Жити йому було в кайф. Коли ти сповнений енергії і вже вмієш її спрямувати у відповідне русло і коли навколо все кипить і вирує – ти не можеш не брати в цьому участь. Саме так було під час перебудови. Сергій буквально купався у тогочасних подіях, коли зашкарублі совки крок за кроком відступали під натиском нових віянь. Він не просто спостерігав зміни в нашому житті, але і сам прагнув це життя змінити.

 

Він разом із друзями створив кооператив і вирішив видавати незалежну газету. Всі були переконані, що цього не можна робити. «Чому не можна?» – спитав Сергій. «Не можна – і все!» – такі уявлення тоді побутували. Він поколупався в законах і виявив, що ніде не заборонено видавати не контрольовані компартією газети. Взяв і разом із колегами видав таку газету. Вона навіть з’явилася у кіосках. Певне, для тодішньої владної верхівки це стало шоком. Наклад швиденько вилучили, правда, ініціаторів видання не посадили – були вже інші часи.

 

Але компартійці не на тих наткнулися. Це був той випадок, коли протидія народжує нову дію. «Такі справи» заробляли на поліграфії і видавничій діяльності, але при тому фінансували такий собі прес-пакет, котрий редагував автор цих рядків. Він виходив раз на місяць, тиражувався у Литві, де на той час існував вільний доступ до копіювальної техніки, і розсилався по газетах – наші матеріали, які розповідали про українське політичне життя, друкувалися в усіх куточках колишнього Радянського Союзу. Вільний обмін інформацією став одним із найважливіших чинників того, що комуністична імперія наказала довго жити.

 

Сергій Данилов був честолюбцем – завжди прагнув бути першим. Але першим не у «тарганячих бігах» у вигляді всіляких проплачених рейтингів. Він прагнув першим зробити щось вагоме, щось таке, чого ніхто не робив раніше. «Такі справи» в кінці 80-х років випустили кольоровий, просто розкішний, як на той час, настінний календар із портретами керівників України, які починалися з Рюрика і закінчувалися Симоном Петлюрою. Разом із істориком Юрком Савчуком видав унікальне видання – близько півтисячі гербів міст і земель України. Його страшенно цікавило оте несподіване явище – Україна. «Такі справи» також видали твори В’ячеслава Чорновола, які до того друкувалися в Україні тільки підпільно. Він сам і його підприємство тісно працювали з Народним Рухом і його головою, який відстоював ідеї незалежності України.  

 

Сергій із насолодою колупався в історії України, все більше і більше відкриваючи для себе цю землю не просто як територію, а як духовний світ. Він раптом з’ясував, що від радянських людей приховували дивовижні пласти нашої минувшини. Тому вважав своїм обов’язком видати купу книжок із історії нашої країни. З точки зору сьогоднішнього меркантильного дня у це важко повірити, але робив він це не для заробляння «бабла», а просто зважав на таку просту, але загублену сьогодні істину, що в людині велику роль має відігравати духовна складова.

 

Я не без усмішки пригадую наші багатогодинні бурхливі дискусії кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття про те, що відбувається навколо і що нам робити. Ми були романтиками, яким так хотілося, щоб Україна з совкового заповідника стала цивілізованою державою, в котрій панує здоровий глузд і справедливість. Не вийшло.

 

Після того як «Такі справи» надрукували книжку про опозиційного тоді політика, на підприємство почалися наїзди. Боротьба тривала з 2002-го по 2007 рік. Можливо, лікарі матимуть іншу точку зору, але мені здається, що ті мордування з боку рекетирів від влади і коштували йому серця. Він ніби був здоровий, бігав, купався в ополонці і не скаржився на здоров’я. Але серце таки не витримало.

 

Коли помирали моя бабуся і прабабця – це було боляче, але більш-менш очікувано зі зрозумілих вікових причин. Та зараз уперше в моєму житті померла близька мені людина, котра не дожила до п’ятдесяти, котра виглядала цілком здоровою і сповненою енергії. Це прозвучало, як грім серед ясного неба. Коли мені про це повідомили по телефону, я ще не встиг усвідомити, а по голові вже побігли мурашки. А потім з’явилося відчуття, наче з мого духовного світу раптом випав… не знаю як назвати – мабуть, цілий світ.