Нещодавно ігрова повнометражна стрічка українського режисера Романа Бондарчука «Вулкан» здобула Гран-прі кінофестивалю «Золотий абрикос» у Вірменії. Через кілька днів після цього фільм було показано в Міжнародній конкурсній програмі 9-го Одеського міжнародного кінофестивалю.

«Вулкан» розповідає про перекладача Лукаса, який у складі моніторингової місії ОБСЄ вирушає на кордон із Кримом, але раптова несправність машини та збіг обставин залишають його в Бериславі (Херсонська область) і знайомлять із сім’єю місцевого мешканця дяді Вови. Дивний та містичний світ, що відкривається перед Лукасом (який, крім іншого, переживає внутрішню кризу і шукає смисл життя), змінює його світосприйняття назавжди.

Для документаліста Романа Бондарчука («Українські шерифи», Dixie Land тощо) «Вулкан» став дебютним повнометражним ігровим фільмом. Із самого початку він задумувався як документальний — режисер фільмував реального мешканця Херсонщини дядю Вову, але герой стрічки пішов із життя, тож було прийнято рішення відтворити його в ігровому кіно.

Дебютним «Вулкан» став і для виконавця головної ролі — українського звукорежисера Сергія Степанського («Плем’я», «Нюхач», «Стрімголов», «Рівень чорного» тощо), який має премію «Золота Дзиґа» за роботу зі звуком у стрічці «Стрімголов» Марини Степанської.

У фільмі також зіграли Віктор Жданов — зірка «Кіборгів» (володар «Золотої Дзиґи» за роль у цій стрічці) та Христина Дейлик, для якої це перша роль у кіно.

Фільм створено у співпраці з Німеччиною та Монако. Світова прем’єра відбулася в рамках конкурсної програми East of the West 53-го Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах. «Вулкан» також брав участь у позаконкурсній програмі Мюнхенського кінофестивалю. Незабаром його буде показано на фестивалях Beast (Португалія), Haifa (Ізраїль), Cottbus (Німеччина) та інших, включаючи фестивалі в Китаї та Бразилії. 

Після національної прем’єри фільму на Одеському кінофестивалі «Детектор медіа» поговорив із Романом Бондарчуком про роботу над стрічкою та про її майбутнє, зокрема, чи братиме режисер участь у національному відборі на «Оскар».

— Романе, вітаю з перемогою на фестивалі у Вірменії. «Вулкан» — це ваш дебют в ігровому повнометражному кіно. Він став для вас наступною логічною сходинкою в режисерській кар’єрі чи певним викликом, адже від самого початку планувався все-таки як документальний? І що вам зрештою ближче — ігрове чи документальне?

— Я практикував і те, й те. Не бачу особливої різниці між ігровим і документальним, це завжди кіно, хоча йдеться про різні енергії: в документальному ти накопичуєш якісь історії, знайомства і враження, а в ігровому маєш уже накопичене максимально якісно, наскільки зможеш, висловити.

Я прийшов до ігрового кіно логічно: знімав дядю Вову, його не стало, але залишилося багато відео, яке дуже хотілося перетворити на фільм, бо це важливий, цікавий матеріал, що багато розповідає нам про нас самих. Під час зйомок «Вулкана» ми фільмували справжніх жителів Берислава, в кожного з них є своя життєва історія, і в нас назбиралися цілі блокноти їхніх розповідей про життя.

Працюючи над документальним фільмом, можна приїхати з камерою й десять днів її не вмикати, бо нічого не відбувається. Це по-своєму дуже важко, бо ти розумієш, що час іде, а ти нічого не робиш і ніяк вплинути на ситуацію не можеш. Ігрове кіно — це більше питання про фінансування й можливість почати роботу, бо знімальний період значно дорожчий: ти все маєш і знаєш, але чекаєш, можливо, роками, коли знайдуться кошти.

Я би не сказав, що документальне або ігрове робити легше чи важливіше, це однаково сильно знімає стружку й до самого дня прем’єри дуже хвилює.

— Ви запросили на головну роль звукорежисера, свого друга Сергія Степанського, для якого це була перша роль у кіно. У зв’язку з цим питання: чи відчуваєте ви брак професійних українських акторів?

— У мене трохи специфічні вимоги до акторів, я хочу більше типажів. Для мене дуже важливими є і засмага, й колір обличчя, й акцент, і пластика. Часто хороший актор поруч із цими типажами — надто хороший. А мені потрібно створити з них усіх цілісний світ.

Історія із запрошенням Степанського сталася через те, що хотілося мати в кадрі трохи відсутню людину, дуже безпосередню. Я радий, що прийняв це рішення, тепер мені складно уявити ще когось у цій ролі, хоча кастинг тривав дуже довго й ми пробували багатьох людей, у тому числі іноземних акторів.

До нас прийшов Віктор Жданов — актор, який працював у Херсонському обласному драматичному театрі, потім у Донецькому обласному драматичному театрі, виїхав звідти, коли там уже почали стріляти, нині працює в Київському академічному театрі драми та комедії на Лівому березі. Коли він прийшов до нас, його ще дуже мало звали в кіно, переважно були якісь серіали, де він грав кровожерливих бандитів: з’являвся в кадрі, робив якісь жахи, його вбивали. І тут я бачу, що це фантастична людина, дуже пластична, цікава, і в його реакціях немає жодної фальші.

Слава богу, наша кіноіндустрія ворушиться, у Жданова з’явилися «Кіборги», тепер він знімається у стрічці «Захар Беркут», і я впевнений: якщо все буде добре, через кілька років він стане справжньою українською зіркою.

Те ж стосується і Христини Дейлик, яка закінчила курс Дмитра Богомазова і працює в Київському академічному театрі юного глядача. Це її перша роль у кіно.

Я би дуже хотів, щоб у нас з’являлися актори, яких ми впізнавали б і на яких ішли. І щоб це було автономно, а не як раніше, коли привозили іноземців, росіян, а наших брали на якісь епізодичні ролі.

— Чи маєте плани на прокат «Вулкана» в Україні, можете назвати приблизні дати?

— Нехай спочатку відбудуться прем’єри в усіх країнах, які були задіяні у виробництві, тоді ми зможемо подумати про прокат.

— У серпні Український оскарівський комітет розпочне прийом заявок на участь у національному відборі представника на «Оскар» (власне, прийом розпочався 1 серпня). Два роки тому ваш документальний повнометражний фільм «Українські шерифи» було висунуто комітетом на цю премію. Чи плануєте ви подавати «Вулкан»?

— Я не можу зараз сказати, бо ми ще цього не обговорювали (на сьогодні відомо, що стрічка буде брати участь у відборі, так само як «Кіборги» Ахтема Сеітаблаєва, «Донбас» Сергія Лозниці, «Брама» Володимира Тихого. — Авт).

Ми робили цей фільм доволі довго, точно не для «Оскара», це трошки інший шлях. Наразі вийшли рецензії, Hollywood Reporter написав, що вони бачать потенціал і чекають, що ми це зробимо. Але «Оскар» — це гігантська машина, дуже дорога, в Америці все впирається у гроші, й бюджет промокампанії може дорівнювати бюджету окремого фільму.

— Ваш попередній непростий досвід промотування стрічки в Америці перед премією «Оскар» не відняв у вас бажання подаватися ще раз?

— Ми багато чого навчилися. Ми тоді приїхали в абсолютно чуже, незнайоме місце, вчилися на власних ґулях — знайомилися з людьми в ліфті, вдиралися на чиїсь прийоми і влаштовували там скраю столу свій, нам допомагали якісь німецькі стипендіати, які просто прийшли на показ «Українських шерифів» і вподобали фільм. Вони проходили стипендію на віллі Томаса Манна і вирішили її задіяти: варили німецькі сосиски, а ми привозили вино на велосипедах — у такому форматі ми багато зрозуміли про те, що і як там працює й куди докладати зусиль. Я вважаю, що це цінний досвід, важливий; якби ми знову опинилися в такій ситуації, змогли би набагато більше досягти.

А ще в нас є продюсер Мішель Меркт, який працював над французько-швейцарською анімацією «Життя кабачка», драмою «Тоні Ердманн», що увійшла в шорт-лист премії «Оскар» у 2017 році. Це досвідчена людина з великими зв’язками і можливостями, і я думаю, це нам теж допомогло би.

— Які проекти є в розробці зараз?

— У нас залишилося багато матеріалів із «Українських шерифів», із них може вийти трагікомедія про двох людей, які намагаються навести лад в окремо взятому селищі. Із «Вулкана» можна зробити безумний жанровий вестерн. Наразі розпочали роботу над новим сценарієм ігрового фільму. 

Фото: ОМКФ