«Акредитувався в ЗСУ, допомагаю писати тексти для військових, плануємо виїзди на передову (чекаємо захисне спорядження)…»

«Не було зв’язку… У нас магазин дитячих іграшок вигорів, маслозавод частково згорів, багато пошкоджених будівель. В адміністрації, в РВЗ вибиті вікна. У моєму будинку також повилітали вікна, пошкодили дах. У двір сусіда влучила ракета. Там сумно. Люди виїхали в перший день війни. Собаку відкопав, жива, годую... А сьогодні увесь день забиваю вибиті вікна та латаю паркан. Немає часу писати…»

Із листування сумських медіаекспертів із журналістами.

До війни експерти ІДПО постійно говорили про цілий букет проблем, характерних для регіональних ЗМІ України. Здавалося, що ці проблеми просто неможливо вирішити, адже були лише одиничні випадки видань, які обходилися без джинси, не вступали у війну компроматів поміж місцевими політиками та чиновниками, не поширювали неналежно маркованої реклами, в тому числі сумнівного змісту. При цьому частина видань вдавалася і до поширення проросійських наративів: свідомо або ж через нерозуміння професійних стандартів.

Проте 24 лютого змінило ситуацію кардинально. Регіональні газети та сайти України в цілому стали надійними джерелами інформації для своїх громад, допомагаючи своїм читачам скласти якомога повнішу картину подій у регіоні, країні та світі. У багатьох регіонах джинса зникла взагалі. Інформаційна колотнеча місцевих еліт була припинена, увага місцевих журналістів була зосереджена на офіційних джерелах, інформаційній допомозі ЗСУ, теробороні, волонтерам, переселенцям. А тексти про роботу місцевого бізнесу, супермаркетів, банків подавалася не з позицій просування тих або інших торгівельних марок, а з урахуванням суспільного інтересу. Писали про те, як підприємці допомагають Україні, в якому режимі працюють магазини тощо.

На російськомовних сайтах Донеччини побільшало матеріалів українською мовою. 27 лютого головна редакторка сайта «0629» Анна Романенко звернулася до своєї аудиторії: «Ми довгий час відтерміновували перехід на українську мову роботи сайта, бо поважали різні думки, різні культури, нашу російськомовну читацьку аудиторію. Для нас було важливо не втратити вашу увагу. Але час настав. Неможливо далі спілкуватися з вами мовою країни, яка вбиває нас щодня, яка руйнує Маріуполь, нашу Донеччину, нашу Україну. Це не про патріотизм. І це не про те, що країну можна любити будь-якою мовою. Це про необхідність відмежуватись від агресора».

У регіональних виданнях зафіксовано поодинокі фейки. У багатьох регіонах журналісти вміщували спеціальні роз’яснення, як виявити неправдиву, маніпулятивну інформацію. Проросійської пропаганди не зафіксовано майже ніде. На рівні натяків Росію підтримував тільки один сайт із вибірки ІДПО — одеський «Таймер», редактора якого наразі шукає СБУ.

Як правило, війна не перервала роботу сайтів, але от із випуском газет у деяких регіонах були зафіксовані проблеми. У такому випадку експерти зверталися до електронних версій, моніторили телеграм-канали, фейсбук-сторінки цих видань. Зазначимо, що подекуди працювали навіть ті редакції, міста яких опинилися під тимчасовою окупацією або ж нищилися російською артилерією, як-от Житомир, Охтирка чи Суми. А це, звісно, свідчить про те, що і регіональні журналісти, як і переважна більшість українців — кожен на своєму місці — були готові дати рішучу відсіч окупантам.

Експертна група ІДПО здійснила моніторинг регіональних ЗМІ України за період 26 лютого — 14 березня у вісьмох областях: Чернівецька, Львівська, Житомирська, Сумська, Полтавська, Одеська, Донецька, Дніпропетровська. До уваги бралося тематичне наповнення видань, походження й тональність текстів, наявність чи відсутність фейків, проросійських меседжів. На предмет дотримання стандартів, а також жанри текстів не оцінювалися. У випадку відсутності друкованих версій газет до уваги бралися PDF-версії, публікації на офіційних сайтах, фейсбук-сторінках, а також телеграм-канали медіа.

Перші шпальти регіональних газет

Газети в регіонах частково призупинили друк через війну

Як у фронтових, так і тилових регіонах виникли проблеми з виходом газет. Але в більшості випадків видання продовжили працювати, використовуючи потенціал мережі.

Буковинські газети можна було частково придбати. Регіональні експерти повідомили, що «Буковина» підготувала два номери і заявила, що далі виходитиме не в паперовій версії, а у фейсбуку. «Погляд» пропустив один номер, але у випуску від 10 березня запевнив, що має намір виходити. «Молодий буковинець» виходив і виходитиме (правда, у скороченій версії — 12 сторінок замість 16, без додатку «Місто» й телепрограми). Газета «Чернівці» тимчасово призупинила друк.

На Львівщині тимчасово зникла з медійного поля газета «Високий замок». Експерти не змогли її знайти ані в кіосках, ані на розкладках, при цьому продавці запевнили, що не отримали тижневика. Газета «Новини Прибужжя» стала виходити один раз на два тижні, до війни випускалася щотижнево.

На Одещині газети перейшли в електронний формат.

Друковані видання Полтавщини частково припинили свою діяльність під час війни. «Лубенщина» не виходила ані друком, ані оновлювала свій сайт (сайт має два повідомлення за 24 лютого: звернення міського голови та начальника Лубенського районного територіального центру комплектування; а потім тексти за 11 березня). Видань «Вечірня Полтава» та «Кременчуцький телеграф» передплатники в області не отримали. «Зоря Полтавщини» за моніторинговий період випустила тільки один номер, хоча до війни виходила двічі на тиждень.

На Дніпропетровщині газети друком не виходили. Але видання «Наше місто», «Горожанин» інформували читачів через сайти, «ТН-Експрес» — через офіційну сторінку у фейсбуку. Нікопольська газета «Репортер» не виходила ані в друкованому, ані в електронному варіанті, тому експерти замінили її на газету «Меживський меридіан» (селище Межова), яка надсилала читачам чергові номери газети у PDF-форматі електронною поштою.

На Донеччині друк паперових версій призупинено. Однак були наявні електронні версії у PDF-форматі («События») або ж оновлювалися сайти видань («Восточный проект», «Знамя индустрии»). Маріупольська газета «Приазовский рабочий» («ПР») призупинила вихід (останнє число датоване 23 лютого).

На Сумщині друковані видання не виходили. Але все ж багато ЗМІ намагалися інформувати своїх читачів. Газета «Наш край» (Липова Долина) віддала перевагу роботі в соцмережі. Охтирська газета «Прапор перемоги» щодня надавала інформацію читачам на своїй сторінці у фейсбуку, незважаючи на те, що це місто зазнало жорстоких нападів і нищівних бомбардувань. Так само у фейсбуку працювала великописарівська газета «Ворскла», незважаючи на те, що Велика Писарівка — прикордонний населений пункт, який одним із перших зазнав нападу окупантів. Детальніше про роботу ЗМІ Сумщини, часом просто героїчну: під обстрілами й окупацією — можна почитати в регіональному звіті.

На Житомирщині, де обласний центр постійно зазнавав бомбардувань із початку війни, також не виходили друковані медіа. Але все ж деякі з них використовували мережу для донесення інформації.

Тематика

Газети

Упродовж декількох років у лідерах була категорія «інше»: кросворди, гороскопи, привітання, поради, розваги. Тепер такі тексти траплялися тільки в окремих виданнях: у «Зорі Полтавщини», яка випустила газету, зверстану ще до війни. А також у газеті «События» (Бахмут), де під рубрикою «народні рецепти» замість засобів від тарганів чи варіантів страв із картоплі було надруковано поради, що робити у випадку хімічної атаки. На Житомирщині в цій категорії оголошення та повідомлення від військових адміністрацій, ДСНС, поліції тощо. На Дніпропетровщині видання «Горожанин» вмістило пораду «Быстрые и экономные рецепты — как в перерывах между сиренами приготовить еду».

З початком війни, звісно, переважала саме воєнна тематика. Як у фронтових та прифронтових регіонах, так і в тилових, які також часом ставали мішенями для ракетних атак.

Так, на Буковині 90% публікацій були присвячені війні. Чернівецькі експерти інформують: «Власне подіям на фронті було присвячено 33% всіх матеріалів, у яких показували ситуацію на передовій. Але в контексті цієї теми видання інформували й про те, як відбувається мобілізація і скільки охочих захищати батьківщину громадян звернулося до військкоматів у перші дні російської агресії; фотографували черги охочих здати кров у поліклініках; повідомлялося про створення нової військової частини в Чернівцях. Буковина виявилася спокійним тилом, куди подих фронту не докотився. Попри те ЗМІ пояснювали людям, де розташовані найближчі до них бомбосховища, як реагувати на сигнал повітряної тривоги, як діяти на вулиці чи у транспорті, як користуватися додатком “Повітряна тривога”. Паніки в цих повідомленнях не відчувалося. Навпаки — журналісти допомагали читачам подолати страх і тривожність, публікували поради психологів, як справитися зі стресом».

На Донеччині також читачі отримували важливу інформацію. Тут переважали відомості про можливості евакуації, про наслідки ударів ворога по інфраструктурі, наявні укриття та правила поведінки під час повітряної тривоги, під час штурму, правила надання першої допомоги, поради психологів та ін. Також журналісти з’ясовували та поширювали актуальні графіки роботи державних установ, лікарень, поштових відділень, магазинів, зміни в роботі міського транспорту тощо.

Подача інформації про війну, про життя регіонів та міст під час війни — дуже схожа в усіх восьми регіонах.  Газети намагалися якомога повніше подавати всю ту інформацію, яка може бути критично важливою для українців, на яких підступно напала сусідня держава.

Оскільки час моніторингу припав на 8 березня, то в деяких виданнях писали про жінок-захисниць України, волонтерок. Однак від одного видання з вибірки ІДПО все ж іще віяло радянським духом. Газета «События» (Бахмут) писала, що: «Клара Цеткин вместе с Розой Люксембург все-таки заслуживают нашей признательности». Також це ж видання поширювало гендерні стереотипи: «Совсем неплохо, что когда-то "синие чулки" принялись отстаивать свои права».

Щодо самого свята зазначали, що це «день любви, красоты и семейных ценностей».

Експерти звернули увагу й на зміну фокусу в деяких ЗМІ. Так, видання вже не обмежувалися виключно регіональною тематикою, а писали про події в усій Україні, а також у світі. Увагою до міжнародних подій відзначилися медіа Буковини та Полтавщини. Так, друковані видання «Кременчуцький телеграф», «Полтавський вісник» і телеграм-канал «Полтава Труха» активно висвітлювали новини з Росії (санкції та брехливі заяви політиків), а також новини про реакцію та заяви європейських країн та США.

Деякі видання приділяли увагу медичній тематиці та соціальній сфері. Писали про те, як надавати першу медичну допомогу, психологічну допомогу, намагалися дбати про інтереси малозабезпечених верств громадян.

Також активно висвітлювався волонтерський рух, що охопив усі регіони країни. Дехто з журналістів та редакцій також долучився до допомоги ЗСУ, тимчасово переміщеним особам, біженцям.

Повідомляли і про загибель українських військових на війні, обставини, в тому числі героїчні, за яких це сталося. Інформували про прощання з героями.

Сайти

Сайти, як правило, працювали без збоїв, практично 24/7. Деякі електронні ЗМІ збільшили кількість публікацій.

Так, онлайн-медіа Львівщини відігравали роль неабиякої джерельної бази для преси друкованої. Видання виступали головним оперативним джерелом інформації як загальноукраїнської, так і місцевої.

На сайтах Донеччини кількість матеріалів зросла майже на 25%, тексти стали коротшими, але змістовнішими. Із актуальних публікацій — сайт «Вчасно» підготував огляд «Допомога, фото на газоні та мовчання "ягнят": дії нардепів від Донеччини під час війни». Журналісти проаналізували фейсбук-сторінки дванадцяти нардепів від Донеччини, щоби зрозуміти, чим вони займаються з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Зафіксували зміну риторики Вадима Новинського, який 24 лютого звинувачував українську владу в тому, що почалася війна, себто в його розумінні «спецоперація». А от 8 березня він зазначив, що «дії Російської Федерації проти України можуть бути розцінені лише як акт агресії… Один з основних напрямків нашої допомоги — Маріуполь… Намагаємось задовольняти усі звернення волонтерів. Надаємо допомогу біженцям — причому не лише на території України, а й за кордоном».

На Одещині онлайн-видання «Думская.net» публікувало розлогі аналітичні та публіцистичні матеріали воєнної тематики. Ресурс «УСІ online» зосереджувався в основному на оприлюдненні позиції офіційних органів та установ. «048.ua» надавав фотоконтент: Дерибасівська з протитанковими «їжаками», Дюк під мішками з піском, нові дороговкази та білборди.

Сайти Дніпропетровщини порушували тему збереження пам’яток архітектури та історичних пам’яток, про підтримку малозабезпечених громадян міста.

Публікація сайта «Gorod.dp.ua»

На буковинських сайтах з нового ракурсу постала тема релігії — актуалізувалася тема виходу громад із МП.

Деякі онлайн-видання писали про спорт, повідомляли про успіхи українців на Параолімпіаді.

Тональність

Незважаючи на війну, видання намагалися дотримуватися нейтральної тональності. А також публікували оптимістичні тексти.

Медіаекспертка Тетяна Смолдирева щодо буковинських ЗМІ зазначила таке: «Загалом нейтральної та позитивної, обнадійливої інформації в чернівецьких виданнях більше. Такі тексти можна об’єднати лейтмотивом "Віра в перемогу". Ось лише кілька заголовків: "Такого єднання ще не бачила", "Ми народилися і помремо українцями", "Переконаний, що Київ не здадуть", "Все — для перемоги України", "Неймовірні українці", "Нас підтримують"».

Про підвищену емоційність газетних текстів зазначили й експерти з Одещини: в межах одного матеріалу поєднувалися трагічність та життєствердність, ненависть і звитяжність, біль і честь, втрата й надія.

Видання Сумщини публікували навіть гумористичні матеріали. Сайт «Голос Конотопа» опублікував фотофакт «На Сумщині жінка власноруч встановила патріотичний вказівник». Це фото потім стало вірусним і підвищувало настрій та бойовий дух не тільки в цьому опаленому війною регіоні, але й по всій країні.

Також позитивні новини вміщували й медіа Житомирщини. Наприклад, «Житомиряни не лише стривожені, але й жартують» («Субота»), «"Приятного аппетита" — прості житомиряни готують коктейлі для ворога», «Житомирські десантники відкрили сезон "охоти на москаля", за тушки обіцяють винагороду» («Житомир.інфо»), «Від сьогодні Бердичів прикрашають нові дорожні вказівники» («РіО Бердичів»).

Походження

У виданнях, як правило побільшало запозиченого контенту. Адже найчастіше інформацію поширювали з посиланням на офіційні джерела. Дехто через великий обсяг інформації не встигав ці тексти обробляти.

Сумські експерти повідомили, що при оцінці походження матеріалів важливо враховувати й особливості роботи журналістів: «У місцевості, де постійно відбуваються повітряні тривоги чи артобстріли — з відповідним бомбуванням, де регулярно вимикаються електроенергія та інтернет, не завжди є час і можливість сісти й написати власний матеріал… Якість таких текстів часом не найкраща, проте людям, для яких життєво необхідно знати, які аптеки в місті працюють сьогодні й чи відкриті зелені коридори для евакуації, мовна недосконалість повідомлень значно менш важлива, ніж їх зміст».

У регіонах відзначили видання, які все ж вміщували авторський контент. Це «Експрес» (Львівщина), «Кременчуцький телеграф» (Полтавщина), «Думская» (Одещина), «Наше місто», «49000.com.ua», «Krivbass.city» (Дніпропетровщина).

Майже всі видання з вибірки ІДПО керувалися даними з офіційних джерел при висвітленні війни. Друкували офіційні зведення, заяви високопосадовців, дані Генштабу тощо. У випадку новин із регіонів здебільшого також послуговувалися інформацією від ОДА чи очільників міст. Також офіційні джерела цитувалися в текстах про переселенців, про ситуацію на кордонах, про розклади руху евакуаційних потягів тощо.

Подекуди були зафіксовані неідентифіковані матеріали, які за часів війни можуть бути небезпечними. Так, у телеграм-каналі «Полтава Труха», який експерти моніторили додатково — як одне з найпопулярніших джерел інформації в регіоні, повідомлялося про таємні наради Путіна — без посилання на джерело. Ще один приклад — дописи з хештегом #нампишуть, які, судячи з усього, телеграм-канал отримував від дописувачів і не перевіряв. В одному з таких дописів розповідалася історія про біженців із Харкова, яких нібито обдурили у службі таксі. Повідомили назву служби й водія, його номер телефона. Це, звісно, неприпустимо, бо може призвести до цькування. До того ж випадки можливих правопорушень мають розглядати відповідні органи, а не читачі телеграм-каналів. Також без посилань на джерело публікувалися деякі тексти на сайті газети «Вісник Полтавщини».

Експерти з Донеччини відзначили, що одне з видань — газета «События» — продовжила використовувати російські ресурси, запозичуючи контент. Так, у тексті, присвяченому Масляній, щодо історії свята було написано: «Люди катались на санях (иногда наперегонки), на лошадях, устраивали кулачные бои, различные соревнования, распевали частушки и танцевали». Усе ж хотілося б іще раз нагадати редакції, що українці та росіяни — різні народи. І звичаї, в тому числі щодо відзначення Масляної, в цих народів різні.

Матеріали з ознаками замовності

У регіонах зафіксовано лише поодинокі випадки джинси. І лише в тих газетах, які були зверстані до війни. Це могли бути рекламні макети або ж офіціоз (різноманітні повідомлення від різних органів влади), розміщені за угодою, але не позначені відповідним чином.

Згадки про роботи банків, супермаркетів, організацію в певних комерційних підприємствах пунктів збору допомоги експерти не розглядали як матеріали з ознаками замовності. Оскільки тут згадка торговельних марок, назв мала редакційне обґрунтування. Також, що цілком зрозуміло, до категорії «офіціоз» не заносилися необроблені офіційні повідомлення від різних органів влади.

Фейки та поодинокі випадки пропаганди

В окремих ЗМІ експерти знайшли фейки.

Так, медіа Буковини в цілому подавали об’єктивну картину. Фейків майже не зафіксовано. Проте часом траплялася недостовірна, в поспіху не перевірена неофіційна інформація (іноді з офіційних джерел). Інформаційна агенція «АСС» повідомила з посиланням на Арахамію: «Арахамія: понад 40 тис. людей евакуювали з різних куточків України» (9 березня), але в тексті знайдено розбіжності в цифрах із офіційних джерел. Сайт «0372» повідомив, що «Країни ЄС передадуть Україні 70 літаків Міг-29 та Су-25», але в інших новинах спростували це категоричне твердження. Газета «Буковина» в матеріалі «Жест доброї волі російської акторки» повідомила про Лію Ахеджакову, яка нібито передала кошти для ЗСУ. Насправді це було не так, вона не передавала кошти для ЗСУ й не виставляла про це пост, згодом його було видалено. У цій же газеті цитували спікерку МЗС РФ Марію Захарову, яка заявила, що планів повалення влади в Україні нема (інформація вводить в оману про ніби «добрі» наміри РФ).

Декілька фейків знайдено на Житомирщині. Видання «Субота» повідомило про передбачення астрологів — «Война в Украине: астрологи рассказали, когда закончится и ждать ли Путину кары». «РіО Бердичів» опублікувало текст «Сьогодні сінгапурський літак ледь не повторив долю малайзійського» — у матеріалі немає взагалі жодних посилань на джерела. Видання «Час Полісся» опублікувало матеріал «“Остановите войну!” — Литвин», у якому ексголова ВР, уродженець Житомирщини Володимир Литвин звертався до російських політичних та громадських діячів та ін. ніби з добрими намірами, однак більше використовуючи риторику самих росіян про «общие корни», «украинскую проблему»... Подібні проросійські наративи й заклики колишнього політичного діяча «в нікуди» не є допустимими в даній ситуації, зауважили експерти.

На Полтавщині не було знайдено фейків чи проросійських меседжів. Та все ж експерти звернули увагу, що інколи телеграм-канал «Полтава Труха» подавав короткі витяги з промов Путіна, не супроводжуючи їх контекстом, не додаючи точку зору України. Втім, у ланцюжку повідомлень усе ж була хоч і своєрідна, але відповідна реакція на поширювану ним брехню.

Також у виданні «Новини Полтавщини» було помічено кілька невдалих матеріалів, що могли призвести до поширення панічних настроїв. Наприклад, матеріал про те, що кілька гравців місцевого ФК «Ворскла» — зокрема хорвати за громадянством — змогли виїхати з України завдяки втручанню хорватської влади. Але при цьому в тексті занадто наголошувалося прагнення гравців виїхати, та особливо намір одного з них не повертатися більше в Україну. Однак у цілому від початку війни всі видання регіону демонстрували патріотизм та відсутність проросійської риторики.

На Одещині видання «Таймер», відоме експертам ІДПО відвертою проросійською позицією, постійними перекручуваннями інформації й намаганнями дискредитувати українську владу та ЗСУ, опублікувало декілька сумнівних текстів. Так, 25 лютого (на другий день війни) оприлюднили позицію депутата Верховної Ради України Миколи Скорика від «ОПЗЖ» із закликом до примирення з РФ та компроміс, який «зараз потрібен країні». На сайті продовжили дискредитувати проукраїнських активістів. 8 березня вийшов матеріал під назвою «Одесский уличный активист объявил охоту на представителей оппозиционных партий». Експерти зазначили, що текст провокує негативне ставлення громадськості до активістів із жорсткою проукраїнською позицією. І в одному випадку сайт піддавав сумнівам оприлюднену офіційну інформацію про ракетний удар по Одеській області. Мовляв, офіційно повідомляли, що ППО збили ракету, яка мала б завдати удару по житловому масиву. А от неназвані джерела «Таймера» говорили, що били саме по військовій базі і влучили в ціль. Вміщення таких текстів цілком можна розцінювати як намагання піддати сумнівам офіційну картину подій.

Решта ж сайтів Одещини допомагали читачам боротися з фейками та дезінформацією. «УСІ online», «Думская.net», «048.ua» закликали бути уважними та перевіряти інформацію за офіційними джерелами, спростовували інформацію неякісних ресурсів, надавали поради щодо інформаційної безпеки.

Сайти Донеччини також закликали читачів користуватися лише офіційними джерелами, а також повідомляли про фейки, які окупанти запускали для дестабілізації ситуації. Так, медіа спростовували повідомлення про начебто руйнування греблі на Сіверському Дінці й затоплення, перевищення рівня амонію в питній воді, про обстріли та руйнування в Покровську, про окупацію Слов’янська та Краматорська тощо. На сайті «0629» навіть з’явився хештег #СтопФейк. Тексти з цим хештегом стосувалися автівок, на яких пересуваються диверсанти; нібито знищення дамби, через що Маріуполь буде без води; інформації щодо гуманітарних коридорів; «втечі» президента Зеленського з України. Тільки в одному випадку було опубліковано спростування інформації про нібито російський десант під Бродами у Львівській області, який насправді так і не висадився.

Фейки спростовували й видання Дніпропетровщини. Так, газета «ТН-Експрес», що інформувала читачів через свою сторінку у фейсбуку, спростовувала повідомлення про проведення мітингів, а також про ситуацію у військовому шпиталі.

Однак у випадку сайта «49000.com.ua» було знайдено один сумнівний текст. Інтернет-ресурс розмістив повідомлення про так званий лист начальника Генштабу Білорусі Гулєвіча, у якому йшлося, що білоруські військові масово відмовляються брати участь у бойових діях на території України, а сам Гулєвіч подав у відставку.

У тексті журналіст «49000.com.ua» не вказав ані джерело інформації, ані звідки в інтернет-просторі з’явився цей лист. Утім, як повідомляє «Оbozrevatel.com», відповідний документ (лист) опублікував у своєму телеграм-каналі український військовий журналіст Андрій Цаплієнко. Схоже, що й новину, яку поширив дніпровський сайт, журналіст написав за матеріалом «Обозрєватєля». А згодом міністерство оборони Білорусі назвало цей лист фейком. Гулєвіч досі є начальником Генштабу Білорусі.

У ЗМІ Сумщини не знайдено пропагандистських, фейкових матеріалів, проросійських меседжів тощо. Не зафіксовано жодного матеріалу з ознаками паніки, розгубленості, розпачу. Журналісти також публікували тексти з порадами щодо виявлення фейків, а також попереджали про те, яких фейкових повідомлень слід очікувати. Також викривали тексти листівок окупантів, що роздавалися в населених пунктах області.

Висновки

Регіональні медіа України, які до війни мали цілу низку проблем із редакційною незалежністю, кадрами, технічним забезпеченням тощо, змогли гідно відповісти на російську агресію. Незважаючи на складні умови, журналісти більшості видань продовжили працювати. Особливо це стосується інтернет-журналістів, які в деяких регіонах навіть збільшили кількість повідомлень у стрічці, щоби читачі отримували якомога повнішу картину подій. Газетярі лише частково припинили роботу, більшість продовжила інформувати своїх читачів через соціальні мережі або ж через власні сайти.

Видання допомагали читачам подолати панічні настрої, здебільшого надавали перевірену інформацію, вчили боротися з фейками.

Щодо тематичного розмаїття: окрім офіційних повідомлень, регіональні журналісти відстежували й життя своїх регіонів — роботу волонтерів, забезпечення тероборони, допомогу біженцям тощо. Звісно, власних матеріалів у виданнях було небагато, та все ж знаходилися й такі ЗМІ, які робили невеличкі тексти з місця подій.

Моніторинг висвітлення російського вторгнення, а також рішучого опору українців цьому вторгненню показав, що регіональні медіа України виявилися стійкими й готовими дбати як про інтереси держави, так і про інтереси власних читачів. Тому регіональні журналісти, безперечно, роблять доволі вагомий внесок у перемогу України над окупантами.

Просимо взяти до уваги!

Метою моніторингу є підвищення рівня медіаграмотності українського суспільства, стимулювання медіа до відповідальності, дотримання журналістських стандартів та підвищення якості медіаконтенту.

Моніторингові звіти за всі періоди розміщені на ресурсах: 

• ІДПО — https://idpo.org.ua/reports,
• «Детектор медіа» — https://ms.detector.media/monitoring/regional_newspapers/,
• «Інтерньюз» — http://monitoring.internews.in.ua/.

Інститут демократії імені Пилипа Орлика (ІДПО) використовує методологію моніторингу, розроблену ІДПО в рамках проєкту «У-Медіа» «Інтерньюз» спільно з Інститутом масової інформації (http://imi.org.ua) та неурядовою організацією «Телекритика» (нині «Детектор медіа») й оновлену Інститутом демократії в 2016, 2019 та 2021 роках.

Донецька область: «Знамя индустрии», «Восточный проект», «События», сайти «6264 Новини Краматорська», ІА «Вчасно», «629 Новости Мариуполя», «62.ua — Сайт города Донецка», «Сайт Славянска 6262».

• Сумська область: «Данкор», «Голос Конотопа», «Шостка city», «Ямпіль.INFO», фейсбук-сторінки «Наш край» та «Прапор перемоги».
• Полтавська область: «Зоря Полтавщини», «Кременчуцький телеграф», «Полтавський вісник», телеграм-канал «Полтава Труха», сайти «Коло», «Полтавщина», «Новини Полтавщини», «Ехо».
• Одеська область: «Вечерняя Одесса», «Чорноморські новини», «Курьер недели», «Одесская жизнь»; сайти: «Думская», «048.ua», «Таймер», «Украинская служба информации».
• Львівська область: «Експрес», «Ратуша», «Львівська пошта», «Новини Прибужжя»; сайти «zaxid.net», «vgolos.com.ua», «galinfo.com.ua», «portal.lviv.ua».
• Чернівецька область: «Буковина», «Молодий Буковинець», «Погляд»; сайти: «ІА АСС», «0372», «Букінфо», «BukNews» та «Шпальта».
• Житомирська область: «Новоград.Сіті» (Новоград-Волинський), «Звісно.News» (Хорошів), «Житомир.інфо» (Житомир), «Твій Романів» (Романів), «Ріо Бердичів» (Бердичів), «Час Полісся» (область), «20 хвилин», «Субота» (обласні газети).
• Дніпропетровська область: «Наше місто», «Горожанин», «Межівський меридіан», фейсбук-сторінка «ТН-Експрес»; сайти: «Gorod.dp.ua», «49000.com.ua», «Событие», «Krivbass.city».

Моніторинг є незалежною експертною оцінкою громадської організації ІДПО. Висновки й точки зору, висловлені в моніторингових звітах, є виключно експертними судженнями й можуть не збігатися з точкою зору USAID чи «Інтерньюз».

Контакти:

• Керівниця проєкту з моніторингу регіональних ЗМІ — Світлана Єременко, виконавча директорка Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, тел. 050 4701159, svitlana.yeremenko@gmail.com.
• Наталя Стеблина, аналітикиня Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Моніторинг виконано за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією «Internews». Висновки й точки зору, висловлені в публікації / моніторингових звітах, є виключно експертними судженнями Інституту демократії імені Пилипа Орлика і можуть не збігатися з точкою зору USAID чи «Internews».

Наталія Стеблина, аналітикиня Інституту демократії ім. Пилипа Орлика