Координатор проектів ОБСЄ в Україні діє з 1999 року. На відміну від Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, завдання якої полягає у збиранні інформації, звітуванні про ситуацію з безпекою та встановленні фактів про конкретні події на місцях, мандат Координатора проектів полягає у плануванні, виконанні та моніторингу проектів, спрямованих на надання підтримки Україні в реалізації зобов’язань, які вона взяла на себе як держава — учасниця ОБСЄ.

Напрямки діяльності Координатора проектів доволі різноманітні і включають крім медійної складової проектні ініціативи з реформи судочинства, належного урядування, реформування правоохоронних органів, протимінної діяльності, забезпечення кібербезпеки, охорони довкілля, гендерної рівності, протидії торгівлі людьми тощо.

У сфері медіарозвитку останні роки пріоритетами Координатора проектів були безпека журналістів та журналістика конфлікту. З минулого року — ще й реформування державної та комунальної друкованої преси. Зовсім нещодавно активно почали працювати з питаннями журналістської етики та саморегулювання.

Робота Марини Безкоровайної та її колег не підпорядкована діяльності Представниці ОБСЄ з питань свободи медіа Дуні Міятович, яка — серед іншого — здійснює моніторинг дотримання прав журналістів у 57 державах — учасницях ОБСЄ та робить заяви щодо їх порушень. В Україні ці дві структури ОБСЄ нерідко плутають.

«Ми, звісно, координуємося й підтримуємо одне одного. Колеги в деяких випадках звертаються до нас на етапі збору інформації щодо певних порушень. Ми спираємося на їхні рекомендації та експертизу у своїй проектній діяльності. Але більша частина наших розробок виконана власними силами, причому дуже допомагає те, що ми за специфікою нашого мандату маємо рівнозначно партнерські відносини як із громадянським суспільством, так і владними органами, і навіть часто виступаємо зв’язувальною ланкою між ними. Гарний приклад — коли за нашого сприяння було проведено кілька обговорень між “Громадським ТБ” та Міністерством оборони України й Генштабом після виходу сюжету “Бої за промку”. Ми стали діалоговою платформою, надали їм двох експертів-медіаторів, щоби допомогти розв’язати суперечливу ситуацію, що виникла навколо сюжету», — розповіла Марина.

В інтерв’ю Марина Безкоровайна детальніше розказала про проект підтримки роздержавлення в Україні, роботу з конкретними редакціями, а також про плани Координатора проектів ОБСЄ на 2017 рік у медійній сфері.

— Марино, ОБСЄ впроваджує проект підтримки п’яти українських комунальних друкованих видань, які реформуються відповідно до закону про роздержавлення преси. Чому ОБСЄ взялася за цей напрям?

— ОБСЄ дуже вітала прийняття закону про реформування державних та комунальних ЗМІ. Ми переконані, що ця реформа, а також створення суспільного мовлення є двома наріжними каменями як для просування демократичних стандартів, так і для формування здорового медійного середовища. Більше того, ми дуже чекали на закон про роздержавлення, оскільки ще до його прийняття мали певні задуми.

Наш проект триватиме всі три роки реформи — тобто до кінця 2018 року. Увесь цей період ми плануємо надавати підтримку обраним газетам. А це обласна газета «Запорізька правда» та районні «Надросся» м. Корсуня-Шевченківського Черкаської області, «Край» м. Городенки Івано-Франківської області, «Край Кам’янецький» м. Кам’янця-Подільського на Хмельниччині та «Обрії Ізюмщини» м. Ізюма на Харківщині.

— Чому ви вибрали саме ці видання?

— Ми разом із членами робочої групи, сформованої для цього з медіаорганізацій та представників Держкомтелерадіо — нашого головного партнера в цьому проекті, вибрали їх за відповідними критеріями. Ми враховували їхні наявні технічні й людські можливості, вже наявні надбання, бачення власного розвитку на найближчі роки, рівень умотивованості. У нас був відкритий конкурс, про який ми повідомляли через Держкомтелерадіо, НСЖУ та інші партнерські організації.

Головним завданням проекту є розробка алгоритмів на базі досвіду кожної з відібраних редакцій. Ці видання є різними за покриттям і специфікою. Моделі, які ми застосуємо до них, зможуть використати інші видання. Тримаючи це на думці, ми й проводили відбір.

— Хто партнери проекту в Україні?

— Проект ми здійснюємо на запит Держкомтелерадіо, вони і є ключовим партнером. Крім них, нам вдалося сформувати досить потужну коаліцію з провідних медіаорганізацій, таких як Українська асоціація медіабізнесу, Національна спілка журналістів, Інститут розвитку регіональної преси, Інститут масової інформації, Центр демократії та верховенства права. Намагаємося долучати й Асоціацію міст України.

— Що вже було зроблено за час проекту?

— Як і на всіх, на нас вплинула затримка із прийняттям постанови Кабміну про затверджений перелік друкованих ЗМІ, що реформуються, тож ми розпочали активну фазу лише в останні три місяці 2016-го. Упродовж цього часу ми оцінювали потреби видань, виїжджаючи на місце з експертами. Проводили мозкові штурми, стратегічні сесії, накидали з кожною редакцією план розвитку на 3–5 років. На основі цих зустрічей ми тепер розробляємо покроковий алгоритм для редакцій. Він складатиметься з визначення мети видання, його оптимальної рекомендованої структури, штатного розподілу обов’язків, плану виробництва контенту, плану розповсюдження та маркетингу, посилення присутності в мережевих ресурсах та мультиплатформності.

Ми намагаємося всі наші активності планувати з урахуванням реформи децентралізації. Мотивуємо редакції ставати платформою, де могли би зустрічатися і спілкуватися як органи місцевої влади, так і громада. А отже ставати майданчиком обговорення болючих речей і важливих меседжів до влади; ланкою і водночас гравцем у децентралізаційних процесах.

Для кожної з наших редакцій ми проводили фокус-групові дослідження аудиторії. У цьому для всіх видань спільним було те, що довіра до місцевої друкованої преси значно перевищує довіру до національних медіа, ТБ та інтернету. Люди в першу чергу шукають новини в них. Такий капітал довіри є дуже хорошим стартовим майданчиком для видань.

До кожного з п’яти видань прикріплений експерт, який стежить за виконанням редакцією плану. Ми жартуємо, що наші експерти мають своїх «підопічних», як тренери шоу «Голос країни». Найбільш нагальною проблемою на першому етапі було юридичне оформлення трансформації від комунальної власності до приватної. У газет із нашої п’ятірки все було нормально, але ми знаємо, що є й інші випадки — коли представники місцевої влади в різний спосіб перешкоджають редакціям, відмовляються виходити зі співзасновників. Щоби реагувати на подібні випадки, ми запустили на запит НСЖУ гарячу лінію, до якої може звернутися будь-яка редакція, що потребує юридичної підтримки. Ми зібрали багато негативних прецедентів, а стосовно 35 з них експерти проекту надали детальні роз’яснення.

Експерт Борис Родієвський проводить сесію стратегічного планування для газети «Надросся». Фото Євгена Малолєтки

На основі зібраної інформації наша робоча група розробила проект змін до Закону «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». Тепер ми обговорюємо практичні механізми унеможливлення бездіяльності співзасновників та прямого перешкоджання роздержавленню. Радше за все буде запропоновано визначити певний термін, упродовж якого редакція — у випадку, якщо співзасновники не робитимуть ніяких кроків — автоматично вважатиметься такою, що хоче реформуватися. Також обговорюється питання доцільності заборони в законі співзасновникам без згоди редакції відчужувати майно чи змінювати його балансоутримувача, а також міняти склад редакції і, що найважливіше, головного редактора. Озираючись на досвід колег із гарячої лінії — це найпоширеніші приклади перешкоджання.

— Коли передасте ваші пропозиції щодо змін до закону владі?

— Ми передамо пакет поправок Держкомтелерадіо, й надалі вже він вирішуватиме, чи представлять поправки через Кабмін, чи через профільний комітет Верховної Ради. Хотілося б у лютому вже почати цей процес.

У 2017 році ми плануємо продовжувати цю роботу, розробити індивідуальні тренінгові програми для кожної редакції, працювати над підвищенням професійної спроможності працівників — а це окремі навчальні програми для керівного персоналу, редакторів, маркетологів, осіб, що відповідають за розповсюдження, бухгалтерів. Окрема програма і для творчого складу — журналістів, а також про мультиплатформність — соцмережі. Роботи багато, але нам дуже пощастило з експертами, які працюють у цьому проекті. Вони всі дуже вмотивовані й справді ставляться до цього як до виклику. Всі в комунікації з підопічними, швидко реагують на запити й творчо підходять до розробки тренінгових програм.

— Який відгук отримуєте від редакцій, які взяли під своє крило?

— Більшості державних та комунальних видань, за нашими спостереженнями, звісно, важко відмовитися від «покровителя», який їх субсидував протягом тривалого часу, й усвідомити, що виходиш у відкрите конкурентне середовище. Складно підлаштуватися до вимог медіаринку, який сам по собі є динамічним та вимогливим. Але ми намагаємося донести до редакцій думку, що попри те, що впродовж 2017–2018 років ще передбачена певна сума державного фінансування, треба змінювати мислення, переходити на бізнесові рейки й реагувати на потреби аудиторії.

За моїми переконаннями, ключовий фактор будь-якого успіху чи невдачі — люди. Нам пощастило, бо наші редакції вмотивовані й хочуть учитися. Хтось уже й сам може тренувати й передавати свій досвід. Хтось має величезний потенціал, але треба скерувати й навчити бачити можливості.

— Чи будете брати собі інші редакції в «підопічні»? Які плани на 2017-й рік по цьому проекту?

— Мабуть, ні. Ми дискутували про це, але ресурси обмежені, тож ми вирішили, що краще якісніше попрацювати з цими п’ятьма газетами, аби краще виробити алгоритми, які вже зможуть використовувати інші.

Цього року ми плануємо запустити онлайн-портал із усіма напрацюваннями з теми роздержавлення. 244 редакції пішли на реформування. Ми не можемо безпосередньо підтримати всіх, проте хочемо передати знання якомога більшій кількості. На порталі буде розміщено ключові нормативно-правові документи, юридичні пам’ятки й аналіз, покроковий алгоритм із реформування самої редакції та управління газетою як медіабізнесом. Навчальні курси, відеолекції й матеріали. Хочемо, щоби портал з’явився в мережі десь у травні — червні.

Цього року в багатьох колег-донорів будуть запускатися прицільні проекти з підтримки газет, що реформуються. У першу чергу це Рада Європи, IREX, інші інституції та агенції. Тож раджу газетам, які роздержавлюються, за цим стежити. Буде багато цікавих можливостей, обмінів досвідом, закордонних поїздок.

— Яких результатів ОБСЄ очікує після завершення проекту підтримки роздержавлення українських ЗМІ?

— Особисто для мене результат лежатиме в ціннісній площині — це усвідомлення регіональними журналістами й редакціями, що можна бути незалежними від держави і впливати на громаду, стати рушієм змін. Ну і, звісно, вихід на самоокупність.

— Які ще медійні проекти підтримує Координатор проектів ОБСЄ в Україні?

— У 2016-му за фінансування Посольства Великобританії в Україні ми розпочали першу фазу проекту з підтримки конфліктно чутливої журналістики. Конфлікт на сході нашої держави кардинально змінив суспільство й поставив численні виклики перед журналістами, багато хто з яких, здається, донедавна й не усвідомлював повною мірою своєї ролі у формуванні публічного дискурсу та громадської думки. Нашою метою було підняти дискусію про роль журналістів та медіа в конфліктному та постконфліктному суспільстві, як бачимо — актуальності ця тема не втратила, відкритих запитань більшає, рішення знаходити так само непросто.

У рамках цієї ініціативи ми провели на запит Міністерства оборони України тренінги з безпеки для журналістів, що працюють на передовій. Тренерами виступили представники британської компанії First Option, а тренінги відбувалися на Яворівському полігоні. Також ми випустили посібник «Журналістика в умовах конфлікту: передовий досвід та рекомендації», в якому зібрали поради від найкращих фахівців із міжнародного гуманітарного права та гуманітарних комунікацій, медіаекспертів та журналістів із багатим досвідом роботи в конфліктних точках.

Окремо хочу згадати зроблене в рамках проекту «Детектором медіа» дослідження «Долаючи бар’єри», яке вважаю надзвичайно вдалим продуктом. Розпочавши із моніторингу практик висвітлення конфлікту та дотичних тем у друкованих, онлайн-ЗМІ та на телеканалах («що і як»), дослідники перейшли до вивчення особистісних установок («чому?»), яких дотримуються журналісти. Результати цікаві: респонденти говорили про фактичну відсутність редакційного тиску (на відміну від політичних тем) у висвітленні чутливих тематик і про те, що зрештою рішення, що і як писати, приймає сам журналіст, але за відсутності інституалізованих практик журналісти не певні щодо можливостей застосування традиційних стандартів журналістики в умовах українського інформаційного середовища. Це веде до самоцензури й самообмежень — а отже багато складних і важливих тем залишаються невисвітленими.

Хтось у такій ситуації вважає, що переважати мають патріотичні почуття, хтось — що стандарти й професіоналізм, і в нас немає універсального рішення, яке можна було би запропонувати. Наше подальше завдання в цьому проекті — «зміцнити інтелектуальну спроможність», надати журналістам якомога більше інформації та знань, щоби вони могли краще засвоїти ту потужну роль, яку відіграють медіа у формуванні суспільного дискурсу в часи напруги, і зробити усвідомлений вибір.

— ОБСЄ активно підтримала «перезавантаження» Комісії з журналістської етики. Ви й раніше підтримували КЖЕ?

— ОБСЄ підтримує процес у ширшому контексті — саморегуляцію ЗМІ та повернення до обговорення стандартів журналістської етики. За моїм відчуттям, якщо подивитися на атомізацію медіаспільноти, яка відбувається, на багатоманітність у ній думок та позицій, усе ще не вистачає якоїсь інституції чи руху, які би могли слугувати орієнтиром для журналістів у прийнятті рішення.

Ми в своїй роботі найближче зіткнулися з питанням саморегуляції та застосування етичних стандартів для медійної спільноти в контексті конфліктної ситуації на сході України. Із роздержавленням саморегуляція набула ще більшої значущості — як інструмент забезпечення незалежності редакцій від органів влади.

Ще на початку минулого року стало очевидно, що в середовищі формується запит на платформи для «внутрішньоцехового» обговорення випадків етичного характеру та на авторитетні саморегуляційні інституції для пошуку рішень таких ситуацій. У першу чергу це показало емоційне обговорення етичних питань у соцмережах, яке не сприяло консолідації журналістської спільноти. Позитивним першим кроком стало створення Незалежної медійної ради (НМР), і пізніше в грудні — «перезавантаження» Комісії з журналістської етики.

НМР, незважаючи на трохи нестандартний як для органу журналістської саморегуляції склад — більшість юристів серед членів-експертів, упродовж року роботи показала дуже хороші результати як для моніторингового та консультативного органу. А теперішній склад КЖЕ, до якого увійшли журналісти, представники професійних асоціацій, правозахисники та медіанауковці, мені здається, дозволить виконати не лише «програму мінімум» — розгляд суперечливих рішень етичного характеру, а й «програму максимум» — об’єднання медіаспільноти довкола цінностей якісної журналістики.

Не слід забувати і про те, що КЖЕ є членом регіональної мережі органів саморегуляції, до якої входять такі ж організації із Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії та Молдови — і це корисний ресурс, особливо коли медійний простір регіону стикається зі спільними викликами.

— Які саморегуляційні моделі можуть бути застосовані в Україні?

— На мою думку, в НМР та КЖЕ є хороша перспектива співпраці, де Рада виступала би як експертний моніторинговий та консультативний орган щодо дотримання медійниками норм законодавства та ключових професійних стандартів, а Комісія, окрім розгляду скарг, взяла би на себе розвиток та впорядкування етичних стандартів, їх подальше пропагування та підвищення поваги до них із боку журналістського середовища.

Ну й оскільки питання було про моделі саморегуляції, хочу дуже коротко згадати про прес-омбудсменів. Моделі прес-рад та прес-омбудсменів не є взаємовиключними, вони цілком можуть застосовуватися паралельно. Інститут прес-омбудсмена передбачає введення в редакції окремої посади, рівної за статусом та рівнем оплати з посадою головного редактора, яку зазвичай обіймає досвідчений та авторитетний журналіст, чиє завданням — розглядати й реагувати на скарги, що надходять від аудиторії стосовно  конкретних матеріалів. Тут ключовою є гарантія для прес-омбудсмена вільно критикувати журналістів та керівництво свого медіа, й готовність останніх цю критику адекватно сприймати й реагувати на неї. Зазвичай медіа приймає рішення про введення посади омбудсмена після кризи стосунків зі своєю аудиторією. Так було в газети New York Times у 2003 році — після того як одного з журналістів видання було звинувачено у плагіаті. Модель прес-омбудсменів в окремих виданнях найбільше застосовується у США, Великобританії, Нідерландах, Франції та Швеції.

— Що ще в планах у рамках медійної програми?

— 2017 рік ми відкрили 3 лютого міжнародною конференцію «Безпека журналістів: ключова вимога для гарантування свободи ЗМІ», яку проводили на окремий запит Міністерства закордонних справ. До розмови приєдналися Представниця ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Дуня Міятовіч, колеги з ЮНЕСКО та Ради Європи, представники ключових медійних організацій. Обговорили тему, яка, на превеликий жаль, не сходить із порядку денного — стан розслідування правопорушень проти журналістів. Презентували проект розроблених медійними організаціями змін до законодавства та спробували обговорити конкретний план подальших дій, базуючись на розроблених раніше рекомендаціях офісу Ради Європи.

Триватиме робота із реформування друкованих ЗМІ. Продовжуватимемо проект із конфліктно чутливої журналістики, плануємо низку освітніх заходів та обговорень за участі журналістів та громадянського суспільства. Я думаю, що цього року ми будемо фокусуватися на наближених до лінії контакту територіях.

Крім того, розпочнемо співпрацю з викладачами факультетів журналістики — хочемо спільно розробити рекомендації щодо викладання журналістики конфлікту. Міністерство освіти зможе розглянути можливість включення їх до курсу журналістської етики.

— Це новий для вас напрям. Як саме відбуватиметься співпраця з викладачами? Ви вже обрали виші?

— Ні, ще не обрали. Ми плануємо провести низку семінарів для викладачів з цієї теми. Я думаю, що ми візьмемо два-три «пілотні» виші з різних регіонів України й, зокрема, обов’язково візьмемо виш зі сходу України. Хоча журналісти в зону конфлікту їздять із усіх областей. Найближчими місяцями проїдемося по ключових університетах і зустрінемося з викладацьким складом. Нашою цільовою аудиторією будуть викладачі, а не студенти, бо ресурси, на жаль, не такі великі, як хотілося б.

Буквально вчора ми також обговорювали можливість нового проекту, спрямованого на покращення журналістської освіти. Але поки що ніяких деталей розповісти не можу — скажу тільки, що ми детально вивчаємо звіт «Детектора медіа» про стан журналістської освіти в Україні. Робота дуже складна, її непочатий край. Але ми дивимося в цьому напрямі.

Автор портретного фото — Андрій Кравченко

Фото з тренінгів — Еміне Зіятдінова