8 вересня на Лук'янівському військовому цвинтарі відбулося прощання із загиблим під Луганськом Олегом Задоянчуком. Відомий журналіст провоював лише чотири дні і загинув унаслідок обстрілу з російського «Смерча». На похороні було людно - попрощатися з Олегом прийшли не тільки рідні, а й колеги, військові та парафіяни Володимирського собору, який Олег Задоянчук регулярно відвідував останні півтора роки.

Один із творців інформагенції УНІАН, редактор «1+1», Нового і 5-го каналу, в останні місяці кореспондент «Укрінформу» - попри всі професійні досягнення, Олег Задоянчук поїхав на Схід не як журналіст, а як звичайний громадянин. Усередині літа 43-річний журналіст хотів піти на фронт добровольцем і отримав відмову у зв'язку зі станом здоров'я - у нього були проблеми із зором. Але невдовзі Задоянчуку прийшла повістка, від якої він не став відмовлятися. Як розповів його друг Василь Зоря, колеги з «Укрінформу» не хотіли відпускати Олега на Донбас і вмовляли його не їхати. «Якщо я відсиджусь тут, за модним комп'ютером, така повістка прийде комусь іще, і тому я мушу йти», - такою була відповідь Задоянчука. Як говорили на похороні друзі і знайомі журналіста, він не встиг убити жодної людини, але заплатив за це власним життям.

Військові, журналісти, парафіяни Володимирського собору - біля могили вишикувалась черга охочих попрощатися з Олегом Задоянчуком. Віддати йому останню шану приїхали навіть пенсіонери УНІАН - випускові редактори, які працювали разом із Задоянчуком.

Попрощатись із загиблим прийшли народні депутати Дмитро Андрієвський та Олександр Бригинець

Журналіст «1+1» Олександр Шилко

Ведучий телеканалу «Україна» Олег Панюта

Анна Куляс і Наталія Лигачова

Продюсер «1+1» Анатолій Єрема і гендиректор «1+1 медіа» Олександр Ткаченко

Екс-журналіст, нардеп Андрій Шевченко та ведуча «Новин» на «Інтері» Ганна Гомонай

Гендиректор каналу «Мега» Олексій Мустафін

Ведуча ТСН Лідія Таран та керівник програми «Ранок з 1+1» Юлія Жмакіна

Відспівував журналіста священник Володимирського собору Олександр Шмуригін, чия родина дружила із загиблим. Отець Олександр виголосив надзвичайно зворушливу промову, у якій розповів, яким він і парафіяни знали Задоянчука. «Ми знаємо, що він живий, а доказом цього є любов, яка нас тут зібрала. Тому що не можна любити те, чого не існує. Ми любимо того, хто є. Господь конкретно сказав: немає більшої любові - А Бог є любов - ніж та, як хто душу свою, тобто життя, покладе за ближніх своїх», - такими словами підсумував свою промову отець Олександр.

Священик Володимирського собору Олександр Шмуригін

Друзі та колеги Олега Задоянчука поділилися з «Детектор медіаю» своїми спогадами про загиблого журналіста.

Василь Зоря, журналіст, екс-речник генерального прокурора України:

- Олег народився в родині радянських військових у Хабаровську, але справжньою батьківщиною для нього стала Україна. Він не був ура-патріотом, але для нього питання справедливості, свободи слова було на першому плані. Хочу сказати, що серед нас, професіоналів, які його знають, дуже багато людей досить прагматичних, навіть цинічних, зверхніх, обачливих. Але він був не таким - абсолютно людяний, скромний, неамбітний. Це людина, яка робила чорнову роботу, після чого виникали відомі зараз проекти, які робили незалежну журналістику в Україні. Він ніколи не був у перших рядах, але на ньому трималися цілі редакції. Ця суміш безкорисливості і професійності трапляється досить нечасто. Олег дуже багато працював над самовдосконаленням, постійно навчався, хотів бути кращим - і він став одним із найкращих.

У російській літературі є дуже відомий вислів - «лишние люди». На жаль, в останні три роки Олег був без роботи, що для його натури було аболютно протиприродно. Це не вкладається в голові, бо людина з його досвідом, можливостями, зв'язками мала б обіймати одну з керівних посад у певних структурах. Він же був абсолютно професійно реалізованою людиною, пропрацював у стількох ЗМІ. Було ясно, що Олег не знаходить себе не тому, що не може, а тому, що так працює система. У такому віці - після 40, ближче до 50 - дуже непросто знайти проект, який повністю відповідає твоїй душевній потребі. І, мабуть, треба на майбутнє сказати про це нашим колегам: якщо бачите такі ситуації, треба розуміти, що потенційно це дуже небезпечно. Повинна працювати корпоративність, ми маємо постійно виручати одне одного, щоб це не призводило до таких драм. Я не скажу, що він потрапив на фронт через це, але те, що він не знаходив себе, було однією з причин.

Марічка Падалко, ведуча ТСН:

- Мені Олег більше запам'ятався не по роботі - ми разом брали участь у громадській діяльності, проходили лідерські курси, а це надзвичайно зближує. Був період десь три місяці, коли за умовами тренінгу - а Олег був моїм капітаном - він дзвонив мені вранці, я розписувала йому свої плани і цілі на день, а ввечері мусила звітувати, як я цих цілей досягла, або виправдовуватися, чому не досягла. Це було 10 років тому, але той період у житті я досі памятаю, і Олег для мене в житті був дуже важливою людиною. Для мене Олег і воїн - це якісь несумісні речі, бо він був такий добрий плюшевий ведмедик... Досі не віриться, що його немає.

Я думаю, що війна - це виклик для всіх порядних чоловіків, і багато нормальних чоловіків, які не на фронті, дуже страждають від того. І навіть речі, які тримають їх вдома - я кажу навіть не про родину, а про те, що вони не вояки і в тилу можуть зробити набагато більше - все це не рятує людей від постійного почуття провини. Я знаю багатьох, хто просто розривається між тим, їхати туди чи боротися тут. Я думаю, для Олега це теж було постійне питання - чому він не там. Можливо, він вирішив, що в нього як людини, яка не має родини, менше відповідальності, і вирішив, що мусить бути так.

Олександр Харченко, генеральний директор інформаційної агенції «Укрінформ»:

- Ми починали разом, створювали агентство УНІАН, потім разом були в «Укрінформі». Він був міцний професіонал, дуже надійна людина, без понтів, скромний, готовий вирішити будь-яку проблему, допомогти колегам. В «Укрінформ» я його запросив буквально пару місяців тому. Часто питаєш: а хто на такій-то події? - Така-то захворіла, а Олег виручив. Він не корчив із себе класика, закривав усі події, підстраховував інших.

Ігор Куляс, медіатренер, медіаексперт:

- Він був журналістом від Бога - настільки допитлива людина, відкрита для світла, для знання. Мабуть, я за своє життя ніколи не бачив такого редактора. Він настільки ретельно працював: якщо брався за якусь тему, то він копав її дуже глибоко... Я не бачив інших таких редакторів. Для багатьох і для мене особисто Олег завжди був у цьому прикладом. Він був надзвичайно надійним другом. Дуже відчував близьких людей, і коли траплялись якісь сумні і драматичні ситуації в житті й на роботі, завжди знаходив правильне слово.

Світлана Дорош, журналіст київського бюро ВВС:

- Я працювала з Олегом в УНІАН з 1993 по 1997 рік. Зараз дивлюся на фотографії - ми прийшли туди такими дітьми. Ще не було олігархів, не було куплених ЗМІ, й УНІАН тоді був прикладом абсолютно незалежного агентства, яке працювало на грант фонду «Відродження» Сороса. УНІАН був як рідний дім, і рідні всі були між собою. Олег був одним з політичних кореспондентів, пізніше відповідав за політичний напрямок. Дуже інтелектуального складу хлопець, йому завжди був цікавий аналіз. Порядний. Не любив, коли хтось лінується. Він був суперелегантний чоловік, який умів дарувати квіти, був дуже вихованим до жінок - може, тому, що з офіцерської сім'ї. Завжди був уважний до людей. Щоб я почула, як ця людина лихословить, матюкається, хоча це звичайна справа в журналістському середовищі - ніколи! Шкода, що він не був одружений, не здійснив повністю свою місію в житті. Після УНІАН ми не дуже багато спілкувались, але смс від нього я отримувала завжди, на всі свята. Перетиналися на подіях. Навіть якщо не спілкувалися, якийсь контакт зберігався. Хоча тепер шкода, що мало підтримували зв'язок. Все збиралися, все були зайняті - і в результаті бачимося вже на цвинтарі...

Олег Задоянчук народився 10 липня 1971 року в місті Хабаровськ у сім'ї військового. У 1995 році закінчив Інститут журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка за спеціальністю «політична журналістика». Починав займатися журналістикою з репортажами для московської газети «Мегаполис-Экспресс», відвідуючи зону бойових дій у Придністров'ї. У 1993-1997 роках працював кореспондентом та політичним редактором інформагенції УНІАН. У 1997-1998 - редактор програми «Післямова» на «1+1». З 1998 року працював головним редактором телекомпанії «Нова мова», редактором проекту «Обличчя світу», випусковим редактором новин Нового каналу, 5-го каналу, ТСН, «Сіті». Шеф-редактор медіацентру «Кандидат». Останні місяці працював в інформагенції «Укрінформ». Мобілізований на фронт 29 серпня 2014 року. 2 вересня у числі 16 новоприбулих бійців склав присягу у 12-му батальйоні територіальної оборони Києва. У ніч на 4 вересня 2014 року загинув під час обстрілу російською артилерією системами «Смерч» у селі Дмитрівка Новоайдарського району на Луганщині.

Фото Максима Лісового