Український дисидент, політик і борець за незалежність Степан Хмара помер 21 лютого у віці 86 років. Про це повідомила його дружина Роксолана Хмара у фейсбуці.

«Ми робили все, що могли, і навіть більше. Ми так хотіли, щоб він був з нами, коли проголосять нашу Перемогу! Я так хотіла бачити його щасливе обличчя! Його прекрасне обличчя! Бо він був таким красивим навіть у свої 86. Його голубі очі вже не були такими чисто голубими, але все ж бездонними. Він так любив Україну і українців. Він рвав свою душу і серце за неї», — написала вона.

Про причину смерті Степана Хмари дружина не повідомила.

У вересні 2023 року ексдепутат Ігор Мосійчук повідомив, що Степана Хмару госпіталізували у віденську клініку. Напередодні він скаржився на сильний біль у спині.

Як пише Суспільне, попри погане самопочуття, в останні місяці життя Степан Хмара продовжував активну громадську діяльність. Зокрема, навесні та влітку 2023 року брав участь у судових процесах над беркутівцями, які розстрілювали Майдан.

Свій останній допис у фейсбуці він зробив 15 лютого, а ще напередодні в соцмережі сам спростував чутки про свою нібито смерть.

Степан Хмара народився 12 жовтня 1937 року в селі Боб'ятин на Львівщині. Навчався на стоматологічному факультеті Львівського медичного інституту. Працював лікарем-стоматологом, водночас брав участь у дисидентському русі, розповсюджував самвидав та іншу заборонену в СРСР літературу.

У 1974 році взяв участь у випуску 7 та 8 випусків «Українського вісника» — одного з головних українських самвидавних часописів, після арешту його засновника та редактора В’ячеслава Чорновола.

Вперше Степана Хмару затримали в 1975 році, втім невдовзі відпустили через відсутність доказів у звинуваченнях в антирадянській пропаганді. 

У 1980 році КДБ заарештувало його знову й засудило до 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання за «українську націоналістичну діяльність». Степан Хмара відбував покарання в таборах для політв'язнів № 35 і 36 на Уралі.

У 1987 році Хмара повернувся в Україну, а в 1988 році разом із Левком Лук’яненком та В’ячеславом Чорноволом став одним із керівників Української гельсінської спілки — першої в Україні політичної опозиційної організації до комуністичному режиму, яка у квітні 1990-го трансформувалась у Республіканську партію.

У 1990-му Степана Хмару обрали народним депутатом від Народного руху України. У жовтні 1990 року він підтримав студентську Революцію на граніті, прийшовши у табір протестувальників і витримавши разом з ними 13-денне голодування.

Був депутатом Верховної Ради перших трьох скликань — до 2006 року. У 1992 році Хмара створив і очолив Українську консервативну республіканську партію (УКРП).

У 2001 році УКРП саморозпустилася і влилась у склад партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко, а Степан Хмара став заступником голови «Батьківщини». 

У 2004 році Степан Хмара був активним учасником Помаранчевої революції, де підтримував Віктора Ющенка. 16 березня 2005 року вийшов із фракції «Батьківщина». На парламентських виборах  2006 року балотувався за списком «Українського народного блоку Костенка і Плюща», який не пройшов до Ради.

Після Революції гідності, у жовтні 2015-го, Степан Хмара оголосив голодування на підтримку політв'язнів Лук'янівського СІЗО.

Нагороджений званням Героя України з орденом Держави, має орден Свободи та орден князя Ярослава Мудрого. 

Фото: УНІАН