– 26 грудня минулого року Нацрада з питань телебачення і радіомовлення подовжила нам термін ліцензії до травня 2010 року. Ми мовимо на тих самих умовах: зранку з 6-ї до 9-ї та ввечері з 23-ї до 01:18. Наше перебування на Першому національному рано чи пізно скінчиться. Ну, не може бути на загальнонаціональному каналі двох мовників, немає такої практики.

 

Щодо нової ліцензії на цифрове мовлення в мультиплексі МХ-3, то ми дійсно брали участь у конкурсі й отримали ліцензію. Але поки що ми не отримали ліцензійний бланк, оскільки Нацрада ще не визначила провайдера.

 

До переходу на цілодобове мовлення ми готові. Власник розуміє, що 24 години мовлення потребують набагато більше інвестицій, ніж 5 годин 18 хвилин. Телевізійний ринок розвивається таким чином, що телебачення стає нішевим. Зрозуміло, що зараз дуже важко скласти конкуренцію каналам, які позиціонують себе як сімейні. Готуючись до переходу на цифру, ми хочемо вибрати собі якусь нішу і в ній конкурувати.

 

– Зараз ми дещо відійшли від концепції інформаційного мовлення, розуміючи, що з кожним днем все важче і важче скласти конкуренцію нішевим інформаційним каналам. Тепер у нічному ефірі ми робимо соціальні проекти, цікаві людям більше у пізнавальному плані. Треба говорити про економіку, культуру, здоров’я мовою, яку зрозуміє широкий загал. Тому ми зробили на базі програми «Погляд» декілька програм: у понеділок – «Здоровий погляд», у вівторок – «Соціальний погляд», у середу – «Політичний погляд», у четвер – «Економічний погляд», а в п’ятницю – «Культурний погляд». Таким чином ми вже зараз намагаємося робити власний продукт, із яким ми зможемо перейти до цілодобового мовлення.

 

Зрозуміло, що власного виробництва не вистачатиме, тому потрібно буде купувати програмний продукт. Три роки тому ми відмовилися від показу у вечірньому ефірі художніх фільмів і перейшли на документалку. Протягом трьох років ми пересвідчились, що є глядач, якому не цікаві серіали, а набагато цікавіше подивитися документальне пізнавальне кіно. Тобто, ми, можливо, займемо пізнавально-просвітницьку нішу із соціальним напрямом. В Україні майже немає історичних документальних фільмів, тимчасом як наші сусіди вже давно зрозуміли, що існує інформаційний голод на цей продукт. В СРСР було чимало закритих тем, і люди потребували відповідей на багато запитань. Тому російські телевізійні канали, які спеціалізуються на виробництві документального пізнавального кіно, яке дає на ці відкриті питання відповіді, мають непогані рейтинги. Потроху ця ніша починає заповнюватися і в Україні. Деякі канали вже створили свої продакшни, які виробляють документальне кіно, цікаве саме для жителів України. У нас виросло вже ціле покоління, якому цікаво, що відбувається в незалежній Україні.

 

– Так, можна сказати, що ми починали як продакшн. Цим шляхом і будемо рухатися. Без власного продакшну буде вкрай складно створювати продукт для цілодобового каналу.

 

Коли Нацрада визначиться з провайдером, за умовами ліцензії нам доведеться через деякий час розпочати мовлення. Але розбудова цифрового мовлення в Україні відбуватиметься сегментарно. Ми будемо мовити там, де вже відбудеться перехід на цифру. Для цього частину продукту ми вироблятимемо самі, а частину купуватимемо. Ми пропонуватимемо програмний продукт, виходячи з того, яке рішення буде прийняте щодо програмної політики. Коли саме це станеться, залежить від розвитку цифрового мовлення в Україні.

– Для інших каналів ми більше нічого не виробляємо. Ми зробили декілька документальних фільмів і маємо право передавати їх на дистрибуцію. Був трисерійний документальний фільм «Потойбіч війни», який зробив Валерій Тетерятник, і був 10-серіний фільм про російсько-японську війну.

– Насправді за півроку багато всього змінилося. Зміна сітки мовлення, переїзд до власної студії… Крім того, є ще непомітні глядачеві речі. Скажімо, перевірка податкової інспекції, перевірка Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Тому здається, що минуло не півроку, а декілька.

– З червня 2008-го ми оновили свою сітку мовлення. Тепер наше завдання – відкатати ці проекти, щоб вони були повноцінними і яскравими. На сьогодні ці програми в ефірі вже більше місяця, і ми розуміємо, що деякі з них є вдалими, а в інших є моменти, над якими потрібно працювати.

 

Щодо ранкового ефіру, то кардинальних змін там не буде. Формат «Доброго ранку» давно придумано і відпрацьовано. Там можна тільки змінювати рубрики. Зокрема, у планах – рубрика з корисними порадами. Специфіка ранкового глядача полягає в тому, що інколи він не може подивитися на екран, але, збираючись на роботу, може слухати інформацію. Відповідно, ми хочемо зробити рубрику корисних порад, наприклад, як правильно вибрати побутову техніку чи як краще зберігати якісь продукти. Радити, найімовірніше, будуть журналісти або спеціалісти у відповідній галузі.

 

Також у нас є проект «Країна онлайн», для якого в регіонах України знімається багато матеріалу, але використовується він далеко не весь. Ми маємо наміри використовувати його максимально, бо цей матеріал має право на життя: це Україна, регіони, це те, чим живуть люди. Для цього ми хочемо поновити рубрику «Глобус України». Гадаю, це буде цікаво глядачеві.

 

А у вечірній сітці мовлення відбулася сегментація. Підсумкову програму ми замінили програмами «Погляд», про які я вже розповідав. У нас залишаються міжнародна інформаційна та спортивна програми, два економічних проекти «Рейтингова панорама» і «Енергопанорама». Поки що все. Програмною ж сіткою не можна часто гратися. Чи вдалий наш продукт, ми побачимо у жовтні, коли будуть більш-менш реальні показники.

 

– Як ви ставитеся до рейтингів? Для вашого попередника – Сергія Білоуса – вони були не головним показником для розвитку компанії…

– На рейтинги потрібно зважати, оскільки це гроші. Але я так само, як і Сергій Білоус, ставлюся до них стримано і по-філософськи. Розуміючи гіпотетично, що рейтинги в цій державі можна купувати, бо рейтинги – це гроші, це надзвичайно великі рекламні надходження. І великі гравці на ринку, можливо, цим користаються. У нас ліцензія на 98,8% території України, а піплметри стоять тільки в найбільших містах. Цього року їх поставили ще в містах і селах із менш ніж 50-тисячним населенням, що змінило ситуацію, трохи покращивши наші рейтинги. Це говорить про те, що основний наш глядач – у регіонах. Там менше альтернативи, аніж у столиці й у великих містах.

 

– У нас були переговори з агенцією «Сфера-ТВ» на початок цього року, поки що вони тривають. Тобто кожен із гравців хоче зрозуміти, як краще продаватися: так як ми робимо це зараз, через свою рекламну агенцію «Проактив медіа консалтинг», чи через «Сферу-ТВ». Якщо говорити про заповнення, то, звичайно, маючи нерейтинговий час, продавати рекламу дуже важко, і розраховувати на якісь особливі рекламні надходження нам не доводиться. Ми розуміємо, що цього можна досягти тільки за рахунок цікавих програм і грошей, які треба заробляти на спонсорстві.

– Рекламний ринок росте, можна говорити про те, що рекламні надходження збільшуються, але вони не покривають потреби каналу. Ми навіть не виходимо на нуль.

– Востаннє ми піднімали ціну на початку року, коли інфляція була задекларована на рівні 12,9%. У принципі, всі канали підняли розцінки на рекламу як мінімум на цей відсоток. Тепер наша рекламна агенція розглядає можливість підняття цін у зв’язку зі сплеском інфляції, але ми ініціюємо це питання, оскільки загальна ситуація в країні до цього спонукає. Можливо, ціни піднімемо у вересні-жовтні.

 

– Достатньо вдало співпрацюємо. З приходом нового керівництва постали деякі питання, вирішення яких вимагає додаткових зусиль. Наприклад, переїзд до своєї студії. Хоча це питання стояло давно, прихід нового керівництва став додатковим стимулом до переїзду. Це для нас вигідно з економічної точки зору. Ми підрахували свої витрати на оренду технічного обладнання на Першому національному (раніше ми орендували четвертий апаратно-студійний блок – АСБ-4) і зрозуміли, що нам вигідніше купити власне обладнання і поставити його в орендованій студії. В травні цього року ми переїхали в орендовану студію, розташовану на другому поверсі «олівця». Ще півтора роки тому ми підписали угоду про оренду цього приміщення – це колишня репетиційна кімната, і ось із травня виходимо вже з власної студії.

 

– Колись, може, й так. Знову ж таки, з економічної точки зору дешевше мати щось своє, ніж орендувати.

 

– Відкритих конфліктів не було. Принаймні, на рівні творчих працівників я про конфлікти не чув. Хіба що ми про це говоримо жартома. Дійсно, Перший національний канал іноді каже, що почувається ніби «обрізаними». Річ у тім, що це палиця на два кінці. Добре, ви «обрізані», але, враховуючи недофінансування НТКУ (про яке говорить керівництво), ми повноцінно закриваємо ранкове і вечірнє мовлення, бо у них бракує коштів на виробництво власного продукту.

 

– Я з цього приводу абсолютно не хвилююся. Вважаю, що суспільство повинно бути до цього готове. Я понад 15 років співпрацюю з великою японською телекомпанією, яка є громадським мовником. Тож я добре знаю, що таке суспільне телебачення, як воно розвивається протягом 53 років у Японії, як воно влаштовано і працює. Зрозуміло, що модель японського суспільного телебачення не зовсім підходить Україні. Але якщо говорити про суспільство, то у японського глядача не виникає питань, чому вони мають заплатити 18 доларів на місяць за цей канал. Вони розуміють, що матимуть телевізійний продукт, якому абсолютно довіряють.

 

У світі є багато моделей суспільного телебачення. В Україні ми матимемо щось середнє. Але наше суспільство поки що до цього не готове, і у процесі створення СМ багато незрозумілого. По-перше, наші люди хочуть спочатку побачити продукт, і лише потім платити. Але зрештою відсоток тих, хто платитиме, не дозволятиме розвиватися суспільному телебаченню.

 

– Побажання в режимі нормальних конструктивних діалогів є, і це я вважаю нормальним, бо істина завжди посередині.

– Я не можу сказати, що часто. Це є, але в режимі діалогів. Це не тиск і не може бути ним: якщо людина чогось варта на ринку, на неї дуже важко тиснути. Як можна тиснути, приміром, на ведучого економічної програми, який є особистістю, який у своїх колах заслуговує на повагу, бо знається на цих питаннях?! Як тільки він відчує тиск, одразу подякує нам і піде. Є таке слово – запитаність. Ця людина користується попитом, її одразу заберуть з руками і ногами.

 

– Коли говорити про джинсу, потрібно багато уточнень. Хто і за якими критеріями визначає, яка подія достатньо важлива для всього суспільства, щоб про неї повідомити всім? Зрозуміло, що це погано, коли реклама йде у новинах під виглядом інформації. Але боротьба із замовними матеріалами, мені здається, призводить уже до зворотного ефекту. Якусь чергову бійку в парламенті покажуть усі, бо нібито зрозуміло, що це матеріал апріорі не проплачений. Але чому це важливіше за те, що в якомусь містечку нарешті облаштували парк чи відремонтували будинок культури? Але в цьому випадку є, наприклад, певна фірма, яка вкладає певні кошти і такий матеріал виглядає як піар.

 

– Через закриття інформаційної програми «Підсумки» у нас відбулися певні трансформації. Зазначу, що у нас простежується така тенденція: від нас пішли троє журналістів, а на сьогодні двоє з них уже повернулися.

 

Щодо нових людей, то у нас з’явився ведучий Дмитро Крикун, який веде «Економічний погляд». Із журналістів до нас прийшла досить перспективна Євгенія Цвітанська. Можливо, у нас хтось з’явиться у «Культурному погляді», але точно це буде відомо наприкінці літа. Ведуча Тетяна Гончарова залишиться тільки на ранковому ефірі. Загалом на «Ері» працює 156 чоловік, із них творчих працівників - близько 75.

– Мені цікаво відслідковувати програмний продукт, який з’являється на багатьох каналах. Я дуже радію, що з’являється вітчизняне документальне кіно, яке цікаво дивитися мені і моїм дітям. Це найвагоміша подія минулого сезону.

 

Дуже не подобається мені, що у нас сильно політизоване суспільство. Це неправильно. Це хвороба. Ми продукуємо багато ток-шоу і програм, зав’язаних на політиці і політиках. Суспільство каже, що втомилося від цього, але рейтинги таких програм свідчать про інше. Я шкодую, що мої діти впізнають політиків, а не митців та героїв. Це найгірше, що є на сьогодні.

 

З-поміж основних тенденцій минулого телесезону можна назвати появу великої кількості малих супутниково-кабельних телеканалів. Питання лише в тому, скільки з них виживуть. Турбує тенденція  зниження якості журналістської роботи. Журналісти, як правило, не «копають глибоко» і не замислюються «чому?», а від цього страждають матеріали. Дивує й така величезна кількість російських серіалів у прайм-таймі на провідних каналах (хоча з комерційної точки зору все зрозуміло). Ця тенденція підкреслює вторинність українського ринку кіноіндустрії. А також змушує звернути увагу на впливову підтримку з боку держави індустрії кіно у наших сусідів.

 

– В першу чергу – це сегментовані канали. Стосовно медійних груп, то «Інтер» доводить, що це також перспективно. Всі розуміють, що інформаційні технології, які сьогодні розвиваються, заберуть чималий шматок у телебачення. Якщо подивитися на розвиток телебачення у світі, можна побачити, що, наприклад, на останніх виборах у США інтернет забрав у телебачення чималий шмат реклами. Це по-перше. А по-друге, ще трохи – і глядачі сприйматимуть телевізор не як ящик, у якому є телеканали, а як річ, за допомогою якої можна замовити будь-яку послугу (квитки, кіно тощо). Можливо, з часом навіть деякі брендові речі, такі як упізнаваність каналів, стануть розмитими. Мені здається, що саме в таких напрямах і розвиватиметься телебачення.