Ольга Сіманович 13 років працювала на телеканалі СТБ, у 2018 році стала регіональною редакторкою GIJN. Але відкрили регіональну редакцію GIJN лише після початку повномасштабного вторгнення в Україні. «Ми проводимо вебінари й мережеві сесії GIJN українською мовою, розробляємо ексклюзивні регіональні посібники, створюємо профілі українських журналістів і редакцій (зокрема, ми розповідали про роботу «Української правди» і «Текстів» під час війни). Окремий напрям нашої роботи — інтеграція прикладів з України в глобальні посібники. Зокрема, чимало українських стаді-кейсів увійшли до Посібника GIJN із розслідування воєнних злочинів», — розповіла «Детектору медіа» Ольга.

Членами GIJN можуть бути тільки юридичні особи. Глобальна мережа наразі об’єднує 251 членську організацію з 95 країн, десять із яких — з України. Це Інститут розвитку регіональної преси та Кримський центр журналістських розслідувань, Донецький інститут інформації та інші. Але була і неприємна ситуація, коли українську організацію «Стопкор» у 2019 році виключили з GIJN. «Ми побачили, що ця організація почала змішувати журналістику з активізмом, оприлюднювати часто незбалансовані матеріали, порушуючи професійні стандарти й критерії членства, які декларує Глобальна мережа журналістів-розслідувачів. Рада директорів GIJN ухвалила рішення виключити проєкт “Стоп корупції” з мережі. На щастя, це одиничний випадок, який не вплинув на репутацію України в мережі», — каже Ольга Сіманович.

За її словами, проблема довіри до медіа та журналістських розслідувань стоїть у світі гостро, як ніколи. «На наших закритих зустрічах члени GIJN розповідають, як у їхніх країнах влада й політики скористалися замороженням американського фінансування як приводом знову затаврувати журналістські організації як “грантоїдів”, яким тепер перестали довіряти навіть самі грантодавці. Тож на Глобальній конференції в листопаді цього року в Куала-Лумпурі тема відновлення й зміцнення довіри до медіа стане ключовою», — пояснює Ольга.

Також Ольга Сіманович говорить, що незалежні моніторинги контенту журналістських розслідувань сприяють підвищенню їхньої якості, а в результаті й довірі. Незалежний моніторинг — непублічний чи публічний — може стати справжнім рушієм прогресу. В День журналіста, який став для неї важливою датою в календарі після того, як вона приєдналася до команди YanukovychLeaks, «Детектор медіа» поговорив з Ольгою про роботу мережі, розслідувальну журналістику, роботу на СТБ та успіхи українських редакцій на глобальному рівні.

— Ольго, Глобальна мережа журналістів-розслідувачів на травень 2024 року об’єднувала 250 неурядових організацій у 91 країні світу. Скільки наразі українських організацій є членами Global Investigative Journalism Network (GIJN)? Які?

— GIJN — це найбільша у світі асоціація неурядових і некомерційних організацій, які займаються журналістськими розслідуваннями або поширюють і зміцнюють розслідувальну журналістику за допомогою тренінгів, консультаційної та фінансової підтримки. Наприкінці травня 2025 року Глобальна мережа журналістів-розслідувачів об’єднувала 251 членську організацію з 95 країн. Десять із них — з України. Хочу відзначити, що українська когорта посідає в GIJN друге місце за кількістю організацій-членів — одразу за американською.

На початку червня 2025-го рада директорів GIJN проголосувала за долучення до мережі ще 12 членів. Незабаром ми опублікуємо офіційну заяву про це. Крім того, комітет уже зареєстрував нові заявки на членство, зокрема і з України, які чекають на розгляд.

— Глобальна мережа була зареєстрована як некомерційна корпорація у США у 2014 році. Коли в GIJN з’явилися перші українські організації?

— Мережа GIJN зародилася на початку 2000-х, і свою першу конференцію провела у 2001 році в Копенгагені. Потім багато років організація існувала, не інституціалізуючись, проводила глобальні конференції в Нідерландах, Данії, Канаді, Швейцарії, Норвегії та 2011 року в Києві. Саме на київській конференції ухвалили рішення про реєстрацію організації та сформували комітет, який потім став Радою директорів GIJN. Тож організація була офіційно зареєстрована в США 2014 року, але перші українські неурядові організації — Інститут розвитку регіональної преси та Кримський центр журналістських розслідувань — приєдналися до мережі навіть раніше — у 2012 році, а Донецький інститут інформації — у 2014-му. У 2015-му членами GIJN стали три розслідувальні центри: «Слідство.інфо», Миколаївський центр журналістських розслідувань (NikCenter) і рівненська «Четверта влада», а у 2016-му — ГО «TOM 14», більше відома аудиторії як Bihus.info. Згодом українські лави GIJN поповнили Texty.org.ua, «Наші гроші» та NGL.media (до липня 2023 року «Наші гроші. Львів»). Членом GIJN було свого часу бюро розслідувань «Свідомо», але згодом ця організація припинила свою роботу, а її журналісти й редактори — зокрема, Максим Опанасенко й Марія Землянська — посилили команду Bihus.info.

— Чи можуть бути членами GIJN фізичні особи, окремі журналісти-розслідувачі?

— Відповідно до правил, які діють сьогодні, членами Глобальної мережі журналістів-розслідувачів можуть бути тільки організації. Якщо якась з українських неурядових організацій працює на ниві журналістських розслідувань, ми запрошуємо ознайомитися з критеріями членства в GIJN і подати заявку. Незабаром ми оголосимо про зміни цих критеріїв, але про персональне членство поки не йдеться.

— Знаю, що у 2019 році GIJN виключила проєкт «Стоп корупції» зі своєї мережі через непрофесіоналізм і конфлікт інтересів. Можете уточнити, в чому полягав непрофесіоналізм і в чому був конфлікт інтересів?

— Дійсно, серед членських організацій GIJN, прийнятих до GIJN у 2016, був і «Стопкор», проте через кілька років ми побачили, що ця організація почала змішувати журналістику з активізмом, оприлюднювати часто незбалансовані матеріали, порушуючи професійні стандарти й критерії членства, які декларує Глобальна мережа журналістів-розслідувачів. Рада директорів GIJN ухвалила рішення виключити проєкт «Стоп корупції» з мережі. На щастя, це одиничний випадок, який не вплинув на репутацію України в мережі. Хочу принагідно подякувати «Детектору медіа» за моніторинг журналістських розслідувань, який ви тоді проводили й публікували — цей ґрунтовний аналіз розслідувальних програм наочно демонстрував рівень журналістських матеріалів і, наскільки мені відомо, став одним з аргументів для Ради директорів.

— На які кошти існує GIJN?

— Роботу GIJN підтримують фінансово приватні особи й фонди, а також доброчинні організації. Ми не беремо гроші в жодного уряду світу, але не заперечуємо, коли це робить якась із наших членських організацій — звісно, якщо це відповідає їхнім політикам і процедурам і не впливає на редакційну незалежність. Доходи й витрати Глобальної мережі як організації абсолютно прозорі — відповідно до вимог законодавства США ми щорічно публікуємо детальний фінансовий звіт. Оскільки ми ніколи не отримували державні гроші, замороження американського фінансування нас не торкнулося безпосередньо, але ми теж відчуваємо зростання фінансового тиску на журналістські організації, надто в часи, коли в багатьох країнах світу політики за допомогою пропаганди та юридичних важелів намагаються підірвати довіру до журналістів, а іноді й оголосити їх ворогами держави.

— Чи допомагає GIJN організаціям журналістів-розслідувачів? Особливо після припинення донорського американського фінансування.

— Від початку свого існування GIJN прагне бути міжнародним хабом для журналістів-розслідувачів: майданчиком для мережування й навчання, місцем, де можна знайти надійних партнерів для співпраці, джерела даних, тренерів, інструменти й методологію для роботи, розвитку організації й підвищення кваліфікації.

Ми ведемо Календар подій у сфері журналістики даних s розслідувань (користуючись нагодою, закликаю організаторів писати нам про заплановані заходи, щоб ми могли анонсувати їх і допомогти в просуванні). У нас є Служба підтримки, куди можна звернутися по поради, контакти колег чи експертів з інших країн, бази даних, консультацію щодо проведення розслідувань або функціонування редакції, чи, приміром, з фандрейзингу — на будь-яке питання з галузі розслідувальної журналістики ми шукаємо відповідь самі або залучаємо експертів.

Якщо колеги опиняються під тиском, ми прагнемо привернути до їхніх проблем увагу всієї міжнародної спільноти.

Ми стежимо за діяльністю журналістів-розслідувачів з усього світу й на основі їхнього практичного досвіду розробляємо посібники й порадники з методиками та інструментами, які можуть прислужитися колегам з інших країн світу. Ці посібники й інші корисні матеріали ми публікуємо на своєму сайті gijn.org і поширюємо за допомогою розсилки й у соцмережах 14 мовами.

Після початку повномасштабного вторгнення у 2022-му на знак підтримки наших сміливих українських колег ми відкрили й українську редакцію.

Кожні два роки GIJN проводить Глобальну конференцію журналістів-розслідувачів, куди з’їжджаються тисячі журналістів та експертів з усього світу. Це чудова нагода обмінятися досвідом, надихнутися ідеями й успіхами колег, розпочати партнерські проєкти чи зустрітися з донорами.

Цьогоріч GIJC25 відбудеться 20—24 листопада в столиці Малайзії Куала-Лумпурі. Ми отримали тисячі заявок на стипендії для участі у цьому форумі, сотні журналістів запропонували свої ідеї для сесій і майстер-класів, і хочу відзначити, що українці були одними з найактивніших учасників цього процесу. Наразі ми підбиваємо підсумки обидвох конкурсів. Незабаром стипендіати й спікери отримають від нас запрошення з тревел-грантами, а решта журналістів може зареєструватися на платній основі.

— GIJN відкрила українську редакцію, а ви стали регіональною редакторкою. Що входить до ваших обов’язків? Є окремий сайт української редакції, чи ви робите українською загальний сайт GIJN? Хтось ще входить до редакції? У яких соцмережах є сторінки української редакції?

— Я працюю регіональною редакторкою Глобальної мережі з 2018 року, коли GIJN разом з Інститутом розвитку регіональної преси ухвалили рішення підвищити якість журналістських розслідувань і зміцнити професійну спільноту в країнах Східної Європи, Центральної Азії та Кавказу. Для цього ми почали створювати, перекладати й публікувати матеріали GIJN російською мовою, влаштовувати мережеві зустрічі, де можна було обговорити й розробити спільний проєкт із закордонними колегами.

Після початку повномасштабного вторгнення GIJN ухвалила рішення відкрити українську редакцію. Першою українською редакторкою з кінця 2022-го була відома репортерка-розслідувачка Мар’яна Мотрунич, а зараз вести українські сторінки GIJN допомагає журналістка і досвідчена СММ-менеджерка Тетяна Любарець (Колісник), яка раніше працювала в ІРРП, «Слідство.інфо» й досі співпрацює з «Текстами».

Ми проводимо вебінари й мережеві сесії GIJN українською мовою, розробляємо ексклюзивні регіональні посібники, створюємо профілі українських журналістів і редакцій (зокрема, ми розповідали про роботу «Української правди» і «Текстів» під час війни). Окремий напрям нашої роботи — інтеграція прикладів з України в глобальні посібники. Зокрема, чимало українських стаді-кейсів увійшли до Посібника GIJN із розслідування воєнних злочинів — адже чимало репортерів, які до війни займалися викриттям корупції, перекваліфікувалися, швидко опанувавши й постійно вдосконалюючи методи розкриття й документування потенційних воєнних злочинів.

Перекладами глобальних посібників і регіональними матеріалами ми наповнюємо українські сторінки на вебсайті GIJN і регулярно публікуємо новини, поради й інструменти для журналістів-розслідувачів у соцмережах: Telegram, Facebook, LinkedIn, YouTube. Серед іншого там можна знайти актуальні можливості для журналістів –– від стипендій на навчання й поїздки на міжнародні форуми до престижних нагород і грантів на масштабні розслідування й організаційний розвиток.

Одним із моїх обов’язків як регіональної редакторки є огляд найкращих журналістських розслідувань року. І це непросте завдання, коли йдеться про Україну — адже обсяг моєї статті обмежений усього лише вісьмома матеріалами, а українські колеги вражають своєю сміливістю в роботі у «полях», винахідливістю у використанні відкритих джерел і новаторських інструментів, зокрема камер зовнішнього спостереження й дронів, досконалістю в роботі з великими масивами даних тощо.

— Медіаексперт Олег Хоменок є членом ради директорів GIJN?

— Так, Олег Хоменок увійшов до сформованого 2011 року комітету і з моменту реєстрації GIJN залишається в раді директорів. Члени GIJN переобирають його, демонструючи цим довіру й визнання його внеску в розвиток розслідувальної журналістики в регіоні Східної Європи, Центральної Азії та Кавказу. Олег Степанович був і лишається тренером і наставником багатьох відомих журналістів-розслідувачів — і не тільки в Україні; ментором, консультантом і натхненником численних розслідувальних редакцій, зокрема й членів GIJN, учасником вшанованих міжнародними нагородами розслідувань, зокрема — проєкту YanukovychLeaks, який завоював спеціальну відзнаку GSLA15.

— На врученні премії конкурсу «Честь професії» ви вручали премію у номінації «Найкраще розслідування». Наскільки я знаю, у GIJN також є своя премія? Нагадайте, хто з українців її отримував?

— Наразі GIJN адмініструє одразу дві премії: Global Shining Light Awards (GSLA) за журналістські розслідування, проведені під загрозою, тиском або в небезпечних умовах, та Sigma Awards — за найкращу журналістику даних.

Цьогоріч серед переможців Sigma — українські Texty.org.ua. З матеріалом «Карусель емоцій» про маніпуляції в телеграм-каналах вони ввійшли в десятку найкращих з-поміж 498 проєктів із 80 країн, поряд із такими великими світовими медіа як Reuters, BBC, Le Monde.

Нещодавно журі оголосило фіналістів премії «Проливаючи світло-2025» (GSLA25) — цю нагороду GIJN вручає раз на два роки. Рада зазначити, що розслідування української команди «Схеми» — знову в фіналі цього престижного міжнародного конкурсу, в якому цього разу змагалися 410 матеріалів із 97 країн. Сподіваюся побачити українців серед переможців, як і в 2023 році, коли «Схеми» завоювали спеціальну відзнаку за розслідування «Як волонтери масово ховали цивільних в Ізюмі».

— GIJN проводить глобальні конференції журналістів-розслідувачів. Чи говорять на них про якість розслідувань? А саме як їх краще робити, щоб до них була довіра?

- Дякую вам за це питання. Проблема довіри до медіа, журналістів та їхніх розслідувань стоїть у світі гостро, як ніколи. На наших закритих зустрічах члени GIJN розповідають, як в їхніх країнах влада й політики скористалися замороженням американського фінансування як приводом знову затаврувати журналістські організації як «грантоїдів», яким тепер перестали довіряти навіть самі грантодавці. Тож на Глобальній конференції в листопаді цього року в Куала-Лумпурі тема відновлення й зміцнення довіри до медіа стане ключовою для багатьох сесій і дискусій, поряд із традиційними майстер-класами зірок світової журналістики й дискусійними панелями, на яких учасники конференції зможуть поділитися досвідом, отримати практичні навички й дізнатися про всі критерії та необхідні компоненти, з яких складається якісне журналістське розслідування.

— Як ви ставитеся до проведення моніторингу контенту розслідувань? Раніше «Детектор медіа» кілька років публікував такі моніторинги, які робили власне журналісти-розслідувачі Федір Сидорук і Надія Бабинська-Вірна. Методологію писали Олег Хоменок та Ірина Негреєва. Не всі журналісти-розслідувачі тоді дружньо сприйняли ці моніторинги. Зрозуміло, мало хто любить, щоб його критикували. Можливо, їх краще робити непублічними?

— Так, звісно, я знайома з цими моніторингами. Особисто ставлюся до такого моніторингу дуже позитивно. Як я зазначала, до моїх завдань як регіональної редакторки входить аналіз журналістських розслідувань у регіоні, і мати повну картину, зібрану в одному місці, — це неймовірна розкіш (усміхається). Щодо реакції на критику, я пригадую свій досвід роботи менеджеркою проєкту ІРРП за підтримки програми Matra (Нідерланди) з розвитку розслідувальних організацій в Україні. Тоді ми робили незалежну оцінку кожної з організацій-учасниць і ділилися нею в приватній атмосфері з кожною редакцією окремо. Утім як перший відгук отримали бурхливі протести й обурення. Проте мушу сказати, що справді потужний рух вперед в охопленні, фандрейзингу та якості матеріалів за результатами проєкту продемонстрували саме ті редакції, які змогли конструктивно відреагувати на критику. Тож, вважаю, що незалежний моніторинг — непублічний чи публічний — може стати справжнім рушієм прогресу.

— Можете оцінити, як за кордоном сприймають наші розслідування? Чим, на вашу думку, робота українських журналістів-розслідувачів відрізняється від роботи їхніх колег з інших країн?

— Я отримую справжнє задоволення, представляючи українські розслідування як у GIJN, так і на різноманітних міжнародних майданчиках. Коли розповідаю про теми, методи й інструменти, винайдені або інноваційно застосовані українськими колегами, до мене підходять після виступу закордонні журналісти з коментарями на кшталт: «Дякую, що показали! Це геніально!», «А де це розслідування можна подивитися або прочитати?!», «Уже додав до свого списку відтворення в YouTube». Але найбільше радію, коли в мене просять контакти українських редакцій, щоб запропонувати їм спільний проєкт, бо співпраця, надто міжнародна, виводить розслідувальну журналістику на якісно новий рівень із більшим охопленням, можливостями й часто — щедрішим фінансуванням.

Гадаю, сьогодні відмінність українських колег у тому, що завдяки своїй універсальності, працьовитості, ентузіазму вони примудряються силами маленької редакції робити матеріали, які за глибиною та якістю часто не поступаються проєктам великих світових медіа.

— Чи співпрацює ваша асоціація з проєктом OCCRP? Якщо так, то в чому полягає співпраця? Можливо, співпрацює ще з іншими міжнародними проєктами журналістських розслідувань?

— Співпраця лежить в основі нашого бачення розвитку розслідувальної журналістики, тому ми завжди відкриті до спільних проєктів, які відповідають нашій місії.

OCCRP, так само як ICIJ, ARIJ та інші мережі репортерів-розслідувачів уже багато років є членами GIJN, співавторами наших посібників, активними учасниками наших онлайн-заходів і Глобальних конференцій, де народилося чимало гучних міжнародних розслідувальних проєктів, зокрема — славетне «Панамське досьє».

— Ви довго працювали на телебаченні. Не сумуєте за ним?

— 13 років на каналі СТБ, з них 8 — у програмі «Вікна-новини» — дуже яскравий і насичений період мого життя (хоч і виснажливий), який дав мені журналістський і редакторський досвід, заклав ази сценарної майстерності й навички роботи у великій організації. Проте на телебаченні мені завжди бракувало часу глибоко зануритися в матеріал, бо щоразу лунало суворе питання головного редактора: «А що ми будемо показувати сьогодні?».

У часи, коли швидкі новини пише ШІ, а відео з місця подій може транслювати будь-яка людина зі смартфоном, я переконана, що саме розслідувальна журналістика в поєднанні з дата-журналістикою може запропонувати аудиторії додану вартість — показати приховане за лаштунками подій.

— Чи відзначаєте ви особисто День журналіста 6 червня?

— Коли працювала на СТБ, часто не помічала не лише дні, а й пори року (сміється). День журналіста став для мене важливою датою в календарі після того, як я за закликом команди YanukovychLeaks приєдналася до порятунку документів президента-втікача, знайдених у Межигір’ї. Згодом була започаткована нова традиція — проводити на День журналіста «Межигір’я-фест», який швидко став міжнародною подією, яку не можна було пропустити.

Фото з архіву Ольги Сіманович