На каналі «Дом» одна за одною відбуваються прем’єри. Ми вже писали про гумористичний серіал «Фіма» та політичне токшоу «ТопШоу». 17 січня стартувала нова програма «Інформдень» — прямоефірного проєкту, який виходить удень і присвячений головним подіям в Україні. Програма має двох ведучих, що чергуються по тижню: Альону Чорновол і Дениса Похилу. Альона останні роки була ведучою на каналі «Наш», а Денис починав на каналі «112», а потім працював на «Апостроф-ТВ».

У програми немає чіткого хронометражу та формату. Іноді в ній є двоє експертів, які обговорюють одну тему, і програма цілком присвячена їй. Іноді у студії одна людина обговорює декілька тем, а інші експерти долучаються на декілька хвилин по відеозв’язку. В більшості випусків є прямі включення журналістів із місця подій чи опитування на вулицях — але радше декоративні. Наприклад, у першому випуску програми під час обговорення запобіжного заходу для Петра Порошенка, який повернувся до України, журналісти двічі включалися з Печерського суду. Але не змогли сказати нічого цікавого: засідання йде, на вулиці — прихильники, у приміщені тісно і не пускають частину людей. До того ж ведуча постійно перебивала своїх колег і гостей ефіру — останніх, аби надати слово журналістам, колег — аби надати слово експертам. Тому в жодному випадку вони не договорили того, що збиралися розповісти.

Чорновол прямо спитала у журналіста, чи є в матеріалах справи (напевне, вона думала, що в суді під час обрання запобіжного заходу експрезидентові журналістам дали ознайомитися зі справою, хоча на практиці це так, звісно, не працює) пояснення, чому гроші могли бути перераховані за вугілля, але не можна було перерахувати їх на пенсії та інші соціальні виплати на окупованих територіях. Журналіст встиг лише подякувати за питання, і Чорновол, обірвавши його повернулася до обговорення справи Порошенка з експертами у студії.

Іноді це могло бути навіть на користь програмі і глядачам: наприклад, у випуску на тему «Справа Порошенка — Медведчука» (на спорідненості цих двох людей постійно наголошувала і ведуча), експертами були політкоментатори Олексій Гарань та Володимир Фесенко. Вони звертались одне до одного «Вова» та «Олексій», і місцями їхня розмова нагадувала спілкування на ринку. Особливо яскравими були коментарі Гараня. Коли і його Альона Чорновол спитала про пенсії на окупованих територіях (це питання було важливим для ведучої), він одразу згадав про співробітників Офісу президента та працівників «95 кварталу», які не декларують свої статки, чи про інші гріхи нинішнього президента та його оточення.

Також Гарань постійно звинувачував Фесенка в тому, що той уникає відповіді на прямо поставлені запитання чи переводить тему на інші. Але сам у відповідь на запитання про Порошенка одразу починав говорити про Зеленського. У справі Порошенка Гарань вбачає політичний тиск на опозицію й опонента чинного президента. Також експерт закликав об’єднатися на тлі можливої військової агресії з боку Росії й навіть сказав, що постійні згадки ведучої про участь Медведчука у справі — це виконання нею вказівок політтехнологів із Банкової та маніпуляція. Ведуча також не розгубилася: сперечалася з Гаранем так, наче сама була експерткою, а не ведучою, а часом навіть напряму зверталася до Порошенка. Наприклад, на його заяву — записану в суді й показану в ефірі каналу «Дом» — що він не знає про свій статус у справі, Альона Чорновол відповіла так: «Ми підказуємо вам, що ви підозрюваний». Вона додала, що говорить це на випадок, якщо Петро Олексійович дивиться зараз програму. Хоча всі знали, що Порошенко в цей час був у суді й навряд чи дивився «Дом».

Ведучу також явно роздратувало, що депутати, які прийшли до суду підтримати лідера партії «Європейська солідарність», кричали щось на адресу Зеленського. Вона навіть не змогла знайти в собі сили вимовити це гасло вголос, тому описала його так: «Вони викрикували прізвище нашого президента, а потім слово “геть”». Тим часом Гарань обурився, що цитату з коментарів Фесенка пустили рухомим рядком по екрану, а цитату самого Гараня — ні. Він також образився на Фесенка, який сказав, що потрібно розслідувати всі справи, в тому числі й Порошенка, але потрібно було би перекваліфікувати її за іншими статтями, оскільки державна зрада — це занадто політизовано та суперечливо. Тож, можливо, слід говорити про перевищення повноважень. Але Гарань усе одно закидав Фесенкові, що той підтримує «абсурдну та політизовану справу проти п’ятого президента по державній зраді». Врешті після суперечки про передову, Донецький аеропорт та представників бойовиків у перемовинах обговорення справи «Порошенка — Медведчука» завершилося — але чи зрозуміли глядачі з цього сумбурного обговорення хоча б щось?

Справа проти Порошенка та його повернення — чи не найважливіша тема на каналі «Дом» минулого тижня. Її обговорювали і в інформаційних програмах, і в новинах, і в токшоу, та ще й не по разу. Тож не дивно, що «долі Порошенко» присвятили частину іншого випуску «Інформдня», в якому також ішлося про коливання валютних курсів та загрозу російського наступу. В цьому випадку обійшлося без суперечок в ефірі: у ведучої та її гостя в студії було повне порозуміння, а тих, хто вважав справу проти Порошенка замовною, включили в ефір лише озвучити свою позицію, так би мовити, для балансу. Політкоментатор Андрій Золотарьов, який коментував у студії заявлені теми, мав змогу висловлюватися повніше. І не тільки на каналі «Дом»: він, наприклад, є одним із найпопулярніших експертів-«українознавців» на кремлівському пропагандистському ресурсі «Украина.ру». Нещодавно він там розмірковував, чому Україна втратила суверенітет та чому Путін не буде нападати на Україну. А ось тепер він на каналі «Дом» говорить про справу проти Порошенка. «Перефразируя классика: если заговорили о политических преследованиях — значит, проворовались», — підсумовує Золотарьов. А Альона Чорновол називає засідання з обрання запобіжного заходу експрезиденту «судним днем» — наче Порошенку виносять вирок, а не забирають закордонний паспорт.

Оскільки засідання у справі «Медведчука — Порошенка» відбуваються не щодня, іноді «Інформдню» доводиться обирати менш масштабні та драматичні події в житті країни: можливий напад Росії на Україну, епідемію коронавірусної хвороби чи відносини України та НАТО. У програму вмикається багато представників державних органів — наприклад, Мінцифри чи Міністерства охорони здоров’я, військових чи науковців. І насправді іноді ці включення — без нагнітання та істерики, звичної в інформаційних студіях чи токшоу — навіть приємно вражають раціональністю та можуть діяти заспокійливо на глядача, якому не завадило би трохи більше зваженої інформації. Але є, як завжди, одне «але». Це занадто переможні реляції з деяких тем. Наприклад, у випуску, присвяченому вакцинації, епідемії та «єПідтримці», остання була названа «наймасштабнішою та блискавичною» програмою. Не можна сказати, що людям завадять гроші. Але так радіти з приводу підтримки креативних індустрій та буквально підштовхувати представницю Міністерства культури та інформаційної політики до висновку, що через «тисячу Зеленського» почали читати навіть ті, хто раніше в житті книжку в руки не брав, — трохи занадто. До речі, на сайті каналу «Дом» ця матеріальна допомога вакцинованим за ініціативою президента — окрема спецтема, винесена в шапку.

Звісно, всім потрібно знати, як збирати тривожну валізу, чи довіряють українці владі, як записатися в територіальну оборону чи як подати заявку на ту саму тисячу, якщо в тебе кнопковий телефон і ти не користуєшся інтернетом. Але іноді теми обирають явно не через зацікавленість у них глядачів. Наприклад, які потрібні українцям медіа — державні чи комерційні (на ютубі цей же ролик називається «Приватне ТБ чи "Суспільне"?», хоча про суспільні медіа в ньому насправді не йдеться).

Головне питання, яке на початку поставили автори програми: які з цих медіа більш здатні протистояти російським маніпуляціям у медіапросторі і чи може уряд України дозволити собі розкіш економити на фінансуванні мовників? В контексті реальних намірів влади щодо «Дома» і «Ради» ми розуміємо, наскільки ці питання маніпулятивні — але чи розуміють це глядачі? Чому питання «державних каналів» пов’язали напряму зі здатністю протистояти російській пропаганді? Ще одне дивне питання, яке поставили в ефірі: чи справді реінтеграція окупованих територій повинна початися з правдивої інформації. Що ж, сумнівно, що мешканці будь-яких територій — вільних чи окупованих — хочуть, аби їх годували брехнею чи пропагандою заради реінтеграції. Ну, а аргументів на користь більшої стійкості державних каналів до російської пропаганди в ефірі так і не навели (певно, їх немає).

Аби з’ясувати, чи розрізняють взагалі українці державні та приватні медіа (суспільні не згадували), і яким із них віддають перевагу, журналісти провели опитування на вулиці. Ну, всі ж знають: якщо спитати на вулиці десять випадкових людей, то отримаєш об’єктивну картинку суспільних настроїв та експертні думки з будь-якого питання. Так і вийшло. Більшість опитуваних дивиться відео на ютубі, телевізор не дивляться взагалі, а ті, що залишилися, не довіряють ані тим, ані тим. Та й різниці не бачать.

У студії тим часом з’явився депутат від «Слуги народу» Олег Дунда, який є автором законопроєкту про створення державного інформаційного концерну — куди, на думку Дунди, потрібно увійти «Дому», Суспільному та Держкіно. Цікаво, що він, як опитувані перехожі, також не бачив (донедавна) різниці між державними та приватними медіа. На його думку, державні медіа відрізнялися лише поганою якістю контенту, який був нецікавий глядачам. Про зобов’язання України позбутися державних медіа нардеп, здається, не знає. І взагалі за рівнем обізнаності в цій сфері мало чим відрізняється від опитаних на вулиці людей.

Дунда заявив, що головна мета держави — просувати культуру, створювати коштом державного замовлення «перлини мистецтва». Ба більше, він (здається, щиро) вважає, що потрібна єдина стратегія держави, яка визначить, яке сучасне мистецтво і які наративи потрібно підтримувати і просувати. Створені державним коштом перлини потрібно буде розмістити за вказівкою влади на всіх каналах.

«Поговоримо про супутник “Січ”: про нього повідомили в новинах і забули, — говорив Дунда. — А потрібно було зробити кіно, як його створювали, хто його запускав, і це повинно бути на всіх каналах. Щоб люди розуміли, чим вони повинні пишатися».

Ще Дунда — теж, здається, щиро, — вірить, що приватні медіа зараз мають проблеми з грішми через кризу на рекламному ринку, тому держава коштом платників податків може допомогти їм, надавши якісний контент. Відчуваєте гордість — ми з вами маємо шанс допомогти Ахметову, Пінчуку й Коломойському контентом!

На цій піднесеній ноті до ефіру долучили експерта — журналіста Юрія Луканова, який, як виявилось, законопроєкт Олега Дунди не читав. І хоча привітав патріотичні мотиви «слуги народу», та все ж нагадав, що державні медіа — пережиток Радянського Союзу, що ми маємо зобов’язання перед західними партнерами роздержавити медіа. На думку Луканова, під час війни особливо важливо зберегти підтримку Заходу, а порушення зобов’язань можуть призвести до втрати безвізового режиму з Європейським Союзом. Дунді він порекомендував вивчати бекґраунд. Коли Луканов припустив, що державний концерн продукуватиме не найкращий контент і держава забагато хоче регулювати, його перебила Альона Чорновол. Вона згадала про заяву громадських організацій, які вимагали від Дунди відкликання цього законопроєкту та прямо вказували на порушення законів, міжнародних зобов’язань та навіть базових принципів демократичного устрою. Адже проєкт передбачає зобов’язання приватних (!) компаній розміщувати державний контент. Але саме про це ведуча чомусь не згадала. Натомість Чорновол здивувалася, чому в заяві згадують лише Суспільне, а не «інші інституції» (в заяві їх насправді згадують, але ведуча читала тільки заголовок). Ведуча пообіцяла це з’ясувати й підключити до ефіру експертів, причетних до заяви. Забігаючи вперед: нікого вона більше не залучала, про Суспільне теж не згадувала, і навіть не спитала в Дунди, що він думає про цю заяву. Натомість перейшла до питання поширення культури державним коштом та чомусь запитала нардепа про… медіаграмотність.

Дунда все ж захотів прокоментувати заяву: сказав, що громадські організації погано прочитали його законопроєкт і він усе їм пояснить при особистій зустрічі. Хтозна, чи буде колись ця зустріч, але якщо буде, її цікаво буде послухати — адже Дунда вірить, що «в багатьох країнах існують державні ЗМІ», а в США є «тісна співпраця Голлівуду з Держдепом і Пентагоном».

Альона Чорновол повідомила, що з цього дня (20 січня) канал «Дом» мовитиме двома мовами. Пояснила вона це так: каналу важливо, аби його почули якомога більше людей. Чому для цього потрібно перейти на українську (від початку канал був російськомовним), вона не пояснила. Але відкинула «несправедливі звинувачення колег», що канал «Дом» на окупованих територіях не дивляться. І з гордістю продемонструвала доказ, що це не так: одна мешканка Луганська сказала на контрольно-пропускному пункті журналістам «Дома», що дивиться канал — ловить його на супутникову антену. І канал їй подобається, бо «не брехливий».

Чорновол спробувала отримати від Юрія Луканова підтвердження, що саме з правдивої інформації потрібно починати реінтеграцію мешканців окупованих територій. Луканов на це згадав, що раніше на місці «Дома» було іномовлення, і воно, а не лише мовник для окупованих територій, дуже потрібне Україні. Альона Чорновол на це відповіла, що іномовлення існує — на UATV можна подивитися новини будь-якою зручною мовою. (Якщо серйозно, то більшість програм, які зараз виходять на UATV, — це і є програми каналу «Дом»). І навіть якби Луканов хотів про це подискутувати, він не мав такої нагоди: ведуча подякувала йому за участь у програмі й перемкнулась на Олега Дунду, який повернувся до ідеї державного інформаційного концерну. Мовляв, був би він десять років тому, то не було б і 2014 року. Цікаво, звісно, що він мав на увазі (що держава так добре комунікувала, що не знадобився б Майдан? Що відразу після 2013 року настав би 2015-й?), але ведуча цього не з’ясувала.

Хтозна, чи проголосує Верховна Рада за зміни до закону, що утвердять «Дом» як загальнонаціональний канал. І чи дійде колись до проєкту Олега Дунди. Але ясно вже зараз, що «Дом» непогано «відстоює державні інтереси» — щоправда, за умови, що «держава» дорівнює «чинна влада».