В Італії засуджено українця Віталія Марківа. Чи можна засуджувати солдата за те, що він боронив свою Батьківщину від ворога? Таке риторичне запитання ставлять численні публікації в більшості ЗМІ.

Приміром, Аркадій Бабченко робить наголос на тому, що слідство було проведено нефахово й упереджено, а суд користувався фальшивими, підтасованими фактами як буцімто доказами. Такі свідчення є не лише в Бабченка. Й тут, безумовно, справедливими є обурення й гнів авторів. Не викликає заперечень, що українська сторона мусить усіма силами домагатися перерозслідування.

Але в дуже багатьох публікаціях (боюся сказати: в більшості) акцент зроблено зовсім не на упередженості розслідування. А на тому, що винесено в перший абзац — що Італія виявила ворожість і засудила українського солдата за виконання ним свого громадянського й професійного обов'язку. І на тому, що військового за дії в бою судив цивільний суд, а це — страшне порушення.

У деяких публікаціях побіжно згадано, а в деяких і взагалі не згадано «маленький» факт: Марків має італійське громадянство.

Насправді цей факт докорінно міняє юридичну ситуацію й незбагненно ускладнює її — й не на користь української сторони.

Термін «подвійне громадянство», взагалі-то, не зовсім точно змальовує те, що він позначає; вислів «подвійне громадянство» спонукає вважати «друге» громадянство таким собі «додатковим», «допоміжним», «громадянством № 2». (І, судячи з усього, чимало хто, зокрема й серед журналістів, саме так і вважає.) Насправді ж цей термін позначає одночасну наявність в особи двох або більше абсолютно рівноцінних і повноцінних громадянств, серед яких немає «першого та другого», «основного й додаткового» — всі вони насправді «номер 1».

Різні країни по-різному ставляться до множинного громадянства; однією з найліберальніших у цьому питанні країн є Ізраїль. Але навіть в ізраїльському законодавстві чітко записано: у своїх стосунках із Державою Ізраїль громадянин не має права посилатися на права та обов'язки, що випливають із його іншого громадянства. І таким є загальне правило: кожна країна, громадянином якої є людина з подвійним громадянством, ставиться до цієї людини як тільки до свого й виключно до свого громадянина. Інше її громадянство є в даній країні юридично нікчемним, воно не має значення.

Марківа було заарештовано в Болоньї. У будь-якій іншій країні Євросоюзу він міг би користуватися українським громадянством — якби міг довести, що от саме як громадянин України перебуває в ній на законних підставах. Але щойно він перетнув кордон Італії, його українське громадянство втратило актуальність — на весь час його перебування в Італії.

З українського погляду, громадянин України Віталій Марків на території України зі зброєю в руках захищав свою Батьківщину від ворожої агресії. З італійського погляду, громадянин Італії Віталій Марків без відома італійської влади поїхав до чужої країни, де зі зброєю в руках воював у чужій війні, у якій Італія участі не бере, й це вже саме по собі є порушенням італійських законів.

Хай хоч як непатріотично це виглядає, але з юридичної точки зору це — справжнісінька правда.

І той факт, що в Україні подвійне громадянство заборонене законом, справи не міняє: Україна не може скасувати або оголосити нечинним італійське громадянство Марківа, це може зробити лише Італія. Але італійські юристи тоді найперше спитають: якщо в Україні подвійне громадянство є незаконним — чому ж тоді Україна не оголосила нечинним українське громадянство Марківа? І переконати їх у протилежному, спростувати їхню позицію юридично буде неможливо.

Ситуація є винятково складною. І спрощувати її, замовчувати юридичні наслідки наявності в героя італійського громадянства — це вводити суспільство в оману. Це, коротко кажучи, казати неправду. Створювати хибну суспільну опінію й провокувати суспільство висувати хибні вимоги до української влади щодо її дій на захист Марківа.

Бо Україна справді має домагатися справедливого розслідування, докладати всіх зусиль задля цього. Але не з конфронтаційної позиції, бо ставити під сумнів саме право італійців судити власного громадянина за участь у чужій для Італії війні — це завідомо програти, завідомо приректи Марківа на довгі десятиліття у в'язниці. До того ж, звинувачувати Італію в буцімто неправомірності самого розслідування щодо Марківа — це, самі того не бажаючи, підігрувати російській пропаганді: то саме вона стверджує, що вороги України — на Заході.

Українці зможуть допомогти героєві лише в тому разі, якщо чітко уявлятимуть реальну юридичну ситуацію, а не конструюватимуть патріотичні, але хибні її тлумачення. Італійська сторона може взяти до уваги, що в Марківа є ще й українське громадянство, лише з доброї волі, але це зовсім не її обов'язок: отже, ми маємо закликати, а не вимагати.

Дивно, що ЗМІ не помічають однієї обставини: виглядає так, що, може бути, італійська феміда виявила упередженість до Марківа лише через те, що от він, під рукою, а ймовірних справжніх винуватців — російських бойовиків — Росія ніколи не видасть, і справа просто зависне. Тобто чи не йдеться про банальне бажання покарати не справді винного, а того, кого реально можна покарати? Так, це — припущення, але от саме як припущення воно заслуговує на існування.

Повне й правдиве висвітлення ситуації з Марківом мало б ще й виняткову загальносуспільну важливість. Адже чимало мисливців за подвійним громадянством упевнені, що це — просте колекціювання паспортів. А насправді подвійне громадянство несе в собі загрозу дуже важких для розв'язання правових колізій.

І коли нині Путін обіцяє роздавати жителям Донбасу російське громадянство, тим самим донбасівцям зовсім не зашкодило би знати: щойно вони отримають російські паспорти — й у їхніх стосунках із Російською Федерацією їхнє українське громадянство їм уже не допоможе, українські консульські установи будуть безсилими, а якщо вони в Росії потраплять у біду, росіяни з повним правом узагалі відмовлять їм у зустрічі з українським консулом. Бо для Росії вони будуть лише громадянами Росії. Більше того: Росія зможе забирати їх до російської армії й карати за ухиляння від того — а Україна ніяк не зможе їх із тієї халепи витягнути.

Фото: www.radiosvoboda.org