У парламенті зареєстровано законопроєкт №7721 «Про деколонізацію гуманітарної сфери України», ініціаторами якого є народні депутати Микола Княжицький, Володимир В’ятрович та інші члени фракції «Європейська солідарність», «Батьківщина» та депутатської групи «За майбутнє».

Автори проєкту хочуть запровадити обмеження на пропаганду ідеології «русского міра» та іншої антиукраїнської, проросійської пропаганди, поширити заборону на трансляцію/ретрансляцію телевізійних і радіопрограм не лише на суб’єктів у сфері інформаційної діяльності, але й на інших осіб, заборонити використання пов’язаних з російською імперією назв та імен в об’єктах топоніміки, найменуваннях освітніх і культурних закладів тощо.

Законопроєкт передбачає:

– встановлення принципів державної політики деколонізації (як ті, що були реалізовані раніше в раніше прийнятих законах України, так і ті, що запроваджуються цим законопроєктом);

– встановлення заборони антиукраїнської, проросійської пропаганди, до якої включається в тому числі поширення матеріалів, заснованих на ідеології «русского міра», тверджень щодо російського імперіалізму та месіанства, приниження України та національної гідності українців тощо;

– розширення раніше запровадженої заборони трансляції ретрансляції телевізійних і радіопрограм держави-агресора також на російські ОТТ-сервіси, готелі, громадський транспорт, заклади громадського харчування тощо;

– закріплення критеріїв для ідентифікації російських суб’єктів у сфері медіа, які дозволяють не обмежуватись лише формальними ознаками місця реєстрації, а керуватись відповідним контентом;

– визначення умови встановлення пам’ятників, присвячених будь-яким фізичним особам, подіям в історії України та світу, використання їх імен в найменуваннях закладів культури, освіти з метою недопущення глорифікації осіб, які використовуються в антиукраїнській пропаганді або самі займались такою пропагандою;

– реакція на невиконання релігійними організаціями, керівний центр яких розташований ув державі-агресорі, вимог Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в частині найменування.

Приміром, в ч. 10 п.2 ст.5 «Заборона антиукраїнської, проросійської пропаганди» зазначається, що окремими різновидами антиукраїнської, проросійської пропаганди є: «заперечування автокефалії Православної церкви України та її канонічного статусу, правової бездоганності Томосу про автокефалію Православної церкви України, що ґрунтується на скасуванні Константинопольським патріархатом неправового рішення Московського патріархату про підпорядкування Київської православної митрополії в 1686 році;».

Законопроєкт пропонує зміни до низки законів, зокрема «Про телебачення і радіомовлення», «Про культуру», «Про освіту», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та ін.

Нагляд за дотриманням цього закону здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері культури, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, національна поліція, інші органи державної влади в межах своїх повноважень.

На думку медіаюриста Ігоря Розкладая (ЦЕДЕМ), «ідея деколонізації правильна, тільки ми не маємо стати драконом». У коментарі «Детектору медіа» медіаюрист сказав, що поява законопроєкту про деколонізацію не стала для нього несподіванкою, а скоріше логічним продовженням після розробки декомунізаційних проєктів, у яких він сам брав участь. Утім, він вважає, що ця тема була значно складніша і не така однозначна.

«Детектор медіа» друкує думку Розкладая щодо нової законодавчої ініціативи повністю:

«По-перше, чи ми говоримо лише про російську колонізацію, чи про польську, та австро-угорську З якого моменту її рахувати? Чи це означає, що ми маємо піти на перейменування міст та інших населених пунктів. Ну, наприклад, чи має Одеса знову стати Гаджибеєм? Ці питання потребують достатньо глибокої, якщо не суспільної, то бодай фахової дискусії, чи навіть баталій. Бо однозначно будуть люди, які казатимуть, що це наше минуле, а інші будуть казати, що це минуле є зброєю. Закон Княжицького говорить про деколонізацію, хоча по факту намір цього закону – війна з так званим русскім міром (чи правильніше казати – російським). Сферою дії закону автори визначають відносини, пов’язані з використанням в публічному просторі України імперського, постімперського символізму, радянських, пострадянських символів, інших символів російської імперської гегемонії, які використовуються в соціально-комунікаційних технологіях випливу Російської Федерації на внутрішню політику інших країн, поширення інформації, що містить елементи ідеології русского міра, антиукраїнської, проросійської пропаганди, інші відносини, визначені законом.

По факту це закон про все, що пов'язане з РФ, адже РФ використовує будь-що, щоб впливати на своє насєлєніє, так і на інші країни і їх громадян. Але чи може бути закон про все? Декомунізація – це досить щупальна тема. Там є часові рамки, органи, символіка. При цьому деякі символи не вдалося заборонити, бо вони є банально загальнолюдськими, а вже потім їх присвоїли, як і багато чого іншого, більшовички. А головне – це свіжа рана загублених в немислимих масштабах жертв. Деколонізація – це перш за все про мізки, але в значно більшому історичному часопросторі. Чи можна засудити все імперське? Очевидно ні. Ви не можете засудити перший київський трамвай, дугу Бенардоса чи меценатство Терещенків. Це наша історія, з усіма її вадами, а головне – українці самі достатньо багато зробили, щоб ця імперія жевріла. Наше завдання не в цьому. Завдання – зрозуміти свою історію не лише через призму звитяг і страждань, але і через призму інших вад, коли заради хорошого життя люди були готові позбавити себе мови, вигляду, ідентичності. Завдання, не давати Росії використовувати фальшиві наративи на підтримку імперських амбіцій.

І тут правда, в Україні не місце окрім як музею пам'ятника Катерині, не місце музею Полтавської битви через російську призму, не місце релігійній організації з центром управління, а головне ідеологією з країни-агресора. Для кожного окремого прояву російського впливу слід використовувати чи створювати розумні, а може і хитрі інструменти. Якщо ми говоримо про свободу висловлювань, то в нас є вже стаття щодо мови ненависті, підтримки окупації. Якщо ми говоримо про кіно, то тут можливі точкові і намацувальні зміни щодо поширення контенту про Росію. І тут би нам дуже допомогли кодекси поведінки від органів співрегулювання, бо даруйте писати в законі «української нації не існує», «української мови не існує», «єдність українського та російського народів» як приклади – це вже не закон, а guidance.

І останні 2 тези. Перше. Нам конче потрібні глибокі дослідження, що б доводили як працює пропаганда РФ. Те, що робить “СтопФейк”, “Воксчек” та інші фактчекери, але не тільки. Тут треба аналіз церковного впливу, наукового, впливу на дітей... Ці дослідження мали б лягти в основу трибуналу над неофашистською ідеологією РФ і, відповідно стати в основу заборон. Друге, що ще більш важливе – нам потрібна дуже потужна кампанія з повернення забутих імен. Бо заміщення завжди є кращим за порожнє місце. Це можна робити і під час перейменування вулиць, коли не лише міняється адресна табличка, але і з'являється табличка-оповідь про людину чи подію.

Нам потрібні фільми на рівні з "Колапсом" чи "Спадком Терещенків", які б розказували про вагомі події і осіб, які вплинули на хід нашої історії. Без ура-патріотизму, шароварщини, але і без "ой, які ми бідні-нещасні". Цю роль може виконувати і Суспільне мовлення, але ще жодна влада не набралася хоробрості дати їм законний мінімум, щоб було за що знімати і популяризувати ці фільми. Ідея деколонізації правильна, тільки ми не маємо стати драконом. Російська федерація рано чи пізно сконає, і вся ця імперська велич виявиться мильною бульбашкою, але нам треба навчитися вміти жити з нашим минулим. І будь-яка законодавча ініціатива має цьому сприяти, а не бути красивим маніфестом».

3 червня МКІП опублікувало роз'яснення щодо дерусифікації, декомунізації та деколонізації та ключову інформацію щодо законодавчих рамок відповідних процесів.

Мінкульт та Український інститут національної пам'яті створили Раду з питань дерусифікації та декомунізації, яка, зокрема, координуватиме процеси демонтажу пам'ятників. До складу Ради увійдуть письменники, культурні діячі, видавці та історики.

У квітні 2022 року в Україні створили Раду з розвитку бібліотечної сфери. Вона напрацювала рекомендації щодо того, які російські та радянські книги потрібно вилучати з бібліотечного фонду. Детальніше про ці критерії — за посиланням.

Також в Україні можуть змінити перелік російських творів, рекомендованих до вивчення в рамках курсу зарубіжної літератури. 

Міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко не виключає, що вилучені з бібліотек російські книги можуть піти на макулатуру і друк українських книжок.

Фото: Віталій Кличко/Facebook