«Повинна збігтися історія редактора і журналіста. Редактора і колективу. Обидві сторони мають бути готові сприймати світ і аналізувати його об'єктивно. І піддавати все сумніву. Особливо в такий час, як зараз. Коли війна і кожне слово — зброя. Щоб вистояти. А ще залишитися людьми. Бо, як сказав мій улюблений король, «жодні зв'язки не можуть зробити ніжку маленькою, душу — великою, а серце — справедливим».

В. Мостовий, 8 жовтня 2014 року

Це була розмова для своїх. Ми тоді робили книгу до 20-річчя редакції, і Палич дав для неї інтерв’ю. Війна вже розгорілася на Донбасі. Цю фотографію зробила фотографка-переселенка з Донецька. У ній він увесь. Відкритий. Рідний. Живий.

Колектив «Дзеркала тижня» відпочивав теж професійно 

Кожен, хто його знав, у ці дні прокручує в пам'яті свою історію з Паличем. Але точно згадує його з посмішкою. І ми зараз у спільному редакційному чаті шлемо одне одному фотографії з багаторічного редакційного життя. Ось Паличу на день народження подарували гумовий човен. Він одразу ж його надув у кабінеті, взяв весла і запросив у плавання секретаря Марію Павлівну. А тут Палич із гіпсом на нозі веде планерку, демонструючи свою лячну милицю. А ось уже п’ятниця, номер зданий, і на «мокру редколегію» підтягуються любителі поговорити та посперечатися.

Команда

А якщо погано, то теж треба йти до Палича. Він зрозуміє. І не просто поплескає по плечу, а зробить усе, що в його силах. Редакція друкованого видання була велика. І головний редактор завжди знав, хто чим дихає. Мостовий не просто бачив людей поруч, він жив для людей. На вершині його успіху не було холодно й самотньо, там було весело і цікаво.

На один з днів народження співробітники «Дзеркала тижня» подарували головному редактору човна. Володимир Мостовий випробував подарунок, не виходячи з кабінету, і першій запропонував покататись на ньому секретарці Марії Павлівні (фото Сергія Пятерікова)

Його частина у формуванні школи «Дзеркала тижня» була людською. Палич учив нас правильно точити пера перед боєм за майбутнє країни, план якого писався в кабінеті навпроти. Юля Мостова до останнього відтягувала рішення Палича покинути капітанський місток. Тил, професійно забезпечений її батьком, довгі роки давав можливість виданню йти на всіх вузлах. До того ж, його енергії вистачало не тільки на «Дзеркало»: Комісія з журналістської етики стала логічним продовженням місії Мостового в українській журналістиці.

Два головні редактори, Володимир та Юлія Мостові, і їхній тил — Валентина Володимірівна

У 2011-му капітан урешті-решт пішов у відставку. Тривалий час Палич щоранку приходив до редакції. Читав авторські тексти, говорив із новачками, тролив аборигенів, загалом, був поруч. Навіть коли відлучався у своє «Межигір’я» в Карпатах, де не міг не думати про майбутнє свого дітища.

Володимир Мостовий (фото: Світлана Григоренко/«Детектор медіа»)

Палич хотів, щоб «Дзеркало тижня» залишалося виданням авторської журналістики.

«Мені не подобається ця західна установка, що журналіст має ділитися фактами, а не думкою. Але ж уже вибором факту журналіст висловлює свою думку. Чому цей, а не інший? Яка твоя мотивація? Я згоден із фразою Валерія Дружбинського: “Що б не писав журналіст, він пише про себе”», — говорив він.

Колектив «Дзеркала тижня»

«Основний вектор руху ми одного разу обрали й не помилилися. Ані Юля, ані колектив іншої дороги не знають. Але є, звичайно, нюанси, які мене турбують. Я б не хотів, щоб видання ставало дуже вже прагматичним. Я не за те, щоб воно було романтичним, я про інше. Зараз із сучасної журналістики витісняється людина. Факт, аналіз, прогноз — це так... А людина йде. Нарису про неї немає. Але ж нарис — це якраз те, що ріднило журналістику з літературою. Так, можливо, немає замовлення, немає суспільної потреби. Але ми не завжди повинні йти на поводу в аудиторії, а навпаки — потрібно її підтягувати», — розмірковував Палич.

Володимир Мостовий (фото: Світлана Григоренко/«Детектор медіа»)

Чим відрізняється життя ловця людей від життя ловця риби? Правильно. Цілями. Ловець риби ловить її, щоб потім з'їсти, а ловець людей, спіймавши людину, зігріває, лікує, рятує і виховує її. Прям чую голос Палича зараз: «До чого це ти хилиш, Ведерникова? Я був дуже земний ловець!».

Так, Учителю. З царським уловом!

Інна Ведернікова, редакторка відділу політики «Дзеркала тижня»

Головне фото: Світлана Бондаренко