Ніяк не збагну, чому переважна більшість наших шанованих політичних експертів (дай їм Боже здоров'я) та людей, що реально працюють у виборчих штабах, настільки несерйозно ставиться до гіпотетичної участі у президентській кампанії коміка Володимира Зеленського. Колеги-політконсультанти переважно поблажливо посміхаються і в кращому випадку пророкують йому незавидну долю технічного кандидата «в тих, на кого поставить Бєня». Натомість ситуація зовсім не така проста й очевидна, як здається на перший погляд.

Основна думка, що лунає в публічних і непублічних оцінках його електоральних перспектив, зводиться до того, що нинішні симпатики Зеленського — переважно молодь півдня й частково сходу України, яку важко змобілізувати прийти на вибори і проголосувати. І що саме тому, мовляв, до Зеленського не варто ставитися серйозно — він не матиме на виборах тієї підтримки, що її наразі демонструє соціологія (а вона демонструє друге (!) місце коміка у президентських рейтингах).

Добре пам’ятаю вечір 31 березня 2006 року, коли у країні завершувалися чергові місцеві вибори, а ми з колегами очікували перших результатів у Києві. І вони не забарилися. Точніше — не забарився всюдисущий тоді Микола Томенко, який першим публічно заявив, що, за його інформацією, на виборах мера Києва переміг не Олександр Омельченко чи Віталій Кличко (між якими точилася основна боротьба), а… Леонід Черновецький.

Спочатку з цього всі посміялися. Потім почала надходити вже не інсайдерська інформація з паралельного підрахунку голосів, якою оперував пан Томенко, а результати екзит-полів, що також вказували на перемогу пана Черновецького. Згодом до цього додалися перші результати з дільниць, і сумнівів уже ні в кого не лишалося — на виборах мера Києва перемогла людина, яку під час кампанії мало хто сприймав усерйоз і інакше як клоуном не називав. До речі, клоун і комік — це з однієї опери. Чи то пак цирку.

Я далекий від думки, що комік Зеленський спроможний повторити своєрідний електоральний подвиг клоуна Черновецького в масштабах країни. Принаймні, далекий станом на тепер. Однак не полишає відчуття дежавю та переконання, що в переважній більшості оцінок електоральних перспектив Володимира Зеленського присутня системна помилка. А саме — неправильне визначення електорату, на який він орієнтуватиметься.

Це — не молодь або переважно не молодь. Не треба плутати команду КВН із 90-х і серйозний телебізнес 2000-х і 2010-х. Потенційний електорат пана Зеленського — це люди старші 45–50 років, переважно жінки, в основному патріотично налаштовані, але без різких ухилів у правий бік політичного спектру. Люди, які ще пам’ятають Радянський Союз (і передусім свою молодість у ньому), переважно підтримували Майдан і його цінності (але не активно), мають запит на встановлення соціальної справедливості та критично налаштовані до нинішнього стану речей в країні.

Водночас вони «телезалежні», не дуже обізнані в тонкощах маніпулятивних технологій і, відповідно, легко вразливі для них. Природно, що цей портрет потенційного виборця пана Зеленського збігається з аудиторією каналу «1+1», де виходять його шоу та серіал. Зауважу, що «Плюси» Ігоря Коломойського — це не NewsOne і «112» під контролем Медведчука, які фактично відкрито працюють на ворога, а навпаки — з часів Майдану вони надійно й міцно «закамуфльовані» під патріотизм. Тому участь пана Зеленського у виборах і активна його підтримка цим каналом має насторожити технологів саме «патріотичних» кандидатів. Оскільки саме в них він відтягуватиме «центристські патріотичні голоси», й саме цих голосів комусь може не вистачити для виходу в другий тур і подальшої перемоги в ньому. Наразі ми залишаємо за дужками необхідність конвертувати результати соціології в реальні голоси виборців, віддані за Зеленського. Зауважмо лише, що всі організаційні і фінансові можливості у власника «Плюсів» для цього є, і, безумовно, вони будуть використані.

На відміну від молоді, частина якої справді підтримує пана Зеленського (правда, лише в Інстаграмі), глядачі «Плюсів» є активними і дисциплінованими виборцями, які прийдуть і проголосують за, як їм здається, найкращого кандидата у президенти. А яким має бути «найкращий президент», нам уже показували. І нагадають іще раз — детальніше й об’ємніше — у третьому сезоні серіалу «Слуга народу», показ якого заплановано на самий пік виборчої кампанії. «Совпадєніє?» Не думаю, що тут обійшлося без бажання власника «Плюсів» Ігоря Коломойського відігратися на людях, які не вважають, що його патріотичні послуги на посаді голови Дніпропетровської ОДА в перший рік війни мають оплачуватися аж так дорого для країни.

Навіть не сумніваюся, що справжній «президент — слуга народу» у виконанні Володимира Зеленського невдовзі розкаже у прайм-таймі, як нам усім правильно досягати миру, долати бідність та боротися з корупцією (проблеми, що найбільше турбують українців); яка насправді має бути армія, мова, віра та навіть як правильно отримувати томос і вводити воєнний стан.

Головне, щоб іронічні посмішки з коміка в результаті не призвели до реального цирку. Цього разу — сумного.

Фото: Андрій Смолій, Фейсбук