На початку серпня видання «Тексти» опублікувало рейтинг найпопулярніших експертів у ютубі, що викликав великий резонанс у медіасередовищі. Адже велику кількість учасників цього переліку не можна назвати експертами навіть із натяжкою. Проте в компетентності керівника Національного антарктичного центру Євгена Дикого сумнівів у журналістів не з’явилося. Він ветеран АТО, науковець, викладач Києво-Могилянської академії, громадський діяч і загалом людина з великим досвідом і колом спілкування.

Дикий дає коментарі різним ресурсам, але його «фірмовим» майданчиком є програма «Дикий і Лиховій», де співрозмовником експерта є засновник і головний редактор «Новинарні» (медіа, яке спеціалізується на військовій тематиці) Дмитро Лиховій.

Перший випуск щомісячного проєкту вийшов на ютуб-каналі «Новинарні» в червні 2022 року. «Детектор медіа» поцікавився у Дмитра Лиховія, як він оцінює прогрес програми за рік, чи помилявся коли-небудь Євген Дикий у своїх прогнозах та які функції насправді виконує переважна більшість військових експертів в українському інформаційному просторі.

— Коли в «Новинарні» з’явився ютуб-канал?

— Він існує з 2016 року, як і наше видання, яке я заснував після того, як демобілізувався. Ютуб-канал був побічним проєктом, бо «Новинарня» — це насамперед тексти, репортажі з війни та інтерв’ю з військовими. Вони залишаються для історії, тому текстовий формат у пріоритеті.

Втім ми визначили, що існує дві авдиторії: ті, хто любить читати, і ті, хто любить дивитися. Вони у своїх смаках і запитах майже не перетинаються. Тому ми вирішили розвивати ютуб-канал, щоб доповнити свою авдиторію.

Спочатку ми ставилися до відеоформату скептично, бо в нас було небагато підписників і переглядів. Але оскільки ця тема торік стала для всіх цікавою та актуальною, ютуб-канал почав розвиватися. І ми тепер вкладаємо в нього більше зусиль.

Дикий є однією з наших вітрин, але він не представляє позицію «Новинарні», він запрошений експерт. До речі, сам він не любить називати себе експертом, каже, що він аналітик.

— В інтернеті вас із Диким порівнюють із Фейгіним та Арестовичем. Як ви до цього ставитися?

— Багато хто думає, що Дикий і Лиховій — це як Фейгін та Арестович, тобто сприймає нас як щось спільне. Насправді я часто з Євгеном не погоджуюсь, інколи мені здається, що він занадто оптимістичний. Але це здоровий оптимізм. Він такий добряк, біолог, який у цивільному житті допомагає полярникам досліджувати Антарктиду та пінгвінів. На кожну ситуацію в нього є купа анекдотів і різних цікавих побічних історій. Навіть про щось негативне він може розповісти в доброзичливому дусі. Але він ветеран, в «Айдарі» воював, міста штурмував і зачищав, тож розуміє, що відбувається. Ну і головне, він невідривний від військового середовища, він постійно на зв’язку з реальними військовими, знає їхню ситуацію. Тому на початку ми жартома називали Дикого «Арестович здорової людини» — і йому це подобалося. До того ж Євген є представником українського середовища, а не як Арестович, такий напівватний, напівросійський.

• Читайте також: Від російських серіалів до українських окопів. Хто такий Олексій Арестович

— За рік «Дикий і Лиховій» зріс у переглядах із 3 до 90 тисяч. Це, безумовно, успіх, але точно не стеля. У вас є показники, яких ви прагнете?

— У мене немає амбіцій брати кількісними показниками, мені подобається, що формат «Дикий і Лиховій» став явищем. Багато хто чекає наступного виходу, багато хто чекає саме Дикого, багато хто чекає, що скаже Дикий з такого-то приводу, багато хто хоче, щоб цей формат став частішим.

Коли вийшов перший випуск, у нас підписників на каналі було близько 2,5 тисячі. Зараз у нас близько 29 тисяч, і це все органічне зростання. Ми нічого не підкручуємо, не купуємо. Ми пишемо, знімаємо та показуємо цю війну вже багато років. Просто коли війна стала великою війною, на неї з’явився запит, і всі побачили, що «Новинарня» — це здорова експертиза, обґрунтована навколовійськова журналістика.

Так і з переглядами. Було 3 тисячі, пів року тому ми вважали нормальною кількістю переглядів 30–40 тисяч, потім стало 60–70, а буде — і 100 тисяч. І це процес абсолютно логічний та еволюційний.

— Але навіть 100 тисяч — це помітно менше, ніж у багатьох конкурентів із того ж рейтингу «Текстів». Чому?

— Значно більше переваг мають ті, в кого російськомовний контент. Як на мене, це і є пояснення того, чому в рейтингу «Текстів» значна частина військових експертів — так звані «хороші росіяни». Їхні програми дивиться російська авдиторія. Наші програми для них не мають сенсу, бо вони не розуміють української.

• Читайте також: Топ найпопулярніших «експертів» в YouTube: від всюдисущого Жданова до «хороших росіян»

У нас суто українська авдиторія, до того ж така, що думає. Ми не спрощуємо, не опускаємося до рівня приземленого глядача та не потураємо його вимогам, а навпаки, намагаємося підняти його до свого рівня. Хай навіть нам це коштуватиме недобору в монетизації чи в рекламі. Але така наша позиція. Водночас я бачу, що і з таким форматом можна заробляти. Хай не 100 доларів за кожні 50 тисяч переглядів, але суми приблизно того ж порядку. Канал дуже довгий час не монетизувався, бо були проблеми з різними обмеженнями. Потім ми їх розв'язали й бачимо, що на цьому можна заробляти і за допомогою фандрайзингу, і з реклами.

— Чим більше випусків, тим більший заробіток. Так чому не робити «Дикий і Лиховій» частіше, ще й з огляду на те, що глядачі просять?

— Ми не записуємося частіше тому, що не хочемо розмінюватися на дрібниці й поточне, а прагнемо давати такий аналіз, який би не повторювався. Раніше ми зустрічалися раз на місяць, зараз десь раз на три тижні, але при цьому намагаємось охопити, обміркувати й проаналізувати якісь тенденції, а не те, що відбувається щодня.

І Євген, і я вважаємо, що людям треба дати хорошу експертизу, причому зберегти — і це окреме питання — баланс між «ура-перемогою», тобто позитивною пропагандою, яка багато кому потрібна для збереження психіки, і реальним становищем на фронті, у військах.

Рейтинг експертів, про який тут багато йшлося, — це фактично рейтинг психотерапевтів для людей, які хочуть заспокоїтися. Торішній феномен Арестовича викликаний тим, що він спокійним голосом утішав тих, хто не міг знайти собі місяця від нервової напруги. І така спрямованість експертів знаходить відгук серед значної частини авдиторії.

Але є й інший погляд, погляд з окопів. В армії існує багато проблем, недобір за мобілізацією, на фронті наступ, у нас значні втрати. Коли торік велася наступальна компанія на Херсонщині та на Харківщині, проскакували оцінки від командування, що в нас гине 100–150 людей за добу. Зараз уже 2,5 місяця триває наступ — і жодного разу така цифра не була озвучена, хоча, наскільки мені відомо, порядок втрат може бути приблизно таким самим. Це інший вимір того, на що повинні звертати увагу медіа та про що вони повинні розповідати авдиторії, щоб вона теж орієнтувалася в реаліях.

— З того ж рейтингу «Текстів» зрозуміло, що медіа також більше полюбляють «психотерапевтів», ніж реалістів чи взагалі песимістів…

— Перший вимір — позитивна пропаганда — є способом зберегти в хорошому настрої та в доброму здоров’ї тил, людей, які не дотичні до війни. А от другий вимір — це про те, як цьому тилу розповісти, що в армії є проблеми, на фронті складно. Саме тому армію треба підтримати, проблеми — розв’язати, треба мобілізуватися до Збройних сил, треба донатити, волонтерити, наче сьогодні в нас лютий-березень 2022 року, а не так, що ЗСУ існують там самі по собі, а ми самі по собі. Другий вимір спрямований на потреби всієї армії, держави, перемоги. Відповідальні медіа повинні знайти баланс між позитивною пропагандою та реальністю.

• Читайте також: Усвідомлення справжньої ваги слова. Медійники — про те, що головного сталося з українською журналістикою під час великої війни

Ми з Євгеном намагаємося тримати цей баланс, хоча наша програма не є панацеєю, і я би все одно радив слухати також інших притомних експертів і читати інші матеріали — як у «Новинарні», так і в інших медіа.

— Чи збуваються прогнози Євгена Дикого?

— Взагалі Євген намагається не давати точних прогнозів, адже інформації швидко змінюється. Мені здається, декілька разів він не вгадував. Наприклад, вважав, що ЗСУ за декілька тижнів вийдуть до другої лінії оборони ворога. Насправді все загрузло в позиційній боротьбі, виснажливій і кривавій.

З іншого боку, коли минулої осені чи навіть ще наприкінці літа ми спілкувалися про те, що потрібно, щоб пережити зиму, він передбачив точно. Якби ми до нього дослухалися, то ми би старлінк і зарядні станції не шукали в останню мить, коли вже не було інтернету й електрики, а сиділи би спокійненько із генератором, старлінком і екофлоу, як Дикий у себе на Подолі. Але тоді хотілося вірити в краще, що не буде аж такого повного блекауту.

— Пан Дикий вільно користується сленгом, а деякі експерти можуть і матом вилаятися. Так можна?

— Це ж не журналістика в чистому вигляді, а відеоблог, там правила спрощені. Можна і матюкатися, якщо ти попередиш свою авдиторію, що далі в сюжеті буде лайка. Якщо авдиторія така чутлива, то може далі не дивитися або дивитися без звуку.

Коли ми записуємо класичні інтерв’ю чи статті, то ми дотримуємося всіх етичних стандартів. Але коли тут жива людина, яка тільки вийшла з бою, переживає ПТСР або, наприклад, полюбляє чорний гумор, це треба враховувати при виборі каналу.

Якщо комусь не подобається, що Дикий говорить на Запоріжжя Запор, на москалів — орки та цитує Гребенщикова, ну, хай не дивляться Дикого. От такий він дикий. Оскільки в Україні експертів багато, то можна вільно вибирати того, хто тобі до вподоби.