На обговорення було винесено питання: чого бракує українським телеканалам у висвітленні виборчого процесу,  як боротися з політичною джинсою тощо. Проте наших читачів, як завжди, зацікавило і ширше коло питань щодо діяльності ЗМІ під час виборів, якості політичної журналістики в Україні й «телегенічності» української політики. 

Пропонуємо вашій увазі повну версію чату.

- Приветствую всех неравнодушных!

- Андрію, мені здається, що представники деяких професій, наприклад, вчителі, журналісти, політологи, повинні бути політично незаангажованими. Чому ж майже всі політологи є або помаранчевими, або синьо-білими? Чи можна вважати думку таких політологів об'єктивною?

- Проблема перша пов'язана з тим, що більшою мірою коментарі й оцінки, які з'являються у ЗМІ та на прес-конференціях, є радше реакцією на поточну політичну кон'юнктуру і не мають прямого відношення до політичної науки. А відповідно, такі оцінки також хворіють на «кон'юнктуру моменту». В таких випадках експерти чи журналісти мимоволі висловлюють скоріше власні симпатії та рефлексії, аніж позицію спостерігача-дослідника. Слід визнати, що і 100, і 200 років тому відомі літератори, філософи, маючи високий фаховий рівень і авторитет у власній царині, в публічній сфері також займали конкретну політично ангажовану позицію. Врешті-решт, вони також небайдужі люди, громадяни. Тому, підводячи риску, я б запропонував такий підхід: чітко розрізняти для себе інформаційні війни й обмін думками у поточній ситуації і власне фахові знання, пов'язані з теорією і практикою політичного процесу, економічного розвитку чи аналітичної соціології. І останнє. На жаль, дуже часто навіть максимальне намагання бути об'єктивним нівелюється тим, що експерт чи журналіст «вбудовується» в інформаційні війни, які ведуться в медіа. І з цим також доводиться рахуватися.

- Как бороться с грубостью, прямыми оскорблениями в СМИ? Этим грешит «Обком», УП... Особенно «Обком», который под видом юмора допускает обыкновенное хамство. Причем, издание закрылось от критики, и ему нет возможности ответить.

- В очном общении все проще. Хама нужно ставить на место. Со СМИ - сложнее. К сожалению, хамство и грубость в прессе отражает наш общий уровень культуры и очень высокий уровень общей нервозности. Поэтому остается лишь надеяться на ответственность и профессионализм редакторов, которые несут ответственность за свои издания. Кроме того, информационная сфера - это тоже рынок. Чем выше уровень культуры читателя, тем меньше спрос на дикарство в СМИ. В общем, не читайте советских газет:). И пусть их тиражи и интернет-рейтинг станет для них непроходящей головной болью.

- Добрий день! Який телеканал, на вашу думку, працював найбільш збалансовано й об'єктивно під час виборчої кампанії? Аргументуйте, будь ласка, чому саме його ви виокремлюєте.

- Мені важко відповісти на це запитання, оскільки я не є уважним глядачем, а тим більше експертом інформаційної політики каналів. Крім того, я думаю, що є сенс оцінювати роботу тих каналів, які мають вагомий блок із інформаційно-аналітичних та новинних програм. Тому я все ж таки залишу це запитання для фахових експертів, які уважно слідкують за новинною політикою телеканалів.

- Окей, ви не готові оцінити весь телеефір і визначити найоб'єктивніший канал. Але ж вас запрошували на різні політичні ток-шоу. Згадайте, де була найконструктивніша дискусія, найзваженіший добір експертів, найпрофесійніші дії модератора.

- Це запитання для мене простіше. Без сумніву, 5 канал, ток-шоу «Я так думаю з Анною Безулик».

- Чи можна, на вашу думку, побороти джинсу? Яким чином?

- Маємо визнати: джинса була, є і, мабуть, буде. Журналісти працюють на ринку і вимушені грати за його законами. Вихід тут полягає в одному: підвищення аналітичного рівня редакцій, формування стабільних і незалежних від зовнішніх замовників колективів редакцій, де буде цінуватися авторське ім'я, дослідницький підхід і де авторитет журналіста завойовується й оцінується не за кількістю надрукованих знаків чи вигідних контрактів, які він приніс до редакції, а резонансністю та популярністю його матеріалів. Я думаю, чим швидше буде розвиватися сучасна українська публіцистика як один із найбільших жанрів журналістики, тим складніше буде виживати джинсі і тим примітивнішими виглядатимуть джинсові тексти. Розумію, що більшість колективів приватних видань залежать від своїх власників, і дуже часто для них джинса - це додаткове джерело заробітку. Вважаю, що журналісти повинні отримувати гонорари, які не принижують їхню гідність і роблять сумнівними вигоди від заробітку на джинсі.

- Хто з українських ведучих може на рівні Кисельова чи Шустера вести політичні ток-шоу? Як вам Юрій Громницький, В'ячеслав Піховшек?

- З ведучих, які витримують високий рівень модератора складних політичних та економічних дискусій, я б відзначив лише Анну Безулик: високий інтелектуальний рівень, вміння вести дискусію і не допускати «боїв без правил», самоповага і гідність ведучого - це ті риси, без яких телевізійне шоу перетворюється на «Дом-3», «Дом-4» і т. д. Не хочу нікого образити, але мені здається, що і Шустеру, і Кисельову є чого повчитися в Ані. Стосовно інших ведучих: мені здається, що кращі часи шоумена Піховшека в минулому, сьогодні він більшою мірою висококласний медіаменеджер, політолог і журналіст. Проект Громницького на Першому я вітаю, і гадаю, що в нього велике майбутнє. Мені також дуже подобаються ведучі 5-го каналу, які мають гарний досвід ведення телемарафонів. Як на мене, Роман Чайка мусить робити більше, він давно переріс свої «5 копійок» і вже може претендувати на «гривню»:).  На жаль, мушу визнати, що я погано орієнтуюся в середовищі молодих тележурналістів та ведучих, тому готовий їм допомагати.

- За вашою особистою шкалою, хто є кращим модератором: Шустер, Кисельов чи Куликов? Оцініть їхній професіоналізм, адже ви були на програмі в кожного. Які в кожного з цих людей недоліки та переваги?

- Справді, перепрошую в Андрія Куликова. Його програма на ICTV в моєму особистому рейтингу займає позицію 1.2. Андрій дуже виріс за час роботи в цій програмі. Моє побажання: зменшити кількість банальних говорунів від різних партій, працювати над темами, які справді можуть бути цікаві глядачам, - освіта, охорона здоров'я, екологія, економіка і бізнес, виховання. І країна зможе відкрити для себе завдяки саме такій «Свободі слова» не лише нові імена, але й нові реальності. Порівнювати Куликова з Шустером і Кисельовим - невдячна справа. Скажу так: класний український журналіст виграє у варяга.

- Хто з кандидатів найбільш ефективно використав медіаресурс? За рахунок чого йому це вдалося  - грошей, менеджерів кампанії тощо?

- Як на мене, медіаресурс - це не просто бочка з медом, яку можна вимірювати кількістю літрів. Медіаресурс - це, насамперед, максимальна якість використання можливостей. В цьому сенсі я б не порівнював кількості годин і обсяги реклами. Це невдячна справа. Максимально ефективно використав медіаресурс Сергій Тігіпко.

- Як ви оцінюєте показ українськими каналами телезвернення Януковича 10 лютого, коли його 10-хвилинний виступ виходив у межах новин (приміром, на «Інтері», «1+1»)?

- Соромно визнати, але я не бачив цієї медіаподії. Можу лише припустити, що це була продумана медіатехнологія максимальної присутності в новинному праймі. Мені не відомі умови розміщення цього звернення, тому важко давати оцінку.

- Як ви оцінюєте першу практику такого масового замовлення каналами екзит-полів? І що їх перш за все до цього спонукало? Тільки потреби глядачів?

- Ми маємо досить суперечливий досвід впливу соціологічних даних на політичний процес - другий тур президентських перегонів 2004 року. Саме цим я пояснюю велику кількість замовлень з боку власників медіа та політичних інвесторів на проведення екзит-полів у 2010 році. Зверну вашу увагу на той факт, що цього разу до проведення екзит-полів були залучені практично всі відомі соціологічні служби, які мають високий рейтинг довіри і в професійному середовищі, і серед політиків. Як на мене, це привело до диверсифікації ризиків, пов'язаних із маніпуляцією даними. Сумна ситуація з даними Національного екзит-полу після першого туру засвідчила, що політизація і маніпуляція соціологічними даними стає вже неможливою. Коротше кажучи, висновок один - більше екзит-полів, хороших і різних:). І додам ще один момент. Будь-які політичні потрясіння після виборів - це величезний ризик для бізнесу, а тому бізнес страхується і хоче гарантувати собі чітку картину того, що відбувається під час політичних змін. У 2010 році екзит-поли перестали бути партійно-штабною зброєю. І це також позитивний факт.

- Андрію, вас часто запрошують до різних ЗМІ як незалежного експерта - коментатора політичних процесів. Але чи є ви і справді «незалежним»?

- Як запитали, так і відповідаю: є. Я був і залишаюся незалежним у поглядах, оцінках і позиціях. І немає моєї провини в тому, що комусь мої погляди не подобаються. Водночас працюю на ринку політичних консультацій та стратегічних розробок, але це не має ніякого відношення до моєї громадянської і фахової позиції. А якщо вас взагалі цікавить філософський феномен незалежності, то незалежність - це, в першу чергу, негативне самоствердження, яке є проявом внутрішньої невпевненості і бажанням за рахунок показушного егоїзму прикрити власну неповноцінність. Я залежна людина - від сім'ї та друзів, від партнерів та замовників, від життя. Моя незалежність у моїй свободі дотриматися слова і водночас реалізувати своє «я», ствердити свою позицію.

- Мені цікаво, як Андрій Єрмолаєв оцінює політичні рекламні кампанії кандидатів у президенти. Вам не здається, що пора шукати нові ходи? Що думаєте про кампанію Яценюка? Всі хвалять Тігіпка, але, як на мене, там більшу роль зіграли гроші, ніж ідеї. А як думаєте ви?

- Відверто кажучи, це велика розмова, і навряд чи я зможу обмежитися однією тезою. Рекламна кампанія - це не лише і навіть не стільки вдалі образи, популярні слогани та дорогі носії. Це в першу чергу мистецтво «впіймати» настрої і запити суспільства, і зокрема тієї його частини, на підтримку якої ти розраховуєш. Вдалість кампанії Тігіпка не лише в кількості рекламної продукції. Команді Сергія Тігіпка справді вдалося віднайти той образ і стиль поведінки кандидата, який віддзеркалив пошуки суспільством нового стилю в політиці загалом. Дуже простий тест, який вам пропоную: покладіть перед собою календарик Тигрюлі і через хвилину поряд із ним календарик із фото Тігіпка. І ви самі зрозумієте, чим була забезпечена така велика увага до Тігіпка в першому турі. Тому і я теж ставлю рекламну кампанію Тігіпка по її адекватності і досягненню мети на перше місце. Водночас, найефективнішою кампанією стала кампанія Януковича. Всі види реклами, які застосовувала його команда, підтверджували і посилювали його вже відомий образ технократа. Він нікого не заплутав своїми меседжами і не допустив рекламної агресії, яка б відтворила старі стереотипи про реванш, помсту чи політичну війну. І саме за рахунок цього Янукович виграв рекламну кампанію у Тимошенко. ЮТ проводила найкреативнішу кампанію (і, судячи з усього, найдорожчу), але і найсумбурнішу. Я вже давав оцінки цій кампанії, не буду повторюватися. А ось невдалими кампаніями вважаю кампанії Яценюка і Ющенка. Перший дезорієнтував і навіть злякав свого потенційного виборця, оскільки виборець відсторонюється від незрозумілого, як від загрозливого. Мій колега з «Софії» якось зазначив, що розбазарити такий високий потенційний рівень довіри - це ще треба вміти. А ось Віктору Ющенку слід було б поцікавитись у Леоніда Кравчука, чому рекламний лубок від влади програє. Забронзовів Віктор Андрійович :).

- Вы когда-нибудь были без бороды? Может, вам так лучше будет?

- Я не знаю, какой я без бороды. Поэтому поостерегусь пока экспериментировать :)

- Андрей, как вы относитесь к политической сатире наших дней? Вам нравятся шутки «95-го квартала», к примеру? Расскажите какой-то свеженький политический анекдот, а то скучно что-то.

- К сатире отношусь хорошо. «95 квартал» смотрю с удовольствием и часто вживую. Ребята жгут:). Очень нравится проект «Параска». Вообще, мне кажется, что остается огромный, пока еще невостребованный потенциал политической карикатуры. Перелистайте еще раз карикатуры Херлуфа Бидструпа - супер. С анекдотами посложнее - я плохой рассказчик.

- Если бы вы баллотировались в президенты, то какой бы слоган был у вас? «Выбери зануду - застрахуйся от разочарований»?

- Даже в страшном сне я себе не представляю такую ситуацию. Несмотря на древнегреческие заблуждения о мудрых правителях-философах, у власти должны быть все-таки профессиональные политики и госменеджеры.

- Як ви думаєте, чи виконає Янукович свою обіцянку створити суспільне телебачення і радіомовлення?

- Тема заерзанная, и давно уже мистифицированная. По существу: общественное телевидение - это телевидение, которое финансируют граждане. Учитывая капиталоемкость медиапроизводства и бедность нашего общества, в этом смысле общественное ТВ - это задача практически невыполнимая в ближайшие лет пять. Другое дело, если рассматривать общественное ТВ как определенный критерий и требования к государственной политике в сфере государственных медиа. Я не исключаю, что на базе Первого национального и канала «Культура» можно развивать современные интерактивные, хорошо технически обеспеченные телепроекты, которые бы стали прообразом, экспериментальной площадкой для будущих проектов собственно общественного ТВ. Иначе же мы можем оказаться в ловушке российской версии ОРТ времен Березовского.

- Андрей, как вы относитесь к творчеству Сергея Дацюка?

- К Сергею отношусь с большим уважением, знаю его много лет еще со студенческой скамьи. Он сложный человек, со специфическим взрывным характером, но вместе с тем он самостоятельный оригинальный мыслитель, и его работы по теории виртуальной реальности, онтологическим проблемам, несомненно, еще будут перечитываться и обсуждаться. Проблема Сергея, как, впрочем, и многих других талантливых людей, - в дефиците профессионального круга общения. Знаю, что он пользуется уважением и как преподаватель, лектор. Наверное, это еще не его время.

- Есть ли в Украине, по вашему мнению, по-настоящему независимые (политически) СМИ? Какие?

- По определению, если СМИ - политическое, оно уже зависимое. Если же говорить об изданиях, которые работают в сфере журналистской аналитики, то это, прежде всего, «Зеркало недели», «День», «Детектор медіа»:).

- Скажите, Андрей, вам никогда не хотелось послать все это к чёртовой матери?

- Хотелось. Я дорожу своим коллективом: и центра «София», и редакции «Диалог UA». Наверное, по складу характера и по непростому опыту походов на госслужбу, я все больше склоняюсь к кабинетной работе, внешнему созерцанию. Много недописанного и недодуманного. Но пока еще повоюем :).

- Всего вам доброго, храните себя и свой мир!

 «Детектор медіа»

Фото Павла Старостенка

Біографічна довідка:

Андрій Єрмолаєв народився 1969 року в м. Красногорівка Донецької області. 1992 року закінчив філософський факультет Київського державного університету ім. Т.Шевченко (кваліфікація - «викладач суспільно-політичних наук»).

1994-1996 рр. - головний консультант інформаційно-аналітичної служби Адміністрації Президента України (Леоніда Кучми).

1996-1997 рр. - виконавчий директор, керівник інформаційно-аналітичної служби Всеукраїнського благодійного фонду «Наше майбутнє».

1997-1999 рр. - експерт служби прем'єр-міністра України, помічник прем'єр-міністра Валерія Пустовойтенка.

З 2000 року був членом Народно-демократичної партії, с 2002-го - заступником голови НДП Валерія Пустовойтенка з ідеологічної роботи. 2002-му балотувався в народні депутати України під №157 списку лояльного до президента Леоніда Кучми блоку «За єдину Україну!».

З 2000 року - президент Центру соціальних досліджень «Софія». Центр заснований 1999 року, спеціалізується на дослідженні і проектуванні стратегій розвитку, політико-економічному аналізі діяльності корпоративних і державних структур, розробці і впровадженні політичних і соціальних технологій.

Співзасновник експертного семінару «Український клуб».