Христина Стебельська як головний редактор Першого національного дбає про добірну українську мову на телеканалі. Вона мріє створити Клуб шляхетної мови телевізійників, хоча й зізнається, що, на її думку, довершено українською розмовляє хіба що Всевишній. Вона вважає, що жоден президент, який приходив до влади, не приділяв належної уваги державному телеканалу. Через це, а також через хронічне недофінансування, шлях програми від задуму до ефіру на Першому нагадує кладовище.

- Пані Христино, головній редакції Першого національного, яку ви очолили, вже понад рік. Що вдалося за цей час змінити?

- Найперше - позиціонування. Нас сприймають не просто як загальнонаціональний, а саме як український канал, тому для нас головне - національні пріоритети. Я, як головний редактор, принципово відповідаю на всі дзвінки-закиди щодо програм. Комусь не подобаються документальні фільми про історію України, але, я переконана, українці мусять вчитися дивитися про себе фільми. Так, погоджуюсь, треба більше позитивної енергії.

Тому у нас є «Євробачення», ми показуємо спортивні олімпіади. А щоденний випуск новин «Євроньюз» - це доказ наших серйозних позицій і міжнародних амбіцій. Щодо «Євроньюзу», то креативний менеджмент телеканалу працює над запуском повної україномовної версії, де є і новини, і тематичні програми.

Далі. Оскільки нашу аудиторію цікавить думка влади, ми чітко її подаємо. Інформація не тільки з Києва, а з країни загалом, тому відродження кореспондентської мережі в областях - це також дуже важливо.

Перший національний має також бути корисним і соціально відповідальним. Тут слово за Головною редакцією. Бесіди з керівниками програм і ведучими не тільки мовно-літературні, це наші спільні пошуки влучних акцентів. Завжди схиляємо до таких, після яких глядач себе поважає. Потрібно багато знати про Україну, вірити в неї та в Бога, щоб із того вийшло пізнавальне телебачення.

- Ви згадали про Бога. Навіщо у державне телебачення втягувати релігію? Чи не можна обійтися без цього?

- Ні, не можна, особливо зараз. Бо якщо навіть високопосадовці мають проблеми морального ґатунку, то екран має дихати духовним. Коли запрацює цілодобовий релігійний телеканал, як у Польщі чи Італії, - так. А зараз - ні. Роблю висновки з рейтингу прямих релігійних трансляцій та проекту «Благовісник». Це необхідно, бо релігія впливає на мотивацію людей, формує уяву про справедливість. Нам треба навчитися жити з тим, у що ми віримо.

- Коли створювали редакцію, перед вами ставилося стратегічне завдання - покращити якість української мови в ефірі. Чи вдалося?

- Зараз канал транслює зимові Олімпійські ігри. Щовечора даємо коментаторам Ванкувера та Вістлера свіжі поради, а декому робимо серйозні зауваження.

У нашій редакції нагадуємо, що рай - це бібліотека словників. А ведучих перед мовним аналізом трохи заспокоюємо, бо довершено українською розмовляє тільки Всевишній.

Як шліфуємо загалом? Моніторимо ефір: яка вимова диктора, наголоси, побудова речень, як написано титр. Постійно боремося з русизмами. Проводимо наради за участі президента НТКУ, керівників підрозділів та ведучих. І якщо відверто, то за цей рік я ні на крок не відступила від позиції: ведучі, які не хочуть мати з українською мовою нічого спільного, не повинні мати нічого спільного з національним телеканалом. Вони мають не лише в «ящику» чи діловому листуванні спілкуватися українською, а й повсюди. Бо коли в побуті людина говорить каліченим варіантом російської мови, а на роботі, думаючи нею ж таки, мимоволі переносить її дух в український вислів, то постає не вельми привабливий образ двоязикого (навіть не двомовного!) напівносія недомови. Отож ми й прагнемо, щоб у наших колег завжди й усе було на «-лося»: думалося, хотілося й моглося - і все українською!

- Які телепрограми, що сьогодні є в ефірі, ви вважаєте гідними державного національного телеканалу?

- Сподіваюся, негідних програм у нас немає. А щоб «і до ладу, і до прикладу», то мій аналіз як знак запитання, три крапки, крапка. А знак оклику я ставлю аналітичній «Точка зору» з Юрієм Громницьким. Інтелігентний ведучий, влучні запитання та формат, що задає тон серйозної розмови. Також збалансовані випуски «Новин», особливо з Олесем Терещенком. Принципово вдалими вважаю «Кіно.ua», «Вихідні по-українськи», «Фольк-music», «Індиго», «Далі буде»...

І, звичайно, документалістика Першого національного, яку я гонорово називаю «робота з вічністю». Бо 42 престижні нагороди - це визнання.

- А яких бракує?

- Які лікують заполітизованість. Консолідовані навколо важливих для України тем. З добрим смаком під сучасним кутом зору.

Треба гумору - суто українського! Для дітей - казок і пізнавальних програм на розвиток логіки. Щоденників назустріч «Євро-2012». І телереаліті, де допитливі відкривають двері. Шляхетної культури, мистецького модерну. Звичайно, телеканал презентабельний, коли є ґрунтовний підсумок тижня - на зразок проектів Юрія Макарова.

А дат в календарі НТКУ - говерла. Ось відкрию перед вами на 2010 рік: 300-ліття Конституції Пилипа Орлика, 150 років виходу друком повного «Кобзаря» Тараса Шевченка, 80-ліття Ліни Костенко, 50-ліття Європейської мовної спілки, 20-ліття Декларації про державний суверенітет України... Ми з літературними редакторами ледь втиснули календар у 120 сторінок - кожна дата гідна національного ефіру.

- Як ви вважаєте, чи змінюватиметься телеканал після приходу до влади Віктора Януковича?

- Ця відповідь для мене болюча. Жоден президент, який приходив до влади, не приділяв належної уваги державному телеканалу. Може тому, що це система, в якій змінити щось швидко і кардинально неможливо. Хіба личить у центрі столиці України 20 років мати недобудований державний телецентр? Пригадую, як довго і вперто боролася команда НТКУ за введення сучасного цифрового ньюзруму. Перемогли, новинний комплекс працює. Треба модернізовуватись далі. Таланти в нас є, але оте недофінансування, постійний пошук внутрішніх резервів інколи такі, що шлях програми від задуму до ефіру нагадує кладовище.

- Але чи й надалі Перший перекладатиме всі синхрони й промови, зокрема й найвищих високопосадовців українською?

- Перший національний перекладатиме доти, доки шановні високопосадовці не опанують державну мову. Так, в Україні багатомовність: російська, румунська, угорська, татарська... і навіть мова ромів, але державна мова - одна. А ми законослухняні.

- Чи повернеться в ефір ваш проект про нацменшини в Україні «Між нами...»?

- Фільми про толерантність досі успішні, і нагорода Ради Європи є, а найважливіше, що цей продукт Першого національного вже давно на екранах зарубіжжя. Наприклад, фільм «Вірмени в Україні» з успіхом показаний на чотирьох головних вірменських телеканалах. Дипломатичні запити надходять досі. Продовжуємо адаптацію випуску «Корейці в Україні». Якщо проект буде профінансований як держзамовлення, то чому ні?

- Ви не сумуєте за роботою ведучої?

- Ні. Правду кажучи, ніхто не забороняє мені працювати в кадрі. Реноме ведучої приємне, я з мікрофоном рідного телеканалу 29 років, і маю що сказати глядачам. Але зараз бракує часу.

- На Першому останнім часом з'явилося багато нових молодих ведучих. На вашу думку, які риси мають бути притаманні ведучому? Чи повинні відрізнятися ведучі державного телеканалу і комерційних?

- Знання теми, інтелігентність, організованість. Макіяжем довго не посвітиш, бо на 3-му запитанні зрозуміло, що «мозок живе окремо від ніг». У нас не той глядач і наш ефір сприймається як державна політика. Тому треба глибоко цікавитися суто українським життям. А на публіці не забувати, що ти обличчя Першого національного і втрачати його заради кон'юнктури не варто. Будь-яка некоректна поведінка чи фото перекреслюють репутацію ведучого в колективі. Такі у нас не приживаються.

- Як ви ставитеся до реформування Першого національного в телеканал суспільного мовлення? Чи ви вважаєте, що державний і суспільний канали повинні існувати паралельно?

- Маю просте пояснення: наш народ любить телевізор і ненавидить рекламу. Тому мрія народу здійсниться - хоча, боюся, не дуже скоро. У чехів аж три громадські телеканали. У Європі традиційно рухаються від державного мовлення до суспільного із залученням профільних потужностей. На жаль, в українців нема коштів на два типи мовлення. А хочеться глибоких просвітницьких програм, чудового кіно, мандрів красивими світами... Не раз миготить у голові, чи дочекаюся українського Бі-бі-сі?

Біографія:

Христина Стебельська народилася на Тернопільщині, як пише про себе «у шляхетній галицькій родині». Батько - лікар, мати - педагог. Закінчила Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника.

На телебаченні майже 30 років. У 1995-му  очолила Головну редакцію телебачення Національної телекомпанії України, головний редактор НТКУ.

Веде прямі трансляції особливо важливих урочистих державних заходів. Коментує у прямому ефірі святкові богослужіння з Ватикану та кафедральних соборів України. Створювала документальні фільми циклу «Українці у світі» та «Між нами...»

Заслужений працівник культури України. Народна артистка України.