Відповідно до експертного опитування, проведеного рік тому Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва (з 28 липня по 15 серпня 2022 року) на замовлення КЖЕ, більшість опитаних працівників медіа підтримує чи скоріше підтримує впровадження прескарти єдиного зразка для журналістів в Україні — 74,5%, близько 14,5 % не мають сформованої позиції, 11% — проти. Тобто більшість — за.

Мої колеги з Комісії журналістської етики детально розповіли, яким чином видаються й анулюються національні прескарти у Великій Британії та Німеччині.

Кілька аргументів, чому я підтримую запровадження національної прескарти, наведу нижче. А спочатку висловлю власну позицію щодо механізму запровадження прескарти єдиного зразка в нашій країні.

Щодо способу формування органу, який буде оператором роботи системи національної прескарти. Вважаю найбільш ефективним створення консорціуму організацій. На початку до консорціуму будуть запрошені організації, які є галузевими та професійними об'єднаннями, які активно працюють у сфері журналістської етики та журналістського самоврядування, найбільші медіакомпанії тощо. Надалі можуть долучатися й інші, за погодженою членами консорціуму процедурою.

Хто має підтверджувати відповідність або невідповідність кандидата вимогам для видачі прескарти? Думаю, що це мають бути організації — членкині консорціуму (кожна — по «своїх» кандидатурах).

Найважче, на мою думку, буде об’єднатися в консорціум. В Україні в будь-якій сфері життя йдуть внутрішньогалузеві війни між організаціями. Медіасфера не виняток. Нам потрібно буде відкинути особисті образи й об’єднатися. Думаю, це буде виклик. Але направду в нас у галузі вистачає людей, які переживають за професію. Які хочуть повернути довіру до медіа. Якщо їм донести переваги впровадження прескарти єдиного зразка, вони охоче підтримають цю ідею.

Ще має бути дискусія щодо критеріїв, тобто кому саме видається прескарта, на який термін, коли анулюється тощо. Відразу скажу, що, на мою думку, це мають бути працівники медіа, які мають левову частку доходу (70–100%) від журналістської діяльності. Термін дії картки може бути рік-два. Додам, що це питання точно не повинно врегульовуватися законодавчо.

Нагадаю, в Україні законодавчо вже закріплені поняття журналіст, документи, які підтверджують його правовий статус, права та обов’язки.

Відповідно до вітчизняного законодавства журналіст/ка — це працівник/ця, який/яка збирає, редагує інформацію та готує її до оприлюднення переважно в медіа. Вони можуть працювати в штаті або поза штатом медіа. Знову ж таки, згідно з вітчизняним законодавством, документами, що підтверджують статус журналіста можуть бути: редакційне посвідчення; посвідчення журналіста, видане професійними спілками (наразі це Національна спілка журналістів та Незалежна медіапрофспілка), прескарта міжнародних організацій, наприклад, Міжнародної федерації журналістів. У документі, що посвідчує статус журналіста, обов’язково мають бути наступні дані: прізвище, ім’я, по батькові, фото журналіста; найменування організації, яка видала документ; підпис посадової особи організації, що видала документ; печатка організації; зазначення терміну дії.

Тобто питання з правовим статусом журналістів врегульовано законодавчо. Але справа в тому, що в реальному житті статус журналіста почав розмиватися. Журналістами себе почали називати люди, які просто поширюють інформацію, наприклад, у соцмережах, які непрофесійно займаються журналістською діяльністю, пропагандисти, які ніколи й не чули про професійні стандарти і Кодекс етики українського журналіста. Або й ті, які хотіли мати редакційне посвідчення задля власної вигоди (під час виборчого процесу або для отримання зброї). Тобто добре знали про права журналістів і гадки не мали про їх обов’язки.

А деякі «підприємливі» ділки пішли ще далі. Вони почали створювати організації винятково заради продажу прескарт. Тобто будь-хто, навіть не займаючись журналістською діяльністю, міг і досі може купити собі журналістське посвідчення.

Комісія з журналістської етики має довгу історію боротьби з цим протиправним продажем прескарт. Найяскравішими сторінками цієї боротьби були історії з головним редактором ІА «Журналісти проти корупції» та керівником ГС «Національна спілка незалежних журналістів України» Сергієм Котом і нині покійним директором агенції «Таврія ньюс» Кирилом Стремоусовим. Обом КЖЕ оголосила громадський осуд.

Кирилу Стремоусову КЖЕ висловила публічний осуд через масову роздачу посвідчень журналіста ще в листопаді 2020 року. Вже тоді було зрозуміло, що Стремоусов і професійна журналістська діяльність далекі один від одного, як два береги моря. Він це довів після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, ставши колаборантом.

Як писав «Детектор медіа», всеукраїнська громадська організація «Журналісти проти корупції» за гроші пропонує кожному охочому «посвідчення журналіста», «наказ про призначення на посаду журналіста», «цивільно-правовий договір», «фірмовий бланк журналіста (для журналістських запитів)», «наліпку "Преса" на лобове скло автомобіля», «візитки журналіста» та «методичну літературу». Кот усе заперечував і у відповідь на заяву КЖЕ написав заяви в поліцію на КЖЕ та на членкиню комісії медіаекспертку Оксану Романюк. Провадження щодо КЖЕ було врешті закрите.

Що з цим робити, адже це тільки верхівка айсберга? КЖЕ просила перевірити «Журналістів проти корупції», НСНЖУ, «Лигу информ» та «Business Компаньон» через можливу торгівлю прескартами. І зараз пропозицій придбати прескарту вистачає.

Країни, де не впроваджені прескарти єдиного зразка, теж стикаються з такими проблемами. Вони також звертаються до правоохоронних органів.

Ті ж, де впроваджені, частіше повідомляють про підробку посвідчень. Тому прескарта щороку або раз на два роки перевипускається з додатковим захистом, щоб її важче було підробити. А ще встановлюється відповідальність за підробку або надання неправдивих даних (позбавлення волі або штраф).

Чи можливо буде в Україні працювати журналістам без національної прескарти? Так, можливо. Закони ніхто не скасовував. Просто її наявність засвідчуватиме, що її власник справді є діючим журналістом.

Картка стане важливим робочим інструментом, усуне необхідність індивідуальної перевірки повноважень і кваліфікації. Це полегшить життя як журналістам, так і органам влади, компаніям, організаторам подій.

Світлана Остапа, членкиня КЖЕ