український прапор та гасло «Слава Україні!». Що відбувалося зі сприйняттям України через перші шпальти відомих видань протягом наступних місяців та року, читайте в наступних матеріалах.