Ультрапатріотизм, непрофесіоналізм і самоцензура: на які недуги хворіють регіональні ЗМІ

Ультрапатріотизм, непрофесіоналізм і самоцензура: на які недуги хворіють регіональні ЗМІ

27 Жовтня 2016
2404
27 Жовтня 2016
12:49

Ультрапатріотизм, непрофесіоналізм і самоцензура: на які недуги хворіють регіональні ЗМІ

2404
21 жовтня 2016 року Інститут масової інформації провів конференцію «Якість українських медіа: сучасний стан, нагальні потреби, перспективи», під час якої, зокрема, представив результати моніторингу місцевих ЗМІ в десяти регіонах України
Ультрапатріотизм, непрофесіоналізм і самоцензура: на які недуги хворіють регіональні ЗМІ
Ультрапатріотизм, непрофесіоналізм і самоцензура: на які недуги хворіють регіональні ЗМІ

У вступному слові виконавча директорка ІМІ Оксана Романюк зазначила, що наразі журналістська спільнота є дуже роз’єднаною, бракує лідерів думок, а тому вкрай важливо говорити про якість журналістської роботи: «Ходить багато чуток про те, що відбувається зараз із журналістами, із якістю матеріалів, із стандартами професії. Обговорюють і те, що медіасередовище розділилося на “слава Україні”-журналістів, тих, хто сповідують стандарти ВВС (як їм здається), і опозиційних. На мою думку, ця радикалізація є штучною, ситуацію можна змінити, якщо базуватися на журналістській етиці, стандартах, і це платформа, де ми можемо знайти те, що нас об’єднує. І говорити про це треба сухо та спокійно».

Напередодні, 20 жовтня, ІМІ презентував моніторинг десяти загальноукраїнських веб-сайтів щодо дотримання журналістських стандартів, який показав, що дійсно є проблеми з джерелами інформації, експертною думкою – практично 100% новин, які було досліджено, не мали жодного коментаря експертів, хіба що був деякий відсоток матеріалів із мінімальними роз’ясненнями.

Директорка ІМІ також зазначила, що вражає надзвичайно велика кількість «джинси» в «тихий» період, коли в країні немає політичних викликів. Крім того, є проблема зі збільшенням кількості «жовтих» матеріалів.

Також ІМІ провів ще один моніторинг – якості регіональних засобів масової інформації. Експерти дослідили десять регіонів України: Харків, Херсон, Одесу, Запоріжжя, Дніпро, Вінницю, Чернівці, Луцьк і Ужгород. Експертка Інституту масової інформації Олена Голуб під час конференції підкреслила, що основними проблемами українських медіа залишаються вплив їхніх власників на редакційну політику та «джинса», які безпосередньо або опосередковано впливають на журналістські стандарти.

«За результатами наших досліджень, журналістські матеріали не є поганими за якістю, але містять дуже велику кількість “джинси”, у якій немає балансу, часто порушено стандарти достовірності й точності», – додала вона.

Дослідження контенту

Моніторинг ІМІ показав, що лише 75% матеріалів висвітлюють суспільно важливі теми (у тому числі, кримінал і надзвичайні ситуації, які сягають близько 30% від усіх матеріалів).

Лише 2% контенту стосуються освіти, найбільше такої інформації подають харківські ЗМІ (близько 6%), найменше – одеські (0,5%). Усього 2% матеріалів – на тему здоров’я, Луцьк висвітлює тему найкраще з досліджених регіональних медіа (4%), Вінниця й Ужгород приділяють їй найменше уваги (0,5%). Інформація про економіку подається в 5% матеріалів, Харків лідирує за висвітленням теми (8%), Полтава висвітлює її найгірше (2%).

Теми політики стосувалися 9% досліджених матеріалів, державного управління – 15%, АТО – 3%, КВГ (конфліктно вразливих груп населення) – 2%, міжнародних новин – 3%, теми окупованих територій – 0,5%. Моніторинг ІМІ показав також, що регіональні медіа зовсім не висвітлюють новини з Росії – 0%.

«Наші ЗМІ діють дуже ситуативно – що відбувається, те й описують. Ніякі суспільно важливі теми не піднімаються ними спеціально. Тобто регіональні медіа не займаються продукуванням власного контенту. Саме це дає такий високий відсоток інформації про насилля, надзвичайні події тощо», – прокоментувала Олена Голуб.

Моніторинг джерел інформації

Експертка ІМІ зазначила, що результати дослідження використання джерел потішили, бо третина інформації отримана від власних кореспондентів, які є першоджерелом.

Досить часто журналісти посилаються на повідомлення від офіційних структур або прес-релізи, що теж є промовистим показником.

Прикрістю виявилося те, що практично в 16% матеріалів джерело не вказано, тобто порушено стандарт достовірності.

 

«Джинса» в регіонах

Полтава вдруге, за дослідженнями ІМІ, показала найбільші результати щодо матеріалів із ознаками замовності, Волинь – найменші.

Також моніторинг засвідчив: регіональні медіа подають більше політичної «джинси», ніж комерційної.

«У загальноукраїнських ЗМІ ситуація подібна», – підкреслила пані Голуб.

 

Жінки в медіа

ІМІ дослідив і гендерний аспект, аби визначити, як в українських ЗМІ представлені жінки. У середньому лише четверта частина новин стосувалася жінок, як експерток їх залучено також у чверті матеріалів. Найвищий показник – у волинських і харківських ЗМІ, найнижчий – в Одесі та Чернівцях.

Про конкретні проблеми регіональних ЗМІ на прикладі Запорізької області слухачам конференції розповіла журналістка, викладачка кафедри журналістики Запорізького національного університету Наталя Виговська. Вона зазначила, що чимдалі вивчає журналістику, тим більше розуміє, що багато залежить не від знань, а від особистості самого журналіста. У регіональних вишах найбільша проблема полягає в тому, що система вищої освіти надто інертна, серед викладачів мало практиків.

«Мої випускники приходять до мене і скаржаться, що стандарти, яких їх навчили, нікому не потрібні, бо в реальному світі пропорція між медіа, що мають яскраво вираженого власника, і медіа, які сприймають себе як бізнес, грає не на користь останніх. Це одиниці, які, по суті, створюють майбутнє професійної журналістики», – підкреслила пані Виговська.

Вона виділила такі проблеми контенту регіональних медіа:

  1. Застаріле сприйняття потреб аудиторії, можливо, узагалі відсутність розуміння.
  2. Стрічка регіональних ЗМІ – це гонитва за кількістю, а не за якістю новин (майже правило: чим більше новин у стрічці – тим менше якості).
  3. Дефіцит аналітики, а також профанація аналітичних журналістських жанрів і розслідувань.
  4. «Паркет» і дефіцит «живих» новин.

За словами Наталі Виговської, найбільшим попитом у споживачів новин Запорізької області користуються теми війни на Сході України та боротьби з корупцією, бізнес й економіка – ті галузі, матеріалів про які жителям Запоріжжя не вистачає в місцевих ЗМІ.

Серед причин не найкращого стану сучасної української журналістики експертка назвала такі:

  • значні проблеми зі сприйняттям свого медіа як бізнесу або як краудфандингового проекту, мета якого – користь для аудиторії;
  • неадекватні вимоги власників або редактора до медіа, їхній уплив на редакційну політику і контент;
  • загальна бідність і низький рівень заробітної платні в галузі (при тому, що журналісти корпоративних медіа розбещені високими гонорарами);
  • дефіцит ресурсів у редакціях: фінансового та кадрового;
  • відсутність реальної здорової конкуренції;
  • нівелювання статусу журналіста як такого;
  • емоційна залученість журналістів, редакторів у конфлікт, проблему, тему;
  • ультрапатріотизм і самоцензура;
  • недостатній досвід висвітлення воєнних дій усередині своєї країни;
  • професійна некомпетентність і невігластво;
  • лінь і небажання вчитися: «мертві духом».

Журналістка й співзасновниця сайту Stop Fake Марго Гонтар розповіла про те, чому деякі українські ЗМІ іноді подають неперевірену інформацію. За її словами, це, в основному, відбувається тоді, коли медіа передруковують новини або матеріали з антиросійським забарвленням, поширюють їх, не перевіряючи на достовірність.

На запитання, чи правда, що українські медіа публікують фейкову інформацію, але не продукують її, тоді як російські створюють її власноруч і розповсюджують в соціальних мережах, Марго Гонтар відповіла, що, передусім, треба враховувати природу соціальних медіа: «Кремль використовує соцмережі так само, як і будь-які інші. Українські ЗМІ, можливо, не продукують фейки самі, але дають платформу для цих історій, які поширюються далі, і мають нести за це відповідальність».

 

За словами експертки, фактчекінг – це найголовніше в професії журналіста, і якщо немає часу на перевірку достовірності – публікувати матеріал не варто.

«Що мало трапитися із журналістикою, що її частина – фактчекінг – вилилася в окрему спеціалізацію за останні 12 років? Чому ніхто не пам’ятає правило трьох джерел інформації, як мінімум?» – зазначила пані Гонтар.

І додала:

  1. Журналіст обов’язково повинен використовувати тільки чесні методи для отримання новин, фотографій чи документів.
  2. Він повинен зробити все можливе для того, аби виправити неправдиву інформацію – не просто видалити її зі свого ресурсу, але й офіційно спростувати.
  3. Для перевірки фактів існує безліч інструментів, потрібно не лінуватися їх використовувати.
  4. Не можна бути толерантним до новини лише через те, що вона антиросійська.

Серед якісних українських медіа, які Stop Fake вкрай рідко ловить на недостовірності поданої інформації, Марго Гонтар виділила лише видання «Новое время».

Пьотр Андрусєчко, журналіст видання Gazeta Wyborcza, зазначив, що за останні роки роботи в Україні дуже часто стикається з дезінформацією в медіа.

«Фейки – це серйозна проблема, це питання дискредитації професії. Багато українських журналістів вважають, що під час війни вони мають стати частиною пропаганди, але тоді чим вони відрізняються від російських журналістів? Пропаганда – завжди пропаганда, особливо в очах споживачів на Заході», – підкреслив журналіст.

Що стосується неперевіреної інформації за браком часу – це проблема не лише українських медіа, Польща хибить так само. Пан Андрусєчко зазначив, що навіть його серйозне видання інколи подає інформацію, яку не встигає перевіряти, бо потік новин дуже великий, а сучасні технології вимагають швидкої реакції.

Щодо «джинси», то в Польщі вона виглядає по-іншому. «У нас немає політичної “джинси”, бо не виникає такої потреби, наші ЗМІ розділені за ідеологічними принципами: ліберальне середовище має свої медіа, праві – свої. Але часто публікується комерційна реклама без необхідних позначок».

Пан Андрусєчко також додав, що бачить проблемою побоювання журналістів утратити роботу й платню, якщо вони не будуть виконувати ті чи інші забаганки власників: «Якщо ви думаєте, що можете в журналістиці заробляти гроші – міняйте професію. Я боюсь називати журналістику місією, але насправді так і є. Про це необхідно пам’ятати».

Фото: Лілія Зінченко

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2404
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду