Ще кілька днів тому колеги і друзі Ігоря Слісаренка спілкувалися з ним, говорили про Євромайдан. 19 грудня Ігор Слісаренко ще ділився саркастичними прогнозами щодо євроінтеграції у фейсбуці, а 21-го його не стало. За іронією долі, 47-річний журналіст, якого найбільше любили за комунікабельність і привітність, і який навіть в ефірі прощався фразою «Сподіваюся, у вас все буде гаразд», помер від серцевої недостатності.

«Він багато не встиг», - каже журналіст Тарас Говдя про свого колегу і товариша. І додає, що говорити йому зараз важко.

Для багатьох людей із Ігорем Слісаренком ототожнювалися перші нічні випуски ТСН, золоті роки 5-го каналу, з якого він звільнився після того, як повідомив в ефірі подробиці про навчання доньок Ющенків; незабутні лекції і несподівані публікації.

Повідомляючи про останні хвилини його життя, газета «2000», з якою пан Слісаренко співпрацював як політичний аналітик, розповіла, що перед смертю він співав у колі друзів, і процитувала рядки пісні. У багатьох людей, які знали Ігоря Слісаренка, лишилися щирі та добрі спогади, і ними вони поділилися з «Детектор медіаю».

Ведуча «ТСН» телеканалу «1+1» від найпершого випуску Алла Мазур:

–У нас був період тісного спілкування, коли тільки розпочиналася «Телевізійна служба новин». Я тоді вела вечірні випуски, Ігор – нічні.

Крім безумовного професіоналізму, відданості своїй улюбленій міжнародній журналістиці, він у моїй пам`яті залишиться як світла, доброзичлива, делікатна людина і непереборний оптиміст.

З Ігорем було дуже комфортно працювати. Він був таким відповідальним заглибленим в події, в факти. І, з іншого боку, дуже комфортним і доброзичливим, щирим у спілкуванні зі своїми колегами, що досить непросто в творчих колективах – тому що буває в усіх і нас «гарячка», і нервові ситуації.

Я знала, що я завжди на Ігоря можу покластися, в будь-яку складну для себе хвилину, що він завжди підтримає, прикриє, проведе ефір без будь-яких заперечень – і навпаки, ще при цьому буде виявляти задоволення, що зміг допомогти. Для мене він був зразком справжнього надійного колеги.  

Директор Києво-Могилянської школи журналістики Євген Федченко:

- Я Ігоря знав дуже-дуже давно, він був одним із зачинателів міжнародної журналістики в Україні і робив свою справу цікаво та мав свою дуже велику аудиторію. На кожному місці роботи йому вдавалися дуже хороші речі - чи коли він був ведучим, чи коли він був редактором, чи коли він був журналістом.

Він багато викладав - і в Києво-Могилянській академії, і в інших вишах. І в нього було дуже багато студентів, які вважають його своїм Вчителем. Достатньо вчора було глянути у Фейсбук, скільки людей написали, що вони були щасливі з того, що мали його за свого викладача. І це велике досягнення.

Це дуже велика втрата і для міжнародної журналістики, і просто для журналістики. Утворилася ніша, в якій, крім Ігоря Слісаренка, більше нікого немає: він був людиною оригінальною, він був людиною дуже вибагливою, людиною, яка розглядала журналістику не лише як роботу, а й як спосіб життя. Він цим жив, у нього були свої переконання, і він був готовий їх відстоювати. Він їх не змінював. І було багато людей, які з цими переконаннями не погоджувалися. Але це не робило його дискусію або неважливою, або менш цікавою. Він переймався тим, про що писав або про що казав в ефірі.

Це дуже, дуже, дуже велика втрата.

Народний депутат України, студент Iгоря Слісаренка (1997-98), колега по ТСН (1997-98), шеф-редактор 5-го каналу (2003-2005), Андрій Шевченко:

- Світла голова, гострий розум і особливий - хльосткий - гумор, Iгор завжди був трохи сам по собі. Він завжди жив трохи у своєму світі, і мені часто здавалося, що звідти, з його світу, всі речі були зрозуміліші, - тому на все навколо у нього був свій чіткий і категоричний погляд.

Iнтелігентний, розумний, із європейським лоском і зі своїм фірмовим «Сподіваюся, у вас все буде гаразд» Iгор для мене назавжди залишиться одним із облич ТСН, яку ми разом, у команді Ткаченка, починали у 1997-му.

2003-го до нас на 5 канал він прийшов уже «аксакалом», який з іронією дивився на наші кавалерійські авантюри і при цьому добросовісно, якісно тягнув свою лямку. Був нам прикладом надійності і покладистості.

Він мало кого впускав у свій приватний світ. Тому за собою залишив багато недоговорених речей і при цьому достатньо завершених справ. Для мене він залишиться таким: Iгор Слісаренко, ведучий, учитель, хрестоматія українського телебачення. Царство небесне...

Ведуча телеканалу «Iнтер», студентка Iгоря Слісаренка (1997-2002), Ганна Гомонай:

- Для нас, студентів, він був справжньою зіркою. Не просто теоретик - це була людина, яка для нас своєю щоденною працею в кадрі підтверджувала свій клас. Безумовний авторитет. Ми дивилися на нього, як на живого класика - з блискучою кар'єрою і при цьому з бажанням ділитися своїм досвідом.

А ще для мене особисто це людина, яка відкрила мені Львів: він возив нашу групу журналістів-міжнародників за обміном у Львівський університет. I це були не лише аудиторії і лекції, а й львівська кава і навіть сало в шоколаді...

Письменниця, адвокат, телеведуча, колега Ігоря Слісаренка по телеканалу «1+1»  Лариса Денисенко:

- Мене дуже тісно з людьми пов'язує почуття гумору, спільні жарти, тому важко повірити в те, що Ігор пішов, бо ще чуєш навіть не відголосок, а живий спільний сміх. Коли в'їдливо, коли доброзичливо, ми підшпилювали одне одного. О, ці його барвисті краватки та ягідних кольорів сорочки! О, ці мої побутові сцени, електрики, балкончики та сантехніки. Наші нескінченні приводи для сміху та підколювань.

Жартувати виходить, коли добре відчуваєш людину, навіть, коли знаєш не так добре, як інші, плюс - коли людина розумна, таким і був Ігор. Ми зійшлися, зокрема, й на тому, що любили творчість Льва Шейніна, особливо оповідання з серії «Записки слідчого», цитували, в Ігоря - фантастична пам'ять, розігрували в ролях, зараз на Фейсбуці збережена наша група - «Творчо-побутове об`єднання "Давній знайомий" ім. Л. Шейніна», правда, зараз заходити туди не хочеться, бо боляче, але добре, що вона є, коли трохи стишиться біль, можна виходити там, як на станції-привиді, передивлятися написане, сміятися і вірити в те, що зустріч можлива ще в цьому вимірі, і на сторінках книжок, котрими ми ходили вдвох, знаємо кожний поворот, кожну літеру, кожного героя, героїню та кожне приміщення, а значить неодмінно зустрінемося.

Президент Фундації «Суспільність», журналіст-міжнародник Тарас Петрів:

- Ми познайомилися ще на факультеті журналістики. Тоді була дуже цікава епоха, коли фантастичні люди себе дуже проявляли. І ми з ним побачилися і заприятелювали на «Молодіжній студії Гарт» тоді ще каналу УТ-1.

Третю годину переглядаю наші спільні фотографії... Він був надзвичайною людиною, дуже великим професіоналом. Ігор був одним із тих, хто починав українську міжнародну журналістику в часи незалежності України. Ну а мені доводилося з ним ще й викладати цю міжнародну журналістику.

Ми часто працювали в парі під час лекції. Коли він заходив в аудиторію, його очі горіли, він з великим інтересом розповідав усе студентам. Також йому було притаманно залишатися з ними після пари стільки, скільки вони того потребують - півгодини, годину.

Готуючи «Довідник сучасних мас-медіа», кілька разів зустрічалися щодо цього по чотири години, і він скрупульозно вичитував кожну сторінку: «Це має залишитися для майбутнього, це для студентів дуже важливо».

Міжнародна журналістика - це його море, його океан. Чимало людей цього не розуміють, але він дуже часто у міжнародній журналістиці йшов на два-три кроки вперед і бачив таку глобальну картинку світу. Він мені колись казав: «Розумієш, дуже нецікаво читати майже однакові тексти». Для нього у міжнародній журналістиці надзвичайно важила особлива думка, особлива опінія. Це був міжнародник-правдошукач, що не так часто взагалі зустрінеш у світовій журналістиці.

Він був дуже ерудованим, унікальним у скрупульозності, в ставленні до якихось особливих подій, особливих фактів. Він це вивчав, дуже прискіпливий був до цих фактів. Але тут треба відзначити, що він мав на все свою особливу думку. Пригадую, колись у нас був інформаційний візит до штаб-квартири НАТО. І в деяких дискусіях він показав себе фантастичним знавцем європейської історії, багато цитував класиків.

Він потребував не просто обробки матеріалу, а добре знання теми і глибока зацікавленість нею - і цим він умів здивувати. Колись він робив матеріал про Білорусь, і ні з того, ні з сього почав по-білоруські співати: «Тече вода у ярок, а кладочка гнється».

Зараз про щось згадувати дуже складно, як і важко говорити про речі професійні. Ми із друзями зараз більше згадуємо спільні студентські роки - саме спілкування з Ігорем було фантастичне, він і сам найбільше любив комунікувати.

Мало хто знає, що він був класним знавцем суперсучасної музики, мав колекцію сучасних американських записів. Але найбільша несподіванка - він дуже добре знав реп. Це був чоловік настільки широких інтересів!

Спеціальний кореспондент телеканалу «Інтер» (до 2007), головний редактор інформагентства «ІнтерМедіа консалтинг» (до 2009), журналіст Тарас Говдя:

- Ігор Слісаренко професіонал і є журналістом височайшого класу, чудова людина. Завжди був чесним, порядним - у журналістиці такі якості нечасто співпадають. Фахівець височайшого ґатунку, чудово володів іноземними мовами, багато читав. Інтелектуал - зараз рідко зустрінеш людину такого рівня.

47 років - це так мало, Ігор багато не встиг.

Парламентська кореспондентка 5-го каналу Ольга Сніцарчук:

- Хоча Ігор кілька років уже не працює у нас, дуже важко уявити, що його немає. Тому що це надзвичайно приємний колега, колега, з яким завжди весело. Це окрім того, що він неймовірно інтелектуальна людина - кращого міжнародника годі собі уявити. Це людина дуже великого розуму, високого інтелекту.

І наскільки я знаю, всі колеги, з якими він стикався, в захваті від того, що він оперував усіма цими міжнародними хитросплетіннями. Ну й, крім того, що він неймовірно весела людина, мені важко уявити , що немає його і його жартів.

Дуже класна людина, з якою приємно було працювати. І не тільки працювати: навіть якщо ти просто зустрінеш його у коридорі, це перетворюється на якусь феєрію.

В дитинстві я не могла уявити, що я працюватиму поряд з такою великою людиною. А потім ця велика людина виявилася ще й приємною, приязною і класною. Звичайно, це щастя бути поруч якийсь період із такими людьми.

Перший омбудсмен України Ніна Карпачова:

- Ігор Юрійович був гуманістом не лише національного, але й світового масштабу. Йому боліло не лише брутальне порушення прав і свобод людини в Україні - він не залишався байдужим до доль народів і країн, які страждають від гноблення, подвійних стандартів, посягання на їх суверенітет. А тому з особливим пієтетом до нього ставилися представники дипломатичних установ, акредитованих в Україні.

Він завжди стояв на боці правди, чого б це йому не вартувало. Заради правди і справедливості йшов на конфлікт і з владою, і з власниками ЗМІ, в яких він працював.

Ми з Ігорем Юрійовичем почали тісно співпрацювати у 2007 році, в складний для нього час, коли його було фактично звільнено з 5-го каналу саме за чесну журналістику. Я запросила його на роботу в Секретаріат уповноваженого з прав людини радником омбудсмена України, оскільки наша діяльність із захисту прав людини повністю співпадала з його внутрішніми ціннісними орієнтирами. Його поради і оцінки були дуже значущими протягом усіх п'яти років нашої спільної роботи. Особливу увагу він приділяв захисту і відстоюванню професійних прав і свобод своїх колег-журналістів.

Коли ж настали важкі часи для інституції уповноваженого з прав людини, коли почалося руйнування конституції по захисту прав людини, ганебні переслідування працівників секретаріату, які супроводжувалися розповсюдженням брехливої інформації у ЗМІ, що принижувала людську гідність, він першим піднявся на захист правди, честі і гідності омбудсменівців.

Навіть у найтяжчі хвилини свого життя він умів зберігати душевний спокій і неповторну посмішку на вустах. Він мав унікальний талант вселяти і в інших у найскрутніші моменти життя рівновагу, гармонію і надію, що справедливість буде неодмінно торжествувати.

Фото - Facebook, «День», http://ecoclubua.com