«Я хотів справляти враження абсолютної безглуздості. Нічого не обіцяв, тому що я обіцяв все одно порушити всі свої обіцянки. І я собі ходив до людей і запитував: “Чого ви хочете, щоб я вам обіцяв?” А ті казали: “Хочемо Disneyland в Ісландії”. — “Голосуйте за мене, буде вам Disneyland”. <…> Це була криза (світова економічна. — Авт.). Люди в Ісландії були глибоко вражені нею. Вони просто сподівалися чогось нового, у що можна вірити, тому що багато хто з них втратив надію на усталене політичне коло. І чому б їм не проголосувати за мене? Я хороший хлопець. Принаймні іноді я смішний», — так пояснив ісландський комік, колишній мер Рейк’явіка Йон Гнарр причини, чому в 2010 році люди проголосували за нього, людину без жодного політичного досвіду. Запитав його про ці причини Александр Кваснєвський, президент Польщі (1995–2005), тобто представник того самого політичного мейнстриму, про програш якого несистемним політикам та популістам так часто говорять в усьому демократичному світі.

Ці двоє людей зустрілися в Києві як спікери 16-ї Щорічної зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES), організованої Фондом Віктора Пінчука. Їхня розмова відбувалася під кінець першого дня конференції. Крім них, гостей також розважали американська акторка Робін Райт, що зіграла президента у «Картковому будиночку», та «Квартал 95», в одному з номерів якого виступив пародист Володимира Зеленського, а справжній Зеленський зіграв на сцені його перекладача. Ще раз, уявіть це: на сцену один за одним виходили актори та президенти, які обігравали перетікання цих професій одна в одну:

– Незабаром я дуже сподіваюся поспілкуватися з президентом США, — сказав пародист Володимира Зеленського.

– I am waiting that in the nearest future I will have meeting with Mrs. Underwood, — під загальний сміх у залі «переклав» український президент.

«Всі покоління до нас вірили у декілька простих принципів: наприклад, у відмінність між правдою і брехнею, реальністю і вигадкою. Звичайно, були якісь божевільні президенти. Зігмунд Фрейд написав книжки про політику і безумство. Він дійшов висновку, що трошки божевілля президенту не завадить. <…> Справжня проблема сьогодення полягає в тому, що стираються кордони між правдою та вигадкою і, в тому числі завдяки соціальним мережам, ми зараз переживаємо кризу правди.

Вчора ввечері відбулася безпрецедентна подія. На сцені ми бачили копію, дублера існуючого президента, який говорив, наче він був президентом. А потім справжній президент вийшов на сцену і грав роль, наче він був перекладачем справжнього президента. Тобто реальний президент — до певної міри копія своєї копії, двійник свого двійника. Дехто сказав, що це сюрреалістична вистава. Інші сказали: це патафізика. Ще інші сказали: це схоже на печеру Ласко чи печери Помпеї, де ми бачимо справжню стіну і створюємо стіну уявну. Було замішання через дійсність, яку поглинула вигадка. Я не здивувався, що це відбулося тут, тому що ми знаходимося недалеко від Фонду Пінчука, музею Пінчука, де зібрано чимало сучасного мистецтва, і там зникає межа між реальністю і вигадкою», — порефлексував наступного дня французький журналіст і письменник Бернар-Анрі Леві.

Він сказав це також зі сцени, але я не знаю, скільки людей звернуло увагу на його слова. Ті, хто звернув, трошки здригнулися від думки, що президент країни може бути експонатом в інсталяції одного із громадян цієї країни. З іншого боку, завжди можна думати, що то письменнику таке примарилося, а нам насправді показали веселий «капусник» як символ незашореності молодих облич, що нині прийшли до влади.

YES — різний для кожного свого відвідувача. Подія триває з раннього ранку до пізнього вечора, наповнена дуже якісним спілкуванням у кулуарах, і тому, мабуть, кожна людина встигає почути щось своє. Я приходила за осмисленням сучасного політичного порядку денного в Україні, й саме це я й отримала.

Цікаво, чому такого чудового осмислення Віктор Пінчук не пропонує глядачам своїх телеканалів? Не можна сказати, що він його приховує: на YES було безліч журналістів, а всі виступи транслювалися в ютубі. Може, справа в тому, що воно є занадто складним, а українці не хочуть напружуватися? І може статися як із рейтинговим провалом другого випуску «Свободи слова Савіка Шустера» на «Україні», де 71 % глядачів прийшли у студію з надією після обміну полонених на те, що війна з Росією закінчується, а в результаті годинної дискусії з аргументами про капітуляцію України глядачів із такою надією залишилося 47 %?

А якщо українці хочуть Disneyland, то буде їм Disneyland. На Хортиці. Шоу має тривати.

Disneyland у Рейк'явіку Йон Гнарр, до речі, не побудував. Дотримав слова порушити свої обіцянки.