У Львові 26 серпня стартував Львівський медіафорум із темою real journalism matter [still]. Минулого року захід не відбувся через пандемію COVID-19, натомість цьогоріч він повернувся в офлайн-форматі.  Першого дня, завдяки Українському культурному фонду, можна було долучитися до події й онлайн.

На відкритті говорили про свободу слова та роль журналістів. Виступали першого дня телеведуча Мирослава Барчук, колишній політв’язень Станіслав Асєєв, медійник Франак Вячорка та італійська журналістка Франческа Боррі. «Детектор медіа» розповідає, як це було. 

Війна за свободу слова була точковою, вона не була загальним фронтом

Журналістка, телеведуча та лауреатка Премії імені Георгія Ґонґадзе 2021 Мирослава Барчук у своєму виступі згадала декілька історій зі свого життя, дитинства та професії. Зокрема, розповіла про своє «перше щеплення несвободою»: як у дитинстві в її квартирі знайшли «жучок», після цього її родина ще вісім років там прожила, знаючи, що кожне їх слово слухає «майор».

«2021 рік. Ми — вільні люди у вільній країні. Постає абсолютна інша проблема, пов’язана не з несвободою, а зі свободою слова. Ця проблема — це виснаження слів і змістів. Це проблема того, що від важливих й високих колись слів нині лишається лише зовнішня оболонка, — каже вона. — Значення цим словам можна повернути, але ціна повернення дуже висока — великі потрясіння, війна, плата кров’ю, плата життям».   

Мирослава Барчук бачить зв’язок між знеціненням слова й морально-етичними кризами, які переживає  суспільство. Вона порівняла журналістику з медициною. Як приклад —дезінформація навколо COVID-19 та антивакцинаторська кампанія. На її думку, усі апатії, неврози суспільства пов’язані з тим, що транслюють на нього ЗМІ. Наслідки такого впливу: «Невротизоване, агресивне, розтерзане суспільство іде на вибори й ми бачимо голосування-помсту, передовіряння опіки над собою й близькими політикам, які торгують болем. І ми всі стаємо жертвами  такого вибору».

Тому кожен відповідальний журналіст повинен керуватися принципом медичної етики, який приписують Гіппократу: «Не нашкодь». Журналістка також нагадала, що робота працівників медіа є частиною передової інформаційної війни. «Якщо уявлення про націю медіа формують в хворому, агресивному інформаційному полі, якщо ми стаємо частиною дезінформаційних кампаній — ми руйнуємо справжнє, нормальне бачення себе нашими співвітчизниками. Тобто, уявлення про себе», — пояснила вона.

Мирослава Барчук застерігла, що «війна за зміст та сенси назавжди з нами», бо не можемо перемогти й заспокоїтися.

«Війна за свободу слова була точковою, вона не була загальним фронтом. Вона завжди спиралася на незалежних журналістів та видання, на китів, які тримали на собі цей фронт. Хочеться про це сказати, як про колосальну перемогу. Ціною колосальних зусиль, втрат, поразок, але в країні є незалежні видання. Усе це постало зовсім не завдяки, а попри обставини», — зазначила вона.

Свобода слова  —  це не фігура мови, а щось таке, що стоїть за крок до смерті

Журналіст, письменник та колишній політв’язень Станіслав Асєєв розпочав свій виступ із зізнання, що йому досі важко знаходитися, а тим паче виступати серед великої кількості людей. Тема полону для нього залишається дуже чутливою та складною — це відчувається в словах, жестах та атмосфері виступу. Асєєв відверто розповідає про свої переживання в полоні, розмови з ув’язненими, про свої міркування та думки про самогубство…

У полоні Станіслав Асєєв часто міркував і питав інших ув’язнених про свободу й волю, про її значення, про її суть. Попри різноманітність відповідей, однозначного визначення він не знайшов. Журналіст каже, що не розумів, чого його позбавили. В глобальному сенсі. Однак зараз на це питання відповідає: свобода — це феномен, який завжди за крок до смерті. «Самогубство — це не акт свободи. Але розуміння й прийняття, що завтра вас може не існувати й примирення з цим — це найвища точка свободи, яка мене звільнила від усього психологічного вантажу», — сказав Асєєв та додав, що «власні катування» виявилися легшими за реальність.

Станіслав Асєєв також розповів, що в 2014 році залишився на окупованих територіях з об’єктивних причин — у нього там лишалися дві бабусі та мама. У 2015 році журналіст зробив вибір: писати про тамтешні події для українських ЗМІ. Він зазначив, що навіть зараз би не повірив, що його рішення може призвести до того, що з ним сталося. Однак значення справжньої журналістики «в тому, щоб зло звучало поіменно».

«У 2015 році я б сказав про свободу слова щось політичне: можливість вибрати між А і Б. Але сьогодні, у 2021 році, знаючи свій досвід та інших журналістів, які загинули через те, що писали, я кажу про те, що свобода слова  —  це не фігура мови. Це щось таке, що стоїть за крок до смерті, за крок до власного кінця. Але усвідомлюючи це, ми можемо робити речі, які змінюють країну, і змінюють світ», — наголосив він.

Лукашенківська влада затримувала журналістів, щоб спаралізувати редакції

Медійник, радник білоруської опозиціонерки Світлани Тіхановської Франак Вячорка розпочав свій виступ з прохання допомоги в підборі слів, якщо в нього виникнуть проблеми з українською. Пізніше він пожартував, що говорить білоруською з українським акцентом.

Темою його виступи були протести в Білорусі та роль ЗМІ в них. Він одразу звернув увагу на схожість революції в Білорусі та українського Майдану, однак вказав і на різниці. Основною з яких стали технології. «З одного боку, ми отримали нові технології, які повинні зміцнювати та допомагати нам. З іншого, влада, лукашенківська держава, теж отримала технології, які допомогли їй нас ідентифікувати, контролювати, цензурувати й знищувати вільне слово», — сказав він.

Франак Вячорка зазначив, що журналісти, блогери та інфлюєнсери стали справжніми героями білоруського протесту, які поводилися сміливо та креативно.

«Усі білоруські редакції, коли забирали їх колег, були спаралізовані. Ми зрозуміли, що влада навмисно затримує журналістів, щоб спаралізувати роботу редакцій. Якщо ваших колег затримали, то замість того, щоб висвітлювати події та повідомляти про події — ви займається звільненням. Вони забирали одних, через два-три дні випускали, а потім затримували нових. Так тримали всю медіаспільноту в постійному паралічу. Вони й зараз так роблять», — повідомив він.

Вячорка розповів, як працюють білоруські медіа в умовах протестів і репресій. Умовно він поділив події в Білорусі на три періоди: до дня виборів президента, 9 серпня 2020 року та сьогодення.

Перший період: підготовка медіа до протестів. Деякі редакції на етапі підготовки залишали офіси та винаймали квартири або готельні номери, переїжджали в інші регіони, щоб мати можливість повідомляти про події. Проводили тренінги, готували жилети з написами «Преса» та бронежилети. Однак це виявилося марним, адже написи «Преса» стали мішенню для силовиків, а не захистом для журналістів. Схожа історія з великими камерами — журналістам доводилися звикати знімати на телефони.

Другий період: шатдаун (Shutdown). Медіа не виключали можливості вимкнення інтернету, однак шатдаун став для них неприємною несподіванкою. Медіа створювали чат-боти та спеціальні номери, щоб читачі могли висилати їм фото, відео, смс, для користувачів навіть робили інструкції з правилами зйомки та про обхід блокування. Це дало свої результати, адже в кризові дні редакції отримували близько 4000 повідомлень від білорусів, 40% з яких були відео.

Поруч з технічними викликами: швидкої передачі інформації, наліплювання вотемарок та публікації під час блокування інтернету, найбільшим челенджом стала перевірка інформації, адже повідомлення могли приходити як із запізненням на декілька годин, так і на декілька днів. Загалом через зіткнення з новою реальністю в ті дні журналісти були розгублені, у тому числі й іноземні. Через проблеми зі зв’язком перші відео в іноЗМІ почали з’являтися після 11 серпня.

Третій період: блокування ЗМІ та телеграм-каналів, трансформація ринку. Багатьом журналістам довелося залишити Білорусь та виїхати до України, Польщі та Литви. Деякі кореспонденти, які лишилася в Білорусі, співпрацюють з редакціями анонімно, щодня ризикуючи своїм життям та свободою. Після визнання низки телеграм-каналів «екстрміськими», а за ними й їх підписників — почався масовий відтік аудиторії — 10-40% відписалися від популярних каналів. Багато медіа також втратили доступ до агрегаторів, які давали трафік. Водночас у ЗМІ майже не залишилося рекламодавців.

Ці фактори спричинили трансформацію ринку та перетікання ЗМІ в соцмережі. Нині редакції співпрацюють між собою, шукають формати в соціальних медіа. Телеграм-канали також об’єдналися в коаліцію й роблять контент разом, домовляються про спільний розвиток тем.

«Білоруський медіаринок переходить в підпілля, шукають нові форми. Відбувається трансформація ринку», — зазначив медіаексперт.

Він також виділив чотири кластери медіа:

1. Традиційні ЗМІ, які пристосовуються до нової реальності.
2. Нові медіа — телеграм-канали, які поширюють свою діяльність на інші соцмережі.
3. Самвидав. Наприклад, «Народная воля» видає свою газету в PDF-форматі, її потім роздруковують читачі та поширюють по скриньках сусідів.
4. YouTube стає головним каналом комунікації, зростає роль блогерів. Низка інфлюєнсерів, які раніше розповідали про спорт, були фахівцями в різних галузях, оперна співачка та інші починають займатися політичним блогінгом.

Окремо Франак Вячорка виділив гумористичні акаунти, такі як «Грусный Коленька» та «Советская Белоруссия», які грають «терапевтичну роль».

«Зараз важливо, щоб редакції змогли забезпечити релокацію, щоб редакції змогли швидко відновити свою роботу. Важливо думати про безпеку. Також таргентинг: Лукашенко спробує звузити нашу бульбашку, а через таргетинг можна її розширити. Для Білорусі це може бути рішенням, щоб вийти на тих, на кого раніше не могли або на неполітизованих користувачів. І навчання SMM, бо соцмережі в критичних ситуаціях грають дуже важливу роль», — резюмував Вячорка.

Роль журналістів — відкривати двері, бути свідками, перевіряти і ще раз перевіряти»

Італійська журналістка та письменниця Франческа Боррі розповіла про свій досвід роботи в епіцентрі пандемії в Італії. Раніше вона було кореспонденткою в гарячих точках, проте з оголошенням пандемії змінила свою діяльність.

«Я почала висвітлювати новини, але врешті почала розслідувати, що пішло не так. Бо багато людей померли не від COVID-19, а від того, як уряд зреагував на це. … Спершу я думала, що моя подорож виллється в книгу. А тепер я просто хочу про це все забути», — передає прес-центр LMF її слова.

Боррі зазначила, що роль журналістів — «відкривати двері, бути свідками, перевіряти і ще раз перевіряти».

Фото: LMF, стопкадри