Аналізованого тижня українські інформаційні канали присвятили увагу історії. З одного боку, «статті» Володимира Путіна про Україну. З іншого боку, Арсену Авакову, чиє перебування у кріслі міністра внутрішніх справ якраз перетворилося на події минувшини.

Піти з Честю

Справа рюкзаків, сумнозвісна презентація у справі Шеремета, нерозслідувані вбивства активістів, недореформована поліція, перестрілка у Княжичах, зґвалтування в Кагарлику, вбивство Кирила Тлявова — це все політична спадщина Арсена Авакова. Міністра внутрішніх справ, якого більшість інформаційних каналів провела так, як він сам написав у своїй заяві про відставку. З «честю».

Майже завжди коментатори згадували про міністра МВС лише хороше. Олексій Кучеренко («Батьківщина») на «Україні 24» не бачив підстав голосувати за відставку Авакова і просив, аби йому показали, що чиновник «такого наробив». Дмитро Гордон на цьому ж каналі почав із «достойного человека», а закінчив аж тим, що Аваков принижував інших членів Кабміну своїм розумом. Олександр Дубінський на «Нашому» заявив, що для нього Аваков узагалі єдиний міністр, а в МВС немає особливих проблем. Анатолій Урбанський із «За майбутнє» сподівався, що Аваков з’явиться в наступному Кабміні. Василь Німченко з «ОПЗЖ» хвалив міністра як господарника. Ігор Лапін на Прямому назвав спадкового силовика єдиним дорослим у дитсадку. Макс Бужанський розповідав, що Аваков не піддається зовнішньому впливу. Олена Бондаренко стверджувала, що Аваков не допускав навіть думки про Мінські угоди чи компроміси. Остання насправді критикувала міністра, але ж ми розуміємо, що подібна критика від Бондаренко — це чи не найбільша похвала у списку. Якщо люди й згадували про реальні негативи, то зовсім побіжно, як Володимир Фесенко на «Еспресо». А потім знову переходили до речей, «якими можна пишатися». 

Якби не члени «Голосу» та інші окремі коментатори, як Софія Федина або Борис Кушнірук, глядачі б нізащо не зрозуміли, чому відставки Авакова вимагають ледь не весь час його перебування при владі. Якісної ретроспективи, детального аналізу діяльності, урешті-решт хоча б коментарів від достатньої палітри експертів персона Арсена Авакова так і не отримала.

Назвав справу Шеремета «справою честі». Пішов зі словами «маю честь».

Питання, яке значно більше інтригувало завсідників телеканалів, — чому «вічний» міністр позбувся свого титулу. «Міністром фінансів є Зеленський, міністром спорту є Зеленський, міністром охорони здоров’я є Зеленський, прем’єр-міністром є Зеленський, а ось міністром внутрішніх справ був Аваков», — сформулював Олексій Гончаренко на Прямому. І саме захоплення Зеленським абсолютної влади, встановлення монархії та інший авторитаризм стали головною версією подій для телеканалів. У проросійських діячів був іще один креативний варіант: Олександр Качний вирішив, що Україну готують до виконання Мінських угод, а Аваков їм заважає. Володимир Цибулько на «Еспресо» серед іншого думав, що Аваков «позбувся Зеленського» напередодні осінніх проблем. 

Щодо наступника міністра — Дениса Монастирського — інформаційні канали сприйняли його як звичайний фасад для влади Зеленського. Хіба що Артем Овдієнко на 24-му каналі пройшов цілий шлях. У вівторок ведучий стверджував, що якщо Монастирського зроблять міністром, то «Аваков і далі продовжить там усім керувати». Уже в середу він заявляв, що про Авакова, який «керуватиме МВС із тіні», кажуть песимісти. Але не треба спішити розчаровуватися. У четвер Овдієнко сказав, що готовий закластися, що Аваков стане наступним мером Харкова. А от Олена Бондаренка на каналі «Наш» теоретизувала, що ексміністр буде якось працювати з Медведчуком. 

Найгучніші слова про очільника МВС підібрав на «Україні 24» Олег Ляшко. Він розповідав про цю відставку так, наче Україна втратила останню печать, що стримувала пекло: «Він єдиний, хто там був адекватний у цій владі. І сьогодні цього запобіжника немає. Яка стримує владу від бєспрєдєла [...] Аваков — персональний ворог Путіна. У нинішній владі ворогів Путіна немає [...] Можливо, наступне питання — це буде відновлення постачання води у Крим [...] Нас попереду чекають бурхливі події. Аваков людина був і, я впевнений, залишиться дуже самостійною. Зі своєю точкою зору. Він би не виконував незаконні команди». 

Наразі київські комунальники вже шість разів зафарбовували напис «Кому дзвонити, коли вбиває поліція?». Українські інформаційні телеканали на прощання з Аваковим зробили це всьоме.

Путін-літописець

На щастя, так званна «стаття» Володимира Путіна про українську історію не спровокувала більшість інформаційних каналів на особливу реакцію. Коментатори  вирішили, що йдеться про елемент гібридної війни: ідеологічне обґрунтування агресії, нові погрози. Ефір із реальними істориками серед медіа нашого моніторингу провела хіба «Україна 24». Але це якщо говорити про проукраїнські ЗМІ. «Наш» та канал Медведчука присвятили Путіну значно більше часу. І, звісно, вони не заперечували, а підтримували погляди сусіднього вбивці.

На каналі колективного Мураєва погляди Путіна просували не прямо, але наполегливо. Ведучий Макс Назаров в особистій програмі зазначив, що президент України не посперечався із жодним «фактом» у публікації. Та перелічив речі, які буцімто об’єднують росіян та українців: мова, релігія, спільні перемоги. У токшоу «Нашого» ведучі підігрували Кремлю запитаннями-натяками. Наприклад, Ангеліна Пичик цікавилася, чи здатен Зеленський не будувати антиросію. З цього витікає, що Путін правий — наразі такий процес відбувається. Макс Назаров озвучив це: «Хто спровокував Путіна? Чьо він напав на нас?». Ем, сам Путін? Член «ОПЗЖ» Василь Німченко заявив, що «стаття» президента РФ відповідає дійсності. Й окремо варто виділити стартове звернення модераторів. Макс Назаров сказав, що у студії немає істориків, а отже не варто заглиблюватися в історію. Тобто ведучі програми публічно зізналися, що не покликали жодного компетентного гостя. А ще фактично розкрили свій план маніпуляцій: рекламувати агітку Росії, видаючи її зміст за несуперечливий.

На каналі Медведчука до таких дрібниць не опускалися. В’ячеслав Піховшек у своєму ефірі процитував глядачам ледь не всю «статтю» президента Росії. Додав ледь не повний переказ «статті» Медведчука. А ще уривки інтерв’ю Путіна. Спадковий пропагандист наче в Середньовіччі доносив до підданих «русского міра» слово самодержця. Часом опускаючись до рівня придворного блазня: «Я уверен, что такой информированный человек, как Владимир Путин, знает точно больше других. Уверен, что точно больше, чем я. И оснований не верить его оценке глубоко эшелонированного внешнего управления Украиной у меня нет». По-перше, ммм, кілька причин та навіть прикладів брехні Путіна про Україну можна нашкребти. По-друге, звісно, у Кремлі знають про зовнішнє управління нашою державою більше, ніж на Першому незалежному. Це ж там придумують.

Хтось випадково пустив темник Піховшека на екран

Ще одну хвилину слави Піховшек подарував начальству на токшоу «Протистояння». Там пропагандист говорив про «Дві статті», майже Дві Вежі. А Михайло Погребинський, давній коментатор-фанат і політтехнолог Медведчука, у відповідь розповідав про велич Росії. Він заявляв, що РФ — це одна з двох світових наддержав. А отже Україна, якщо узагальнити позиції коментатора, має виконувати волю сильнішого. Серед іншого, Погребинський стверджував, що не враховувати інтереси Росії нерозумно. Казав, що ми не можемо ні до чого змусити Росію. Заявляв, що реалізувати наші побажання щодо дій Росії неможливо. От він, канал борців за національні інтереси та незалежність від зовнішнього впливу.

Мовний подвиг Порошенка

На фоні того, як Конституційний суд визнав конституційним закон про мову, а частина «слуг народу» спочатку подала мовні правки, а потім їх відкликала, на телебаченні знову активізувалося це питання. Без особливого надриву, зате з глибокого особистими прикладами.

На «Нашому» поширювали стандартні маніпуляції про тиск на російськомовних, але вигадали й кілька відносно нових «аргументів». Після сюжету про прийняття мовного закону ведучий Макс Назаров нагадав, що під час перепису 2000 року 15 мільйонів українців назвали рідною російську. А чому не навести актуальну соціологію про підтримку положень згаданого закону? Тетяна Плачкова з «ОПЗЖ» заявила, що мовні норми заважають розвиватися, зокрема, спортсменам-бігунам. Пишіть у коментарях свої варіанти, як саме.  

На телеканалі Медведчука апелювали до кіно. Ведуча Альона Зінченко, якій на момент розпаду совка було у кращому разі два роки, із сумом уявляла україномовний переклад «улюблених радянських фільмів». Андрій Лесик заявив, що через україномовний дубляж люди стали менше ходити в кінотеатри. Реальна статистика, звісно ж, інша. Але історія з Лесиком набагато цікавіша, ніж якісь там факти. Для ілюстрації своєї правоти молодший член «ОПЗЖ» обрав кінотеатр «Парк» у Харкові: «Придешь кино смотреть на украинском языке, ну нет желания. От, к сожалению, нет желания. Смотришь фильм, он русский фильм. Если его перевести на украинский, он не смотрится [...] И кинотеатр в итоге закрылся». По-перше, цей кінотеатр закрили лише минулого року (кінотеатри перейшли на українську у 2006-му) й, за словами керівництва, через коронавірус. По-друге, в Україні не показують у кінотеатрах нічого, знятого в РФ після 2014 року. То про які, у біса, «русские фильмы» говорить Лесик?!

Перестати нести антиукраїнську ахінею? «От, к сожалению, нет желания»

На телеканалах Петра Порошенка та «Еспресо», який зовсім не належить до пулу Порошенка, а просто постійно бере участь у його піарі, випустили марафон «Хто замовив мову». Там не було нічого особливо цікавого, крім особистої історії Петра Порошенка. Власник каналів розповів, що сам є російськомовним українцем, якому тепер зручніше спілкуватися українською. Якщо ви пропустили цей ефір у п’ятницю, то наступного дня про нього знову згадав Віктор Уколов: «Він там навів особистий приклад. Він підкреслив, що свого часу він був російськомовним [...] Такі історії, як у Порошенка, вони надзвичайно важливі для багатьох людей». Якби ж у нас був іще один російськомовний президент, який переходить на українську…

До речі про порохоботів. Олексій Арестович на каналі «Наш» спрогнозував, що до мовних правок можуть повернутися, коли восени відійдуть російські війська. 

Інші цікаві цитати та події аналізованого тижня:

Ютуб-канал Медведчука чотири дні (!) медійно супроводжував білоруський фестиваль «Слов’янський базар», у якому брали участь кумівські пропагандисти Діана Панченко та Ростислав Сухачов. Інколи глядачам показували українську співачку-конкурсантку, інколи розповідали про сукню та макіяж Панченко. Але більшість часу телеканал просував старий наратив про «музику поза політикою» та намагався легітимізувати режим Лукашенка. Зробити вигляд, що диктатура не перебуває в міжнародній ізоляції, а білоруси «не змінилися за останній рік». Хоча насправді, звісно ж, змінилися. Настільки сильно, що для підтримки їхнього самопроголошеного президента Росія мусить залучати український ютуб-канал. Настільки сильно, що Панченко доводиться нагадувати, наче Майдани ведуть до зовнішнього управління. Як приємний бонус: Перший незалежний зробив підбірку коментарів «проти» та «за» поїздку Панченко в Білорусь. Перший же коментар «проти» має у 21 раз більше лайків, ніж усі коментарі «за». 

Каблучки, макіяж і цей Крим знову наш

Верховна Рада провалила легалізацію медичного канабісу, але це не врятувало тему від трешових заяв. Олег Ляшко на «Україні 24» думав, що «слуги» хочуть легалізувати «наркоту», щоби «ширятися». Листям? Олена Бондаренко на «Нашому» зіронізувала, що далі можна легалізувати проституцію, педофілію та зоофілію. Хворих, яким необхідне знеболення, прирівняли до зоофілів? Найтупіші речі лунали від ведучого «Нашого» Артема Нікіфорова.  Він стверджував, що канабіс — це щеплення від революцій. Заявив, що якби політики справді хотіли полегшити життя громадянам, то ввели би до раціону депутатів ціаністий калій. Але найгірше — натякнув на симуляцію у виконанні хворих: «Вам, як правило, наркоман скаже: Ну, я це роблю, тому що в мене там біль, страждання…» У тих, кому потрібні ці ліки, є підтверджені діагнози, на кшталт раку. Нікіфоров, судячи з місця роботи, мав би розумітися на злоякісних утвореннях. 

Давид Арахамія на «Україні 24» натякнув, що його привітання Комуністичної партії Китаю пришвидшило телефону розмову президентів Зеленського та Сі Цзіньпіна. А от на «Еспресо» українську взаємодію з диктатурою не оцінили. Ведучому Сергію Висоцькому ситуація нагадала Януковича. Володимир Омелян вирішив, що це рукавичка в обличчя Байдену, яку «змоделювали в Росії». 

Зустріч лідерів України та Німеччини теж стала приводом для критики. На Прямому розповідали про наслідки «бездарної дворічної політики Зеленського», яка буцімто вилилася в утвердження формули Штайнмайєра. На каналі Медведчука висміювали Україну за спроби протидіяти «Північному потоку - 2». Ведучий «Нашого» Макс Назаров кілька разів заявляв (ось, ось), що Меркель «надала сепаратистам на Донбасі суб’єктності». Бо, власне, називала російських бойовиків сепаратистами. Цю саму думку просував член «ОПЗЖ» Василь Німченко. На інфографіці каналу щодо домовленостей у Нормандії як другу сторону конфлікту вказали «ОРДЛО». Цікаво, кого на цьому етапі намагаються переконати пропагандисти? Міністрам G7 треба кожного дня підтверджувати, що друга сторона конфлікту — Росія?

До речі, про заперечення російської агресії. Юрій Дудкін на каналі Медведчука заявив, що Україна не обміняла за роки війни жодного російського військового. Це, звісно, неправда. Їх затримували та міняли ще з 2014 року. Але не обурюйтеся: Дудкіна вже підозрюють у державній зраді. 

На Прямому каналі тим часом вирішили продемонструвати свій «демократизм». Ведучий Матвій Ганапольський пів хвилини тримав за руку члена «ОПЗЖ» Миколу Скорика й попросив, аби камера це показала: «Рука тут, а не біля горла». Після «плівок Бігуса» уже не той ефект.

«Тисну руку»

Взагалі кількість союзників кума Путіна неухильно падає. Тепер, аби пропіарити Медведчука, рідний телеканал змушений посилатися на нього самого: «Завдяки Віктору Медведчуку за весь час конфлікту на Донбасі вдалось звільнити понад півтори тисячі українців. На його власне переконання, це сталося лише завдяки його готовності до діалогу та підтримки в Кремлі». 

Дмитро Співак як міг висміяв перейменування Дня захисника України на День захисників та захисниць. Мабуть, визнання заслуг жінок — це смішно…?

The Week на Прямому дивував глядачів костюмами. Спочатку Дмитро Корчинський сидів у футболці з левом у формі хреста та написом «Ісус Христос». Потім гості та ведучі косплеїли козаків, що пишуть лист Путіну. Чекаємо стенд Прямого на ComicCon.

Марина Ставнійчук на ютуб-каналі Медведчука жалілася, що в Україні через замовність вмирає соціологія. То, може, Першому незалежному плодити менше фейкових досліджень? 

Нестор Шуфрич вирішив довести, що Володимиру Путіну можна вірити. Спочатку член «ОПЗЖ» сказав, що це роблять Байден та Меркель. А пізніше додав: «Поверьте мне, Путин не будет свое лицо сейчас портить, свое рукопожатие делать нулевым, раз он договорился». Лише анексувавши Крим, Росія порушила 487 договорів з Україною. 

На проросійських телеканалах почали просувати новий наратив — суспільно легітимізувати вибори в умовах окупації. На питання про те, як вибори під наглядом іноземних військових можуть бути вільними, Василь Німченко з «ОПЗЖ» відповів, що волевиявлення постійно проходять під наглядом правоохоронців. Нестор Шуфрич розповідав, що американці в Афганістані проводили голосування, коли вибухали виборчі комісії. Ведучий Макс Назаров казав, що в умовах війни у виборів природно будуть особливі умови. Ага, судячи з бажань цих коментаторів, відсутність вибору. 

Однозначно найбридкішою маніпуляцією тижня стало применшення значення смертей українських військових. Таким чином російські пропагандисти намагалися довести існування перемир’я у другому півріччі 2020-го. Макс Назаров розповідав, що тоді бійці хіба сп’яну стріляли в повітря. П’ять людей загинули, двадцять зазнали поранень. Нестор Шуфрич заявив, що, з точки зору якихось невідомих військових, режим припинення вогню виконаний прямо зараз. А загиблі — це «сопутствующие потери». 

На фоні такого розгулу колабораціонізму починають не витримувати найбільш неочікувані люди. Пройшло всього пів години інтерв’ю — і вже Максим Бужанський почав шоковано розказувати ведучим «Нашого», що Україна та Росія не просто «поругались».