На зміну темникам прийшли усники?
Як уже повідомляла ТК, 21 травня в Києво-Могилянській академії відбулися дискусія «Медіадіагноз 2010: вірус цензури» та установчі збори громадського руху «Стоп цензурі!» (долучитися до руху можна тут). Загалом у зустрічі взяли участь близько 200 журналістів і громадських діячів, близько 20 учасників виступили з доповідями та коментарями. Чи є цензура та самоцензура в редакціях ЗМІ, у чому вона проявляється, хто є її джерелом, чи є випадки перешкоджання діяльності журналістів, як із цим боротися - такі питання хвилюють медіаспільноту. «Детектор медіа» публікує найгостріші виступи учасників дискусії.
Віталій Гайдукевич: У «новинах одним рядком» запитання «чому?» ми не ставимо. Тому що це не формат, панове
Віталій Гайдукевич, «1+1»:
- На сьогодні змінилася схема впливу на контент новин. І тому важко знайти прямі докази очевидним речам. У генерального директора каналу постає питання: або я роблю якісь якісні, гострі речі в новинах, або я пояснюю по ланцюжку «генеральний директор/продюсер - головний редактор», який, як правило, є лояльним до власника, що цього не треба робити. Все це, як правило, робиться, але ми не можемо навести прямі докази і сказати, хто ініціатор. Чи це Банкова викликає до себе власника і просить товаришувати і бути чемним до них, щоб той міг продавати до Росії свої труби або мати якесь нове летовище? Чи, може, інший варіант: власник може прийти, ймовірно, туди ж на Банкову, і сказати: «я хороший, я нікого не критикую, давайте ви мені зробите якусь бізнес-протекцію».
Або одне джерело цензури, або інше - суть не міняється. В телефонному режимі або в режимі тет-а-тет робиться ЦУ, яке передається до керівника новин, а далі йде геніальна на сьогоднішній рік аргументація: таке рішення редакції. Хто така редакція? Де ця редакція?
Хто прийняв рішення про сумнозвісну історію з вінком, коли в новинах «плюсів» показали лише фото? Хоча відео на 19.30. на каналі було, воно було змонтоване, лежало на сервері. Але відео ми показали лише о 23-й годині. На пряме запитання: «Аргументуйте, чому ми не показали відео, а показали тільки розкадровку» генеральний директор каналу висловив свою приватну точку зору: «як на мене це...» - аргументацію, яка ніяк не вкладається в журналістську професію. Але в інші часи він же, Олександр Ткаченко, казав, що ми не радіо, а телебачення, і маємо показувати відеоряд. Відеоряд є, а ми показуємо фотографії. Логіки, чому це робиться, аргументованої немає.
Тому я б хотів наголосити: власник і його бізнес-інтереси безпосередньо впливають на контент новин.
Прецеденти, коли матеріал знімається з ефіру, поки що нечасті. Але це точкові і кричущі випадки, коли матеріал просто не допускається до ефіру, це нова схема, і вона напевно буде розроблятися й надалі. Зараз цю схему називають переформатуванням новин. Пропонуються «новини одним рядком», констатація, що стався факт: «Янукович зустрівся з Азаровим, дав вказівки, і Азаров сказав, що вказівки будуть виконані». Запитання «чому?» ми не ставимо. Тому що це не формат, - кажуть нам. «А кому це цікаво?», - ставить питання головний редактор. Якщо людина, яка керує новинами, ставить питання, кому цікаво те, що робить влада, я не бачу, як на це вплинути, тому що тема очевидно просто зарубується.
Чому вибухнув «1+1»? Тому що була зарубана тема по геноциду. Журналіст сказав: тема готова, є спікери-коментатори, є різні точки зору, камера є, машину можна замовляти, технологічно сюжет можна виготовляти, починаючи із завтрашнього дня. Його затримували протягом цілого тижня, а потім було сказано просто: «не треба». І це схема. Тема не допускається до ефіру.
Так само стосовно того, що до акції опозиції ДАІ не допускає транспортні засоби до Києва, як це сталося 11 травня, фактично погрожуючи перевізникам, що вони перевезуть людей, але повернуться - і залишаться без ліцензії. «1+1» двічі «продинамив» цю тему, хоча журналісти пропонували її редакторам. Але - яка схема ньюзруму? Журналіст приходить і каже, що він має тему, що є повідомлення про велику кількість машин на дорогах, яких зупиняють працівники ДАЇ. Але головний редактор каже: «ні, це немає змісту». Ти ж головний редактор! Нехай журналіст перевірить ці повідомлення, нехай витратить день, є в нас регіональні журналісти, ми можемо інформацію оперативно зібрати, але не дається навіть вказівка перевірити. Не зважаючи на те, що навіть якщо перевірка доведе, що таких фактів не було, - зробіть цю перевірку! Це не робиться. Не робиться тільки тому, що є підозра, що ці факти таки були, і були масово.
І таке не лише в історії з ДАІ. Була пропозиція (по сюжету) ще коли Київавтодор оголошував, що в першу чергу будуть відремонтовані шляхи, по яких пересувається кортеж Януковича. Панове, чому в першу чергу ці шляхи, в Києві що, немає більше поганих доріг? Відповідь: «а хто сказав, що це було?». Давайте підійдемо до шляховиків, давайте дізнаємося, коли оголосили тендер, хто його виграв, скільки грошей виділили на ремонт доріг на весь Київ і скільки буде коштувати ремонт доріг там, де їздить пан президент. «Коли це буде зроблено, тоді ми якось на це відреагуємо», - прозвучала відповідь журналістам. Минув місяць, шляховики все зробили - і навіть ідеї не виникло. Журналісти приходять, журналісти ініціюють проблему, пропонують зробити сюжет, але сюжет валиться на рівні головного редактора, і підстава може бути будь-яка.
Сергій Андрушко, СТБ:
- Ми вимірюємо температуру нашої редакції. Я запитав наших колег, і можу сказати так: донедавна ця температура була ненормально високою, вірус цензури руйнував наш організм. 17 працівників програми «Вікна-новини» підписались проти того, що в нас була цензура щодо певних тем і певних подій. Всі ці теми і події оприлюднені в нашій заяві, можу назвати два випадки серед них: зняття з етеру сюжету про приватизацію державної резиденції Межигір'я, а також заборона сюжету про ролик «Пропало все».
Можу також згадати те, що не увійшло в цю заяву. Журналіст Наталія Соколенко робила сюжет про корупцію. З її матеріалу вилучено інформацію про те, що 22-річну доньку тодішньої керівниці Міністерства соціальної політики Денисової призначили керівником цінової інспекції в Криму. Їй було 22 роки, вона до того ніде не працювала.
Журналістку Олену Гайван було відкликано прямо з місця зйомки. Вона знімала в мерії, в той час в мерії відбувалось засідання Київради, де відбувалася прямо в той час бійка між провладними і опозиційними депутатами. Ще один випадок (з останніх): прес-служба СБУ відмовляє телеканалу СТБ у запитах, кажуть, що про все знає головний редактор. Тема запиту - скільки грошей СБУ витратило на святкування дня СБУ. Нагадаю, вперше вони святкували у палаці «Україна», де запрошували зірок російської і української естради.
Одні з перших випадків цензури - це заборони, які надійшли щодо висвітлення діяльності мера Києва Черновецького та Київської міської адміністрації. Був випадок, коли секретар Київської міської ради Олесь Довгий приїхав на телеканал СТБ. Що міг робити Олесь Довгий на телеканалі СТБ? Можливо, він приніс до нас вірус цензури? (оплески)
Головний тиск на журналістів був під час виборчої кампанії. Ми можемо зробити припущення, що саме політики впливали на вихід або невихід матеріалів до етеру.
Як ми, наш колектив, боролися з цензурою? Ми сперечалися з головним редактором, ми висловлювали протест. У розпал передвиборної боротьби ми збиралися як члени профспілки «Медіафронт», обговорювали нашу ситуацію, записували всі випадки цензури. І, щоб не було жодних маніпулювань з боку політичних сил, ми збиралися оприлюднити ці дані після виборів. Але згодом дійшли висновку, що краще це робити на 100 днів нового президента. Але у зв'язку з тим, що наші колеги з «1+1» зробили це раніше, ми до них приєдналися.
Власне, насамкінець, хочу подякувати усім своїм колегам, а також колегам з «1+1», які не побоялися публічно висловитися проти цензури. Я хочу подякувати також тим, хто нам співчував і допомагав морально. Хочу сказати, що завдяки заяві в нашій редакції температура нормалізується. У нас останні два тижні працювати стало значно простіше. Дякую всім.
Соня Кошкіна, «Левый берег»:
- Что такое власть в нашем понимании? Власть - это Банковая, это Кабинет министров. На самом деле в этой стране власть уже давным-давно - это крупный бизнес. Власть и крупный бизнес -это неотделимые друг от друга понятия, не нужно их разделять. Если мы говорим о том, что есть цензура власти, нужно подразумевать, что есть цензура бизнеса. И это даже не цензура, это некие добровольные уступки одной стороны другой стороне, когда по умолчанию что-то делается, а что-то не делается.
Как этому можно противостоять? Мне кажется, что выход только один - это интернет-плоскость, которая пока цензуре практически неподвластна, слава Богу. И я думаю, что до тех пор, пока у нас в стране официально нет такого понятия, как интернет-СМИ, зацензурировать это понятие невозможно.
У ребят с СТБ и «1+1» накопилось и выплеснулось все вместе. Не надо ждать, когда накопится! Эту работу нужно вести каждый день, и каждый день об этом говорить, об этом писать - площадок достаточно. Есть «Украинская правда», есть «Левый берег», «Корреспондент», есть, в конце концов, свои живые журналы, есть Facebook, Twitter, есть все что угодно. Желающий всегда сможет сказать А, сказать Б и так далее. И если таких желающих в каждом журнале, на каждом канале, в каждой редакции будет большинство, то не будет никакой цензуры. Сергей Андрушко действительно говорит правильно, что как только начинаешь говорить об этом, все сразу начинает налаживаться.
И по поводу профессионализма. Цензура - это на самом деле неплохо, это очень хорошо для ленивых. Вот ты приходишь на мероприятие, тебе дают пресс-релиз, ты подписываешь его своим именем и отсылаешь в редакцию. Не надо искать противоположные точки зрения, не надо сопоставлять, думать не надо, не надо бегать. Я ничего плохого не хочу сказать, но, к сожалению, бывают такие случаи, когда журналист, который работает «в поле», идет по пути наименьшего сопротивления, и власти этим пользуются. Раз он не напрягается, чего они должны себя стеснять в своих прихотях и в своих желаниях? Допустим, ты приходишь на мероприятие, а тебе говорят, что пускают только оператора с камерой и все, тебя не пускают, и вообще мероприятие закрыто, 10 человек охраны на входе.
Если ты не открываешь рот, не становишься в позу, тебя туда никто не пустит, хотя они не имеют права этого делать. А если один откроет рот и второй откроет рот, сразу все наладится, сразу откроют все двери, сразу придет Анна Герман и скажет, что рада вас видеть. И так абсолютно везде, не только в политике, не только в бизнесе, в любой сфере. Это во-первых.
А во-вторых, никогда не надо молчать, ждать, пока накопится и выплеснется. Вот два простых рецепта.
Юлія Банкова, Перший національний:
- Я дуже небагато можу до всього цього додати. Єдине, що дуже лякає, - це вірус самоцензури. Тому що насправді все відбувається на тому рівні, коли ще ніхто не встигає відреагувати згори - ні влада, ні, можливо, медіавласники. А все відбувається в ньюз-румах, коли щось підготували, показали, а редактори одразу злякалися і сказали, що це непотрібно. Оце насправді найстрашніше.
Я так само згодна із Сонею Кошкіною, що журналісти дуже часто самі не відстоюють. Легше не піти на конфлікт, аніж боротися за це, відстоювати. І проблема професіоналізму так само в тому, що ми дуже рідко відстоюємо щось своє, ми дуже рідко докладаємо максимальних зусиль, щоб висвітлити щось своє, побігати, назбирати коментарів і так далі. Ми мало боремося.
І з цензурою так само. Треба назбирати факти, бо насправді влада не так сильно реагує, як редактори в ньюз-румах.
Підтримку колег я відчула, відчуваю якісь сили у собі. І ніякого ані тиску, ані засуджень не чула ні від колективу, ні від ньюз-руму, ні від редакторів. Нічого не змінилося, але мені дуже приємно, що мене підтримали. Найголовніше - не мовчати і не боятися.
Мустафа Найєм, «Українська правда», «Шустер live»:
- На самом деле я бы не говорил о том, что есть какая-то заметная цензура со стороны власти. Я об этом неоднократно говорил и коллегам, и остальным. Я считаю, что главная проблема (может быть, я буду немного груб) - это трусость и малодушие наших редакторов и начальников.
Объясню, почему. Это не факты, которые произошли два-три месяца назад - это факты, которые происходят в течение года, полутора, двух. И об этом молчали все редакторы, никто не вышел, не было таких вот собраний.
Я понимаю, что нынешняя власть по своему характеру более враждебна к СМИ. Но на самом деле то, что происходило четыре месяца назад на каналах, более ужасно, чем сейчас. Мы все знаем о том, что были и «черные списки», и запрещенные темы, и запрещенные гости-политики. И никто об этом не говорил, это было нормально. Мы считали, что, как сказал Евгений Киселев, мы имеем право идти на такие договоренности с политиками.
Да, в некоторых обстоятельствах мы можем идти на такие договоренности, но (опять же, я этого не говорил никогда публично) давайте просто понимать, что те люди, которые в кадре, чаще всего не имеют прямого контакта с теми людьми, которые пишут и работают в поле. То есть, грубо говоря, ведущие в кадре не всегда ходят на пресс-конференции, в парламент и так далее. Они делают свое дело - ведут программу. Мы, журналисты-редакторы, общаемся с политиками напрямую. И если появляется, например, запрет на то, чтобы в эфире появился Сергей Лещенко, Роман Скрыпин, то я еще могу понять Евгения Киселева или ведущих, которые это принимают, но не редакторов, которые напрямую общаются с политиками и знают их лично, и при этом допускают это (не всегда под прямым давлением, а часто просто по личной инициативе, потому что так нельзя или потому что кому-то это может не понравиться).
История с венками: никто никого не заставлял не показывать, просто попросили. Но просьба для многих оказалась приказом и указанием, в том числе и на телеканале ТВі. Потому что, насколько я знаю, на этом канале этот сюжет вышел не в новостях, а в рубрике курьезы. Я понимаю, что это видео не имеет никакого отношения к журналистике и не несет никакой информационной нагрузки. Но тот ажиотаж, который возник вокруг него, был более важен, чем этот сюжет. Просьба не демонстрировать видео - это и была новость. И игнорировать тот факт, что была просьба и что действительно некоторые агентства и телеканалы не пустили этот сюжет, с нашей точки зрения, неправильно. А мы делаем вид, что мы ничего не поняли.
В России (мне не позволят солгать) все началось с того, что были собрания главных редакторов, с которыми встречался Сурков. И это было просто общение, как у нас сейчас. Это происходило невинно, мол, «давайте я вам расскажу, что будет на следующей неделе», кому-то говорили, что отдадут эксклюзив. Ну а взамен, мол, вот давайте не будем об этом и этом...
И если мы действительно будем это игнорировать, то на этих встречах может быть просьба: «а давайте не писать, что где-то что-то было смешно, потому что это не очень информативно». Неизвестна та грань, после которой мы не сможем сказать, что мы поступили по-журналистски честно, не скрыли информацию, не пошли на договоренность. Мне кажется, что не надо идти на конфликт, но надо понимать, что мы отдельно от них, мы отдельно от политиков.
И вот сейчас самое главное - искренне друг другу сказать, что проблема в нас. Да, власть на нас давит, но если мы не можем договориться с редакторами, с начальниками, если мы идем на уступку им... У меня нет, как и у большинства журналистов, прямого контакта с теми людьми, которые могут давать какие-то прямые указания. Но если мы будем идти на уступки своим начальникам, своим редакторам в каких-то принципиальных вопросах, - это тоже поддержка цензуры.
Это все, что я хотел сказать. Поэтому давайте не будем говорить только о том, что это проблема власти, это еще и наша проблема.
Сергій Лещенко, «Українська правда»:
- В мене декілька тез, і я хотів би їх по черзі озвучити.
По-перше, у випадку з вінком в порядку новини довелося з'ясувати, що в Адміністрації президента була підготована доповідна пана Кошелєва, керівника управління з питань комунікації Адміністрації президента, де він пояснює пані Герман, що підійшов до журналістів з питанням про заборону поширення цього відео за дорученням заступника керівника Адміністрації президента пана Ладного, який водночас очолює управління з питань протоколу в Адміністрації президента. І при цьому він (Ладний) посилався на пана Льовочкіна. Це ще один доказ того, що це був не ексцес журналістів, які самі вирішили заблокувати відео, а певна позиція влади з цього приводу.
На що я хотів звернути увагу. Зараз в Адміністрації президента починається цікавий час внутрішньої війни Льовочкіна з Герман і Герман зі своїми підлеглими. Одним словом, це типовий період: після приходу до влади починається внутрішня війна. І її початок - це вікно можливостей для журналістів, тому що ніхто з учасників цієї війни не хоче бути звинувачений у цензурі. Вони намагатимуться перекласти відповідальність за це погане явище на своїх конкурентів, і це створює можливість для журналістів (чи радше редакторів) не слухати ці поради або менше прислухатися. Тому що в підсумку це закінчиться відставкою одного фігуранта або іншого, і з'ясується, що цей монстр влади, який зараз вимальовується, має глиняні ноги, і він рано чи пізно впаде.
Потім ще одна теза, на яку я хотів звернути увагу. Телебачення - це інструмент впливу на масову свідомість. І коли журналістські організації, або «Детектор медіа», або профспілка звертають увагу на факти цензури, то було б дуже доречно вказувати, хто є власниками цих мас-медіа. Чому? Тому що для цих людей (Ахметова, Коломойського, Пінчука) телебачення - це не основний бізнес, а допоміжний. Він не є основним інструментом заробляння грошей. Таким інструментом є промисловість - металургія, трубна промисловість, зв'язок, комунікації. І під ці свої бізнеси вони залучають кредити на заході. Ці люди розуміють тільки мову грошей. А при отриманні кредиту на заході кожен великий банк вивчає їхню біографію і їхній побічний бізнес. І якщо з'ясовується, що ці люди є власниками медіа, в яких процвітає цензура, це хоч на одну десяту відсотка підвищує для них вартість отримання кредиту. Тож цензура для них перетворюється з якоїсь абстрактної матерії, з якоїсь незрозумілої для них мови в конкретний результат - в умови для залучення кредитів. Мені здається, для цих людей заяви профспілок - це просто білий шум, на який вони не звертають уваги. Але якщо для них конкретні результати у вигляді великих грошей на заході зникнуть, то можливо вони почнуть думати про те, що відбувається в їхніх мас-медіа.
Ще одна пропозиція. Найближчим часом готується прес-конференція президента Януковича з нагоди його панування при владі. Мені здається непоганою ідея зробити якусь акцію на цій прес-конференції. Це був би непоганий привід звернути увагу на проблему тиску на журналістів. Бо якщо на цьому заході буде звучати тема цензури, вона не зможе бути поза увагою телебачення. А якщо вона буде поза увагою телебачення, то це буде ще один доказ наявності цензури.
Ілона Довгань, «1+1»
- У мене таке відчуття, що ми втрачаємо відчуття двох складових, які нам допоможуть вирішити проблему цензури та самоцензури. Перед тим як я їх назву, я хочу додати декілька коментарів до того, що я тут чула. По-перше, погоджуюся із Сонею, що треба йти в інтернет. Але, знаєте, не в усіх є інтернет, тобто не в усіх громадян є можливість отримати правдиву об'єктивну інформацію.
По-друге, (шкода, що пан Куликов уже пішов) з приводу того, що він не знає, що таке українська цензура. Увімкніть «Факти» на ICTV - і ви її побачите, як і на інших каналах, де зараз стерильні, необ'єктивні, лояльні новини.
Я просто за те, щоб це не залишилося корпоративною проблемою кількох каналів, а всі інші журналісти боялися вийти з тіні і підтримувати цю історію.
По-третє, (перепрошую, я про близьке) я не знайшла у зверненні до власників прізвища пана Коломойського. Причини ми з'ясували. З'ясовуємо, принаймні, чи йде цензура зверху, чи це якась самоцензура. Тому що на власників впливають через їхній інший бізнес.
Філософ Гоббс сказав, що свободу втрачаємо непомітно. От ми якраз до цього прийшли. Людям, які зараз не визначилися, яких щось стримує, треба зрозуміти: якщо вони зараз не заявлять про факти цензури, то невідомо, що з ними буде завтра.
Прекрасний момент для вирішення проблеми самоцензури для власників - це реорганізація і форматування. Мій колега вже говорив, що переформатування призведе до того, що політики просто не буде в новинах. І нам ні про що буде говорити, тому що будуть «труси, шкарпетки, годинники» - і все це одним рядком. Новин як таких не буде, ніде буде розповідати про важливі для кожного громадянина речі. І реорганізація призведе зараз до того, що не всіх людей наберуть у нові інформаційні службі. Залишать лояльних журналістів, а інших «розкатають» на «собачки і звірючки». Коли нам сказали, що буде зміна функцій, я запитала, що це означає. Мені відповіли, що ми можемо не бути ведучими, не бути журналістами і так далі. Тобто людей поставлять в такі умови, коли вони змушені будуть піти з каналу. Що ми зараз можемо зробити для того, щоб вирішити цю проблему? Як із цим боротися?
Єгор Соболєв з Вікторією Сюмар згадують 2002 рік
По завершенні дискусії «Детектор медіа» поцікавилася в її учасників, що позитивного і що негативного вони вбачають у започаткуванні руху «Стоп цензурі!»
Єгор Соболєв, «Свідомо»:
- Великий плюс, що ми знову разом, і видно відразу, яка це енергія і можливості. Реально, журналістика, яка об'єднується, створює таку силу, яку можна порівняти з військовим переворотом. Є таке правило в житті, якщо ти якусь справу не доробив, якийсь урок не вивчив, то він потім до тебе кожного разу повертатиметься і все більше битиме по голові. От ми не доробили в 2004 році профспілку, не достатньо серйозно поставилися до запровадження редакційних статутів, саморегуляції і вироблення стандартів і дотримання цих стандартів, і тепер все це нам повернулося, тобто ми знову маємо протест, але не організований, без чіткого плану як знищити цензуру. Тут дуже важливо розуміти, що воно не розсмокчеться. Це як пухлина. Якщо вона вже є, то його треба бити хімієтерапією до останньої клітини. Якщо зараз заспокояться насамперед редакції на телеканалах, то хвороба повернеться ще з новою силою. Тому нам зараз дуже важливо зрозуміти, що, по-перше, люди на телеканалах мають об'єднатися насамперед в юридичні структури: чи створювати нові профспілки, чи увійти в стару і очолити її. Люди поза телеканалами, де б вони не працювали (інтернеті, газетах, радіо) мають їх підтримати. Причому не лише тележурналістів. Жити без свободи слова - це як жити з виколотими очима. От у нас зараз поганенька свобода слова, але все одно погані очі кращі, ніж відсутність будь-яких очей. Бо без свободи слова завтра запресують бізнесмена або просту людину на вулиці, і про це ніхто не знатиме. Тому це шанс для тих, хто поза ЗМІ, допомогти журналістам.
Нам треба зараз забути особисті ревнощі чи образи. Професія одна, і хвороба ракова одна на всіх. Якщо сказати прагматично, то цензура і корупція скорочують робочі місця. Бо місць, де можна працювати, стає менше. І для всіх журналістів - це дуже невигідно. Тому зараз у наших інтересах знищити тварюку. Я вважаю, що у нас для цього ще є можливості. Не просто партизанськими методами боротися, гальмувати наступ на свободу слова, а просто знищити пухлину.
У мене сьогодні було відчуття, що ми повернулися у 2002 рік, коли є просто протестний рух, а окрім нового маніфесту і нових заяв, поки що нічого. Я хотів би поділитися досвідом з молодими журналістами. Зараз треба Отковичу, Новосельцеву, Банковій взяти дії в свої руки. Ми ззовні можемо їм допомогти. Якби я зараз працював на 5-му каналі, я б перший створив профспілкову організацію і організував фонд взаємодопомоги, і домовлявся з юристами б. Але я не працюю на 5-му каналі, я стороння людина, тому можу тільки прийти на акцію або в редакцію і допомогти. Тільки оця нова генерація справжніх журналістів, яка чудовим образом у нас виросла, має перебрати на себе керівництво діями.
Ми можемо поділитися досвідом, щоб не повторювати помилок. Інакше розчавлять. Скажу всім, і таким як Наталка Мосейчук: ніхто не виживе. Псевдолояльність, що я ніби роблю свою роботу, але не втручаюся в ніякі громадські рухи - небезпечна. Спочатку прийдуть за буйними, потім за розумними, а потім прийдуть за іншими. Цензура вихолощує журналістику до рівня пластикової виделки. Подивіться на російське телебачення, де ті журналісти, які мовчали, коли громили НТВ? Їх немає, бо цензорам потрібні просто тупі, дешеві виконавці.
Вахтанг Кіпіані, незалежний журналіст:
- Такі зустрічі потрібні, але їх має бути ще дуже багато, лише тоді ми вийдемо на зрозумілий результат. Очевидно, що кожен говорить про своє, а ми говоримо про проблеми журналістики в громадсько-політичному смислі. Є частина проблем, які скоріше вирішуються за допомогою профспілок і боротьби, зовсім нікому не помітної, на своїх робочих місцях за зарплату, білі зарплати, за відпускні тощо. Це те, що на таких великих зібраннях не допоможуть вирішити. Питання в тому, що люди не хочуть використовувати інструменти, які вже існують, профспілкові зокрема. Все таки після 2003-2004 років, коли профспілка була помітним інструментом, тепер можна сказати, що вони жевріють, між собою скубуться невідомо за що. Найкреативніший і найцікавіший час був тоді, коли керував профспілкою Соболєв, а сьогодні люди, які очолюють, ніби докладають зусиль, але реально нічого не виходить. Профспілки треба перезапускати. Я особисто два роки тому призупинив членство в профспілці, бо не бачу тут для себе особистої перспективи. Хоча продовжую це підтримувати на рівні ідеї.
Що стосується суспільно-політичної теми, то нам треба вийти на якусь ідею: чи ми тиснемо на владу, чи тиснемо на західні посольства, уряди, чи тиснемо на свідомість журналістів? Має бути, приміром, спочатку прийнята на три місяці програма боротьби за свободу слова. Вона має складатися з п'яти пунктів, які реально реалізувати за три місяці. І потім через три місяці провести аудит, що зробили, а що ні. А потім робити щось інше. Поки що ж ми просто звертаємо увагу на ненормальність ситуації, хоча всі нормальні і так розуміють цю ненормальність. Тому хоча й було не дуже конструктивно, але зустріч була дуже корисна. Бо все одно ми повинні спілкуватися і робити щось більш прагматичне, ніж просто заклики проти цензури. Але далі треба йти саме до конкретних пропозицій.
Жан Новосельцев, «1+1»:
По суті ця зустріч журналістів була дуже позитивним явищем. Процес набуває більшої структурованості. Це засвідчила кількість журналістів, небайдужих до цієї проблеми, які взяли участь у цьому заході. Ми підняли температуру, а такі заходи будуть цю температуру підтримувати. У будь-якому випадку все було винесено на публічне обговорення.
Зібравшись у такій кількості, ми показали, що нас не 10 чи 20 чоловік, а набагато більше. Тому, у будь-якому випадку, це позивний момент, що боротьба за свободу слова не закінчилася нашим відкритим листом.
Фото Павла Старостенка
